студентам істор України / ЧДТУ 1

КОЗАЦЬКА РАДА – загальні збори, орган козацького управління в ХVI-ХVIII ст., де вирішувались питання внутрішньої і зовнішньої політики, обиралися гетьмани й козацька старшина.

КОЗАЦЬКИЙ ТАБІР – система оборони з возів на відкритій місцевості (у формі прямокутника чи кола). При наявності часу вози зверху засипали землею.

КОЛАБОРАЦІОНІСТ (фр. – співробітництво) – зрадник, який співробітничав з нацистсько-фашистськими загарбниками у країнах, окупованих ними під час Другої світової війни. В абстрагованому значені – «колабораціонізм» - часто вживається як синонім зрадництва, співробітництва з ворогом.

КОЛАБОРАЦІОНІСТИ – особи з місцевого населення, які співпрацюють із загарбниками під час окупації якої-небудь країни.

КОЛГОСП – колективне господарство селян, створене за принципом артілі.

КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ (усуспільнення) – соціалістична перебудова сільського господарства шляхом об єднання дрібних одноосібних селянських господарств у великі колективні господарства - колгоспи.

КОЛІЇ́ВЩИНА – велике національно-визвольне повстання протии польського та єврейського гніту в Правобережній Україні 1768 року. Очолив це повстання виходець із запорозької бідноти Максим Залізняк, а його найближчим сподвижником став Іван Ґонта. Коліївщина стала найвищим етапом гайдамацького руху. Повстання було придушене російськими військами (спільно з поляками), а гайдамацькі ватажки – страчені або заслані на Далекий Схід.

КОМАНДНО-АДМІНІСТРАТИВНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ – сукупність форм і методів управління суспільства, згідно з якими діяльність людей стимулюється переважно засобами адміністративного примусу.

КОМНЕЗАМИ (комітети незалежних селян) – громадська організація, яка використовувалась більшовиками для зміцнення своєї соціальної бази на селі.

КОНДОМІНІУМ – сумісне володіння кількома державами однієї території.

КОНСЕРВАТИЗМ (зберігати, охороняти) – політична ідеологія і практика, зорієнтовані на збереження існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС – процес розробки й прийняття конституційї держави.

КОНСТИТУ́ЦІЯ ПИЛИ́ПА О́РЛИКА (БЕНДЕРСЬКА КОНСТИТУЦІЯ) – скорочена назва пам'ятки української політико-філософської та правової думки, створеної 1710 року. Повна назва документа – «Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою». За оцінкою сучасних українських істориків, це перша європейська конституція в сучасному розумінні.

КОНФЕДЕРАЦІЯ (спілка, об'єднання) – союз окремих суверенних держав, створений переважено для спільних зовнішньополітичних і воєнних цілей і об'єднаний єдиними керівними органами. (У Польщі в ХУІ- ХУПІ ст. – тимчасові військово-політичні союзи шляхти, що створювалися для досягнення певної мети (зокрема, збереження привілеїв).

КОНЦЕНСУС – прийняття рішень або домовленостей на міжнародних конференціях або нарадах на основі спільної згоди учасників без проведення формального голосування за відсутності формально оголошених заперечень.

КОРЕНІЗАЦІЯ – політика, яку проводили більшовики з 1923 р., спрямована на підготовку, виховання й висування кадрів корінної національності, врахування національних факторів при формуванні державного апарату, організацію культурно-освітніх закладів, видання преси мовами корінних національностей.

КУЛЬТ ОСОБИ (від лат.– шанування, поклоніння) – єдиновладдя тоталітарного типу, часто релігійного характеру, що означає раболіпство, сліпе поклоніння.

КУНА – грошова одиниця Київської Русі.

КУРІНЬ – І) у ХVІ - ХVIII ст. військово-адміністративна одиниця Запорізької Січі, що складалася з кількасот козаків, очолював її курінний отаман; 2) нижча ланка адміністративно-територіальної системи Лівобережної України з 1648 р. до остаточної ліквідації політичної автономії (1781 р.). Курінь був складовою частиною сотні. Кожен курінь складався з 30-40 козаків; З) житловий будинок козаків.

КУРКУЛІ («глитаї») – уведений у часи радянської влади термін для визначення заможних селян, т. зв. сільської буржуазії. Розрізняють гри типи куркулів: І) дореволюційні; 2) куркулі радянської пори що збагатилися і виросли часто навіть серед бідняків, завдяки революції 1917 р. й при сприянні радянської влади; З) куркулі лише за назвою, а в дійсності – маса середняків, що становили опір колективізації.

