МАКРО. Опорний конспект 2013

C C c 1 t Y.

T t Y.

(9.31)

У рівнянні (9.31) літерою t позначено граничну податкову ставку. Вона показує, на скільки одиниць зростають чисті податки (або збільшуються валові податки та зменшуються трансферти) у разі зростання доходу на одиницю. Іншими словами, гранична податкова ставка відображує відношення між зміною чистих податків і зміною доходу, t = T / Y. Наприклад, зі збільшенням ВВП на 10 млрд грн чисті податки збільшилися на 2 млрд грн. Звідси випливає величина граничної податкової ставки: t = 2 : 10 = 0,2. Це означає, що у разі зростання доходу на 1 грн чисті податки зростають на 0,2 грн.

Крім податків і трансфертів, які є функцією доходу, є також податки і трансферти, які не залежать від доходу, але впливають на наявний дохід і споживання. Вони враховуються окремо як чинники, що впливають на автономне споживання ( C ). Проте слід зауважити, що на автономне споживання вони впливають не повною величиною, а згідно з граничною схильністю до споживання, тобто за такими формулами:

C c AT ; C c TR .

Якщо у формулі (9.30) чисті податки визначити за формулою (9.31), а частину податків і трансфертів, що не залежать від доходу, врахувати як чинники, що впливають на автономне споживання, то отримаємо функцію споживання у такому вигляді:

(9.32)

У формулі (9.29) застосовується гранична схильність до споживання з наявного доходу домогосподарств (Y – Т), яка дорівнює с і визначається за формулою (7.8); у формулі (9.31) застосовується гранична схильність до споживання з сукупного доходу (Y), яка дорівнює: с (1 – t). Спільним в обох формулах є те, що споживання домогосподарств з появою держави в економічний системі зменшується порівняно з приватною закритою економікою за будь-якого рівня доходу. Але якщо у формулі (9.27) споживання зменшується внаслідок скорочення наявного доходу на величину податків і трансфертів, то у формулі (9.31) воно зменшується за рахунок зниження граничної схильності до споживання пропорційно величині (1 – t).

Тепер звернемося до моделі економічної рівноваги за методом «вилучення — ін’єкції». В умовах відсутності держави економічна рівновага за цим методом визначається за допомогою тотожності між приватними заощадженнями та приватними інвестиціями: S = І. Після врахування держави вилучення з економічного кругообігу доповнюються чистими податками, а ін’єкції — державними закупівлями. Звідси у загальному вигляді модель економічної рівноваги можна подати як тотожність між сумою вилучень і сумою ін’єкцій:

S + T = I + G.

(9.33)

У формулі (11.9) приватні заощадження суттєво відрізняються від їх аналога в умовах закритої приватної економіки. В «бездержавній» економіці національні заощадження зводяться до приватних і визначаються як та частка доходу, що залишається після приватного споживання: S = Y – С. Із появою держави приватні заощадження зменшуються на величину вилучень у формі чистих податків. Отже, у змішаній закритій економіці приватні заощадження можна визначити так:

S = Y – Т – С.

(9.34)

На противагу зменшенню приватних заощаджень виникають державні заощадження. Згідно із загальним правилом їх величина визначається як різниця між наявним доходом держави

у формі чистих податків і державним споживанням:
Sg = Т – Сg,	(9.35)

де Sg ,Сg — відповідно державні заощадження і державне споживання.

Державне споживання — це державні закупівлі споживчих товарів та послуг. Іншою частиною державних закупівель є державні інвестиції (Іg). Звідси державні закупівлі можна визначити за формулою

G = Сg + Іg. (9.36)

У загальну модель економічної рівноваги, представлену формулою (9.33), підставимо значення приватних заощаджень за формулою (9.34) і державних закупівель за формулою (9.36):

Y – Т – С + Т = І + Сg + Іg.

(9.37)

131

Перенесемо державне споживання в ліву частину рівняння (11.13) і згрупуємо його члени в такий спосіб:

(Y – Т – С ) + ( Т – Сg) = І + Іg .

