За походженням первинних прислівників небагато й пишуться вони разом: тут, там, завжди, де, коли, скрізь.

Але більшість прислівників походять від слів інших повнозначних частин мови й тому за правописом їх можна поділити на три групи.

1. Прислівники, які пишуться разом:

а) Прикметникові із суфіксами -о, -е; вони зберігають правопис прикметників і мають ступені порівняння (якщо утворені від якісних прикметників): низько – нижче, найнижче; багато – більше, найбільше.

б) Прийменникові, які утворилися шляхом злиття прийменників із самостійними частинами мови. Прийменники в таких словах стали префіксами і пишуться разом: вдень, напам’ять, внизу, спідлоба, вдосвіта, зблизька, замолоду, насухо, згарячу, дочиста, втричі, наодинці, натроє, вперше, внічну, потім, передусім, подекуди, відтоді, повсюди, післязавтра.

в) Прислівники, утворені за допомогою часток аби-, де-, сь-, ні-, ані-, що-:

десь, абиде, ніколи.

2. Прислівники, які пишуться через дефіс, утворені:

а) Від прикметників і прийменника по- (на –ому, -ськи): по-доброму, по- новому, по-батьківськи, по-вовчи.

б) Від порядкових числівників: по-перше, по-друге.

в) Від синонімічних або антономічних пар двох прислівників: давним-давно, повік-віків, далеко-далеко, більш-менш, вряди-годи.

г) За допомогою часток будь-, небудь-, казна-, хтозна-: будь-коли, хтозна-як, казна-де, так-то (неозначені складні прислівники).

Через два дефіси пишуться прислівники: віч-на-віч, пліч-о-пліч, всього-на-всього, як-не-як; але з кінця-краю, з діда-прадіда, з давніх-давен.

Окремо пишуться прислівникові словосполуки, що складаються:

а) З прийменника та іменника, але в яких іменник завжди зберігає своє конкретне лексичне значення й граматичну форму, особливо коли між прийменником і керованим ним іменником можливе означення до цього іменника (прикметник, займенник, числівник): без кінця, без сумніву, без угаву, без упину, в затишку, в міру, в нагороду, в ногу, в цілості, до біса, до вподоби, до побачення, до пуття, до речі, до світла, з-за кордону, на весну (але навесні), по правді, по сусідству, по суті, уві сні, у стократ.

б) З двох іменників (зрідка – числівників) та одного або двох прийменників: день у день, з боку на бік, раз у раз, рік у рік, час від часу (при чому ці частини мови стоять у різних відмінках).

в) З узгоджуваного прийменника (числівника, займенника) й подальшого іменника (ці словосполуки в реченні виконують функції прислівника): другого дня, таким чином, тим разом, тим часом.

г) Сполученням прийменника з повним прикметником чоловічого (середнього роду): в основному, в цілому.

д) Сполученням прийменника по зі збірним числівником: по двоє, по троє, по четверо.

Додаток 11

Правопис службових частин мови

1. Частки пишуться окремо, разом і через дефіс:

а) Частки би (б), же (ж), то (вказівна), ось, он звичайно пишуться окремо від інших слів: сказав би, зроби ж, авже ж, як же бути, що то за, ось як, ось коли, он куди, он який..

Разом вони пишуться лише в складі сполучників та інших часток: авжеж, атож, аякже, таж, мовби, немовби, немовбито, неначебто.

Частки ось і он пишуться разом лише в словах осьде й онде. Але залежно від вимови їх можна писати й окремо: ось де, он де.

б) Разом пишуться частки аби-, де-, -сь, ані-, ні-, чим-, чи-, як-, що- : абихто, хтось, ніхто, аніхто, аніскільки, чимало, чимдалі, чимшвидше, якраз, якнайшвидше, щодня, щороку.

Але частку що, коли вона стоїть після слова, до якого відноситься, пишемо окремо: тільки що, поки що, ледве що, дарма що.

в) Через дефіс пишуться частки казна-, хтозна-, будь-, -небудь; підсилювальні частки -бо, -но, -то, -от, -таки: казна-який, хтозна-де, будь-де, де-небудь; скажи-бо, слухай-но, якби-то, отакий-то, як-от, вивчив-таки.

Але частку таки, коли вона стоїть перед словам, яке підсилює, пишемо окремо: таки вивчив, таки домігся свого.

Через дефіс пишеться іншомовна частка екс- у значенні “колишній”: екс-чемпіон, екс-президент.

г) Але частки, названі в пп. б) і в), пишуться окремо, якщо між ними й словами, яких вони стосуються, стоїть інше слово: абихто – аби до кого; ніщо – ні про що; щогодини – що дві години; щодень – що не день, що другий день; щодо – що ж до; казна-то – казна з ким; будь-який – будь на якому; хтозна-хто – хтозна й хто; іди-бо – іди ж бо; який-то – який ж то; все-таки – все ж таки.

Правопис частки не з іменними частинами мови та прислівником:

а) Слід розрізняти заперечну частку не, яка завжди пишеться окремо, і префікс не-, який завжди пишеться разом.