ЛАВРА – монастир, який, як правило, підпорядковується вищому церковному органові країни.

ЛЕМКИ – етнографічна група українців, які здавна селилися у Карпатах. З 1945 до 1947 рр. було проведено примусове переселення лемків з території Польщі в Західну Україну та в західні воєводства Польщі

ЛІБЕРАЛІЗМ (від лат. – вільний, у первісному розумінні вільнодумство) – система соціально-економічних і політичних поглядів, яка захищає свободи та права особи, приватну власність, демократію, громадянське суспільство, договірний характер державної влади, вільну конкуренцію без права втручання держави в економічні процеси. У переносному значенні — терпимість, потурання комусь чи чомусь.

ЛІТОПИС – найдавніший вид історико-мемуарної прози, що являв собою розташовані в хронологічному порядку коротенькі замітки й докладні оповідання («сказання») про історичні події.

ЛЮТІЗЬКИЙ ПЛАЦДАРМ – один із найважливіших плацдармів на правому березі Дніпра, в районі містечка Лютежа (30 км на північ від Києва), захоплений у вересні 1943 р. військами Воронезького фронту. На початку листопада звідси було розпочато головний наступ на Київ.

МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО – міське право на самоврядування, що надавало містам податкового і судового імунітету, права власності на землю, привілеїв у сфері ремесла й торгівлі, а також звільнення мешканців міст від більшості повинностей. Виникло у XIII ст. в місті Магдебург.

МАГІСТРАТ – узагальнена назва органів станового міщанського самоврядування і суду за Магдебурзьким правом.

МАГНАТ – великий землевласник у країнах Західної Європи.

МАЛОРОСІЙСТВО – комплекс провінціалізму серед частини населення України, зумовлений її довгим перебуванням у складі Російської держави. Виявляється у байдужому ставленні до українських національно-державницьких традицій і прагнень, або в активній підтримці російської культури, великодержавної політики.

МАЛОРОСІЙСЬКА КОЛЕГІЯ – І) центральний орган державного управління Російської держави у справах Лівобережної України. Створена за указом Петра І від 16 (27).05. 1722 р.; 2) вищий адміністративний орган гетьманщини, утворений указом Катерини ІІ у 1764 р. Ліквідовано Малоросійську колегію указом від 20 (ЗІ).08. 1786 р.

МАСОНСТВО (англ. – каменяр) – космополітичний релігійно-етичний рух. Масони закликають людей до об’єднання і до морального вдосконалення, без уваги на релігійну і національну приналежність, на принципах рівності, братерства, взаємодопомоги і вірності. В Україні перша масонська ложа виникла в 1784 р. у Києві.

МАТРІАРХАТ (лат., грец. – влада матері) – одна з форм суспільного устрою, яка характеризувалася переважним становищем жінки в суспільстві, головним чином за раннього періоду первіснообщинного ладу.

МЕНТАЛІТЕТ – особливість (специфіка) психології певної нації (народу).

метрополії та підпорядкованих їй примусово приєднаних народів (держав); країна, для якої характерна імперська політика.

МИКИТИНСЬКА СІЧ – у 1648 р. тут було проголошено Б.Хмельницького гетьманом та розпочато повстання, що переросло у визвольну війну.

МОКОШ – богиня врожайності у слов’янській міфології.

МОСКВОФІЛЬСТВО (русофільство) – мовно-літературна, суспільно-політична течія, яка виникла у першій половині XIX ст. серед українців Закарпаття, Галичини і Буковини з програмою єднання з Російською імперією і російським народом.

НАДДНІПРЯНЩИНА (наддніпрянська Україна) – умовний термін для позначення тієї частини українських земель, яка входила до складу Російської імперії, згодом УНР (без Західної обл.) і СРСР до 1939 р.

НАКАЗ НАРОДНОГО КОМІСАРА ОБОРОНИ № 227 – документ, підписаний И.Сталіним 28 липня 1942 р., відомий під назвою «Ані кроку назад!». Наказ під загрозою розстрілу забороняв будь-який відступ радянських військ без особливого розпорядження вищого командування. Наказом запроваджувалися штрафні батальйони, штрафні роти, загороджувальні загони з військ НКВС.

