43. Причинами дефіциту бюджету в Україні є:

1. Зменшення приросту національного доходу.

2. Збільшення бюджетних витрат.

3. Зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів порівняно з видатками.

4. Відсутність чіткої фінансової стратегії.

5. Інфляційні процеси.

6. Циклічні спади і автоматичні стабілізатори.

7. Скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування державних видатків.

8. Наявність тіньового сектора економіки тощо.

З метою зниження рівня бюджетного дефіциту відповідні державні структури, в першу чергу, повинні використовувати додаткові неемісійні кошти.

У програму конкретних дій щодо скорочення бюджетного дефіциту слід долучити і послідовно втілювати у життя такі заходи, які, з одного боку, стимулювали б надходження грошових коштів до бюджетного фонду країни, а з іншого – сприяли скороченню державних витрат. До них можна віднести:

• випуск державних цінних паперів;

• зміну напрямків інвестування бюджетних коштів в галузі економіки з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривні;

• більш широке використання фінансових пільг і санкцій, які дозволяють враховувати специфічні умови господарювання і стимулюють зростання суспільного виробництва;

• скорочення сфери державної економіки і державного фінансування.

44. Джерела покриття бюджетного дефіциту

У ст. 15 Бюджетного кодексу визначені джерела фінансування дефіциту бюджету. Такими джерелами є:

• державні внутрішні та зовнішні запозичення;

• внутрішні запозичення органів влади Автономної республіки Крим;

• внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування з дотриманням умов, визначених Бюджетним кодексом.

Основні заходи, які застосовувались урядом України щодо зменшення бюджетного дефіциту, були такі:

1. Налагодження системних зв'язків між платниками податків і державою, проведення роз'яснювальної роботи, застосування штрафних санкцій до злісних порушників. Це дало змогу істотно поповнити бюджети усіх рівнів.

2. Поступове зниження податкового тиску, що сприяло частковому виведенню економіки з тіньового сектору.

3. Зниження витрат держави, насамперед на управління.

4. Поступове зменшення, включаючи відміну дотацій і пільг збитковим підприємствам.

5. Розширення приватизаційних процесів.

6. Реформування міжбюджетних відносин.

7. Контроль рівня інфляції.

45. Сутність державного кредиту

Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку державних фінансів. Він не має ні окремого фінансового фонду (кошти, що мобілізуються за його допомогою, проходять, як правило, через бюджет), ні обособленого органу управління.

Державний кредит за своєю економічною сутністю – це сукупність економічних відносин між державою (в особі органів влади й управління), з одного боку, і фізичних та юридичних осіб – з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом.

Основна класична форма кредитних відносин - коли держава виступає позичальником коштів.

Виступаючи кредитором, держава за рахунок коштів бюджету надає на платній основі за умови обов'язкового повернення, кредити юридичним і фізичним особам.

Як ланка фінансової системи, він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави. Державний кредит є зворотним, терміновим і платним.

Призначення державного кредиту виявляється насамперед у тому, що він є засобом мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів