-
Сутність, об’єкт і суб’єкт міжнародного лізингу
Щодо економічної сутності лізингу поки що не існує єдиної думки серед економістів. Його зміст і роль в теорії та практиці трактуються по-різному. Одні розглядають лізинг як своєрідний спосіб кредитування підприємницької діяльності; інші повністю ототожнюють його з довгостроковою орендою або з однією з її форм, яка в свою чергу зводиться до найманих чи підрядних відносин; треті вважають лізинг завуальованим способом купівлі-продажу засобів виробництва чи права користування чужим майном; а четверті визначають лізинг як дії за чужий рахунок, тобто управління чужим майном за дорученням довірителя.
В законі України “Про лізинг” дано таке визначення цьому поняттю: лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням із лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Лізинг в широкому сенсі є організаційною формою підприємницької діяльності, яка виражає відносини власності, особливу систему господарювання.
Слід виділити цілий ряд привілей як для лізингоодержувача, так і для лізингодавця. По-перше, міжнародний лізинг дозволяє прискорити технічне та технологічне переоснащення виробництв, оновлення активної частини основних фондів підприємств новим високотехнологічним обладнанням. По-друге, ця операція не потребує великих початкових внесків. Здійснюючи міжнародну лізингову операцію, інвестор зменшує ризик неплатежів з боку лізингоодержувача, оскільки лізинговане майно виступає як застава. Міжнародна лізингова угода гнучка, що дозволяє сторонам обрати зручну схему виплат.
Об’єктом лізингової операції є будь-яка форма матеріальних цінностей, яка не зникає у виробничому циклі, а також земельні ділянки та інші природні об’єкти. За природою об’єкта, що орендується, розрізняють лізинг рухомого і нерухомого майна.
Суб’єктами лізингової операції виступають сторони угоди, якими є:
-
власник майна (лізингодавець) — особа, яка спеціально придбаває майно для здавання його у тимчасове використання;
-
користувач майна (лізингоотримувач) — особа, яка отримує майно у тимчасове використання;
-
продавець (постачальник, виробник) майна — особа, яка продає майно, що є об’єктом лізингу;
-
інвестор — особа, що бере участь у фінансуванні лізингової угоди (у разі високої вартості угоди для фінансування проекту лізингодавцем залучаються банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та ін.).
Державне регулювання міжнародного лізингу
Державне регулювання міжнародного лізингу в Україні зараз здійснюється через законодавче та податкове регулювання, а також через надання певних пільг при здійсненні міжнародної лізингової діяльності.
Основним нормативним актом, який регулює лізингову діяльність зараз в Україні, є Закон України "Про лізинг" прийнятий 16 грудня 1997 року. До прийняття закону лізингова діяльність регулювалася сукупністю нормативних актів, основним серед яких був Цивільний Кодекс. Прийняття закону було своєчасним, бо лізингові угоди укладалися вже певний час, а спеціального закону не існувало. Звичайно всіх проблем, пов'язаних з лізинговою діяльністю, цей закон не вирішив, але він став узагальнюючим нормативним актом.
Міжнародні лізингові операції здійснюються відповідно до Закону України "Про лізинг", законодавства України, міжнародних договорів, в яких бере участь Україна, та договорів, укладених суб'єктами лізингу. Стаття 7 дає перелік істотних умов договору лізингу. Але цей закон не містить конкретних статей щодо оподаткування лізингових операцій, за винятком статті 20, яка відсилає до чинного законодавства в разі міжнародного лізингу.
Оподаткування лізингу регулюється Законом України "Про податок на додану вартість" та Законом "Про оподаткування прибутку підприємств". Так, у відповідності до статті 3 Закону "Про податок на додану вартість" операції по сплаті лізингових платежів за договором фінансового лізингу звільнюються від податку на додану вартість.
Таким чином, можна сказати, що основи системи державного регулювання лізингової діяльності вже створені, але вона все ще знаходиться на стадії становлення і має пройти певний час для того, щоб вона стала налагодженою та ефективною.