Тема 2. Закономірності руху економічних систем.

1. Трансформаційні стани економічних систем, ос­новні форми та етапи їх розвитку.

Важливість проблеми, що розглядується у даному розділі, зумовлена не лише необхідністю набуття студентами знань щодо тен­денцій і перспектив подальшого розвитку сучасного капіталістично­го суспільства, світової економічної системи, місця та ролі України в них, а й тим, що у науковому середовищі досі часу немає єдиного підходу до розуміння суті процесів, які відбуваються. Ще й сьогодні відсутня загальна теорія економічних трансформацій, існують розбіж­ності щодо розуміння сутності та змісту самого поняття трансфор­мація, що, безперечно, негативно впливає на якість осмислення змін і прогнозів щодо віддалених соціально-економічних наслідків функці­онування сучасної господарської та економічної систем і, зокрема, постіндустріального, інформаційного суспільства.

Проблеми історичної перспективи капіталістичної економіки та суспільства, причини тривалої живучості капіталізму за умов постійних потрясінь і змін, що відбуваються у світі, також цікав­лять не лише вчених, політиків і громадян західних країн, а, ма­буть, більшою мірою нас, громадян країн, що утворилися на улам­ках Радянського Союзу. Цей інтерес абсолютно природний і практичний, оскільки намагаючись побудувати економічну си­стему та суспільство, адекватні тим, що існують у розвинутих краї­нах, ми повинні хоча б у загальних рисах знати і розуміти, наскільки усталеним, довготривалим може бути таке суспільство, що чекає попереду нас і наших нащадків, на яких засадах підтримується сьо­годні ефективність функціонування господарської системи.

Відповіді на ці запитання можна одержати звернувшись насампе­ред до аналізу загальних закономірностей руху економічних систем. Серед цих закономірностей можна виокремити такі, що безпосеред­ньо розкривають сутність будь-якої надскладної (а економічна сис­тема і є надскладною) системи — це її цілісність, відкритість до зов­нішніх впливів і зв'язків, здатність породжувати, підтримувати та розвивати інтегративні властивості сукупності об'єктів і підсистем, що у процесі взаємодії й складають базу та структуру даної системи. Крім названих вище, до закономірностей, що визначають при­роду та функції економічних і соціальних систем, слід віднести й циклічність їхнього розвитку.

Взагалі поняття цикл, цикли (від грец. kyklos — коло) означає су­купність взаємозв 'язаних явищ, процесів, робіт, що утворюють зам­кнене коло розвитку протягом певного проміжку часу. Ідея цикліч­ного розвитку економіки і суспільства і, зокрема, історичних циклів, у яких формується та відбивається кінцевий результат взаємодії усіх видів циклів (а їх налічуються тисячі) не нова. Увагу саме такій фо­рмі руху суспільства приділяли вчені усіх часів, починаючи, зокре­ма, від давньоримського історика Політія («Загальна історія» у 40 томах) та китайського — Сима Няня («Історичні записки»), які у своїх працях розглядали історію суспільства як коловорот, як циклі­чний рух, до американського футуролога Олвіна Тоффлера, що об­грунтував ідею трьох хвиль в історії людства: аграрної, індустріаль­ної та постіндустріальної.

У ході таких досліджень було виявлено, по-перше, що будь-який розвиток у природі чи у суспільстві відбувається циклічно, нерівномірно, та, по-друге, проходить через схожі фази. До того ж, якщо стародавні вчені розглядали цикли як рух по замкненому колу та періодичне повернення до висхідного пункту, то згодом цикл почали сприймати як спіраль, повторення схожих, але не однакових фаз у поступальному розвитку, тобто як хвилеподіб­ний прогресивний розвиток.

На цій основі було визначене поняття життєвий цикл суспіль­ства, який трактувався як період від зародження певної суспіль­но-історичної системи до її загибелі (або радикального перетво­рення, отже трансформації).

Як і будь-яке інше явище, новий життєвий цикл суспільства по­чинається з окремих якісно нових елементів, функцій, що у процесі свого розвитку стають системоутворювальними, такими, що забез­печують формування ядра нових зв'язків, нової інтегративної струк­тури, нової надскладної соціальної системи. Тому, досліджуючи іс­торичний, життєвий цикл будь-якого суспільства, вчені вирізняють кілька фаз його існування, які послідовно змінюють одна одну:

• зародження в надрах старої системи, внутрішній, латентний розвиток;

• народження, утвердження в процесі революційного перево­роту, у боротьбі із системою, що йде в минуле, відживає;

• поширення, перетворення в домінуючу, панівну систему;

• зрілість, коли повною мірою виявляються притаманні даній системі риси;

• одряхління, наростання суперечностей, входження у кризу, в протиборство з наступною системою, що вже народилася й бо­реться за своє місце під сонцем;

• нарешті довготривала фаза відмирання, реліктового існу­вання у вигляді окремих трансформованих уламків на периферії нової системи, що стверджується.

Подібно до життєвого циклу суспільства, економічна система також має свій життєвий цикл, отже й свої специфічні стадії функ­ціонування, зокрема, стадію виникнення, стадію формування, або формоутворення, стадію розвитку, на якій система перетворюється у цілісність. Згадані вище три стадії характеризують висхідний рух системи. Однак будь-яка економічна система має й траєкторію спад­ного руху, що визначається трьома іншими стадіями:

• проходження — руйнується цілісність системи, але вона ще зберігається;

• розпад — система розпадається, але залишаються одиничні явища, які належать до цієї системи;

• зникнення — зникають і одиничні явища, що характеризу­ють систему, що відійшла в минуле.

