Відповідь на білет №24

1. У найзагальнішому контексті наступним етапом в еволюції релігії є локальні релігії ( альтернативні терміни – національні, етнічні, етнонаціональні, етнодержавні тощо), які за умов докорінних суспільних трансформацій здебільшого приходять на заміну первісній чуттєво-надчуттєвій релігійності.

Більшість дослідників пов’язують з’яву цього типу релігій із розладом родоплем’яного устрою і становленням класового суспільства, нового типу об’єднання людей у формі держави. Виникають локальні релігії в межах окремих народів і до того ж не завжди одночасно. З’ява одних датується IV тисячоліттям до н.е., а інших – ХХ ст. н.е. Формуються локальні релігії із суспільних умов існування конкретного етносу, який є їхнім творцем. Тому такі релігії далекі від подібності не лише за окремими елементами, а й за духом, за часом виникнення, за типом відношення до трансцендентного, за змістом віровчення і за культовими формами.

Водночас локальні релігії характеризуються й багатьма спільними ознаками й властивостями, що дає змогу розглядати їх як період у загальнопланетарній релігійній ґенезі:

• всі вони відтворюють у надто загальних рисах етнорелігієгенез, в якому різні типи релігій перебувають у складних відносинах, взаємно переплітаються, впливають один на одного;

• всі вони, сформувавшись серед одного етносу, зрослись із ним аж до злиття і тотожності (на певних етапах) й виконують роль вагомого, а інколи й вирішального модусу етноутворення та етноінтеграції;

• локальні релігії – це результат всезростаючого релігійного синкретизму (поєднання різних компонентів первісних культів, анімістичних вірувань конкретних етносів, націй) і з’яви поняття «Бог»;

• із з’явою такого типу релігій виникають складні релігійно-міфологічні системи, релігійно-філософські концепції побудови Всесвіту, сутності людини, характер її відносин з Богом, одновірцями, з’являються віросповідні святі книги, вчення пророків цих релігій, спасителі тощо;

• на стадії локальних релігій уніфікується й спрощується культова діяльність, духовна влада виокремлюється від світської;

• локальні релігії – це складний комплекс ідей, які виражають інтереси конкретного етносу і переплетені з його національною культурою, традиціями, звичаями, ментальністю, тобто це не лише черговий етап у розвитку певного релігійного комплексу, а й характеристика особливостей релігійності того чи іншого етносу.

Відповідь на білет №25

1. Основними представниками російської релігійної філософії кінця XIX – початку XX ст. є М.Ф. Федоров (1828–1903), Ф.М. Достоєвський (1821–1881), В.С.Соловйов (1853–1900), М.О. Бердяев (1874– 1948).

Помітною постаттю в російській релігійній філософії був Ф. Достоєвський. Його творчість разом із творчістю В. Соловйова стала поштовхом релігійно-філософського руху в Росії початку XX ст. Достоєвський виступає проти будь-якого насильства, навіть якщо воно від імені Бога, і проповідує шлях добровільного служіння людям задля досягнення "земного раю". Вищий національний поклик Росії вбачає в християнському безкорисливому примиренні народів. Достоєвський був палким прихильником релігії, бо вважав, що вона повністю ґрунтується на моральних мотивах, а нерелігійне раціональне ставлення до світу провокує вседозволеність та аморалізм. Саме релігійна мораль може бути істинним наповненням душ окремих особистостей. Але Достоєвський розуміє релігію специфічно. Його релігія – це віра в себе, у своє вдосконалення відповідно до вищих моральних ідеалів. Розвиваючи в собі моральність, люблячи людей, не відповідаючи насиллям на насилля, людина створює кращий світ. Своєрідним різновидом російської релігійної філософії є філософія всеєдності. За кількістю прибічників та за численністю і розмаїттям створених творів цей напрямок був одним із найпоширеніших. Не випадково в історії філософії його називають "релігійно-філософським Ренесансом". У ньому перепліталися емпіризм та містицизм, раціоналізм та ідеалізм, опозиційність до існуючого режиму та лояльність до влади, перетворення філософії у функцію релігії з неприйняттям офіційного православ'я. Родоначальником і найважливішим представником філософії всеєдності був В. Соловйов. Центральною в його вченні є ідея "всеєдиного сущого", що представляє собою єдність всіх форм буття: як матеріальних, так і ідеальних. Ця всеєдність втілюється в образі Софії – "вічної жіночості". У суспільстві всеєдність розкриває себе як боголюдський союз осіб або всесвітня церква, що визначає мету людства – подолання егоїзму та ворожості, створення на Землі "царства Божого". Метою філософії всеєдності, на думку Соловйова, було прагнення підготувати людство до переходу на більш високу стадію еволюції, на вершині якої виникне "Боголюбство". Величне й одухотворене людство має перетворитися в співтворця Бога і виконати грандіозну роботу перевтілення універсуму: створення світу, звільненого від загибелі, розпаду, знищення і який би зберігав всю повноту і розмаїтість буття. При цьому Соловйов вважає хибною будь-яку філософію, яка принижує матерію порівняно з божеством – матерія прекрасна, світла і божественна.

3. Культура - це сукупність матеріальних і духовних цінностей, а також способів їх створення, вміння використовувати їх для подальшого прогресу людства, передавати від покоління до покоління. К. сукупність форм і способів людської діяльності, закріплених у створюваних людьми матеріальних і духовних цінностях і переданих від одного покоління до іншого. Культура є філософське поняття, що характеризує розвиток творчих сил і здібностей людини. Культура - це створений людиною світ.

Джерело розвитку культур знаходиться в їх різних історичних умовах відносній відособленості різноманітних регіонів. У процесі розвитку суспільства взаємодія культур посилювалося. Кожна культура як нова цілісність неповторна і універсальна. Різниця культур - одне з джерел різноманіття історичного процесу. Міжкультурна взаємодія має ніякому самостійністю, але є часткою суспільно - історичного процесу та залежить від суспільних відносин. Сучасна інтернаціоналізація суспільного життя, збільшується в наслідок НТП, призводить до посилення ступеня міжкультурної взаємодії. Різноманіття культур - об'єктивна реальність; до неї можна підходити двояко: керуватися або ідеєю єдності світової культури, або затвердженням несумісності культур. В даний час існують обидві думки, привертаючи до себе багато однодумців.