7) Стійкість біосфери, саморегуляція
Біосфера ф-є у стані динамічної речовини,яка має назву гомеостаз.
Гомеостаз-саморегуляція, здатність відкритої системи зберігати сталість свого внутрішнього стану за допомогою скоординованих реакцій, спрямованих на підтримку динамічної рівноваги.
Стабільність біосфери може порушуватись,якщо ці порушення не значні,то завдяки процесу саморегуляції система знову повертається у стабільний стан.
Саморегуляція-спроможність біосфери відновити свій стан після незначних природніх,або антропогенних,завдяки процесам саморегуляції.У живій природі відбувається завдяки таких процесів як адаптація ж.о і ф-ня з ланцюжків зворотніх зв'язків.
Самоочищення відносять до саморегуляції-це здатність біосфери до руйнування,або переведення в індиферентний стан забрудненої речовини.Очишення відбувається за рахунок ф-ї редуцентів.Вони в процесі розкладання переводять токсичну мертву органіку в нетоксичну.
Очишення від хім.. забрудненя відбувається завдяки хім. реакцій,які токсичну речовину переводять у нетоксичну.
8)Джерела енергії у біосфері.Потоки енергії.Трофічні ланцюжки.Кругообіги речовини.
Для ф-ня любої системи і екосистеми необхідна енергія.В Систему необхідно подати концентровану енергію(за рахунок якої можливе виконання роботи.Як тільки система почне ф-ня,відбувається перетворення концентр.енегр. у роботи і їх частина виділяється у вигляді відпрацьованої,розсіяної тобто теплової енергії.Для того щоб система ф-ла,необхідно,щоб підтримувався баланс енергії,а саме є концентроване.
Ек=А+Етепл-рівняння енерг.балансу світлову енерг. Поглинають продуценти на пряму,а передають її разом з їжею інших ж.о по ланцюжкам харчування,які мають назву трофічні ланцюжки- ряд ж.о в якому кожна попередня ланка є їжею до наступного.
Основним джерелом концентр.ен є сонце.
Сонце-продуценти-консументи-космос.
Для ф-ня ж.о потрібна речовина.особливість живого є те,що живе постійно обмінюється енергією і речовиною навколишнього середовища.Хім.елементи з яких народжується біомаса беруть з навколишнього середовища,а значить вони повинні бути задіяні у кругообігу.
2 види кругообігу:великий або геологічний;малий,або біогеохімічний
Геологічний-це кругообіг,який ініціюється технологічними рухами землі.ж.о участі не брали.
Біогеохімічний-кругообіг елементів при якому вони на одних участках проходить через живе,а на ін.. через навколишнє середовище.
Социоэкосистемы, их структура и законы функционирования.
СЕС - территоріальні системи, які охоплюють визначні групи населення з усіма об'єктами господарської діяльностіі з усією природою в межах більш-менш автономно-керованих территорій. З точки зору классифікації виділяють такі СЕС:
1. Глобальна соціоекосистема - суспільство - природа всієї планети;
2. Регіональні соціоекосистеми - державні, обласні, районні;.
3. Локальні соціоекосистем - міські, сільські, с/господарські.
Соціоекосистеми характеризуються низкою особливостей:
а) системи ієрархічні;
б) саморегуляційні;
в) територіальні;
г) динамічні.
Ієрархічність соціоекосистем полягає в тому, що глобальна соціоекосистема складається з державних, державні з обласних, обласні з районних, районні з міських і сільських соціоекосистем.
У структурному плані будь-яка соціоекосистема складається з двох основних підсистем: природної й соціально-економічної. Кожна з них складається з підсистем більш низького рівня: природна - із біотичної й абіотичної, соціально-економічна —із антропосної і господарської. Крім того, кожна з підсистем складається з компонентів.
