МАКРО. Опорний конспект 2013

зі споживання домогосподарств. У різних країнах частка приватного споживання у складі ВВП дуже суттєво коливається. До складу витрат на приватне споживання входять: товари поточного споживання (продовольчі товари, одяг, взуття, санітарно-гігієнічні товари тощо); товари тривалого користування (транспортні засоби, побутова техніка тощо); послуги (житловокомунальні, юридичні, медичні, освітні тощо). Валові приватні внутрішні інвестиції (І) охоплюють лише ті інвестиції, що фінансуються резидентами всередині країни. Інвестиції, що фінансуються нерезидентами, називаються іноземними інвестиціями, які впливають на чистий експорт.

Державні закупівлі (G) охоплюють витрати державних органів (центральних і місцевих) на закупівлю споживчих та інвестиційних товарів і послуг. Державні витрати на закупівлю споживчих товарів і послуг (державне споживання) пов’язані з утриманням органів державного управління, армії, міліції, освіти, науки тощо. Державні інвестиції спрямовуються на закупівлю зброї, офісної техніки, на будівництво доріг, службових будинків тощо.

Слід наголосити, що до державних закупівель не входять видатки держави, пов’язані з виплатою трансфертних платежів (пенсії, стипендії тощо), а також видатки з обслуговування державного боргу (процентні платежі). Це пояснюється тим, що ці видатки не відображують закупівлю товарів і послуг, а слугують інструментом перерозподілу доходів. Виходячи з цього слід розрізняти два поняття: державні закупівлі та державні видатки. Державні закупівлі є елементом сукупних витрат на виробництво ВВП, а державні видатки відображують видатки державного бюджету. Державні видатки перевищують державні закупівлі на величину трансфертів і видатків з обслуговування державного боргу.

Чистий експорт обчислюється як різниця між експортом (ЕХ) та імпортом (ІМ). Отже,

чистий експорт можна визначити за формулою
NX = ЕХ – ІМ.	(2.7)

Внутрішній продукт за своєю сутністю — це додана вартість. Амортизація (споживання основного капіталу), яка входить до ВВП, не є елементом доданої вартості. Вона відображує вартість, яка переноситься з основних фондів на продукт у процесі його виробництва. Тому її слід віднести до перенесеної вартості й до проміжного споживання. Це означає, що з теоретичного погляду амортизацію необхідно виключати з розрахунку внутрішнього продукту.

Проте в економічній практиці обчислення амортизації не відповідає вимогам СНР. Згідно з цими вимогами амортизація має нараховуватися на відновну вартість основних фондів (на практиці часто використовують первісну вартість) і на основі прямолінійного методу (на практиці часто застосовують прискорені методи). Усі ці відхилення від вимог СНР роблять облік амортизації неточним і незіставним між окремими країнами. Тому як показник додатної вартості застосовується ВВП, який врахує амортизацію і є валовою доданою вартістю. Поряд із цим за потреби і певного коригування амортизації може застосовуватися точніший показник внутрішнього продукту, а саме чистий внутрішній продукт. Його можна обчислити за формулою

NDP = Y – A,

(2.8)

де NDP — чистий внутрішній продукт; А — амортизація.

Оскільки ВВП вимірює лише доходи, які отримує країна від внутрішнього виробництва, він не охоплює всі доходи резидентів. Щоб урахувати доходи від зовнішньоекономічної діяльності, застосовуються два додаткових показники. Першим з них є валовий національний дохід GNI, який визначається за формулою:

GNI = Y + NIf,

(2.9)

де NIf — чисті первинні доходи, отримані з-за кордону, які визначаються як різниця між первинними доходами, отримуваними резидентами з-за кордону (заробітна плата, доходи від власності, податки мінус субсидії на виробництво та імпорт), та аналогічними первинними доходами, виплачуваними нерезидентам.

Найбільш повною характеристикою національного доходу країни є валовий національний

наявний дохід, який визначається за формулою:
GNDI = GNI + NTRf,	(2.10)

де NTRf — чисті поточні трансферти, отримані з-за кордону, які охоплюють: чисті поточні податки на доходи, майно тощо, одержані від інших країн; чисті соціальні виплати та інші чисті поточні трансферти, отримані з-за кордону.

21

Валовий національний наявний дохід відображує весь дохід (як зароблений, так і отриманий від зовнішнього світу), яким може розпоряджатися країна. Переважна частина цього доходу спрямовується на споживання, інша — на заощадження. Звідси випливає формула національних заощаджень:

Національні	GNDI	Кінцеве	(2.11)
заощадження		споживання .

З нових макроекономічних показників розглянемо індекс людського розвитку (ІЛР), індекс економічної свободи (ІЕС) та рівень глобалізації (РГ).

