Розділ 3. Систематизація законодавста України на сучасному етапі проблеми та шляхи їх вирішення

Характерною рисою функціонування сучасного суспільства і держави є зростання ролі права та закону як основної форми його зовнішнього виразу. У цьому контексті процес становлення та розвитку державності незалежної України нерозривно пов’язаний із створенням нового законодавства. Це пояснюється також неможливістю ефективного функціонування будь-якої держави без збалансованої системи законів. Правовою основою, підґрунтям цієї системи є Конституція України, яка відкрила шлях до реформування всієї системи нормативно-правових актів. Вона стала своєрідним поштовхом до прискорення процесу приведення діючого законодавства у відповідність до політико-економічних, соціальних, правових принципів побудови незалежної, правової держави та громадянського суспільства.

Сучасний етап розвитку законодавства України пов’язується з необхідністю його гармонізації, уніфікації та систематизації. Це зумовлюється рядом причин та факторів, основними серед яких є наступні:

• існування низки нормативних актів, що діють з часів Радянського Союзу (у відповідності до принципів правонаступництва), а також існує потреба вирішення проблеми узгодження цих актів із новими прийнятими за період незалежності актами;

• необхідність приведення законодавства у відповідність з об’єктивними умовами життєдіяльності суспільства;

• прийняття значної кількості нових нормативно-правових документів нерозривно зв’язане із вирішенням завдання приведення їх у непротирічну, узгоджену систему;

• визнання Української держави міжнародним співтовариством (у якості суб’єкта міжнародних відносин) пов’язується з проблемою гармонізації та уніфікації національного законодавства у відповідності з принципами міжнародного права.

Cистема сучасного українського законодавства – це багатогранне утворення, що має складну конструкцію та містить нормативні акти і правові приписи. Однак робота по впорядкуванню діючих законів та інших нормативних актів здійснюється слабо та не досить ефективно. Це поясн.ється тим, що правотворча практика має неузгоджений, нестабільний характер, присутня непослідовність, поспіх, суперечність нормативного матеріалу. Внаслідок цього виникає відчуття безперспективності в проведенні систематизації. Тому сьогодні слід привернути велику увагу до процесу упорядкування законодавства.

Правовий масив останнього часу суттєво обновився та зріс, що вимагає негайного вивчення можливостей оновлення законодавства. Актуальною є проблема оновлення та узгодження класифікаторів, що використовуються державними органами. Це дасть змогу налагодити обмін правовою інформацією між центральними та місцевими органами влади.

Важливим є також дослідження проблеми модельних (рекомендованих) актів (статутів, кодексів), що надавали б можливість забезпечити загальну концептуальну основу актів, які приймаються на регіональному рівні, та подолати колізії в регламентації однотипних правових ситуацій.

Важливою об’єктивною передумовою систематизації є потреби правозастосовної практики, оскільки систематизоване законодавство, комплексо регулюючи те чи інше коло суспільних відносин спрощує дотримання зта застосування правових приписів, дає можливість забезпечити найбільш повне та компактне втілення ідей законодавця в інформативних актах.

На думку колектива авторів інституту держави і права ім. Корецького, сучасна юридична практика потребує створен­ня умов для систематизації законодавства по декількох напрямах.

По-перше, щоб законодавство можна було упорядковувати, слід провести ревізію діючих нормативних актів. Ревізія законодавства є необхідною умовою його систематизації. В процесі ревізії актів необхідно виявити та проаналізувати акти:

— до яких були внесені зміни та доповнення;

— які підлягають визнанню такими, що втратили чинність;

— які повинні бути консолідовані;

— що будуть прийняті на основі перероблених актів.

Доки законодавство не буде очищене від фактично не діючих, але формально не відмінених актів, а розрізнені акти не будуть консолідовані, робота щодо формування узгодженої системи за­конодавства буде неможливою.

По-друге, систематизація нормативно-правових актів пов'яза­на з розробкою системи класифікації законодавства. Класифіка­цію розуміють я.к розподіл об'єктів по групах відповідно до пев­них ознак, що наявні у одних об'єктів та відсутні у інших. Класифікація відіграє подвійну роль. З одного боку, вона перед­бачає розподіл цілого на частини за певними ознаками, а з іншого — синтез, об'єднання цілого з частин на основі пізнання зв'язків елементів цілого.

Необхідність розвитку та використання наукових методів кла­сифікації нормативно-правових актів визначається стрімким зро­станням обсягу правової інформації. На жаль, у сучасній Україні відсутній зважений підхід до організації та систематизації норма­тивних актів, який відбивав би сучасний стан законодавства. Існу­ючий класифікатор галузей законодавства не відповідає вимогам систематизації, тому окремі державні відомства використовують власні класифікатори. Це, звичайно, негативно позначається на розвитку правової системи: ускладнюється аналіз нормативних актів, їхній пошук, виникають складності в їхньому розподілі по галузях законодавства, наслідком чого є суперечність актів та їхнє дублювання [6, с. 24].

Створення науково обгрунтованої системи класифікації є важ­ливим практично для всіх фахівців, що працюють з правовою формацією. Водночас у правознавців відсутній єдиний підхід до визначення необхідності класифікатора. Одні вчені вважають, що немає потреби у прийнятті нового класифікатора. Свою позицію вони обґрунтовують тим, що жодний класифікатор не буде цілком відповідати законодавству, оскільки воно постійно змінюється. Введення стандарту на класифіїсатор не є корисним, оскільки су­часне законодавство перебуває на етапі становлення.

Однак більшість вчених-теоретнків вважає створення загально-правового класифікатора необхідним. Його призначенням має стати стандартизація, формування та введення нових правових інформа­ційних систем та спрощення процесу обміну інформацією. Саме забезпечення пошукових можливостей визначає основні вимоги до системи класифікації правових актів. Така система повинна бути розрахована на численні правові документи, що містять як норма­тивні акти України, так і нині діючі акти СРСР та УРСР, що діють понині, індивіду ально-правові акти, акти судової практики та нау­кові доктрини. Останнє належите звичайно, до віддалених перс­пектив. Створюючи класифікатор, варто передбачити і той факт, що постійними користувачами правової інформації є не лише фа­хові юристи, а й сотні спеціалістів та громадян, що не мають юри­дичної освіти.

Сучасний етап розвитку систем класифікації характеризують два

важливі чинники:

— радикальні зміни в політичному та економічному житті дер­жави, що викликають різке зростання потоків правової інформації;

— реальне масове використання населенням та компаніями комп'ютерної техніки, що потребує розробки комп'ютерних пра­вових програм.

Таким чином, систематизація законодавства є постійною фор­мою його розвитку та впорядкування. Правотворчість не може зупинитися на певному етапі, оскільки весь час перебуває в русі, розвитку, регулюючи нові потреби суспільного життя. Постійно змінна правова система суспільства об'єктивно потребує упоряд­кування діючих нормативних акті», їх приведення в певну науково обґрунтовану систему.

В різні періоди життя держави потреба в систематизації зако­нодавства є різною. Однак коли протягом багатьох років накопи­чується великий обсяг нормативно-правового матеріалу, коли діє значна кількість нормативних актів, що прийняті в різний час і не узгоджені між собою, є застарілими та фактично втратили силу, систематизація законодавства є особливо необхідною. В сучас­ному суспільстві відбуваються суітєві та якісні перетворення пра­вової системи, відміняються цілі блоки законодавства, створюється нова соціально-економічна система, стрімко оновлюються зако­ни. Тому нині систематизація законодавства є об'єктивно необхі­дною реальністю.