(9.38)

У формулі (9.38) вираз (Y – Т – С) — приватні заощадження, а вираз (Т – Сg) — державні заощадження. Сума приватних і державних заощаджень — це національні заощадження (SN), які можна визначити так: SN = Y – С – Сg. Сума приватних і державних інвестицій дорівнює національним інвестиціям (ІN), тобто ІN =І + Іg. Отже, у змішаній закритій економіці рівновага забезпечується за умов, коли національні заощадження дорівнюють національним інвестиціям. Якщо у лівій частині рівняння (11.14) розкрити дужки, то рівновага між національними

заощадженнями та національними інвестиціями набуде такого вигляду:
			Y – С – Сg = ІN.	(9.39)
Вирішальну	роль	в	економічному	зростанні	відіграють	приват-

ні інвестиції. Тому більш вагоме аналітичне значення має рівновага між приватними інвестиціями та внутрішніми джерелами їх фінансування. Для відображення такої рівноваги розв’яжемо рівняння (11.14) відносно І:

(Y – Т – С) + (Т – Сg – Іg ) = 1.(9.40)

Оскільки Сg + Іg = G, то рівняння (11.16) трансформується таким чином:

(Y – Т – С) + (Т – G) = I. (9.41)

Ліва частина рівняння (9.41) відображає величину внутрішніх фінансових ресурсів приватного інвестування. При цьому вираз (Y – Т – С) презенттує приватні заощадження, а вираз (Т – G) характеризує сальдо державного бюджету, тобто співвідношення між чистими податками (наявним доходом уряду) і державними закупівлями. Залежно від цього співвідношення державний бюджет може бути дефіцитним або профіцитним.

Якщо бюджет із дефіцитом, то внутрішні фінансові ресурси приватного інвестування менші за приватні заощадження на величину державного запозичення. Якщо бюджет із профіцитом, то внутрішні фінансові ресурси приватного інвестування перевищують приватні заощадження на величину державних кредитів. Це означає, що від стану державного бюджету залежить величина внутрішніх фінансових ресурсів приватного інвестування, а отже і рівень інвестування національної економіки.

Дискреційна фіскальна політика — це політика у сфері урядових видатків та оподаткування. Відповідно до основних цілей стабілізаційної політики фіскальна політика здійснюється з метою цілеспрямованого впливу на обсяг національного виробництва, рівень безробіття та інфляції. Інструментами дискреційної фіскальної політики, як відомо, є державні закупівлі, податки і трансферти. При цьому два останні інструменти об’єднуються в категорію «чисті податки». Змінюючи державні закупівлі, держава безпосередньо впливає на сукупний попит і ВВП. Змінюючи компоненти чистих податків, держава впливає на сукупний попит і ВВП опосередковано — через наявний дохід приватної економіки, від якого безпосередньо залежить споживання.

Вплив державних закупівель на ВВП. Припустимо, що уряд збільшив державні закупівлі. Згідно з рівнянням рівноважного ВВП зростання державних закупівель означає збільшення автономних витрат. Як показано на рис. 12.1, зі зростанням державних закупівель на G крива сукупних витрат на таку саму величину переміщується вгору від положення E1 в положення E2 .

Внаслідок цього рівновага в економіці переміщується з точки A1 в точку A2, а ВВП зростає від Y1 до Y2. З рис. 12.1 видно також, що величина приросту ВВП є більшою, ніж приріст у державних закупівель, тобто Y G. Це означає, що державні закупівлі впливають на ВВП мультиплікативно, а відношення Y / G є мультиплікатором витрат.

Виникає питання: чому збільшення державних закупівель викликає мультиплікативне зростання доходу? Для відповіді на це питання пригадаємо, що будь-яке зростання автономних витрат збільшує дохід на величину, що перевищує приріст автономних витрат за рахунок виникнення індуційованих витрат. У змішаній закритій економіці в рівнянні рівноважного ВВП автономними витратами є державні закупівлі, тобто E G , а індуційованими — споживання. При цьому індуційоване споживання визначається так: C = c (Y – T) або C = c (1 – t) Y.

132

Використовуючи другу формулу, приріст рівноважного ВВП, державних закупівель, можна визначити за допомогою рівняння

Y G c 1 t Y.		(12.1)
Е
		А2
Е2				G
Е1	А1

викликаний збільшенням

Е1

Е2

Y1

Y2

Y

Рис. 9.5. Вплив державних закупівельна ВВП у «кейнсіанському хресті»

Розв’язавши відносно Y, отримаємо:

	1
Y	1 c 1 t G.	(9.42)

У рівнянні (12.2) коефіцієнт 1 / [1 – c (1 – t)] є мультиплікатором витрат у змішаній закритій економіці. Це дає підстави записати таку формулу:

me		1		.	(9.43)
		c 1	t
1

Якщо в знаменнику формули (12.3) розкрити дужки, то отримаємо: 1–c+c t. Оскільки 1 – c = s, то формулу мультиплікатора витрат можна записати інакше:

	me	1	.	(9.44)
		s c t

Формула (9.44) показує, що мультиплікатор витрат у змішаній закритій економіці є величиною, оберненою до суми вилучень з економічного кругообігу, що охоплюють заощадження та податки. Це означає, що мультиплікатор витрат у змішаній закритій економіці є нижчим, ніж у приватній закритій економіці. Тому збільшення автономн их витрат на 1 грн у змішаній закритій економіці викликає менший приріст доходу, ніж збільшення автономних витрат на 1 грн у приватній закритій економіці.

