2.2 Аналіз стану, оподаткування та державної пїдтримки аграрного сектору економіки України

Відомо, що ніяке суспільство не зможе функціонувати нормально, якщо не матиме високорозвиненого аграрного сектора і достатньої кількості продовольства для забезпечення населення. Кожна країна вправі здійснювати свою аграрну політику, виходячи з конкретних умов, економічних і технологічних можливостей, рівнів земле і водозабезпеченості, історичних традицій народу та ін. В Україні головним ресурсним потенціалом є земля. А тому в історії України не тільки нині, але й з найдавніших часів аграрне питання завжди було актуальним і складним. Сьогодні, саме в аграрному секторі створюється більше третини національного доходу, формується 70% обсягу загального роздрібного товарообігу, зосереджено біля третини основних виробничих фондів, працює четверта частина населення, зайнятого в економіці України. За даними ООН, українська земля має можливість повноцінно годувати 100 млн. чол. Досягти цього можна при нормальному господарюванні. Сучасне використання земельних ресурсів не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових і водних територій, що негативно впливає на стійкість агро ландшафту, викликає деградацію ґрунтового покриву. Значно погіршилося матеріально-технічне оснащення сільського господарства. На кожний фізичний трактор в Україні зараз припадає 72 га орних земель. У Німеччині цей показник становить 8, Франції – 12, США – 28 га. На 1000 га припадає лише 7 зернових комбайнів, а в Німеччині – 25, у США та Франції – 19. У таких несприятливих умовах міг тільки тривати спад сільськогосподарського виробництва. [10]

Таблиця 2. 5

Показники стану сільськогосподарського виробництва

Показник	Рік
	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011	2012
Індекси обсягу сільськогосподарського вироб, % до попереднього року	110,2	101,2	89,0	119,7	100,1	102,5	93,5	117,1	100,1
Рентабельність сільськогосподарського виробн, %	18,3	4,9	12,6	8,1	6,8	2,8	15,6	3,4	12,9

Власне кажучи, якщо виходити з даних офіційної статистики, спаду виробництва в агропромисловому комплексі не спостерігається. Але, якщо проаналізувати темпи росту сільськогосподарського виробництва за період 2004 – 2012рр., то виробництво в агропромисловому секторі зросло на 30%. Для порівняння, за цей же період обсяг виробництва промислової продукції зріс більш ніж у 2 рази.

Рисунок 2. 10 – Індекси обсягу сільськогосподарського виробництва за період 2004–2012 рр., % до попереднього року

Тобто, посилаючить навіть на офіційну статистику, можна сказати, що протягом 9 років агропромисловий комплекс збільшив обсяг виробництва на 30%. Цього дуже мало. Фактично ця галузь народного господарства 9 років тупцювалася на місці і не зробила серйозного кроку вперед. Зважаючи на той факт, що АПК є найголовнішим фактором підтримання продовольчої безпеки країни, то проблема повільного розвитку сільськогосподарських підприємств повинна бути помічена державою в особі регулюючих органів.

До причин того, що сільське господарство потребує підтримки з боку держави належать:

• відносно низькі доходи сільськогосподарських виробників порівняно з іншими галузями економіки;

• високий ступінь ризиків сільськогосподарського виробництва;

• висока ресурсомісткість та сезонність сільського господарства;

• неспроможність сільськогосподарських товаровиробників як операторів ринку протистояти експансії великого капіталу;

• виконання аграрним сектором відмінних від інших секторів економіки, окрім товарної функції (виробництво сільськогосподарської продукції) нетоварних функцій (забезпечення продовольчої безпеки, облаштування сільської території, підтримка природної рівноваги тощо);

• низький рівень розвитку сільської соціальної інфраструктури як складової середовища для відтворення робочої сили для сільського господарства і сфери додаткового працевлаштування селян [69].

