2. Постекономічне суспільство: проблеми визна­чення сутності й чинники становлення.

Основною причиною та джерелом появи ознак переходу інформаційного суспільства до нового етапу розвитку, у даному разі до постекономічного суспільства, стало, з одного боку, ви­никнення у процесі розвитку соціального та інтелектуального капіталу тенденції до зміни цінностних орієнтирів, мотивів і сти­мулів діяльності працівника, які тепер у багатьох випадках не обмежуються матеріальними інтересами. З другого боку, як під­креслюють соціологи, футурологи та інші дослідники, — дуже важливою є така форма відобрадження сучасного стану соціаль­них відносин, як демасифікація суспільства.

Уперше поняття постекономічне суспільство ввели у науко­вий обіг Д. Белл і Г. Кан, однак воно не стало загальновизнаним та широковживаним у 60—80-ті pp. XX ст., коли головна увага дослідників зосереджувалася на таких формах розвитку суспіль­ства, як постіндустріальна та інформаційна. Водночас невпинний процес збільшення потреби у складній, творчій праці з боку практично усіх галузей народного господарства веде до постій­ного зростання маси працівників, які усвідомлюють себе особи­стостями. «Грубі та первісні інстинкти людської природи», про які на початку XX ст. говорив відомий економіст М. І. Туган-Барановський як про «основні господарські мотиви людської по­ведінки у капіталістичному суспільстві» — «інстинкти егоїзму, жадоба багатства, жадоба влади, страх перед втратою заробітку», значною мірою зникають під впливом розвитку нової, справді адекватної потребам людини, системи мотивації, заснованої на цілісності організму, тобто цілісності усієї системи потреб та інтересів людини, отже гармонізації її відносин із іншими суб 'єктами економічної та соціальної діяльності (А. Маслоу).

Отже за сучасних умов у розвинутих країнах однією із провідних тенденцій мотивації стає внутрішній розвиток особистості, можли­вість її самовдосконалення, продукування знань, здатних змінити не тільки навколишній світ, а й, що значно важливіше, її оточення. Суб'єктом сучасного розвитку стає, як вважає В. Іноземцев, вже не соціум як такий, не спільнота людей, спаяних однопорядковими ін­тересами, а сукупність особистостей, кожна з яких неповторна не тільки у власних діях і вчинках, а й у їх мотивах. Економічні закони заходять у суперечність зі змінами у внутрішній структурі людсь­кої діяльності, системою її мотивів та передумов, оскільки суспіль­ством уже створений той матеріальний базис, на якому виникає мо­жливість для розвитку явищ і відносин, що власне й роблять людину людиною. Залишаючи економічну епоху людство вступає, вважає вчений, в еру суб'єктивності, коли дії кожної окремої особистості зумовлені її внутрішніми потребами, продиктовані уявленнями про мораль, імманентними кожній із них.

Отже, до головних ознак постекономічного суспільства можна віднести:

• поступовий, еволюційний перехід значної частини суспіль­ства до нової структури цінностей, яка відповідає соціальному порядку, що формується в умовах глобалізації і, відповідно, ста­новлення системи постматеріалістичної мотивації;

• демасифікований характер постекономічного суспільства, який випливає із нової ролі особистості. Новий соціальний стан особи засновується не на взаємодії класів чи груп людей з їхніми економічними інтересами, а на діях переважно нематеріалістично мотивованих особистостей, якими не можна управляти традицій­ними методами, ефективними у рамках індустріального ладу;

• економічні чинники зберігають роль головної рушійної си­ли соціального прогресу, однак сам соціальний прогрес втілюєть­ся у явищах, які вже не мають суто економічної природи. Тому їх не можна оцінити з допомогою показників, що традиційно вико­ристовуються для виміру господарського успіху;

• зниження ролі традиційних соціальних конфліктів, засно­ваних на нерівномірному розподілі матеріального багатства. Водночас, в умовах глобалізації, породженої, насамперед новим технологічним базисом сучасної цивілізації, однією із найголов­ніших стає проблема виживання людства як єдиного цілого і, відповідно, проблема оптимальної взаємодії соціальних сил не тільки в рамках окремих суспільних систем, а й світу загалом;

• глобальність змін і перспектив: людство не повинно більше розглядатися як статична маса, яка підкоряється певним загаль­ним законам, або як сукупність класів, що об'єднуються загаль­ними матеріальними інтересами. Відбувається еволюційний, по­ки що до певної міри латентний, процес формування нових соціальних груп і страт, характер, структура та межі яких визна­чаються на основі системи ціннісних орієнтирів, які поділяють окремі особистості з цих груп і страт;

• специфіка формування постекономічного суспільства поля­гає у виникненні цього типу суспільства як певної замкненої спіль­ності лише у рамках постіндустріальних держав. Це, на думку вчених, породжує два нові типи конфліктів як у країнах, що роз­виваються (оскільки ускладнюються перспективи та якість їх вза­ємодії із розвинутими країнами у майбутньому), так і в самих постіндустріальних країнах, у яких виникають та поглиблюються якісно нові форми соціальних суперечностей, унаслідок яких зростатимуть соціальна напруга й соціальна відчуженість.

Отже, на думку багатьох дослідників, по-перше, постекономіч-на реальність формується як суспільна система, що заснована на самореалізації та творчій діяльності людей, вона не може базуватися на соціальній мобілізації, яка відігравала важливу роль у становленні індустріальних систем.

По-друге, на відміну від традиційної майнової нерівності на передній план сьогодні виходять нові форми нерівності, які вті­лені у різних базових цінностях та зіставності інтелектуальних здібностей членів суспільства. Тому перерозподіл дедалі більшої частини національного багатства відбувається на користь пред­ставників тих соціальних прошарків, діяльність яких значною мі­рою мотивована потребою у самореалізації та самовдосконален­ні. Володіючи знаннями та інформацією, головними виробничими ресурсами нового суспільства, представники цих прошарків при­власнюють зростаючу частку доходів, хоча примноження особи­стого матеріального багатства безпосередньо може не входити у число їх базових цінностей.