Вплив чистих податків на ВВП. Як відомо, чисті податки визначаються так: T = AT – TR. Це означає, що чисті податки знаходяться в прямій залежності від валових податків ( T = AT) і в оберненій від трансфертів ( T = – TR). Але при цьому потрібно враховувати, що чисті податки можуть змінюватися не лише дискреційно, а й автоматично.

Під дискреційною зміною чистих податків слід розуміти таку їх зміну, яка відбувається на підставі спеціальних державних рішень щодо рівня оподаткування і трансфертів. Автоматична зміна податків відбувається без державного втручання, а у зв’язку зі зміною ВВП, який на макрорівні характеризує зміни в величині податкової бази. Трансферти також можуть змінюватись автоматично внаслідок змін в умовах, які визначають їх рівень. Так, виплати у зв’язку з безробіттям збільшуються за умов скорочення обсягів ВВП, яке свідчить про зростання безробіття.

Припустимо, що уряд знизив рівень податкових ставок і/або підняв трансфертні платежі суб’єктам приватної економіки. Це проявляється через дискреційне зменшення чистих податків ( Td ). На таку саму величину збільшується наявний дохід приватної економіки, тобто DI =Td . Внаслідок цього збільшуються автономні витрати на споживання: C c Td . Графічну інтерпретацію наслідків такої фіскальної політики подано на рис. 9.6.

133

Е							Е2
Е2			А2				Е1
				С= – с Td
Е1		А1
		Y1	Y2			Y

Рис. 9.6. Зменшення чистих податків у «кейнсіанському хресті»

Як видно з рис. 9.6, лінія сукупних витрат переміщується вгору на відстань, яка дорівнює приросту автономних витрат на споживання, а економічна рівновага — від точки A1 в точку A2. При цьому приріст доходу перевищує приріст автономних витрат на споживання у зв’язку з

виникненням додаткових витрат на споживання, індуційованих зростанням доходу, тобто Y C або Y C c 1 t Y . Якщо замість C підставити c Td , то можна записати рівняння, яке

відображає обернену залежність між зміною рівноважного ВВП і дискреційною зміною чистих податків:

Y c Td c 1 t Y.					(9.45)
Розв’язавши рівняння (9.45) відносно Y , отримаємо:
Y		c		( Td ).	(9.46)
		c 1 t
1

Із рівняння (9.46) випливає формула мультиплікатора податків:

mt		c		.	(9.47)
		c 1	t
1

Мультиплікатор за формулою (12.7) показує, на скільки одиниць обернено змінюється ВВП у разі зміни чистих податків на одиницю. Мультиплікатор податків менший за мультиплікатор витрат пропорційно граничній схильності до споживання. Оскільки 1/ [1 c 1 t ] — це мультиплікатор витрат, то мультиплікатор податків можна подати таким рівнянням:

mt c me .

(9.48)

Використовуючи мультиплікатори витрат і податків, вплив окремих інструментів фіскальної політики на ВВП можна визначити за такими формулами:

Y G me ; Y Td c me ; Y TR c me ; Y T c me .

У наведених формулах слід звернути увагу на знаки. Вони свідчать про те, що державні закупівлі і трансферти впливають на ВВП прямо, а податки (валові або чисті) — обернено.

Оскільки me c me , то це означає, що зростання державних закупівель на одиницю

викликає більший приріст доходу, ніж зменшення чистих податків на одиницю. Тому для досягнення цільового приросту доходу державні закупівлі потрібно збільшити на меншу величину, ніж та, на яку слід зменшити чисті податки.

Крім автономного застосування фіскальних інструментів держава може застосовувати їх одночасно. За цих умов зміна доходу визначається за формулою

Y G Td c me . (9.49)

Результати спільного впливу державних закупівель і чистих податків на ВВП залежать від напрямів зміни цих інструментів і співвідношення між їх зміною. Але слід враховувати, що крім ВВП дискреційна фіскальна політика впливає і на державний бюджет. При цьому державні закупівлі та трансферти впливають на видатки державного бюджету, а податки — на його доходи. Стимулювальна фіскальна політика має збільшувати державні закупівлі та/або зменшувати чисті податки. Перший захід збільшує видатки державного бюджету, інший — зменшує його доходи, що негативно впливає на державний бюджет, тобто викликає або збільшує бюджетний дефіцит.