НАКАЗНИЙ ГЕТЬМАН – титул заступника гетьмана козацької України, якого він призначав з-поміж досвідченої старшини. У 17-18 ст. особа, що тимчасово обіймала посаду гетьмана (отамана). Наказного гетьмана обирала козацька старшина чи призначала генеральна старшина, як правило, зі свого складу в разі смерті (в цьому випадку Наказний гетьман виконував обов’язки до обрання постійного гетьмана) або тривалої відсутності гетьмана (отамана). Призначали Наказного гетьмана (найчастіше з полковників) також для очолення у поході козацького війська, коли гетьман залишався у своїй резиденції. Призначення Наказного гетьмана оформлялося універсалом, а з 20-х років 18 ст. – царським указом. Деякі наказні гетьмани очолювали державу по кілька років: Я.Сомко (1660-1663), П.Полуботок (1722-1724).

НАРОДНЕ ВІЧЕ – рада старійшин, пізніше збори вільних громадян (холопи не мали права на участь у народному вічі), форма громадського волевиявлення часів Київської Русі. Київської Русі. Існувало з VІ до VІІІ ст. поряд із владою князя і було безпосереднім продовженням родоплемінних порядків, коли всі члени роду брали участь у вирішенні спільних справ.

НАРОДНИКИ – діячі революційно-визвольного руху, носії народницької ідеології, що складалися з різночинної інтелігенції Росії та України. Діяли у 60-90-х роках XIX ст. В центрі уваги вони ставили народ, який хотіли загітувати на здійснення селянської революції.

НАРОДНИЦТВО – російська політична, громадська і літературна течія вихідців з дворянства і різночинної інтелігенції із специфічною ідеологією, в основі якої лежала майже містична віра в російське селянство як носія «вищої життєвої мудрості» та зберігача прадавньої «общинної» власності, в якій закладені можливості переходу Росії в царство соціалістичних відносин, минаючи капіталізм.

НАРОДОВЦІ – назва культурницького, згодом політичного руху, що виник на початку 60-х років XIX ст. серед молодої української інтелігенції Галичини і Буковини, як противага до консервативного табору старшої інтелігенції. Народовці пропагували єдність з українцями в Російській імперії, відстоювали живу, народну українську мову в літературі та школі. Заснували перший український професійний театр у Львові (І864 р.)

НАЦИ́ЗМ (націонал-соціалізм)–політична ідеологія, доктрина, політичний режим, заснований на расизмі, шовінізмі, антигуманізмі і тоталітаризмі. Нацизм дотримується ідей про зверхність «вищої», «панівної» раси над іншими, «неповноцінними» націями і расами (доктрина «надлюдини» і «недолюдини»); верховенстві нації і держави над особистістю.

НАЦІОНАЛІЗМ – це ідеологія, політика, теорія, практика, світогляд, психологія, які націю і в теорії, і на практиці розглядають як абсолютну цінність суспільного розвитку; в вітчизняній і зарубіжній політичній термінології поняття націоналізму дуже широке; воно охоплює національну свідомість, національно-визвольний рух, а також принципи державного устрою, в якому нація розуміється як одержавлений етнос. В українській політичній термінології кінця XIX ст. націоналізм трактувався як активна національна свідомість та патріотизм. Перед першою світовою війною та під час визвольних змагань 1917-1920 рр. під націоналізмом почали розуміти самостійництво. А коли у 20-х рр. виникла ідеологічна течія, що прийняла назву націоналістичної та оформилась в організаційно-політичний рух, поняття націоналізму набрало політичного забарвлення.

НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ – акумулятор прогресивних національних програм, політичних ідей, гасел, цінностей, рушій національного прогресу, основа національно-визвольних рухів, національної самосуверенізації. Н.І. становить платформу національної ідеології, визначає теоретичні засади національної свідомості.

НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА – науково обґрунтована система заходів, спрямована на реалізацію національних інтересів, розв’язання суперечностей у сфері етнонаціональних відносин.

НАЦІОНАЛЬНА СВІДОМІСТЬ – сукупність теоретичних, буденних, масових, елітних, власне національних і зарубіжних ідей, настанов, прагнень, культурних набутків, які сприяють прогресивному розвитку нації в усіх сферах її функціонування. Н.С. – універсум буття нації. Основні рівні: буденний, теоретичний, політико-державний.

НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ – сукупність політичних, економічних, правових, культурницьких, освітніх та інших проблем, що проявляються у процесі внутрі- та міждержавного спілкування націй.

НАЦІОНАЛЬНІ ВІДНОСИНИ – відносини між різними соціально-етнічними спільнотами, з одного боку, й урядами, державними і політичними організаціями, установами – з іншого.

