- •30.Соціально-економічний розвиток усрр в умовах нової економічної політики
- •31. Суспільно-політичне становище в усрр в 20-х рр. Створення срср. Політика “українізації”
- •32. Протиріччя соціально-економічного розвитку урср наприкінці 20-х – у 30-ті рр. “Великий перелом”
- •33. Суспільно-політичне життя урср у 30-х рр. Сталінський режим
- •34. Західноукраїнські землі в 20 – 30-х рр. Хх ст.
- •35. Початок Другої світової війни. Зміни в становищі західноукраїнських земель
- •36. Початок Великої Вітчизняної війни. Окупація німецько-фашистськими військами території України. Окупаційний режим
- •37. Рух Опору в Україні
- •38. Визволення території України у 1943 –1944 рр.
- •39. Протиріччя соціально-економічного розвитку урср у другій половині 40-х – середині 80-х рр.
- •40. Суспільно-політичне життя урср у другій половині 40-х – на початку 60-х рр. ”Шістдесятники”
- •41. Суспільно-політичне становище урср в середині 60-х – 80-х рр. Дисидентський рух
- •42. Урср у другій половині 80-х – на початку 90-х рр. Набуття незалежності
- •43. Основні тенденції соціально-економічного розвитку України наприкінці хх—на початку ххі ст.
- •44.Особливості суспільно-політичного розвитку України у 1991 – 2004 роках. Розбудова держави
40. Суспільно-політичне життя урср у другій половині 40-х – на початку 60-х рр. ”Шістдесятники”
На інших українських землях у другій половині 40-х – на початку 50-х рр. теж відбувалося ужорсточення сталінського режиму в суспільно-політичному житті, особливо в сфері ідеології. У 1946–1947 рр. під час голоду, Хрущов не раз звертався до Сталіна з проханням про допомогу, але це викликало роздратування. Сталін обізвав його „сумнівним типом” і зняв з посади першого секретаря ЦК КП(б)У. Зміни почалися після смерті Сталіна (5 березня 1953 р.). У вищому керівництві СРСР розгорнулася боротьба за владу, до якої виявилася причетною і Україна. З 1953–1954 рр. розпочинаються в СРСР і в УРСР процеси десталінізації – „відлига”, яка торкнулася і національно-державної сфери. Були розширені права УРСР в економічному і суспільному житті. У відання республіканських органів перейшла низка підприємств союзного підпорядкування, у республіці було створено ряд нових міністерств. Розширені були дещо й права УРСР у плануванні та бюджеті. Тобто суверенний статус УРСР дещо покращився. 10 лютого 1954 р. Верховна Рада СРСР прийняла рішення передати Крим до складу УРСР. З 1953 р. почалася деяка демократизація суспільно-політичної системи СРСР із метою подолання крайніх проявів сталінського тоталітарного режиму, а саме припинення репресій та відновлення законності Проте політика десталінізації проводилася суперечливо, особливо з боку партійного апарату, бо об’єктивне доведення її до кінця означало б ліквідацію існуючої в СРСР політичної системи. Тому десталінізація тільки в певних межах дозволялася, а з кінця 50-х років почалося потроху її згортання і за підтримки Хрущова також. В Україні це виявилося в посиленні процесів русифікації. У 1958–1959 рр. була проведена реформа школи, за якою батькам учнів надавалося право вирішувати про мову викладання у школі. Проти цього рішуче виступили діячі української культури М. Рильський, М. Бажан. У лютому 1963 р. у Києві відбулася наукова конференція з питань культури української мови, в якій взяли участь близько 800 вчених і науковців. Вони схвалили резолюції із закликами до українізації громадського, освітнього і культурного життя України.
41. Суспільно-політичне становище урср в середині 60-х – 80-х рр. Дисидентський рух
Зародження дисидентського руху в СРСР і УРСР в 60-х рр. ставало неминучим в умовах згортання процесів десталінізації і особливо в умовах певної ре-сталінізації. Проти цього рішуче виступила частина національно свідомої української інтелігенції, переважно шестидесятників. Саме вони й створили політичну опозицію існуючій в СРСР політичній системі, домагаючись послідовної демо. кратизації та ліквідації її тоталітарної природи, тобто вони висували і політичні вимоги, а не тільки культурницькі. Власне дисидентський рух в Україні, неминуче набуваючи національно-демократичного забарвлення На середину 70-х рр. дисидентський рух в Україні виходить на новий організаційний рівень. У листопаді 1976 р. була створена Українська Гельсінська спілка (далі – УГС) – Українська група сприяння виконанню Гельсінських угод в Україні, яку очолив М. Руденко. УГС була першою легальною правозахисною організацією в українському дисидентському русі. Свої погляди УГС виклала в програмних документах. Головними завданнями було визначено: сприяти ознайомленню широких кіл української громадськості з Декларацією прав людини; активно сприяти виконанню статей Прикінцевого акту з питань безпеки та співпраці в Європі; домагатися, щоб на всіх міжнародних нарадах з обговорення підсумків Гельсінської наради Україна була представлена окремою делегацією; домагатися акредитування в Україні представників зарубіжної преси, а також ознайомлення світового співтовариства з порушеннями прав людини в Україні..На початку 80-х рр. дисидентський рух в Україні практично було придушено. Причини цього полягали у відсутності чіткої політичної програми, яка б забезпечила підтримку широких верств населення, бракувало й належної організації. Також позначилися небачений адміністративний тиск, репресії з боку влади. Дисидентський рух в Україні був нечисленний за кількістю учасників і погано організований, мав слабкий вплив на маси, але він відродив політичну опозицію існуючій в СРСР політичній системі