Разом не пишеться тоді, коли слово без не не вживається: невдаха, нездара, негода, неук; невблаганний, невпинний, нещадний, невдовзі, невтямки, неподалік, нещодавно, нехотя.

б) Завжди окремо не пишеться з числівниками, займенниками і прийменниками: не два, не десять, не перший, не четвертий, не ми, не наш, не будь-який (але виняток: неабиякий і не абиякий), не до речі, не з руки.

Окремо пишеться заперечна частка не, що щось заперечує , відкидає, перекреслює (не робота, не прийшов, не забуду, не ти), а префікс не- творить нові слова, часто з протилежним значенням (неробство, незабутній, незабаром).

в) З іменниками не пишеться разом і окремо. Це залежить від змісту речення.

Якщо йдеться про нове поняття, то не пишеться разом: небезпека (загроза); небилиця(вигадка); недруг (ворог); недовіра (підозра); неволя(рабство) недоля (лихо); неправда (брехня); неприязнь (ворожість); неслава (поговір); неспокій (тривога, рух).

Якщо ж заперечується, відкидається щось, то не пишемо окремо: не друг (а товариш, співробітник, просто знайомий,випадкова людина, ворог); не приязнь (а любов, байдужість, ворожість); не правда (а жарт, вигадка, брехня), не слава (а вдячність людей, почуття обов’язку, заробіток, гроші, ганьба і т.д.).

г) З прикметниками й прислівниками не найчастіше пишеться разом: невибагливий (скромний у вимогах), невмілий (безпорадний), недобрий (злий), нелегкий (важкий), недалеко (близько), недоброзичливо (вороже), нерішуче (вагаючись), несумлінно (абияк).

Окремо не пишеться тоді, коли в реченні щось заперечується: робота не важка; дорога не далека; надворі нітрохи не холодно; нам ніщо не страшне.

Але в цих самих висловах (якщо в них немає заперечних слів) не можна писати й разом: робота неважка; дорога недалека; надворі нехолодно.У такому разі речення стає стверджувальним.

Завжди окремо пишеться не, коли є протиставлення: робота не важка, а легка; дорога не далека, але й не близька; надворі не холодно, а так собі.

Правопис частки не з дієсловом:

а) З усіма формами дієслова (крім дієприкметника) не звичайно пишеться окремо: не написати, не написав, не пишу, не писатиму, не пишучи, не написавши, не написано.

б) Але разом не пишеться:

• у дієсловах неволити, нездужатися, незчутися, ненавидіти, непокоїти, непритомніти, нетерпеливитися, нетямитися, нехтувати, які без не не вживаються;

• у дієсловах нездужати (в значенні хворіти), непокоїтися (турбуватися), неславити (ганьбити);проте ці дієслова не слід сплутувати з дієсловами не здужати (не могти, не подолати), не покоїтися (не лежати, не спочивати), не славити (не прославляти), з якими не пишеться окремо.

в) Разом не пишеться в префіксі недо- , який вказує на неповноту, половинчатість дії: недобачати (погано бачити), недочути (погано почути), недолюблювати (відчувати неприязнь). Від цих слів треба відрізняти дієслова з префіксом до-, перед якими вжито заперечну частку не: не добачити (не помітити), не дослухатися (не прислуховуватися), не дотягнутися (не дістати).

г) З дієприкметником не може писатися і окремо, і разом:

- якщо при дієприкметнику є слово, яке пояснює його,то не обов’язково писати окремо: не знаний (де?) тут; не бачений (доки?) ще; не чуваний (коли?) ніколи; не полоханий (ким?) ніким; не задоволений (як?) зовсім;

- якщо при дієприкметнику немає пояснюючого слова, то не можна писати і разом, і окремо, як із прикметником: поле незасіяне і поле не засіяне; шлях нелегкий і шлях не легкий.

д) Слід розрізняти заперечне слово немає (рос. нет - його можна замінити формою нема), у якому не пишеться разом, і дієслово не має (рос. не имеет - він не має), з яким частка не пишеться окремо.

Правопис сполучників.

1. Разом пишуться складні сполучники, які становлять тісне поєднання повнозначних слів із частками або прийменниками: адже, аніж, зате, мовби, начеб, начебто, немовбито, неначебто, отож, проте, себто, цебто, якби, якщо, абощо, тощо.

Але сполучники зате, проте, щоб, якби, якщо треба відрізняти від однозвучних самостійних слів, що пишуться з прийменниками за, про та частками би, як окремо. Сполучники зате, проте можна замінити одним із протиставних сполучників а, але, однак, тоді як прийменники за, про та вказівний займенник те такій заміні не піддаються.

Наприклад: Хоч не застав Івана вдома, зате пройшовся; але За те оповідання його похвалили. Якби тут був мій товариш! але Як би краще виконати завдання!

Правопис прийменників.

Разом пишуться:

а) Cкладні прийменники, утворені сполученням одного або двох (іноді – трьох) прийменників із будь-якою частиною мови: внаслідок (унаслідок), вподовж (уподовж), навколо, напередодні, наприкінці, щодо.