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ – боротьба народів, спрямована на ліквідацію іноземного панування, іноземного гноблення і завоювання національної незалежності, створення національної держави.

НАЦІОНАЛЬНО-ПЕРСОНАЛЬНА АВТОНОМІЯ – самоуправління національних меншин в Україні, проголошене законодавством УНР і частково реалізоване в добу революції і української державності 1917-1920 рр.

НАЦІЯ (народ) – стійка історична спільність людей, що має спільну територію, мову, економіку, побут, традиції, звичаї, менталітет; сукупність громадян однієї держави.

НЕОЛІТ – новий кам'яний вік, завершальна стадія кам'яного віку, що тривала з VІ - по III тис. до н.е.

НЕП (нова економічна політика) – політика, запропонована радянською владою у березні 1921 р., яка відмінила політику «воєнного комунізму», замінила продрозкладку продподатком, а також відновила товарно-грошові відносини, торгівлю.

НТР – науково-технічна революція , процес якісного перетворення продуктивних сил на основі досягнень науки і техніки.

НУМІЗМАТИКА (лат – монета) – допоміжна історична дисципліна, наука про монети.

ОБОЗНИЙ – виборна службова особа, що обіймала одну з найвищих адміністративно-військових посад в Україні в XVII - XVIII ст. Обозні поділялися на генеральних і полкових. Генеральні обозні керували артилерією, відали організацією і постачанням козацького війська, брали участь у переговорах з іноземними послами засідали в тральному суді тощо. Полкові обозні вважалися заступниками полковника в козацькому війську.

ОБЩИНА – форма громадського землеволодіння і землекористування, поширена на території Росії до 1917 р.

ОКУПАЦІЯ – тимчасове захоплення території держави збройними силами іншої держави.

ОЛЕШКІВСЬКА СІЧ – організація запорізьких козаків у пониззі Дніпра на території володінь Кримського ханства. Існувала в 1711 - 1734 рр.

ОЛІГАРХІЯ – форма державного правління, за якої політичне та економічне правління здійснюється невеликою групою людей, а також сама ця група.

ОПОЗИЦІЯ – 1) протиставлення своєї політики політиці інших політичних сил; 2) виступ проти думки більшості у законодавчих, партійних та інших структурах. Розрізняють опозицію помірковану, радикальну, лояльну, конструктивну, деструктивну (руйнівну).

ОПРИШКИ – розбійницькі ватаги в Галичині на Закарпатті і Буковині у ХVІ - ХІХ ст., які іноді набирали характеру стихійних соціальних рухів проти кріпосництва і утисків польської, молдавської і австро-угорської адміністрації.

ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ (ОУН) - виникла наприкінці січня 1929 р. Ідеологами ОУН стали Д.Донцов та В.Липинський. Головним засобом досягнення самостійної України ОУН вважала збройну боротьбу на засадах «революційного націоналізму». Значною мірою спиралася на студентство, діяла нелегально. Здійснила ряд терористичних замахів на польських урядовців. У 1929-1938 рр. ОУН очолював Є.Коновалець.

ОСАВУЛ – виборна службова особа що обіймала одну з адміністративно- військових посад в Україні в XVII –ХVIII ст. Поділялись на генеральних, полкових та сотенних осавулів.

ОСНОВА – перший український громадсько-політичний і літературно-мистецький щомісячний журнал , що виходив з січня 1861 р. до жовтня 1862 р. в Петербурзі українською й частково російською мовами.

ОУН – Організація Українських Націоналістів. Утворилася у Відні на І конгресі українських націоналістів 28.01. - 3.02.1929 р. Утворення ОУН внаслідок злиття двох організацій – Союзу Українських націоналістів і Української Військової Організації – було реакцією на невдачу визвольних змагань 1917-1920 рр. і виявом бажання продовжувати боротьбу за відновлення самостійності української держави. ОУН вважала, що успіху можна досягнути тільки радикальними революційними методами боротьби проти окупантів України.

ОХЛОКРАТІЯ (походить від натовп і влада) – один із способів здійснення політичної влади, де домінують вплив натовпу, юрби. Порушує політичну стабільність суспільства і сприяє політичним кризам.

ПАЛАНКА – військово-територіальна одиниця в Запорізькій Січі. Остання поділялась на 8 окремих частин-паланок, кожна з яких управлялась полковником.

ПАЛЕОЛІТ – стародавній кам'яний вік, перший період кам'яного віку. Палеоліт на території України тривав приблизно з 1 млн. р. до н.е. по 10 тис. до н.е.