134

G T B Y.

У макроекономіці окремо виділяється такий варіант фіскальної політики, коли державні закупівлі і чисті податки змінюються в одному напрямі і на однакову величину, тобто на умовах збалансованого бюджету. Цьому варіанту відповідає тотожність між зміною державних закупівель і зміною чистих податків:

G T.

(9.50)

У рівняння (9.50) зміна чистих податків T дорівнює сумі дискреційних та автоматичних

змін чистих податків, тобто T Td Ta . Оскільки Ta t Y , то зміну чистих податків можна визначити за формулою:

T Td t Y.

(9.51)

Особливість збалансованого варіанта фіскальної політики полягає в тому, що він породжує мультиплікатор збалансованого бюджету, який точно дорівнює одиниці. Щоб в цьому переконатися, спочатку запишемо рівняння, яке відображує зміну рівноважного ВВП, викликану застосуванням як державних закупівель, так і чистих податків:

Y G c Y T .							(9.52)
Розв’яжемо рівняння (12.12) відносно Y :
Y		1			G c T .		(9.53)
1		c
Враховуючи, що G T , у рівняння (12.13) замість T підставимо G :
Y				1		1 c G.	(9.54)
		1		c

Після скорочення отримаємо, що Y G . Оскільки державні закупівлі та чисті податки змінюються в одному напрямі і на однакову величину, тобто G T , то на цю ж величину змінюється державний бюджет (витрати і доходи), тобто B G T . Як видно з формули (9.54), на таку саму величину змінюється і ВВП. Звідси мультиплікатор збалансованого бюджету можна визначити як відношення між рівнозначними величинами — між приростом ВВП (наслідок) і приростом державного бюджету (причина):

m Y 1.

(9.55)

b B

Отже, якщо абстрагуватися від впливу фіскальної політики на процентну ставку та, як наслідок, на інвестиції, то мультиплікатор збалансованого бюджету дорівнює одиниці. Це означає, що зростання державних закупівель і чистих податків на однакову величину зумовлює збільшення ВВП на таку саму величину. Тому у підсумку маємо таку тотожність:

(9.56)

Недискреційна (автоматична) фіскальна політика. Досі нами розглядалася дискреційна фіскальна політика, в межах якої держава, змінюючи державні закупівлі, податки і трансферти, виконує стабілізаційну функцію в економіці. Тепер перейдемо до недискреційної фіскальної політики, в основі якої лежить здатність фіскальних інструментів, що входять до складу чистих податків, змінюватися в автоматичному режимі, тобто без прямої участі держави. Це зумовлено тим, що податки і трансферти залежать від доходу і тому можуть змінюватися пропорційно до змін ВВП навіть за стабільних податкових ставок і незмінного рівня трансфертних платежів.

Лише невелика частина податків не змінюється зі зміною доходу (податки на нерухомість, землю, транспортні засоби тощо). Такі податки можуть змінюватися лише дискреційно. До трансфертів, зміна яких відбувається не автоматично, а регулюється державою, можна віднести пенсії, стипендії, деякі види допомог тощо. Але майже всі податки та переважна більшість трансфертів змінюються автоматично в разі зміни доходу.

До податків, які автоматично залежать від доходу, належать: податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір тощо. Зі зростанням ВВП усі ці податки забезпечують збільшення податкових надходжень до бюджету. І навпаки, якщо обсяг ВВП зменшується, податкові надходження до бюджету зменшуються.

Слід ураховувати, що автоматична зміна податків залежить не лише від того, на скільки змінюється ВВП, а й від чутливості податків до його змін. Остання зумовлюється чинною системою оподаткування. Якщо застосовується прогресивна система оподаткування, то рівень податкових ставок зростає за певною шкалою залежно від рівня доходу. Тому зі зростанням ВВП

135

податки збільшуються швидше, ніж дохід. За пропорційною системою оподаткування рівень податкових ставок є однаковим для всіх рівнів доходу. Тому податки змінюються прямо пропорційно зміні доходу.

Певні трансфертні платежі, які за своєю сутністю є від’ємними податками, також змінюються залежно від динаміки ВВП. Але порівняно з податками вони змінюються в протилежному напрямі відносно напряму зміни ВВП. Так, виплати по безробіттю, соціальні субсидії малозабезпеченим, субсидії сільськогосподарським підприємствам тощо скорочуються під час зростання виробництва і збільшуються під час його падіння.