Причинами виникнення цих проблем є нееластичність попиту на продукцію аграрного сектора, нестійкий характер сільськогосподарського виробництва, зумовлений мінливими природно-кліматичними факторами; природні й епідеміологічні умови, що впливають на розвиток сільськогосподарського виробництва (посуха, вимерзання посівів, градобої, урагани, повені, захворювання); застосування значно більшої кількості матеріальних активів з розрахунку на одного працівника; незадовільний стан підприємств сектору практично по всй території країни. Сільськогосподарські товаровиробники купують засоби виробництва в галузях, які є монополістами на ринку та мають можливість, на відміну від селян, контролювати і диктувати ціни. У селян значно більша, порівняно з іншими галузями, необхідність в сезонних кредитах, позичках, що при високих для сільського господарства процентних ставках і підвищених ризиках веде до збитків та банкрутства.

Одним з найважливіших елементів державного регулювання аграрного сектору економіки є система оподаткування, яка впливає на обсяги, спеціалізацію та розміщення аграрного виробництва, на вибір організаційно-правової форми підприємництва та рівень ефективності використання наявних ресурсів [29]. Від того, яка система оподаткування застосовується в сільському господарстві, залежить стан справ в інших галузях і секторах економіки та макроекономічна ситуація в цілому. З часу розбудови податкової системи незалежної України система оподаткування сільськогосподарських підприємств була особливою сферою взаємовідносин з державою, яка слабо корелювала із народногосподарською системою оподаткування. Внаслідок запровадження з 1999 року фіксованого сільськогосподарського податку та звільнення від сплати ПДВ, а також введення нульової ставки цього податку на певні види продукції вдалось дещо покращити фінансовий стан, аграрних підприємств та збільшити податкові надходження до державного бюджету. Введення вищезазначених змін дозволило змістити акцент з фіскальної сторони у бік фінансової підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Головою причиною цього і стало намагання замінити низький рівень бюджетної підтримки значними податковими пільгами. Проте із зменшенням податкового тиску в аграрній сфері не вдалося підвищити ефективність та конкурентоспроможність аграрних підприємств, зменшилися фінансові можливості для розвитку сільської місцевості та вирішення соціальних проблем на селі.

Проблема обґрунтування рівня й ефективності підтримки аграрного сектору економіки посідає чільне місце у наукових дослідженнях. Помітний внесок у сільське господарство, включаючи витрати бюджету; податкові пільги, становили в середньому за аналізований період 2% ВВП. За цим показником Україна належить країн з високим рівнем державної підтримки і випереджає за даними Організації економічного співробітництві розвитку (ОЕСР), такі країни, як США (0,9%), ЄС–(1,2%), Канаду (0,8%), Австралію (0,3%) [38]. Зростання обсягів державної фінансової підтримки відбулося як за рахунок збільшення прямої бюджеті підтримки, так і за рахунок запровадження спеціальних режимів і механізмів оподаткування. Пряма бюджетна підтримка сільського господарства зросла з 462 млн. грн. у 2006 році до 5887 млн. грн. у 2012 році, або більш ніж у 12,7 разів (таблиця 2.6).

Таблиця 2. 6

Державна фінансова підтримка сільського господарства в Україні в 2006–2012 рр. (млн. грн.)

	Рік
Показники	2006	2007	2008	2009	2010	2011	2012
Підтримка через спеціальні режими та механізми оподаткування, всього	2079	3001	3818	3774	4372	5180	4524
в тому числі:
через механізм прямого оподаткування;	1355	1427	1424	1355	1410	1400	400
через спецрежими (справляння ПДВ)	724	1574	2394	2419	2962	3780	4124
Пряма бюджетна підтримка розвитку галузі	462	635	1248	2216	2575	3909	5887
Загальний розмір державної фінансової підтримки сільськогосподарського виробництва	2541	3636	5066	5990	6947	9089	1041
в т. ч. за рахунок спецрежимів та механізмів оподаткування,%	81,8	82,5	75,4	63,0	62,9	57,0	43,5
Загальний розмір державної фінансової підтримки сільськогосподарського виробництва (у% до ВВП)	1,5	1,8	2,2	2,2	2	1,8	1,9
Підтримка через спецрежими справляння ПДВ (у% до ВВП)	0,4	0,8	1,1	0,9	0,9	0,9	0,8

Протягом 2006–2012 років підтримка завдяки спеціальним режимам та механізмам оподаткування зросла більш ніж у 2 рази і в середньому становила 382 млн. грн. на рік, або 0,8% ВВП. Зміну обсягів підтримки сільського господарства у період 2006–2012 рр. За рахунок спеціальних режимів та механізмів оподаткування зобразимо графічно (рисунок 2.11).