б) Складні прийменники, утворені з двох простих прийменників: задля, заради, навпроти, поза, поміж, понад, посеред.

Через дефіс пишуться складні прийменники з початковими з-, із-: з-за (із-за), з-перед, з-під (із-під), з- поза, з-поміж, з-понад, з-попід, з-посеред, з- проміж.

Окремо пишуться прийменникові сполуки, у (в) разі, під час, під кінець, що ж до; утворені від повнозначних слів: у зв’язку з, в результаті (але внаслідок), в силу, у напрямі до.

Література

1. .Глущик С.В. Сучасні ділові папери: навч. посіб. / С.В. Глущик, О.В. Дияк, С.В. Шевчук. – К. : Арій, 2009.

2. Гриценко Т.Б. Українська мова та культура мовлення: навч. посіб. / Т.Б. Грищенко. – Вінниця : Нова книга, 2003.

3. Гусева Т.М. Самоучитель по бухгалтерскому учету: уч. пос. / Гусева Т.М., Шеина Т.Н. – 2-е изд. – М.: 2009. – 464с.

4. Довідник з культури мови. Посібник за ред. С.Я.Єярмоленко. – К.:Вища школа, 2005. – 399с.

5. Культура фахового мовлення: навч. посіб. / ред. Н.Д.Бабич. – Чернівці : Книги-ХХІ, 2005.

6. Кузнецова И.Д. Управление денежными потоками предприятия: уч. пос. / И.Д.Кузнецова. – Иваново, 2008. – 193с.

7. Мацюк З. Українська мова професійного спрямування: навч. посіб. / З. Мацюк, Н. Станкевич. – К. : Каравела, 2008.

8. Мацько Л.І. Стилістика української мови: підруч. / Л.І. Мацько, О.М. Сидоренко, О.М. Мацько. – К. : Вища шк., 2003.

9. Панько Т.І. Українське термінознавство: підруч. для студ. гум. спец. / Т.І. Панько, І.М. Кочан, Г.П. Мацюк. – Львів : Світ, 1994.

10. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування: навч. посіб. / Я. Радевич-Винницький. – К. : Знання, 2006.

11. Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні ; Ін-т української мови. – К., 1997.

12. Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні; Ін-т української мови – стереотип. вид. – К: Наукова думка, 2003. – 240 с.

13. Шевчук С.В. Ділове мовлення для державних службовців : навч. посіб. / С.В. Шевчук. – К. : Арій, 2008.

14. Шевчук С.В. Ділове мовлення. Модульний курс: підруч. / С.В. Шевчук. – К. : Арій, 2009.

15. Шевчук С.В. Практикум з українського ділового мовлення: навч. посіб. / С.В. Шевчук, О.О. Кабиш. – К. : Арій, 2009.

16. Шевчук С.В. Практикум з української мови. Модульний курс: навч. посіб. / С.В. Шевчук, Т.М. Лобода. – К. : Алерта, 2009.

Словники

1. Ганич Д.І. Русско-украинский и украинско-русский словарь. / Д.І. Ганич, І.С. Олійник. – К. : Прапор, 1997.

2. Ганич Д.І. Словник лінгвістичних термінів / Д.І. Ганич,.І.С. Олійник. – К. : Вища шк., 1985.

3. Головащук .С. І. Словник-довідник з правопису та слововживання / С. І. Головащук. – К. : Наук. думка, 2004.

4. Головащук .С. І. Російсько-український словник сталих словосполучень /.С. І. Головащук. – К. :Наук. думка, 2001.

5. Головащук С. І. Складні випадки наголошення : словник-довідник / С. І. Головащук. – К. : Либідь, 1995.

6. Єрмоленко С.Я. Новий російсько-український словник-довідник. / С.Я. Єрмоленко. – К. : Довіра, 1996.

7. Караванський С. Практичний словник синонімів української мови / С. Караванський. – К. : Укр. книга, 2004.

8. Караванський С. Російсько-український словник складної лексики. / С. Караванський. – Львів : БаК, 2006.

9. Олійник О. Російсько-український словник наукової термінології. / О. Олійник, М. Сидоренко. – К. : Наук. думка, 1994.

10. Орфоепічний словник: в 2 т. / уклад. М.М. Пещак, В.М. Русанівський, Н.М. Сологуб.- К. : Довіра, 2003.

11. Російсько-український словник: Сфера ділового спілкування / ред. .О.О. Тараненко. – К. : Основа, 1999.

12. Російсько-український словник наукової термінології: Суспільні науки. / Й.Ф. Андерш та ін. –  К.: Наук. думка, 1994.

13. Словник іншомовних слів. / ред. О.Мельничук. – К. : УРЕ, 1985.

14. Словник скорочень української мови. / ред. Л. С. Паламарчук. – К : Вища шк., 1988.

15. Словник-довідник з культури української мови / Д. Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сербенська, З. Терлак. – К. : Знання, 2006.

91