Компонентами природної системи є: рослинний і тваринний світ, при поверхневий прошарок Землі, ґрунти, нижні прошарки атмосфери, поверхневі й підземні води, корисні копалини. Компонентами соціально - економічної підсистеми є: населення, промислові, енергетичні, сільськогосподарські, і інші техногенні об'єкти. Структура соціоекосистеми подана на рисунку 5.1.
Соціоекосистема
Соціально-
економічна.
Природна
Господарська Антропосна
Абіотична
Біотична
Компоненти: Компоненти:
рослинний і тваринний світ, населення, промислові, енергетичні, атмосферне повітря,поверхневі сільськогосподарські,транспортні,
і підземні води, ґрунти, побутові й інші техногенні
корисні копалини, тощо. об'єкти .
Основним соціоекономічним законом є закон оптимальної відповідності стану природного середовища й характеру розвитку суспільства, суть якого така: люди в процесі природокористування повинні постійно пов’язувати свої соціально - економічні потреби з можливостями біосфери задовольнити їх без особливих утрат для себе.
Развитие социоэкосистем. Возникновение глобального экологического кризиса.
Перший період (давній) - включає палеоліт, мезоліт і неоліт. У палеоліті (від майже 2 млн. років до ЗО—35 тис. років тому) жили збирачі та перші мисливці — пітекантропи, синантропи, неандертальці та кроманьйонці. У мезоліті (від ЗО до 10 тис. років тому) до збирання та полювання людей додається рибальство, з'являються більш досконалі знаряддя з кісток, каміння, рогу, дерева (гачки, сітки, сокири, човни, глиняний посуд). Неоліт (8-4 тис. років тому) відзначається появою землеробства, скотарства, свердлування, шліфування, перших будинків, святилищ.
Другий період (агрокультурний) —включає рабовласницький лад і феодалізм. У цей період інтенсивно розвивається землеробство, скотарство, виникають ремесла, розширюється будівництво сіл, міст, фортець. Людство своєю діяльністю починає завдавати природі відчутної шкоди, особливо після виникнення та розвитку хімії та одержання перших кислот, пороху, фарб, мідного купоросу. Чисельність населення в XV— .XVII ст. уже перевищувала 500 млн. Цей період можна назвати періодом активного використання людиною природних ресурсів, взаємодії з природою. Тиск на довкілля в цей час був загалом ще незначним і локальним.
Третій період (індустріальний) (XVIII ст. -перша половина XX ст.) - час бурхливого розвитку фізики, техніки, винайдення парового двигуна, електричного мотора, атомної енергії, стрімкого зростання чисельності населення (понад 3,5 млрд.). Це - період активного розвитку локальних і регіональних екологічних криз, протистояння природи та людського суспільства, страшних за своїми екологічними наслідками світових війн, хижацької експлуатації всіх ресурсів природи.. Основними принципами розвитку суспільства на той час були боротьба з природою, її підкорення, панування над нею та впевненість, що природні ресурси невичерпні.
Четвертий період - (сучасний) (останні 50—60 років) характеризується розвитком глобальної екологічної кризи, виникненням і посиленням парникового ефекту, появою озонових дірок та кислотних дощів, суперіндустріалізацією, супермілітаризацією, суперхімізацією, суперспоживанням і суперзабрудненням усіх геосфер. Чисельність людства в 1999 р. досягла 6,0 млрд. чоловік. Особливостями цього періоду є також виникнення та поширення громадського руху за охорону природи в усіх розвинених країнах світу, активне міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля.
В останній період людина виступає як могутня геологічна сила, що змінює стан екосфери всієї планети. Масштаби людської діяльності вражають своїми розмірами. На превеликий жаль, ця діяльність переважно негативно впливає на природу.
Усе згадане змусило людей переосмислити ставлення до природи, почати глибоке вивчення генезису та розвитку складних взаємозв'язків і процесів у навколишньому середовищі, шукати шляхи гармонізації взаємин людського суспільства та природи, збалансованого розвитку людства, в якому поєднаються інтереси подальшого технічного прогресу й захисту довкілля.