Рисунок 2.11 – Підтримка сільського господарства через спеціальні режими та механізми оподаткування в 2006–2012 рр.

За даними Міністерства аграрної політики, обсяги непрямої підтримки сільськогосподарських підприємств за 2011 рік шляхом надання пільг під час оподаткування становили 5,2 млрд. грн. Внаслідок запровадження спеціальних режимів вдалося суттєво збільшити обсяги фінансової підтримки розвитку сільськогосподарського виробництва, який практично неможливо було забезпечити безпосередньо в бюджеті. В цілому фінансова підтримка сільськогосподарських товаровиробників завдяки спецрежимам справляння ПДВ становила в 2012 році 4524 млн. грн., що більше порівняно з 2006 у 2,6 рази. У цілому за 2006–2012 ріки фінансова підтримка завдяки становила майже 18 млрд. грн., або в середньому на рік – 2568,2 млн. грн.

Тобто, державна фінансова підтримка сільськогосподарських підприємств здійснюється, причому Україна здійснює її в набагато більших обсягах, ніж, наприклад, країни ЄС або США.

Але якщо співставити індекси росту державної підтримки АПК та обягів сільськогосподарського виробництва, то можна спостерігати досить цікаву ситуацію (таблиця 2.7).

Таблиця 2.7

Взаємозалежність між обсягами державної підтримки підприємст АПК та обсягами сільськогосподарської продукції

Показники	2006 р.	20037р.	2008 р.	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2012 р.	Загальний індекс за 2006–2012 рр
Підтримка через спеціальні режими та механізми оподаткування	2079,00	3001,00	3818,00	3774,00	4372,00	5180,00	4524,00	-
Індекси зміни обсягу державної підтримки, % до попереднього року	123,44	144,35	127,22	98,85	115,85	118,48	87,34	2,68
Індекси обсягу сільськогосподарського виробництва, % до попереднього року	101,20	89,00	119,70	100,10	102,50	93,50	117,10	1,21

Тобто, ситуація заключаеться в тому, що обсягги державної підтримки за період 2006–2012рр. зросли у 2,68 рази, а обсяг виробництва сільськогосподарської продукції лише на 20%. Виходячи з цих цифр можна сказати, що пільги, надані підприємствам АПК державою, використовуються вкрай неефективно. Зрозуміло, що обсяг виробництва не міг показати такий же стрімкий ріст, як обсяги непрямих пільг, але між цими двома індексами повинна існувати хоча б деяка взаємозалежність. Але, на жаль, вона не спостерігаеться. Більше того в той час коли зростали обсяги державної підтримки, спостерігався спад виробництва (найбільш яскравий приклад – 2007 рік).

Таким чином, у якості підсумку можна сказати, що агропромисловий сектор знаходиться на даний момент у досить скрутному становищі. Виною всьому цьому став необгрунтований і несистематичний підхід до питання державного регулювання діяльності підприємств сільського господарства. Це послужило сильним ударом по сектору і заклало незадовільну динаміку росту виробництва, привабливості і прибутковості сектору на десятиліття вперед. Що стосується періоду, починаючи з 2000 року, то ситуація дещо покращилася, був введений один із механізмів пільгового оподаткування, який згодом довів свою ефективність, підприємства отримали фактично кошти для реінвестування їх в процес виробництва. Але за відсутності чіткого механізму регулювання державою цих пільг, кошти почали використовуватися на розсуд самих підприємств, причому досить часто – неефективно. В принципі, це і є однією з основних проблем сучасного оподаткування в агропромисловому секторові. Тому в наступному розділі роботи буде запропоновано вирішення цього і наряду з ним ще декількох суттєвих недоліків оподаткування аграрних підприємств.