1. Індекс людського розвитку (ІЛР) – інтегральний показник, який акумулює в собі такі показники:

1)тривалість життя;

2)грамотність та охоплення навчанням;

3)ВВП на одну особу за паритетами валют, співвідношенням цін на „споживчий кошик”, що складається з декількох сотень товарів та послуг.

ІЛР вимірюється у відносних величинах: 0<ІЛР<1.

Місце країни в загальносвітовому рейтингу визначається в порядку зменшення названих вище зведених показників. Розглянемо детальніше складові ІЛР:

1)тривалість життя. Цей показник визначається як очікуваний при народженні. Він

вимірюється кількістю років, які може прожити новонароджений, якщо впродовж його життя рівень смертності залишатиметься таким самим, яким він був при народженні.

2) грамотність та охоплення навчанням. Грамотність – показник, що застосовується до населення віком від 15 років і старше і передбачає уміння читати й писати нескладні тексти. Охоплення навчанням – показник, який характеризує відношення кількості тих, хто навчається (незалежно від віку) в навчальних закладах І-ІІІ рівнів освіти (початкової, середньої та вищої) до чисельності тих вікових груп, які мали бути охоплені цією освітою

3) ВВП на одну особу 2.Індекс економічної свободи (ІЕС) – агрегований показник, що включає десять факторів,

які, в свою чергу, мають складну структуру і засвідчують рівень втручання уряду в економіку. Чим сильніший урядовий вплив на економіку, тим менший рівень економічної свободи, отже, чим вищий показник з будь-якого фактора, тим нижчий рівень свободи, і навпаки.

Фактори, що визначають ІЕС:

1)торговельна політика, про ступінь свободи якої засвідчують такі показники:

• середній рівень тарифів;

• наявність нетарифних бар’єрів;

• корупція митних служб;

2)політика оподаткування, яка характеризується:

•величиною податкової ставки на найвищі доходи;

•величиною податкової ставки на середні доходи;

•максимальною податковою ставкою на доходи корпорацій;

3)втручання уряду в економіку, про ступінь якого свідчать показники:

• процент відрахувань від ВВП на утримання уряду;

• частка власності уряду в бізнесі та індустрії;

• економічний результат діяльності уряду;

4)грошова політика, де втручання уряду проявляється насамперед у середньому рівні інфляції за визначений період;

5)потоки капіталів та іноземних інвестицій. Цей фактор вміщує у собі інформацію:

•про закон про іноземні інвестиції;

•наявність бар’єрів для іноземної власності в бізнесі;

•наявність бар’єрів для промислових компаній, відкритих для іноземних інвесторів;

•наявність перешкод (бар’єрів) для іноземних компаній;

•наявність чи відсутність дозволу на земельну власність для іноземців;

•наявність бар’єрів для повернення інвестицій іноземцями;

22

6) банківська справа. Про рівень урядового впливу у цій сфері свідчать показники:

•наявності державної власності на банки та її частки;

•наявності бар’єрів для відкриття іноземними банками філіалів та дочірніх фірм;

•впливу уряду на розміщення кредитів;

•урядового регулювання у вигляді страхування депозитів;

•свободи у наданні всіх видів фінансових послуг (купівля і продаж нерухомості, безпеки, страхового захисту тощо);

7) контроль за цінами та рівнем заробітної плати як фактор урядового впливу включає:

•закон про мінімальну заробітну плату;

•вільне ціноутворення у приватному порядку незалежно від впливу уряду;

•урядовий контроль та його межі;

•державні субсидії бізнесу які впливають на ціни;

8)права власності визначають рівень економічної свободи за допомогою таких показників:

• комерційних законів, що визначають контракти;

• санкціонування іноземного арбітражу у спірних питаннях контрактів;

• експропріації приватної власності;

• корупції судової влади;

• зволікання у судових рішеннях;

• гарантованої та захищеної законом приватної власності;

9)державне регулювання економіки включає:

•ліцензування необхідності управляти бізнесом;

•полегшення процедури отримання ліцензій для бізнесу;

•корупцію бюрократії;

•регулювання праці (встановлення тривалості робочого тижня, оплачувана відпустка, у зв’язку з доглядом за дитиною та ін.);

•захист споживача;

•регулювання стану здоров’я працівників;

•регулювання оподаткування у бізнесі;

10) чорний ринок – фактор, який є свідченням непомірного впливу уряду на економіку, вміщує такі показники:

•контрабанда;

•крадіжка інтелектуальної власності;

•поставка сільськогосподарських продуктів;

•поставка промислових виробів;

•забезпечення транспортних перевезень;

•поставка робочої сили.

Кожний із 10 економічних факторів які включають близько 50 змінних, оцінюються в балах від 1 до 5. Потім визначається середньозважена оцінка в балах за десятьма факторами. Цей коефіцієнт і є кількісним показником рівня економічної свободи, яка, як і кожний з факторів, коливається в межах від 1 до 5 балів. Оцінка „1” – показник найбільшої в економіці. Оцінка „5” – сильний урядовий вплив і низький рівень економічної свободи.

