3.3 Зарубіжний досвід оподаткування сільськогосподарських підприємств

Система оподаткування сільського господарства в індустріальних країнах є важливим інструментом державного регулювання аграрного сектору економіки. У всіх країнах сільське господарство підлягає оподатковуванню, але оподаткування аграрного сектора у всіх країнах має ряд відмінних від загального оподаткування характеристик:

• сільське господарство у всіх країнах користується пільговим податковим режимом.

• податки в сільському господарстві підрозділяються на федеральні й місцеві (обласні, общинні, комунальні й ін.). При цьому, якщо податки федерального рівня в аграрному секторі однотипні, то місцеві податки істотно можуть розрізнятися, і визначаються завданнями даного регіону, його специфічним географічним положенням, станом місцевого бюджету. Надходження від федерального податку розподіляються між федеральним і місцевим рівнем. Обласний або місцевий податок залишаються відповідно в обласному й місцевому бюджетах.

• діючі податки істотно диференційовані. Податки платять всі юридичні й фізичні суб'єкти оподаткування, але підходи до суб'єктів оподаткування досить розрізняються залежно від рівня одержуваного доходу, вікових характеристик, індивідуального або колективного характеру організації виробництва (так, кооперативні форми ведення сільськогосподарського виробництва, у багатьох країнах користуються значними податковими пільгами) [31].

Податковий механізм в аграрному секторі є гнучким і мобільним і досить швидко пристосовується до умов економічного життя, що змінюються. При збереженні стабільними загальних принципів національного й галузевого оподаткування, періодично підлягають модифікації ставки, бази оподаткування, порядок диференціації податків. Більше того, гнучка система податкових ставок у багатьох країнах використовується як інструмент стимулювання розвитку галузі.

Основними податками в сільському господарстві практично всіх країн є прибутковий податок (на доходи фізичних й юридичних осіб) і земельний податок. На ці два основних податки у всіх розвинених країнах доводиться приблизно від 70–85% всіх надходжень від прямих податків, що сплачують сільськогосподарські виробниками.

Так само, як й в інших галузях економіки, прибутковий податок в сільському господарстві підрозділяється на два види: податок на доходи фізичних осіб і доходи корпорацій (або юридичних осіб). Порядок виплати й ставки прибуткового податку встановлюються на федеральному рівні у всіх країнах. Проте, відповідно до законодавства більшості країн, надходження від сплати прибуткового податку розподіляються в певній пропорції між федеральним бюджетом, бюджетами середнього рівня (області, бюджет земель, департаментів, штатів й ін.) і місцевими бюджетами [3].

У всіх розвинених країнах прибутковий податок на фізичних осіб диференційований. При цьому, сільськогосподарські виробники користуються додатковими податковими пільгами в порівнянні з особами, зайнятими в інших галузях економіки. Основними відмінностями від загального порядку оподаткування є:

• зниження основної ставки податку. Наприклад, у Німеччині ставка прибуткового податку на фізичних осіб у сільському господарстві становить 3% проти 18% на доходи поза сільським господарством;

• введення неоподатковуваного податкового мінімуму. Наприклад, в Італії мінімальний оподатковуваний розмір доходу для сільськогосподарських кооперативів і кооперативів по переробці сільськогосподарської продукції в 2.5 рази вище, ніж для інших кооперативів;

• зниження оподатковуваної частини доходу за рахунок попередніх відрахувань. Наприклад, у Німеччині крім відрахувань, що поширюються на всіх громадян країни встановлене спеціальне відрахування для осіб, що одержують доходи від сільського й лісового господарства. Пільгове оподаткування в Німеччині поширюється на спільний доход чоловіка й жінки, отриманий від сільськогосподарської діяльності. Оподатковуваний доход чоловіка й жінки ділиться навпіл, податок нараховується з половини доходу, а потім його сума подвоюється. Цей порядок знижує прогресивність оподаткування;

• виведення з оподаткування ряду надходжень (виплати у фонд соціального страхування, допомоги на дітей, витрати на профосвіту та ін.);

• особливий режим розрахунку капітальних витрат для підрахунку витрат виробництва. У США, наприклад, фермерам дозволялася прискорена амортизація основних фондів (ця податкова пільга діяла до початку 90–х рр.). Витрати на придбання засобів виробництва дозволялося віднімати з виручки від реалізації безпосередньо в рік покупки, а не в рік використання. Крім того, іншим прикладом податкових пільг на капітальні вкладення є фіксоване відрахування (6–10%) із суми, що підлягає оподатковуванню від вартості нових капвкладень, зроблених у рік сплати податку.

• особливий режим ведення бухгалтерії для дрібних фермерів. Дрібні фермери ведуть спрощену бухгалтерію, що приводить до певної недооцінки одержуваних доходів і являє собою податкову пільгу [37].

При сплаті податку на доходи юридичних осіб також передбачаються податкові пільги. Основний підхід тут полягає в тому, щоб уникнути подвійного оподаткування, а також, щоб надати певні податкові пільги знову створюваним кооперативним структурам у сільському господарстві. В Італії протягом перших 10 років з моменту створення сільськогосподарські й кооперативи по первинній переробці сільськогосподарської продукції звільняються від сплати податку на доходи юридичних осіб і місцевого податку на доходи. Після закінчення 10 років діяльності кооперативу ставка місцевого податку на прибуток кооперативів становить 15%, а податку на прибуток корпорацій – 25% за винятком місцевого податку.