Социально-экономический механизм взаимодействия общества и природы. Природопользование и природные ресурсы.
Природокористування -процес експлуатації природних ресурсів з метою задоволення потреб суспільства.
Елементи природи, що використовуються суспільством у виробничій діяльності і є її сировинною й енергетичною базою називають природними ресурсами.
Елементи природи, що впливають на життя й діяльність людей, але не беруть участі в матеріальному виробництві розглядаються як природні умови.
Необхідно зауважити, що чіткого розмежування між природними ресурсами та природними умовами в реальному житті не існує.
Існує три основних чинники розвитку економіки будь-якої країни:
головний -трудові ресурси;
засоби виробництва;
природні ресурси.
Економіка буде нормально функціонувати, якщо будуть нормально функціонувати її складові. При такому підході, природні умови проживання також включаються у природні ресурси
Таким чином, природні ресурси - елементи й сили природи, що людина використовує або може використовувати для своїх життєвих потреб.
Отже природокористування носить соціально-економічний характер і потребує комплексного підходу до його організації.
Ставлення до природного середовища є мірою соціальних і технічних досягнень людського суспільства, характеристикою рівня цивілізації.
Природные ресурсы, их классификация.
Природні ресурси - елементи й сили природи, що людина використовує або може використовувати для своїх життєвих потреб.
З точки зору классифікації природні ресурси поділяються на вичерпні (всі корисні копалини, дерева великого віку, рослинний і тваринний світ) та невичерпні(космічні потоки, енергія сонця і повітря, вода);ВСІ ВИЧЕРПНІ ТА НЕВИЧЕРПНІ пр ПОДІЛЯЮТЬСЯ НА: замінні (всі корисні копалини) та незамінні (повітря, вода,енергетичний код рослин і тварин).
Экономический, эколого-экономический принципы природопользования. Переход к социо-эколого-экономическому, т.е. рациональному природопользованию.
Домінуючим принципом природокористування донедавна залишався економічний принцип, згідно з якім критерієм ефективності господарської діяльності вважається одержання максимальної економічної вигоди при мінімальних витратах.
Нарощування маси ресурсів, що використовуються у виробництві, при такому екстенсивному методі йде без зміни ефективності їх використання. При тільки економічному принципі природокористування цілком ігноруються екологічні проблеми, антропогенне навантаження зростає швидкими темпами.
З кінця 70-х років XXсторіччя, коли порушення динамічної рівноваги в геоекосистемах почало приносити величезні економічні збитки, у природокористуванні спочатку не сміло, а потім уже ширше почали впроваджувати еколого-економічниий принцип природокористування відповідно до якого критерієм ефективності господарської діяльності є одержання максимально можливої економічної вигоди при найменшому шкідливому впливі на природне середовище.
На сучасній стадії взаємодії природи й суспільства стає ясно, що для зберігання природного середовища та існування самого життя на Землі необхідні нові підходи до організації виробничої діяльності, при який не будуть порушуватися природні кругообіги речовини й обмінно-енергетичні процеси в біосфері.
Природокористування повинно базуватися на новому соціоекологічному принципі, при якому критерієм ефективності господарської діяльності є одержання максимально можливої економічної вигоди при обов'язковому зберіганні динамічної рівноваги в геоекосистемах.
Соціоекологічний принцип природокористування потребує переходу від нераціональногоекстенсивногоприродокористування, при якому природозахисні дії спрямовані на боротьбу з негативними наслідками нераціонального природокористування, дораціонального, рівноважного при якому суспільство повинно контролювати природокористування, охорону й зберігання природи й оптимізацію середовища існування людей так, щоб узагалі не виникало конфлікту між суспільством і природою.
Отже, раціональне природокористування можна визначити як збалансовану взаємодію суспільства й природи, що забезпечується досягненням компромісу між соціально-економічними потребами суспільства й спроможністю природи задовольнити їх без істотної шкоди для свого нормального функціонування.