За рівень економічної всі країни поділяються на чотири групи:

•вільні: 1,99 і нижче;

•в основному вільні: 2,00 – 2,99;

•в основному не вільні 3,00 – 3,99;

•репресивні: 4,00 і вище.

3.Рівень глобалізації – агрегований показник, які включає чотири параметри:

1)рівень економічної інтеграції, який визначається обсягом зовнішньої торгівлі, іноземних інвестицій та „закордонних виплат”, включаючи і заробітну плату;

2)персональні контакти:

•кількість міжнародних поїздок;

•кількість туристичних поїздок;

•кількість користувачів міжнародною поштою та інтенсивність обміну інформацією цим способом;

23

•міжнародні телефонні зв’язки (кількість користувачів та частота і тривалість контактів);

3)технології:

•загальна кількість Інтернет серверів;

•кількість користувачів Інтернету;

4)ступінь участі країн у міжнародних зв’язках та діяльність міжнародних організацій. Чим більше зазначені показники, тим вище рівень глобалізації , відповідно, рівень життя та залучення до світової інфраструктури – явище взаємопов’язані. У країнах з вищим рівнем глобалізації вищий рівень доходів на одну особу.

3.Номінальні та реальні величини

Номінальний та реальний ВВП. ВВП — це грошовий вираз вартості кінцевої продукції, яка обчислюється за допомогою цін. При цьому безпосередньо ВВП розраховується у фактичних цінах поточного року, тобто року, в межах якого він був вироблений. За цих умов величина та динаміка ВВП залежать як від фізичних обсягів виробництва так і від рівня цін, які змінюються.

Для визначення результатів економічного розвитку країни найважливіше значення має інформація про фізичні обсяги виробництва, тобто про зміну ВВП, яка відображує динаміку фізичних обсягів виробництва. З метою розмежування впливу на ВВП фізичних обсягів виробництва і рівня цін застосовуються два види ВВП — номінальний та реальний ВВП і відповідно два види цін — фактичні (поточні) та порівнянні (постійні) ціни.

Номінальний ВВП (Yn) — це ВВП, який обчислюється у фактичних цінах поточного року. До таких цін відносяться ціни того року, який є предметом обчислення. Наприклад, якщо обчислюється ВВП за 2003 р., то середні ціни 2003 р., є фактичними цінами для ВВП 2003 р.

Реальний ВВП (Y) — це ВВП, який обчислюється в порівнянних (постійних) цінах, тобто в фактичних цінах того року, що приймається за базу розрахунків. Такий рік називається базовим роком. У СНР реальний ВВП називається «ВВП у постійних цінах». Використання ВВП, обчисленого в порівнянних цінах, дає можливість у процесі макроекономічного аналізу порівнювати фізичні обсяги кінцевої продукції, виробленої в різні роки, і на цій основі визначати динаміку виробництва.

Припустимо, що для обчислення ВВП, виробленого у 2003 р., використано фактичні ціни 2002 р., який приймається за базовий рік. Отже, фактичні ціни 2002 р. є порівнянними цінами для 2003 р. За цих умов вартісна оцінка ВВП, виробленого у 2002 і 2003 рр., є незмінною. Тому перевищення ВВП 2003 р. порівняно з ВВП 2002 р. свідчитиме про те, що його зростання відбулося виключно за рахунок збільшення фізичних обсягів виробництва.

Первинним показником, який надає статистика, є номінальний ВВП. Його особливість полягає в тому, що він змінюється порівняно з попереднім періодом не лише внаслідок зміни фізичних обсягів виробництва, а й за рахунок зміни рівня цін. Для визначення зміни номінального ВВП лише за рахунок зміни реального ВВП, тобто фізичних обсягів виробництва, використовуються індекси цін. Вони обчислюються як співвідношення між вартістю певного набору (кошика) товарів і послуг, вироблених у поточному періоді, та вартістю цього самого кошика товарів і послуг, вироблених у базовому періоді.

Щоб визначитися з обчисленням індексів цін, попередньо приймемо такі умови. Період, що є об’єктом розрахунків, будемо називати поточним періодом і позначатимемо його символом t. Період, який передує поточному періоду, будемо приймати за базовий і позначатимемо його символом t – 1. Звідси індекс цін, який відображує співвідношення між вартістю кошика товарів і послуг у поточному та базовому періодах, можна визначити за такою формулою

	Індекс цін		Ціна кошика товарів і послуг у періоді t	.	(2.12)
	у періоді t		Ціна кошика товарів і послуг у періоді (t 1)

Індекси цін зазвичай обчислюються у процентах. Наприклад, ціна кошика певних товарів у періоді t дорівнює 1200 грн, а в періоді (t – 1) ціна цього самого кошика товарів становила 1000 грн. За таких умов індекс цін даних товарів у періоді t дорівнює 120 % (1200 100/1000). Для спрощення розрахунків індекси цін можуть обчислюватися й у формі коефіцієнтів. Так, у нашому прикладі індекс цін дорівнює 1,2 (1200/1000).

24

В економічній практиці застосовують різні індекси цін: індекс цін ВВП (дефлятор ВВП), індекс споживчих цін, індекс цін виробників промислової продукції, індекс цін реалізації сільськогосподарської продукції, індекс цін на будівельно-монтажні роботи тощо. Основними серед них є індекс споживчих цін і дефлятор ВВП.

Індекс споживчих цін (Рс) відображує зміни загального рівня цін і тарифів на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Цей індекс розраховується на базі двох інформаційних потоків: 1) даних, одержуваних шляхом щомісячної реєстрації цін і тарифів на споживчому ринку; 2) даних вибіркового обстеження домогосподарств щодо структури їхніх фактичних витрат на споживання.

Дефлятор ВВП (Р) характеризує динаміку загального рівня цін. Від індексу споживчих цін дефлятор ВВП відрізняється за трьома напрямами. По-перше, дефлятор ВВП відображує зміни цін на всі вироблені товари і послуги, що входять до складу ВВП, тоді як індекс споживчих цін — лише зміни цін на товари і послуги, які купують домогосподарства. По-друге, дефлятор ВВП ураховує лише ціни на вітчизняні товари і послуги, а індекс споживчих цін — ціни як на вітчизняні так і на імпортні товари і послуги. По-третє, якщо індекс споживчих цін обчислюється для незмінного набору товарів і послуг, то у разі обчислення дефлятора ВВП враховуються зміни, які відбуваються в структурі кошика товарів і послуг у поточному періоді та відбивають зміни в структурі ВВП.

Індекси цін, які обчислюються на базі незмінного кошика товарів і послуг, називаються індексами Ласпейреса, а індекси цін, які спираються на змінний кошик, — індексами Пааше. Якщо кількість окремих товарів у базовому періоді позначити через qti 1 , а ціну кожного товару у

цьому періоді	через	pi	, то вартість кошика цих товарів у базовому	періоді
		t 1
становитиме pi	qti 1 .	Якщо ціну кожного товару в поточному періоді позначити як		pti , то
t	1

вартість даного кошика товарів у цьому періоді становитиме pti qti 1 . Звідси індекс Ласпейреса або індекс споживчих цін можна визначити так:

Індекс Ласпейреса		pi	qi
		t	t 1	.	(2.13)
або індекс споживчих цін		Pi
			qti 1
		t 1

Позначимо кількість товарів у поточному періоді як qt. Тоді індекс цін Пааше і дефлятор ВВП дорівнюватимуть

	Індекс Пааше		pti	qti	.	(2.14)
	або дефлятор ВВП		i	i
			Pt 1	qt
	У формулі (2.14) вираз pti qti відображує		номінальний			ВВП або ВВП в поточних

(фактичних) цінах поточного періоду, а вираз pti 1 qti є реальним ВВП поточного періоду або

ВВП цього періоду в порівнянних цінах. Це означає, що дефлятор ВВП визначається як співвідношення номінального і реального ВВП у поточному періоді:

P	Номінальний ВВП		У tn	.	(2.15)
	Реальний ВВП		Yt

Особливістю формули (2.15) є те, що номінальний ВВП обчислюється статистичним органом за трьома відомими методами на базі первинної інформації, яку цей орган отримує від економічних агентів. Що стосується реального ВВП, то він є похідним від номінального ВВП. Для його обчислення здійснюється перерахунок окремих компонентів номінального ВВП за допомогою відповідних індексів цін, що відображають зміни рівня цін на окремі товари і послуги у поточному періоді порівняно з базовим. Наприклад, обчислення реального ВВП за категоріями кінцевого використання здійснюється перерахунком номінальної величини кожного його компонента в реальну величину (кінцеве споживання, валове нагромадження, чистий експорт).

Перерахунок номінальних величин у реальні здійснюється у формі дефлювання або інфлювання. Так, якщо у поточному періоді споживчі ціни зросли порівняно з базовим періодом, внаслідок чого Pt c >1,0, то перерахунок номінальної величини кінцевого споживання має форму дефлювання, що означає дефляційну зміну або цінове зменшення реальної величини кінцевого споживання ( Ctr ) порівняно з його номінальною величиною ( Ctn ), тобто Ctr Ctn /Ptc . І навпаки,

25

якщо у поточному періоді споживчі ціни знизилися порівняно з базовим періодом, внаслідок чого Pt c <1,0, то перерахунок номінальної величини кінцевого споживання має форму інфлювання, що означає інфляційну зміну або цінове збільшення реальної величини кінцевого споживання порівняно з його номінальною величиною, тобто Ctr Ctn /Ptc .

Аналогічно визначаються реальні величини валового нагромадження та чистого експорту з тією лише різницею, що для цього використовуються інші індекси цін. Реальний ВВП визначається як сума реальних величин кінцевого споживання, валового нагромадження та чистого експорту.

Урахуємо, що за базовий нами взято попередній рік. Спираючись на цю умову і використовуючи інформацію про номінальний ВВП і дефлятор ВВП поточного року, можна обчислити такі важливі показники:

1) реальний ВВП:

Y Y n / P				;		(2.16)
t	t		t
2) індекс зростання реального ВВП:
I Y	Y / Y				;	(2.17)
t	t		t 1
3) приріст номінального ВВП, який відбувся лише за рахунок зростання реального ВВП,
тобто завдяки збільшенню фізичних обсягів виробництва:
Yt Yt Yt 1 ;						(2.18)
4) приріст номінального ВВП, який відбувся лише за рахунок загального зростання цін,
тобто завдяки інфляції:
P Y n				Y .		(2.19)
	t	t			t
Y Y n			I Y .			(2.20)
t	t 1			t

У формулі (2.20) індекс реального ВВП ( ItY ) відображує зміну фізичних обсягів

виробництва у поточному році, період (t – 1) — попередній рік, який приймається за базу розрахунків. Дефлятор ВВП обчислено за формулою (2.15).

Головною перевагою індексу споживчих цін перед дефлятором ВВП є відносна простота та оперативність обчислення. Його нескладно визначити не тільки для річних, а й для квартальних і місячних проміжків часу, тоді як дефлятор ВВП через трудомісткість розрахунків обчислюють не частіше одного разу на квартал. Проте значною перевагою дефлятора ВВП перед індексом споживчих цін є те, що він охоплює не лише кінцеве споживання, а й інші складові ВВП.

Номінальний валютний курс. Необхідним інструментом і важливим чинником зовнішньоекономічної діяльності країни є валюта, до якої відносяться національні та міжнародні грошові одиниці, використовувані в процесі міжнародних розрахунків. Залежно від умов обміну та використання всі валюти поділяються на три види: вільно конвертовану, частково конвертовану та неконвертовану.

Вільно конвертована валюта — це така валюта, яка без перешкод обмінюється на інші валюти і без обмежень використовується у поточних і фінансових операціях. До такого виду валют належать грошові одиниці розвинених країн, наприклад долар США, або регіональні валюти, наприклад євро. До частково конвертованої валюти відносяться грошові одиниці, умови обміну та використання яких обмежуються державою. Це стосується валют переважної більшості країн світу. Неконвертованою валютою є грошові одиниці тих країн, в яких забороняється їх обмін на іноземні грошові одиниці.

Валюта є не лише засобом платежу, а й товаром, що купується і продається на валютному ринку. Тому вона має ціну, яка отримала назву «валютний курс», або «обмінний курс». Під терміном «валютний курс» передусім розуміють номінальний курс валюти, який відображує ціну однієї валюти, виражену через певну кількість іншої валюти. Процес визначення ціни валюти, тобто валютного курсу, називається валютним котируванням.

Існує два способи котирування валюти: пряме котирування та обернене котирування. Пряме котирування — це оцінювання одиниці іноземної валюти через певну кількість національної валюти. Наприклад, 1 дол. США дорівнює 5,0 грн. Обернене котирування передбачає оцінювання одиниці національної валюти через певну кількість іноземної валюти.

26

Наприклад, 1 грн дорівнює 0,2 дол. США. В Україні, як і в переважній більшості країн, застосовується пряме котирування.

Слід зауважити, що в процесі оцінювання динаміки валютного курсу пряме котирування валюти викликає певні незручності. Наприклад, у поточному періоді 1 дол. США дорівнював 6 грн, а в попередньому — 5 грн. Така цифрова інформація безпосередньо сприймається нами як зростання курсу гривні. Але при цьому ми розуміємо, що в дійсності гривня знецінилася, тобто подешевшала, оскільки тепер за 1 дол. США потрібно давати більшу кількість гривень.

Щоб усунути зазначену незручність, ми будемо спиратися на обернене котирування. Припустимо, що в поточному періоді 1 грн = 0,2 дол. США, а в попередньому — 1 грн = 0,25 дол. США. За такого котирування динаміка курсу національної валюти узгоджується з динамікою її дійсної ціни: зростання курсу гривні з 0,2 до 0,25 дол. США означає її подорожчання на 0,05 дол. США.

Постає питання: які чинники визначають валютний курс, або чому 1 грн дорівнює 0,2 дол. США чи 0,25 дол. США? Відповідь полягає в тому, що валютний курс залежить від співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку. Курс валюти знаходиться в прямій залежності від попиту і в оберненій — від пропозиції на валютному ринку.

Співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку передусім відображує стан торговельних відносин країни з рештою світу. Це означає, що на боці попиту стоїть експорт, а на боці пропозиції — імпорт. Якщо національний експорт збільшується, то це збільшує попит іноземців на вітчизняну валюту. Якщо зростає національний імпорт, то вітчизняні покупці збільшують пропозицію гривні, щоб задовольнити зростаючий попит на іноземну валюту.

Попит і пропозиція на валютному ринку залежать також від співвідношення між вітчизняною і світовою процентними ставками. Якщо процентна ставка в нашій країні зростає порівняно зі світовою, то за інших незмінних умов це збільшує попит на вітчизняні фінансові активи (акції, облігації), а отже, і попит на вітчизняну валюту. І навпаки. Іншим чинником, що визначає співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку, є інфляція. Якщо в нашій країні виникає тенденція до зростання темпів інфляції, що може викликати знецінення гривні, то власники національної валюти намагатимуться конвертувати її в тверду (стабільну) іноземну валюту. Внаслідок цього пропозиція гривні на валютному ринку збільшиться порівняно з попитом.

Особливим варіантом визначення валютного курсу є концепція паритету купівельної спроможності (ПКС). Згідно з концепцією ПКС валютний курс залежить виключно від співвідношення між внутрішніми та іноземними цінами:

e	Pf	(2.21)
	Pd

де e — валютний курс, визначений на базі ПКС (обернене котирування); Pd, Pf — ціна видів товарів або ринкового кошика відповідно у національній (внутрішній) та іноземній валютах.

В основі концепції ПКС лежить закон єдиної ціни, за яким ціна товару на ринках різних країн, обчислена у спільній валюті, є однаковою. Наприклад, Pd = 1000 грн, Pf = 200 дол. США. Звідси e = 200 : 1000 = 0,2 (дол. США за 1 грн). За таких умов ціна товару в США становить 200 дол. В Україні його ціна також дорівнює 200 дол. США (1000 грн 02 дол. США). І навпаки, якщо ціна товару в Україні становить 1000 грн, то його ціна в США також дорівнює 1000 грн (200 дол. США : 0,2 дол. США за 1 грн). Але насправді валютний курс не дорівнює співвідношенню цін. Як зазначалося вище, безпосереднім чинником валютного курсу є співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку. Що стосується співвідношення цін, то воно впливає лише на тренд валютного курсу, тобто визначає валютний курс у довгостроковому періоді.

На формування валютного курсу великий вплив справляє держава, яка визначає відповідний режим курсоутворення. Залежно від ступеня втручання держави в процес ринкового курсоутворення розрізняють два види валютного курсу: фіксований та плаваючий (гнучкий). Фіксований валютний курс, це такий курс, який уряд офіційно оголошує на фіксованому рівні або в межах «валютного коридору» і бере зобов’язання його підтримувати. Інструментом підтримання валютного курсу на офіційно оголошеному рівні є валютні інтервенції, тобто продаж або купівля іноземної валюти центральним банком на валютному ринку. Якщо попит на вітчизняну валюту

27

зростає порівняно з пропозицією, то для протидії підвищенню валютного курсу центральний банк здійснює закупівлю іноземної валюти і в такий спосіб збільшує пропозицію вітчизняної валюти до рівноваги з попитом. І навпаки.

Плаваючий валютний курс — це такий курс, який змінюється переважно під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку. Якщо держава зовсім не втручається в кон’юнктуру валютного ринку, то валюта перебуває в режимі чистого плавання. Але в дійсності центральні банки, як правило, намагаються коригувати процес ринкового курсоутворення за допомогою валютних інтервенцій з метою обмеження курсових коливань. За таких умов валюта знаходиться в режимі керованого плавання.

Реальний валютний курс. Номінальний курс валюти, який досі розглядався, відображує спроможність валюти обмінюватися на іншу валюту. Тому, якщо номінальна вартість національної валюти зростає, то економічним суб’єктам даної країни потрібно менше цієї валюти для купівлі необхідної кількості іноземної валюти. І навпаки. Проте кінцевою метою обміну валют є забезпечення міжнародного обміну товарів. У цьому випадку мова має йти не про обмінну, а про купівельну спроможність валюти, тобто про її спроможність забезпечувати обмін вітчизняних товарів на іноземні. Оскільки товари мають ціну, то це означає, що купівельна спроможність валюти залежить не лише від її обмінної спроможності, тобто номінального курсу, а й від співвідношення цін на товари торговельних партнерів. Обидва ці чинники враховує реальний валютний курс. Згідно з оберненим котируванням номінального курсу валюти її реальний курс можна визначити за формулою

є	e Pd	,	(2.22)
	Pf

де є — реальний валютний курс; е — номінальний валютний курс за оберненого котирування.

Для ілюстрації реального валютного курсу звернемося до числового прикладу. Припустимо, що 1 дол. США = 5 грн, або 1 грн = 0,2 дол. США; ціна товару в США становить 100 дол., ціна аналогічного товару в Україні — 400 грн. Звідси реальний курс гривні дорівнюватиме

	є	0,2 400	0,8 .
		100

Спираючись на числовий приклад, можна стверджувати, що чисельник формули (2.22) представляє ціну національного товару, зіставлену з ціною аналогічного іноземного товару, яка показується в знаменнику. Таке зіставлення забезпечується завдяки тому, що обидві ціни обчислюються у спільній, тобто іноземній валюті. Отже, реальний валютний курс — це коефіцієнт, який показує відношення внутрішніх цін до іноземних цін, обчислених у спільній валюті, або пропорцію, в якій національні товари обмінюються на іноземні товари. У наведеному прикладі одиниця українського товару обмінюється на 0,8 одиниць американського товару.

Слід враховувати, що реальний валютний курс не змінює техніко-економічні чи споживчі властивості товарів. Він визначає лише цінову конкурентоспроможність національних товарів, тобто збільшує або зменшує їх відносну ціну. Так, згідно з наведеним числовим прикладом ціна українського товару нижча за ціну аналогічного американського товару в 0,8 раза. Це свідчить про те, що український товар має цінову перевагу перед американським. Тому для американських покупців вигідніше купувати український товар, а для українських покупців — відмовитися від купівлі американського товару. Чим нижче реальний валютний курс, тим більшим є попит на вітчизняний експорт і нижчим попит на імпорт.

4.Модель кругообігу доходів та видатків

В основі макроекономічного аналізу лежить модель кругопотоку, яка відображає взаємопов'язаний і безперервний рух ресурсів, виготовлених продуктіві доходів між економічними суб'єктами.У кожній національнійекономіці, як уже зазначалося, є три основні економічнісуб'єкти — домогосподарства, фірми та держава. Якщо економіка країни відкрита, тобто пов'язана з економіками інших країн через експорт-імпорт товарів, послуг, ресурсів та

28

іншимиформами зовнішньоекономічних зв'язків,то існує ще й четвертий суб'єкт економічного життя країни— решта світу(іноземці).

Для простоти аналізу розглянемо двосекторну модель кругопотоку, яка відображає замкнену національну економіку, що містить лише два економічні суб'єкти — домогосподарства та фірми. На нижній частині рис.2.1 показано ринок ресурсів. Тут домогосподарства, які безпосередньо або опосередковано (через власність на ділові підприємства) володіють усіма ресурсами (працею, землею, капіталом, підприємницьким хистом), постачають ці ресурси підприємствам. Підприємства потребують ресурсів, бо саме за їхньою допомогою виробляють товари й послуги. Платежі фірм домогосподарствам за ресурси називають доходами. Ці доходи домогосподарства привласнюють у вигляді заробітної плати (оплати праці), ренти (плати за землю), процента (плати за капітал) і прибутку (плата за підприємницький хист). Водночас платежі фірм за придбані ресурси є їхніми витратами.

Виручка		Ринок продуктів			Споживання
	Продукція		Продукція
Фірми					Домашні
					господарства

Ресурси

Ресурси

Ринок ресурсів

Витрати на ресурси Національний

дохід

Рис. 2.1 Двосекторна модель кругопотоку ресурсів, продуктів і доходу

Ця схема кругопотоку містить два кола — внутрішнє й зовнішнє. Внутрішнє коло відображає рух ресурсів, товарів і послуг — потік за годинниковою стрілкою. Зовнішнє коло віддзеркалює грошовий потік доходів, витрат і споживчих видатків - - проти годинникової стрілки. У вехній частині схеми показано ринок продуктів. Грошовий дохід, який домогосподарства отримують від продажу ресурсів, вони спрямовують на купівлю товарів і послуг. Через видатки свого грошового доходу домогосподарства виявляють свій попит на товари й послуги. Фірми використовують ресурси, які вони придбали, для виробництва, а отже, пропозиції товарів і послуг на тих самих ринках. 3 точки зору фірми, видатки на товари й послуги становлять виторг, або надходження, від продажу товарів і послуг. З цієї схеми видно, що у замкненій національній економіці доходи одних економічних суб'єктів є витратами інших. Витрати фірм на ресурси є доходами домогосподарств (зарплата та інші види доходів). З іншого боку, видатки домогосподарств на товари й послуги становлять виторг (надходження) фірм від реалізації продукції. Із двосекторної моделі випливає, що виторг фірм дорівнює величині доходів домогосподарств. Інакше кажучи,у замкненій економіці, в якій відсутнє державне втручання в господарські процеси, обсяг національного виробництва у грошовому виразі (виторг фірм) дорівнює величині грошових доходів (видатків) домогосподарств. Фізичний ("ресурси— продукція") та грошовий ("видатки—доходи") потоки відбуваються одночасно у протилежних напрямках і безмежно повторюються. Ці потоки здійснюються без перешкод за умови, що видатки домогосподарств дорівнюють обсягові національного виробництва. Видатки домогосподарств стають виторгом фірм, що дає їм змогу продукувати товари й послуги та здійснювати платежі за ресурси. Ці платежі знов у вигляді доходів повертаються до власників факторів виробництва і т. д. Якщо видатки домогосподарств із певних причин зменшуються, то фірми змушені скорочувати обсяги свого виробництва, що зменшує доходи, які визначають, у

29

свою чергу, видатки, тобто попит на товари й послуги. Тому важливим завданням макроекономічної політики є стабілізація попиту в національній економіці.