Таким чином, зміна податків і трансфертів, яка спричинюється зміною ВВП, є їх автоматичною зміною. Оскільки податки і трансферти ми об’єднуємо в одну категорію — чисті податки, то надалі автоматичну зміну податків і трансфертів ми будемо відображати через показник — «автоматична зміна чистих податків».

Автоматична зміна чистих податків є важливим чинником економічної стабілізації. Здатність чистих податків виконувати стабілізаційну функцію зумовлюється тим, що вони являють собою вилучення з потоку доходи—витрати, зміна яких викликає зміну сукупних витрат

іВВП. При цьому важливо, що вилучення у формі чистих податків збільшуються в період зростання виробництва і зменшуються в період рецесії. У першому випадку автоматична зміна чистих податків гальмує зростання сукупних витрат і ВВП, у другому — гальмує їх скорочення. Це згладжує циклічні коливання і стабілізує економіку. За здатність виконувати в автоматичному режимі стабілізаційну функцію в економіці чисті податки називають «автоматичними стабілізаторами».

Здійснення автоматичними стабілізаторами своєї функції в економіці без спеціальних державних рішень не означає, що держава в цьому процесі виконує лише роль стороннього спостерігача. Вона впливає на дію автоматичних стабілізаторів опосередковано. Роль держави полягає в тому, що вона впроваджує (вмонтовує) в економіку певну систему податків і трансфертних платежів. Внесенням змін у цю систему держава впливає на ефективність автоматичних стабілізаторів. Отже, недискреційна (автоматична) фіскальна політика, змінюючи податки і трансферти, впливає на ефективність виконання ними стабілізаційної функції в економіці в автоматичному режимі.

Щоб розкрити механізм автоматичних стабілізаторів, розглянемо дві протилежні ситуації:

1.В економіці спостерігається «перегрів», тобто відбувається інфляційне зростання, що свідчить про надмірність сукупних витрат. За цих умов бажано стримувати сукупний попит і скорочувати сукупні витрати. В такій ситуації механізм автоматичних стабілізаторів виглядає так:

1) ВВП зростає інфляційно й автоматично збільшуються чисті податки; 2) автоматичне збільшення чистих податків спричинює збільшення податкових вилучень з

потоку доходи — витрати; 3) внаслідок збільшення податкових вилучень уповільнюється зростання сукупних витрат і

ВВП.

2.В економіці спостерігається спад виробництва, викликаний дефіцитом сукупних витрат. За таких умов економіку бажано «підбадьорити», тобто стимулювати до зростання сукупного попиту і збільшення сукупних витрат. У цій ситуації механізм автоматичних стабілізаторів діє за таким алгоритмом:

1) обсяг реального ВВП скорочується й автоматично зменшуються чисті податки; 2) автоматичне зменшення чистих податків спричинює скорочення податкових вилучень з

потоку доходи — витрати; 3) внаслідок зменшення податкових вилучень уповільнюється скорочення сукупних витрат

іВВП.

Таким чином, вплив автоматичних стабілізаторів на економіку полягає в тому, що вони гальмують зростання ВВП у фазі піднесення та його зменшення у фазі спаду. Постає питання: як визначається ефект гальмування динаміки ВВП, що спричинюється дією автоматичних стабілізаторів? Для отримання відповіді на це питання врахуємо, що автоматичні стабілізатори являють собою вилучення з потоку доходи — витрати. І як будь-які автоматичні вилучення з цього потоку вони впливають на динаміку ВВП через мультиплікатор витрат.

136

Нагадаємо, що мультиплікатор витрат, який враховує вилучення лише у формі заощаджень, визначається за формулою me 1/(1 c). Але насправді до складу вилучень з потоку доходи — витрати входять також податки, які зменшують мультиплікатор витрат згідно з формулою (9.53) : me 1/[1 c 1 t ] . Внаслідок цього за однакової зміни автономних витрат зміна

ВВП, визначена на базі мультиплікатора, що враховує автоматичні податкові вилучення, буде меншою порівняно зі зміною ВВП, визначеною на базі мультиплікатора, який не враховує автоматичні податкові вилучення.

Спочатку уявимо економіку, в якій немає держави і податків, тобто t = 0, а c = 0,75. Звідси мультиплікатор витрат дорівнює 4, тобто 1 / (1 – 0,75). Далі припустимо, що в економіці відбувається спад і автономні витрати у формі приватних інвестицій скоротилися на 100 грн. За цих умов скорочення реального ВВП становитиме 400 грн (100 4). Але в реальній економіці існують податки. Тому враховуємо податкові вилучення. Нехай їх рівень становить 20 % ВВП, тобто t = 0,2. Тоді мультиплікатор зменшиться до 2,5.:1 / [1 – 0,75 (1 – 0,2)]. За таких реальних умов скорочення ВВП дорівнюватиме не 400, а лише 250 грн (100 2,5). Отже, автоматичні стабілізатори не здатні повністю протидіяти падінню виробництва, а лише частково зменшують його масштаби. У наведеному числовому прикладі вони загальмували падіння виробництва на 150 грн (400–250), тобто на 37,5 % (150/400 100). Чим вищий рівень оподаткування, тобто чим більше t, тим сильнішим є вплив автоматичних стабілізаторів на економіку.

Узагальнюючи попередній аналіз, ефект гальмування динаміки ВВП, викликаний автоматичними стабілізаторами, можна визначити таким чином:

				1		1
Y E								. (9.57)
		1		c		1 c 1 t

Оскільки автоматичні стабілізатори не здатні повністю усувати циклічні коливання в економіці, то для вирішення цієї проблеми недискреційна фіскальна політика може доповнюватися заходами дискреційної фіскальної політики. Так, у розглядуваному числовому прикладі для відновлення попереднього рівня ВВП ефект гальмування ВВП, який становить 150 грн, слід доповнити збільшенням ВВП на 250 грн. Для досягнення цієї мети можна збільшити державні закупівлі на 100 грн ( Y = G me = = 100 2,5 = 250) або дискреційно зменшити чисті податки на 133 грн. ( Y = Td c me = 133 0,75 2,5 250).

Література

Савченко А. Г.Макроекономіка: Підручник. — К.: КНЕУ, 2005. — 441 с. — Розділ 9, 11, 12.

ТЕМА 10. ЕКОНОМІЧНА ДИНАМІКА

1.Модель економічного зростання Солоу.

Сутність і форми економічного зростання. Під економічним зростанням, за звичай,

розуміють збільшення обсягів виробництва товарів і послуг, тобто збільшення реального ВВП. Але варто наголосити, що обсяг виробництва може збільшуватися у два способи: 1) на умовах усунення рецесійного розриву, який зумовлює розрив між сукупним попитом і потенційним ВВП; 2) на умовах збільшення потенційного ВВП. Графічну інтерпретацію двох способів зростання обсягів виробництва наведено на рис. 10.1 та 10.2.

137

AD	AS	L	AS		ASL1	ASL2	AS2
2					AD1	AD2
P				P		AS1
AD1
				P2
P2
				P1
P1
Y1	Y2		Y		Y1	Y2	Y
Рис. 10.1. Зростання реальногоВВП			Рис. 10.2. Зростання реального ВВП на умовах збільшення
потенційного ВВП			на умовах усунення рецесійного
розвитку

Перший спосіб зростання обсягів виробництва (рис. 10.1) не збільшує виробничий потенціал економіки, тобто потенційний ВВП, а здійснюється завдяки наближенню сукупного попиту до рівня довгострокової сукупної пропозиції, яка дорівнює потенційному ВВП: АSL = Y2 = Yp. Тому збільшення обсягів виробництва в такий спосіб є не зростанням економіки, а економічним відновленням. Збільшення ВВП від Y1 до Y2 забезпечується за рахунок зростання сукупного попиту, на що вказує переміщення кривої сукупного попиту з положення АD1 у положення АD2.

Другий спосіб зростання обсягів виробництва спирається на збільшення виробничого потенціалу економіки, тобто потенційного ВВП. Збільшення обсягів виробництва в такий спосіб свідчить про зростання масштабів економіки, тобто про економічне зростання. З рис. 10.2 видно, що обсяг виробництва збільшується від Y1 до Y2, тобто настільки, наскільки збільшилася довгострокова сукупна пропозиція і потенційний ВВП. Це підтверджується переміщенням кривої

довгострокової сукупної пропозиції з положення AS1L у положення AS 2L .

Збільшення обсягів виробництва за рахунок зростання виробничого потенціалу економіки може відбуватися лише за умов, якщо динаміка сукупного попиту відповідає динаміці потенційного ВВП. Відомо, що ця умова забезпечується лише в довгостроковому періоді. Тому на рис. 10.2 крива сукупного попиту переміщується з положення АD1 у положення АD2, тобто на відстань переміщення кривої АSL. При цьому впродовж довгострокового періоду зростають ціни. Це пояснюється випереджальним зростанням сукупного попиту порівняно з короткостроковою сукупною пропозицією, що створює мотивацію для нагромадження капіталу і збільшення потенційного ВВП. Отже, під економічним зростанням слід розуміти довгострокове зростання обсягів виробництва за рахунок збільшення потенційного ВВП і на умовах адекватного зростання сукупного попиту.