Практично у всіх країнах, щоб виключити подвійне оподаткування, що виникає від сплати податку з фізичних осіб, що є членами кооперативу або іншого корпоративного об'єднання, діє спеціальна система заліку, при якій податок з розподіленого прибутку корпорації враховується при оподатковуванні фізичних осіб. Так, в Італії всі кооперативи, що діють у сільському господарстві й первинне переробці сільськогосподарської продукції, звільняються від подвійного оподаткування: вони не сплачують місцевий доход на податки й податок на доходи корпорацій.

Слід зазначити, що в системах країн з розвинутою ринковою економікою практикується податковий фаворитизм стосовно фермерів. Він проявляється в особливих методах оцінки вартості землі й будівель, знижених рівнях оподаткування, виключення з оподатковуваних сум вартості машин й устаткування, призначених для обробки ґрунту, наданні знижок по податках або навіть грантах для оплати податків й інших пільг. Щоб стимулювати інвестування фермерського капіталу в технологічні нововведення, у податковому законодавстві багатьох країн передбачаються податкові знижки на приріст інвестицій; бюджетна компенсація податкових виплат на цю суму й ін. Фермер може скористатися однією з пільгових умов оподаткування, якщо освоює новації, які вписуються в рамки державних або регіональних програм. Податок на індивідуальний доход нараховується в результаті визначення сумарного річного прибутку, одержуваного із всіх джерел, і оподатковуваного податком доходу. Прибутковим податком обкладають як сільськогосподарські доходи, так і доходи родин фермерів, отримані від побічної діяльності. При нормальному оподатковуванні доход, що підлягає оподаткуванню, обчислюється на основі даних бухгалтерської звітності. Нормативний метод вирахування податків передбачає визначення оподатковуваного доходу з використанням розрахункових даних про діяльності ферми. У ФРН, Франції, Італії найбільш широке застосування одержав нормативний метод оподаткування, яким охоплено 60–80% загальної кількості ферм. У Франції розрахунок суми доходу, що підлягає оподатковуванню, провадиться по нормативному методу виходячи з даних земельного кадастру, середніх показників вартості продукції, витрат виробництва, урожайності сільськогосподарських культур і продуктивності худоби.

У Німеччині при нормативному методі оподаткування використовується поняття фіскальної вартості господарства. При розрахунку фіскальної вартості й податку фермер декларує оброблювану площу, земельну площу орендованих і зданих в оренду земель. Виплати, пов'язані з орендою землі й техніки, а також витрати на погашення кредитної заборгованості віднімаються з оподатковуваного доходу.

У США фермерським господарствам дозволяється інвестувати до 25% оподатковуваного прибутку в пріоритетні напрямки виробничого розвитку без сплати податку на вкладений капітал. До них ставляться грунто– і водоохоронні заходи, культуро-технічні роботи, модернізація виробничих і господарських об'єктів.

У ряді країн передбачена компенсація з національних бюджетів частини податкових платежів на приріст інвестицій на проведення заходів, що входять у державні аграрні програми.

У США, Великобританії, Німеччині, Франції й ряді інших країн все більше поширення знаходить пролонгація податкових платежів на приріст капіталу. Фермерам, що приймають участь у державних аграрних програмах, надається можливість затримувати виплату податку на суму збільшення капіталовкладень до завершення інвестиційного процесу. Розмір податків зменшується на відсоток інфляції, а їхня сума рівномірно розподіляється по роках. Так, у Великобританії вартість закуплених протягом звітного фінансового року техніки й устаткування, витрати на зведення виробничих будівель й удосконалювання виробничого процесу на фермі, а також одержання великої позички ставиться до капітальних витрат. Вони списуються з дохідної частини бюджету протягом амортизаційного періоду. Амортизаційні відрахування на будови можуть нараховуватися з розрахунку 4%, а сільгосптехніки – 25 % у рік. Тим самим на весь зазначений період знижується податкова ставка й стимулюється заміна застарілої техніки й технологій. При одержанні субсидій на будівництво амортизаційні відрахування нараховуються на чисту вартість будівлі без обліку субсидій.

У Канаді балансова вартість землі й будов визначається по нижньому можливому рівні щоб зробити податкове навантаження мінімальним й позбавити фермера спокуси віддати землю під промислове несільськогосподарське використання.

У Російській Федерації в цей час доходи визнаються касовим методом, тобто на дату надходження коштів на рахунки в банках або в касу, одержання іншого майна (робіт, послуг) і майнових прав, а також погашення заборгованості іншим способом [31].

Введення в Україні фіксованого сільськогосподарського податку стало досить прогресивним кроком і достатньо сильно спростило сільгоспвиробникам провадження їх діяльності, але державі необхідно й надалі знижувати податкове навантаження сільгоспвиробників і сприяти розвитку підприємництва в агропромисловому секторові. Враховуючи доцільність введення сільськогосподарського податку, слід сказати, що він має ряд недоліків. В першу чергу – неефективне використання підприємствами наданих пільг, яке фактично гальмує розвиток сільського господарства. Ще одним недоліком цього механізму оподаткування є відсутність прив’язки суми податку до фінансових результатів діяльності. Ці недоліки потрібно вирішувати шляхом модернізації механізму стягнення податків з підприємтв АПК.

РОЗДІЛ. 4 ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ.