ТДП-Братасюк / ТДП - Тема Легістський тип праворозуміння

- держава виступає єдиним суб’єктом права – вона його творить, є його автором і застосовувачем. Громадяни є лише об’єктом впливу права (закону), яке творить держава. Легізм виходить із ототожнення суспільного та державного, тому права громадянського суспільства для нього не існує, до правотворення, на думку легістів, громадяни ніякого відношення не мають.

- право мислиться в легізмі тотожним законові. Легісти не звертаються до категоріального мислення. Вони обмежуються лише поняттям права, не піднімаючи його на категоріальний рівень. Поняття права легісти визначають, як правило, як сукупність чи систему правил поведінки, що мають загальнообов’язковий характер, створюються і охороняються державою від порушень і містять в собі санкції, спрямовані на захист цих правил, – моделей поведінки, бажаних для держави. Виходячи з такого визначення права в легістському праворозумінні, відрізнити закон і право стає неможливим, вони ототожнюються; інших форм права, окрім нормативної, легізм не визнає. В легізмі право розглядається як суто емпіричне, матеріальне, інструментальне, державно-політичне явище, тобто як закон, який мислиться самодостатнім, як і держава;

- з позицій легізму в праві належить цінувати його примусово-владну сутність - те, що воно є втіленням і вираженням владно-державного веління. Жодної уваги до того, наскільки правовим є зміст державно-владного нормативного акту, легісти не виявляють. Виходячи з принципу тотожності права та закону, легісти стверджують і виправдовують узаконене неправо, тобто будь-яке насильство влади над людиною В легізмі поняття: “правова норма“ - “неправова норма”, “правовий закон”- “неправовий закон”, “правова держава” – “неправова держава” тощо не вживаються, відмінностей між ними легісти не бачать. Безвідносно до змісту припису, в легізмі постулюється ідея загальнообов’язковості державно-владного припису. Свобода трактується як поведінка, увідповіднена законові, безвідносно до його правового чи свавільного, неправового змісту. Загалом же, легізм не звертається до понять свободи, формальної рівності, справедливості, загалом ціннісного (аксіологічного) виміру, трактуючи право, його сутність, визначаючи його поняття. Легістська ідеологія і практика заперечують природні невідчужувані права людини, називаючи їх фікцією, метафізикою тощо;

- легістське праворозуміння, особливо наголошуючи на ідеї кратичної (силової, примусової) функції права, цілковито спрямоване на захист держави, а не громадян. Про основну функцію права – людинотворчу – в легізмі не мовиться взагалі;

- в легізмі допускається мінімум моралі в праві – рівно стільки, скільки треба державній владі, а не громадянам. Це праворозуміння заперечує ідею Бога, релігію, церкву, етику, метафізику. Моральним і виправданим оголошується все, що служить зміцненню і збереженню непорушності державної влади та її інтересу (групового інтересу), працює на їх благо;

- в гносеологічному аспекті легісти акцентують на вивченні формально-логічного боку права, а не змістовного, тобто суто правове пізнання підмінюється технічно-інструментальним підходом. Відгадування “букви закону”, а не пізнання “духу права”, є для легіста особливо важливим; мислення легіста розсудкове, догматичне, емпірично заземлене, монологічне, механістичне;

- в легістському праворозумінні людині відведено мінімум місця. В ньому людина залишається віч-на-віч з державою, що зумовлює заздалегідь нерівноправне її становище і збільшує її досвід соціальної поразки; легізм – це негуманністичне праворозуміння, а тому воно несумісне з демократичними цінностями і непридатне для обслуговування демократичних суспільних відносин.

Реалії сучасності все більше і більше вимагають заміни цього типу праворозуміння іншим – гуманістичним, сучасним, таким, що плекає пошану до людини, допомагаючи їй стверджувати себе в цьому складному і тривожному світі. Таким типом праворозуміння є юридичне праворозуміння – без нього неможливе демократичне і правове суспільство[57; 58]. Робота по формуванню і ствердженню юридичного праворозуміння в Україні розпочалася, але для остаточного подолання позитивістсько-легістського праворозуміння, що успішно обслугогувало тоталітарне життя і нині так само успішно адаптувалося до посттоталітарних реалій і гальмує український розвиток по шляху демократії, схоже, часу і зусиль ще треба доволі багато.