Економічне зростання вимірюється двома показниками: середньорічним темпом приросту реального ВВП; середньорічним темпом приросту реального ВВП на душу населення. Економіка більшості країн світу щорічно зростає на кілька процентів. Так, за останні п’ять років темпи приросту реального ВВП у країнах Європейського Союзу становлять в середньому понад 2 %. Після тривалого спаду в 90-х роках 20 ст. економіка України, починаючи з 2000 р., також вийшла на позитивні щорічні темпи приросту реального ВВП.

Економічне зростання не слід ототожнювати з економічним розвитком. Категорія економічного розвитку країни є змістовнішою, ніж категорія економічного зростання. Економічний розвиток відбиває не лише збільшення обсягів виробництва, а й здатність економіки за рахунок цього підвищувати якість життя населення. Це означає, що економічне зростання може відбуватися і без економічного розвитку, але економічний розвиток неможливий без економічного зростання.

Інтегральним показником економічного розвитку є індекс людського розвитку. Він обчислюється за спеціальною методикою як середньозважена величина від індексів чотирьох

138

показників, які характеризують рівень людського розвитку з різних сторін. До цих показників належать: очікувана тривалість життя, яка визначається при народженні виходячи із рівня смертності в даний період часу; грамотність дорослого населення, яка передбачає вміння читати і писати; рівень охоплення населення початковою, середньою та вищою освітою; індикатор добробуту, в основі якого лежить реальний ВВП на душу населення, обчислений згідно з паритетом купівельної спроможності.

Для визначення індексу людського розвитку кожної країни її індивідуальні показники зіставляються із світовими. Тому за допомогою цього індексу всі країни ранжируються за рівнем людського розвитку. Чим вищий цей індекс, тим вищим є рівень людського розвитку країни. Згідно із загальноприйнятою класифікацією країни з індексом людського розвитку меншим за 0,5 мають низький рівень людського розвитку; від 0,5 до 0,8 — середній рівень; 0,8 і вищий — високий. Україна за індексом людського розвитку (нижче 0,8) входить до першої сотні країн світу.

Економічне зростання є функцією певних чинників. До них належать збільшення обсягів факторів виробництва (земля, праця, капітал) і підвищення рівня їхньої ефективності (продуктивності), яке переважно, досягається за рахунок технічного прогресу. Ці чинники здатні збільшувати виробничий потенціал економіки і в такий спосіб забезпечувати зростання сукупної пропозиції. Але, як уже зазначалося вище, збільшення виробничого потенціалу економіки та сукупної пропозиції не може втілитися в економічне зростання без адекватного збільшення сукупного попиту. Тому збільшення сукупного попиту є чинником, який реалізує спроможність економіки до зростання обсягів виробництва.

Залежно від того, які чинники викликають збільшення обсягів виробництва, розрізняють дві форми економічного зростання: екстенсивне та інтенсивне. Екстенсивне зростання досягається за умов, якщо обсяг виробництва зростає лише за рахунок збільшення обсягів факторів виробництва за незмінної ефективності цих факторів. Це означає, що економічне зростання є чисто екстенсивним, коли обсяг виробництва збільшується прямопропорційно збільшенню кількості факторів виробництва. Якщо, навпаки, зростання обсягів виробництва відбувається лише завдяки підвищенню продуктивності виробничих факторів, то це означає, що економіка зростає на чисто інтенсивній основі.

Проте в реальній економіці не буває чисто екстенсивного або чисто інтенсивного економічного зростання. Фактично обсяг виробництва збільшується на основі певного поєднання екстенсивного та інтенсивного типів економічного зростання. Тому, оцінюючи реальну економіку, можна говорити про переважно екстенсивне або переважно інтенсивне її зростання.

Сучасні уявлення про економічне зростання сформувалися на базі двох економічних теорій — кейнсіанської і неокласичної, які зумовили виникнення двох відповідних теорій економічного зростання.

Кейнсіанська теорія економічного зростання. Кейнсіанська теорія економічного зростання зародилася в 40-х роках 20 ст. Її засновниками були англійський економіст Р. Харрод і американський економіст Є. Домар. Вони вважали, що головну роль в економічному зростанні відіграють інвестиції як компонент сукупного попиту і як засіб нагромадження капіталу та збільшення виробничого потенціалу економіки.

