Українське національне відродження. Створення козацької держави. Причини революції

Підготовка і початок повстання. Перші перемоги. Зародження ідеї автономізму Політика уряду на ліквідацію козацтва як стану, переслідування православної віри, зловживання і здирства з боку місцевої адміністрації та орендарів вже в середині 40-х рр. викликали гостре невдоволення серед козацтва. Є підстави вважати, що|починаючи з 1646 р., група козаків, очолювана чигиринським сотником Богданом Хмельницьким, розпочала підготовку повстання. Протягом 1646—1647 рр. до керівного центру входили сотники Ф.Вешняк, К.Бурляй, Д.Гиря, Б.Топига, колишні полковники М.Нестеренко і Я.Клиша, М.Кривоніс, брати Нечаї тощо. Для реалізації задуму Б.Хмельницький та його соратники намагалися скористатися намірами короля Влади- слава IV залучити козаків до війни з Портою. У серпні-вересні 1647 р. проводяться таємні ради для обговорення планів повстання. Приймається рішення розпочати його в листопаді, коли коронний хорунжий А.Конєцпольський мав вирушити у пониззя Дніпра проти татар. Однак раптова поява Очаківської орди та зрада з боку чигиринського осавула Р.Пешти зірвали виступ. Б.Хмельницький ув'язнюється. Вирвавшись за сприяння друзів на волю, він (очевидно, в третій декаді грудня) з кількома десятками осіб (серед них перебував і 20-річний Петро Дорошенко) негайно подався на Запорожжя. Зважаючи на перебування польської залоги у Січі (Микитин Ріг), зупинився на о.Томаківка (Буцький), де відразу ж розпочав формування збройних сил й встановив зв'язки із запорожцями. Заручившись підтримкою останніх, 3 лютого 1648 р. оволодів Січчю, а 9 лютого завдав поразки черкаському й чигиринському полковникам, котрі готувалися до наступу на повстанців. Очевидно, через кілька днів на козацькій раді в Січі Б.Хмельницький обирається гетьманом Війська Запорозького. Саме ці події й ознаменували початок Національної революції. На перших порах керівник повстання розгорнув діяльність відразу ж у кількох напрямах: підготовки відступу на «волості», залучення на свій бік 6 тис. реєстрових козаків, уникнення передчасних воєнних дій з польською армією, укладення військово-політичного союзу з Кримським ханством. Так, у південні райони направляються досвідчені козаки з листами гетьмана до їх мешканців готувати зброю й підніматися на боротьбу. Цей заклик знайшов у них підтримку. Лише український князь І.Вишневецький вилучив у підданих своїх маєтків кілька десятків тисяч самопалів. За визнанням коронного гетьмана М.Потоцького, «не було жодного села, жодного міста, в яких би не лунали заклики до свавілля і де б не замишляли на життя й майно своїх панів і орендарів» . Активна організаційна робота проводилася і серед реєстрових козаків. До середини березня українському гетьману вдалося завершити переговори з Кримським ханством. Згідно з досягнутою домовленістю воно зобов'язувалося надати допомогу проти поляків, причому, татари не повинні були шкодити українцям, не палити міст і сіл. Із свого боку українці обіцяли платити упоминки і не допускати морських виправ. На допомогу повстанцям хан направив 3—4 тис. осіб на чолі з комендантом Ферал-Керману Тугай-беєм. На цьому етапі революції Б.Хмельницький та його прибічники висували лише ідею автономії для козацького регіону. Під час переговорів з послами М.Потоцького (близько середини березня) поставили вимоги: вивести польське військо з цих земель, ліквідувати на них «управління Речі Посполитої», надати їм права укладати договори із зарубіжними володарями. Вважаючи їх неприйнятними, коронний гетьман пришвидшив підготовку походу. Маючи у розпорядженні близько 15 тис. жовнірів (разом з реєстровими козаками), вирішив завдати удару по табору повстанців. З цією метою 26 квітня направив Дніпром 4 полки реєстрових козаків і частину драгунів (4,5 тис. осіб), а суходолом 21 квітня — 2 полки реєстровців і жовнірів (5 — 5,5 тис. осіб) під проводом сина Стефана. Одержавши від розвідників інформацію про час і напрямок виступу С.Потоцького, Б.Хмельницький на чолі 4 — 5 тис. українців і татар Тугай-бея вирушив Микитинським шляхом назустріч полякам. Застосувавши тактику використання передового загону татарської кінноти для зупинки ворога і прикриття головних сил при їх виході у район битви, він оточив 29 квітня противника біля р. Жовті Води. Під час боїв, що набрали затяжного характеру, гетьман зумів заручитися підтримкою реєстрових козаків (12 травня на його бік перейшли полки, що пливли Дніпром, а наступного дня — ті, котрі перебували при С.Потоцькому). У вирішальному бою 16 травня польське військо при виході з урочища Княжі Байраки було повністю розгромлене. Не гаючи часу, Б.Хмельницький виступив проти головних сил противника, щоб не допустити відступу у центральні райони України й об'єднання з 6-тисячним військом І.Вишневецького. 26 травня полки М.Потоцького потрапили неподалік від Корсуня у заздалегідь підготовану пастку в урочищі Горохова Діброва й зазнали нищівної поразки. Коронний і польний гетьмани потрапили до полону. Добившись блискучих перемог, Б.Хмельницький мав намір продовжити наступ у центральні райони, тому, рухаючись до Білої Церкви, розсилав універсали до населення з закликами братися за зброю. Через Тугай-бея передав М.Потоцькому програму вимог, що передбачала створення до Білої Церкви та Умані удільної, з визначеними кордонами, держави. Так було вперше сформульовано ідею створення національної держави. Через відмову хана Іслам-Гірея (прибув до українського табору під Білою Церквою 2 червня) взяти участь у подальшому наступі, прагнення більшості козацтва замиритися з польським урядом, а також загрозу вторгнення московського війська як союзника поляків у боротьбі з татарами, Б. Хмельницький змушений був припинити похід. Скликана козацька рада вирішила направити посольство до Варшави і добиватися задоволення соціально-економічних вимог козацтва та повернення православним у ряді міст захоплених уніатами церков. Питання автономії для козацької України в інструкції обходилося мовчанкою.