36. Початок Великої Вітчизняної війни. Окупація німецько-фашистськими військами території України. Окупаційний режим

22 червня 1941 р. раптовим нападом військ нацистської Німеччини та її союзників на СРСР почалася Велика Вітчизняна війна. Початок війни для радянських військ виявився вкрай несприятливим, вони зазнали величезних втрат, але чинили опір, який дедалі зростав. 23–29 червня 1941 в районі Луцьк–Броди–Рівне–Дубно тривала найбільша танкова битва початкового періоду війни. 7 липня – 19 вересня 1941 р. тривала оборона Києва. 25 серпня 1941 р. німецько-фашистські війська захопили Дніпропетровськ. На окупованих землях було встановлено „новий порядок”, за яким місцеве населення перетворювалося у дискриміноване і нерівноправне. Були встановлені різні заборони, діяли закони військового часу. Проводилися репресії, особливо щодо єврейського населення. Всього було знищено 3,9 млн цивільного населення і 1,3 млн військовополонених. Проводилася широкомасштабна програма економічного пограбування України. Вивозили продовольство, сировину, устаткування, пам’ятники культури, плодові дерева, навіть чорнозем. На каторжні роботи до Німеччини було вивезено 2,2 млн людей, переважно молоді. Усі ці заходи здійснювалися відповідно до плану „Ост”. За цим планом передбачалося перетворення України в колоніальну країну. Місцеве населення підлягало витісненню і фізичному знищенню.

37. Рух Опору в Україні

Жорстокий окупаційний режим в Україні спричинив до появи Руху Опору, в якому виділилося дві складові: оунівське підпілля і УПА, радянський партизанський рух і комуністичне підпілля. У цілому діяльність ОУН в роки війни однозначно оцінити непросто, бо вона була досить суперечливою. У 1939 – 1940 рр. в ОУН стався розкол, утворилося дві фракції. Бандерівці, не відкидаючи можливості співпраці з Німеччиною, одночасно прагнули встановити контакти з іншими державами, виступали за утворення власної армії та розгортання активної боротьби за незалежність України, спираючись в основному на сили і можливості українського народу. Мельниківці ж доводили необхідність пріоритетної орієнтації на Німеччину, оскільки західні держави не цікавилися українським питанням. Між обома фракціями була гостра ворожнеча. УПА швидко розгорнула свою діяльність. Поширилася її територія з Волині, Полісся на Галичину, Черкащину. Зростала її чисельність. Вдосконалювалася її структура, встановлені були військові звання, військові нагороди, діяли школи командирів, видавалися газети і журнали. Вела УПА боротьбу і проти радянських партизанів, не пускаючи їх на свою територію. Боролася УПА і проти польських партизан. Радянський партизанський рух і підпілля почали розгортатися з початком війни. Партизанська мережа, підготовлена ще в 30-х рр. на випадок війни, під час сталінських репресій була винищена. Заново все робилося на швидку руку, поспішно і погано було підготовлено. У результаті в перші місяці війни в Україні було залишено 3 500 диверсійних та партизанських груп, з яких на червень 1942 р. залишилося 22.