У моделі Харрода — Домара джерелом інвестування є заощадження, які залежать від доходу (ВВП) і норми заощаджень, тобто S = s Y. Обсяг інвестування визначається попитом на інвестиції, який ставиться в залежність від приросту продукту та його капіталомісткості (Ky). Остання обчислюється за формулою Ky = K / Y. Отже, капіталомісткість показує, на скільки одиниць збільшується капітал у разі зростання продукту, виробленого з використанням цього капіталу, на одиницю. Оскільки I = K, а K = Y Ky, то попит на інвестиції визначається так:

I = Y Ky.

До цього слід додати ще три важливих припущення моделі Харрода — Домара: 1) капіталомісткість є незмінною внаслідок негнучкості цін в короткостроковому періоді та нейтральності технічного прогресу; 2) норма заощаджень у довгостроковому періоді також має тенденцію до стабільності; 3) інвестиції дорівнюють заощадженням (I = S).

Спираючись на ці припущення, виразимо рівновагу між інвестиціями та заощадженнями за допомогою такого рівняння:

139

Y K y s Y.

(10.1)

Поділимо обидві частини рівняння (10.1) на Y:

Y	K y s.	(10.2)
Y

У рівнянні (10.2) вираз Y / Y відображує темп економічного зростання, який визначається за формулою

Y		s	.	(10.3)
Y		K y

Оскільки в рівнянні (10.3) норма заощаджень (s) і капіталомісткість (Ky) є постійними, то і темп економічного зростання має бути постійним. Такий темп Харрод назвав «гарантованим». Крім «гарантованого» Харродом уведено й поняття «природного» темпу зростання, який досягається в умовах повної зайнятості.

Необхідність забезпечення «гарантованого» і «природного» темпів економічного зростання кейнсіанці не ототожнювали з автоматичною можливістю їх досягнення. Навпаки, вони визнавали, що фактичні темпи зростання економіки можуть відхилятися від бажаних. При цьому відхилення фактичних темпів від «гарантованого» породжує певні диспропорції в економіці, а відхилення «гарантованого» темпу від «природного» викликає рецесію або інфляцію.

Особливість кейнсіанської теорії економічного зростання полягає в тому, що її прихильники доходять до висновку про необхідність державного регулювання процесу нагромадження капіталу з метою підтримання в довгостроковому періоді стійких темпів зростання економіки. При цьому головним об’єктом державного регулювання мають бути інвестиції.

Неокласична теорія економічного зростання. Приблизно із середини 50-х років 20 ст.

з’явилася неокласична теорія економічного зростання. В основу її були покладені такі положення:

1)вартість продукту створюється факторами виробництва, і передусім працею і капіталом, кожний з яких робить свій внесок в її створення;

2)ціни виробничих факторів, якими виступають заробітна плата і прибуток, дорівнюють їхнім граничним продуктам;

3)зв’язок між збільшенням факторів виробництва і зростанням продукту описується за допомогою виробничої функції.

Прикладом неокласичної виробничої функції є виробнича функція Кобба-Дугласа:

Y A K a L1 a ,

(10.4)

де А — продуктивність факторів виробництва за наявної технології; а — частка капіталу у виробленому продукті; 1–а — частка праці у виробленому продукті.

Виробнича функція Кобби-Дугласа має дві властивості:

1)властивість постійної віддачі від масштабу. Це означає, що у разі збільшення кількості праці та капіталу на певний процент, обсяг виробництва збільшується на такий самий процент;

2)виробнича функція Кобба-Дугласа є нелінійною і характеризується спадною граничною продуктивністю капіталу, згідно з якою кожна додаткова одиниця капіталу забезпечує виробництво меншого обсягу продукту, ніж попередня. Отже, чим більше застосовується капіталу, тим нижчою є його гранична продуктивність.

Розвиток неокласичної теорії економічного зростання зумовив необхідність внесення певних змін у політику економічного зростання. По-перше, на відміну від кейнсіанців, які пов’язують економічне зростання переважно із сукупним попитом, неокласики головну увагу приділяють потенційно можливим темпам зростання економіки і чинникам, від яких вони залежать. По-друге, використання апарату виробничої функції в процесі аналізу статистичної інформації поклало початок дослідженням, пов’язаним із визначенням внеску окремих факторів виробництва у приріст продукту. При цьому мова йде про вплив на зростання продукту не лише кількісних змін у факторах виробництва, а й якісних, які є результатом удосконалення технології виробництва.

Кейнсіанська і неокласична теорії економічного зростання будувалися на екзогенній основі. Це означає, що в їх моделях темп зростання економіки є функцією екзогенно визначених змінних (норма заощаджень, сукупна продуктивність факторів виробництва, капіталомісткість

140