5.Основна макроекономічна тотожність та її алгебраїчний аналіз

Економіка будь-якої країни пов’язана з рештою світу за допомогою багатьох механізмів. Серед них головними є механізм зовнішньоторговельних зв’язків і механізм міжнародних фінансових зв’язків.

Домінуючу роль у міжнародних економічних зв’язках відіграють зовнішньоторговельні зв’язки, які охоплюють імпорт та експорт товарів і послуг. Особливість України полягає в тому, що розвиток її економіки суттєво залежить від зовнішньої торгівлі. Вона в значних обсягах імпортує енергоресурси, інвестиційні та споживчі товари. Для оплати свого імпорту Україна експортує продукцію металургійної і хімічної промисловості, продовольчі товари та сільськогосподарську сировину, машини та устаткування, транспортні послуги тощо. За цими показниками українська економіка відноситься до числа найвідкритіших економік світу.

Вирішальне значення в торговельних зв’язках країни з рештою світу має імпорт. Це зумовлено тим, що він відбиває рівень залежності національної економіки від економік інших країн, тобто відображує потребу в продукції, яка не виробляється в даній країні або виробництво якої у цій країні є неефективним. Платежі за імпорт товарів і послуг, з одного боку, є вилученням із витрат на виробництво національного ВВП, з іншого — є ін’єкцією у витрати на виробництво ВВП країн-експортерів.

Протилежною формою торговельних зв’язків національної економіки з рештою світу є експорт. Його головна роль полягає в тому, щоб заробляти валютні кошти, необхідні для оплати імпорту. Надходження від експорту є вилученням із сукупних витрат країн, що імпортують. Для країн, що експортують, вони є ін’єкцією в їхні сукупні витрати. Інакше кажучи, збільшення експорту збільшує попит національних підприємств на фактори виробництва, а домогосподарств — на споживчі товари і послуги, що у підсумку спричинює зростання сукупного попиту і національного ВВП.

Іншим важливим механізмом, який пов’язує національну економіку з рештою світу, є механізм міжнародних фінансових операцій. У сучасному світі міжнародні фінансові операції охоплюють операції з отримання позик і надання кредитів, а також міжнародні операції з купівліпродажу реальних і фінансових активів. Міжнародні фінансові операції породжують відповідні грошові потоки аналогічно імпорту та експорту товарів і послуг. Якщо, наприклад, іноземний пенсійний фонд купує облігацію українського уряду, то відбувається надходження фінансових ресурсів в Україну, який називається припливом капіталу. Якщо, навпаки, українській банк кредитує іноземне підприємство, то відбувається вилучення фінансових ресурсів за межі України, тобто відплив капіталу. Різниця між припливом і відпливом капіталу називається чистим припливом капіталу, який може мати додатну або від’ємну величину.

Між грошовими потоками, що відображують результати зовнішньоторговельних зв’язків і міжнародних фінансових операцій, існує тісний взаємозв’язок. Наприклад, імпорт товарів і послуг можна оплатити не лише надходженнями валютних коштів від експорту, а й за рахунок припливу капіталу. І навпаки, надходження валютних коштів від експорту, якщо вони перевищують валютні витрати на імпорт, можуть слугувати джерелом не лише оплати імпорту, а й для здійснення міжнародних фінансових операцій, які зумовлюють відплив капіталу.

Таким чином, країна може імпортувати більше, ніж експортує, якщо чистий приплив капіталу в дану країну є додатною величиною. І навпаки, якщо чистий приплив капіталу в країну є від’ємною величиною, то це означає, що іноземці фінансують певну частину її експорту. Тому її експорт перевищує імпорт.

Вплив решти світу на умови формування економічної рівноваги. Решта світу суттєво впливає на умови формування економічної рівноваги національної економіки. Розглянемо цей вплив

урозрізі двох моделей: «витрати — випуск» і «вилучення — ін’єкції».

Уформаті моделі «витрати — випуск» решта світу впливає на сукупні витрати. Щоб розкрити цей вплив, будемо розрізняти сукупні витрати, внутрішні витрати та чисті іноземні витрати. Сукупні витрати охоплюють витрати резидентів і нерезидентів на закупівлю вітчизняних

30