Таке розуміння життєвого циклу суспільства як цілого, а еко­номічної системи — як основи цього суспільства, дає змогу гово­рити про безперервність внутрішніх трансформаційних процесів і перехідних станів усередині будь-яких економічних та соціаль­них систем. Об'єктивними чинниками, що викликають до життя та форму­ють подібні механізми функціонування суспільства як метасистеми, та економічної системи як базового її елемента, є, по-перше, те, що «будь-які існуючі інститути господарської системи, суспільства є результатом процесів, що відбувалися у минулому, тому вони при­стосовані до обставин минулого і не є у повній згоді із вимогами дійсного часу» (Т. Веблен), а, по-друге, поліциклічність історії та економічного життя, що виявляються у взаємодії та накладанні одне на одне історичних циклів різної глибини і тривалості.

Отже, уся економічна історія людства пов'язана з постійними пе­реходами від одного стану економічної системи до іншого, коли одна система перебуває у стадії формування, а інша — у стадії розпаду. Такі переходи здійснюються на основі трансформаційних процесів, які змінюють внутрішній стан системи. Вони можуть діяти двояко — подовжуючи у часі стадії функціонування економічних систем та життєвого циклу суспільства, які забезпечують їх висхідний рух, а отже, якісні зміни та розвиток структурних елементів системи без зміни її базових мотиваційних важелів; або скорочуючи цей час, а отже, прискорюючи перехід до спадного руху, який врешті-решт означає розпад існуючої системи, її відмирання, хаос і народження нової впорядкованості, що відбиває зміст нового життєвого циклу.

Взагалі, поняття трансформація (лат. transformatio) означає пере­творення, перевтілення, зміну виду, форми, властивостей чого-небудь.

З позицій впливу на зміни структури господарської системи транс­формацію визначають як процес заміни конституючих ознак одного господарського порядку подібними ознаками іншого порядку, наслід­ком чого є докорінне перетворення економічної системи в цілому.

Трансформація, як внутрішній стан, закономірність розвитку економічних систем, пов'язана із такою формою їх перевтілення, як еволюція (лат. evolutio — розгортання) — процес змін, розвит­ку; одна із форм руху, розвитку у природі та суспільстві — без­перервні, поступові кількісні зміни, на відміну від революційних — докорінних, якісних змін.

Якщо еволюція є необхідною формою, у певному сенсі об'єктивним інструментом, за допомогою якого нагромаджуються зміни, що виявляються вже у трансформаційних процесах, то ін­струментом суб'єктивним, свідомо створеним людиною, точніше суспільством, певними політичними силами, який сприяє, або нав­паки — не сприяє, гальмує, еволюції та трансформації, виступають реформи. У науковій літературі реформи визначаються як процес корегування окремих елементів системи, у нашому разі економічної системи, з метою покращання її ефективності без зміни основ.

Як уже зазначалося, у сучасній економічній науці ще відсутні єдине, загальновизнане визначення сутності трансформації та ціль­на теорія, яка б могла стати найавторитетнішою для більшості вчених світу у їх дослідженнях закономірностей, змісту та відда­лених перспектив трансформаційних процесів. Існує значна кіль­кість концепцій, автори яких по-різному тлумачать сутність і зміст трансформації, що, безперечно, ускладнює можливості виок­ремлення трансформаційних процесів у чистому, так би мовити, вигляді серед великої кількості змін, які відбуваються у повсяк­денному економічному житті суспільства.

Деякі вчені виокремлюють дві основні групи концепцій, пов'язаних із дослідженням проблем трансформаційних процесів.

Перша група включає теорії, де процеси трансформації є предметом самостійного дослідження — концепція перехідної економіки, теорія капіталістичної трансформації, теорія економіч­них трансформацій, концепція патоекономіки, теорія циклів, тео­рія криз і катастроф.

Друга група використовує підходи, де трансформація розгля­дається як внутрішня складова процесів глобальної економічної динаміки: еволюційний підхід, інституціональний, діалектико-формаційний, системно-структурний, синергетичний, соціокультурний (цивілізаційний).

У науковій літературі можна зустріти також характеристику трансформації, яка досліджується з позицій визначення її об'єктом процесу відтворення. Саме відтворення у даному разі розуміється як спрямованість людської діяльності на збереження та розвиток умов життя, що склалися, матеріальної основи власного існування, вира­жених у єдності взаємопереходів стадій виробництва та споживан­ня. Тому відтворення вже само по собі розглядається як процес трансформації природного середовища відповідно до потреб люди­ни, енергії та речовин у життєвому циклі виробництво—споживан­ня, суспільних форм, що супроводжують господарську діяльність. Підґрунтям такого потоку постійних трансформацій є цілеспрямо­вана активна діяльність суб'єктів господарювання, зіткнення різноспрямованих інтересів, намагання одержати позитивний результат, що переважає середньоможливий.

Автори концепції визначають три основні типи трансформацій: 1) одинично-локальні (мікроекономічні внутрішньосистемні); 2) функ­ціональні (макроекономічні внутрішньосистемні); 3) глобальні (міжсистемні). Певне розуміння відмінностей між цими видами транс­формацій на основі визначення причин виникнення, форм виразу, закономірностей перебігу та можливих наслідків дає табл. 2.1.