ПАНСЛАВІЗМ – політико-ідеологічна доктрина, в основу якої покладена ідея політичного об'єднання усіх слов'ян у формі федерації. Уперше термін було вжито у 1826 р.

ПАНСЛАВІНІЗМ – суспільно-політична течія, ідеологічним обґрунтуванням якої була теорія про особливу роль слов’янських народів і необхідність їхнього державного об’єднання.

ПАНЩИНА – обов’язкова праця селян у маєтках пана, власника землі.

ПАЦИФІКАЦІЯ (втихомирення) - офіційна назва репресій проти українського населення, здійснюваних польським урядом на західноукраїнських землях у 30-х роках XX ст.

ПЕРЕБУДОВА –політичний курс КПРС, розпочатий у 1985 р.і спрямований на оздоровлення суспільно – політичної, економічної й ідеологічної сфер життя.

ПЕРЕЯСЛАВСЬКА УГОДА 1654 РОКУ – договір воєнно-політичного союзу, укладений гетьманом України Богданом Хмельницьким і московським царем Олексієм Михайловичем 27.02.1654 р. П. У. по-різному оцінюється в історичній та юридичній літературі. Деякі дослідники (переважно рос.) вбачали у П. У. 1654 р. повну чи неповну інкорпорацію України Росією або ж автономію України у складі Російського Московського царства. Д. Одинець, В. Мякотін, Б.Нольде інші дослідники вважали що П. У. 1654 р. – це договір реальної унії двох держав (М. Дьяконов, О. Філіпов), персональної унії в особі московського царя (В. Сергеєвич, Р. Лащенко), васалітету (М. Коркунов, частково М. Грушевський, І. Крип’якевич, Д. Дорошенко), псевдопротекторату, квазіпротекторату (Б. Галайчук), воєнного союзу двох держав, скріпленого протекцією московського царя (В.Липинський, І.Борщак), воєнно – політичного союзу (В. Липинський, О.Оглобін).

ПЕЧЕНІГИ – тюркські кочові племена. У VIII – IX ст. очолювали союз племен між Волгою і Уралом, до складу якого входили підкорені ними сармати, фіно – угорські племена та ін. Печеніги неодноразово нападали на Київську Русь (915, 920, 968, 972 рр. тощо). Востаннє печеніги напали на Русь у 1036 р. і були розбиті військом Ярослава Мудрого.

ПІДЛЯШШЯ (Підлясся) (від польськ. – «лісова країна») –історична область у південно-східній Польщі.

ПЛЕБІСЦИТ (від лат. – рішення народу) – 1) у Стародавньому Римі – постанова, що приймалася зборами плебеїв; 2) один з видів всенародного голосування з найважливіших питань державного життя.

ПЛЕМ’Я – тип етнічної спільності і соціальної організації первіснообщинного ладу. Характерні кровноспоріднені зв’язки між його членами, поділ на роди і фратрії, спільні території, деякі елементи господарства, самосвідомості і самоназви, звичаїв і культів. Для пізнього етапу – самоуправління, яке складалось з племінної ради військових і цивільних вождів.

ПОВСТАННЯ – форма збройного виступу, що носить локальний характер, відзначається слабкою організованістю та не ставить за мету ліквідацію існуючої соціальної структури й захоплення політичної влади.

ПОДАТКИ – обов’язкові платежі, що надходять державі від населення, підприємств, організацій і установ.

ПОДІЛЛЯ – історико-географічна область України, що займає басейн Південного Бугу і ліву притоку Дністра, охоплює територію сучасних Вінницької, Хмельницької, Тернопільської та невеликої частини Івано-Франківської, Львівської областей.

ПОКУТТЯ – історико-географічна область України, що займала східну частину сучасної Івано-франківської області.

ПОЛІСЬКА СІЧ – перша українська повстанська організація, що діяла під час другої світової війни в Україні під командуванням Тараса Бульби-Боровця. Створена влітку 1941 р. Попередниця УПА.

ПОЛІТИЧНА ОРІЄНТАЦІЯ (від франц. – звернений на схід) – певні уявлення про цілі, завдання діяльності політичних партій, політичного режиму, суспільства в цілому.

ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ – організована група однодумців, яка виражає інтереси частини народу, класів, соціальних верств і намагається реалізувати їх завдяки здобуттю державної влади або участі в ній.

ПОЛІТИЧНИЙ ПЛЮРАЛІЗМ – свобода діяльності політичних партій, багатопартійності в країні.

ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ – сукупність засобів і методів здійснення політичної влади, яка відображує характер взаємовідносин громадян і держави. Визначається способом і характером формування представницьких установ, органів влади, співвідношенням законодавчої, виконавчої і судової влади, центральних і місцевих органів, становищем, роллю та умовами діяльності громадських організацій, рухів, партій, правовим статусом особи, ступенем розвитку демократичних свобод. Розрізняють демократичні, авторитарні, тоталітарні, ліберальні, диктаторські, фашистські, екстремістські, парламентські, президентські, монархічні, республіканські, надзвичайного правління, абсолютистські та інші П.Р.

ПОЛОВЦІ (кипчаки, кумани) – тюркські кочові племена, які на зламі ХІ – ХІІ ст. прийшли з Північно – Західного Казахстану в причорноморські степи, витіснивши печенігів. Нерідко нападали на Київську Русь.

ПОСПОЛИТІ – узагальнююча назва некозацького населення (селян, міщан) в Україні ХУ- ХУПІ ст. Поступово закріпилася лише за селянством. Юридично за посполитими не визнавалося право власності на землю.

ПРОДАМЕТ («Товариство для продажу виробів металургійних заводів») – найбільша промислова монополія дореволюційної України і всієї Російської імперії. Створена 5.07.1902 р.

ПРОДАРУД («Товариство для продажу руд Півдня Росії») – картель незалежних залізничних компаній Криворізького басейну, одна з найбільших монополій дореволюційної України. Створена у 1908 р.

ПРОДВУГІЛЛЯ («Товариство для торгівлі мінеральним паливом Донецького басейну») – синдикат донецьких вуглепромисловців, одна з найбільших монополій царської Росії. Заснована у 1904 р.

ПРОДПОДАТОК – натуральний податок з селянських господарств, введений за постановою Х з’їзду РКП(б) у 1921 р. замість продрозверстки.

ПРОДРАЗВЕРСТКА – складова частина політики «воєнного комунізму», що існувала в Україні з березня 1919 р. до березня 1921 р. Система заготівель сільськогосподарських продуктів, заснована на примусовому товарообміні, а не на принципі вільної торгівлі.

ПРОСВІТИ – самодіяльні національно-культурні, економічні та освітні українські товариства, які існували як у Східній, так і в Західній Україні у 1868- 1939рр.

ПРОТЕКТОРАТ – форма залежності, за якої одна держава (протектор) бере на себе здійснення зовнішніх зносин іншої держави, захист її території і фактично ставить під свій контроль її внутрішні справи через свого резидента.

РАДНАРГОСПИ – (Ради народного господарства)- територіальні органи управління, створені в 1957. Замість галузевих міністерств,які помітно поліпшили керування економікою регіонів, але призвели до розриву зв’язків між окремими галузями.

РАДЯНІЗАЦІЯ – насильницьке насаджування у Західній Україні норм економічного, суспільно-політичного, культурного життя, характерних для тоталітарного Радянського Союзу.

РЕАБІЛІТАЦІЯ – виправдання, поновлення доброго імені чи репутації несправедливо обвинуваченої, обмовленої або засудженої особи.

РЕВОЛЮЦІЯ – докорінна якісна зміна, різкий стрибкоподібний перехід від одного якісного стану до іншого, від старого до нового, докорінний переворот у житті суспільства, який приводить до ліквідації віджилого суспільного ладу й утвердження нового.

РЕЄСТР – список, перелік, опис або книги для запису справ, документів, майна, земельних володінь тощо.

РЕЄСТРОВІ КОЗАКИ – частина українських козаків, узятих урядом Речі Посполитої на військову службу і внесених і реєстр.

РЕПРЕСІЯ (придушення) – захід державного примусу, покарання, переслідування осіб, групи осіб, нації з боку держави

РЕФЕРЕНДУМ – усенародне опитування з найважливіших питань державного життя,в якому беруть участь усі громадяни, що мають виборчі права.

РЕФОРМА (від фран. – перетворюю, поліпшую) – перетворення, зміна, або нововведення, яке не знищує основ існуючої структури.

РІД – колектив кровних родичів, які ведуть своє походження від спільного пращура, носять спільне ім’я.

РІЧ ПОСПОЛИТА – в перекладі означає Польська Республіка. Виникла у 1569 р. в результаті Люблінської унії.

РОД – бог слов’янської міфології, родоначальник життя, дух предків, покровитель сім’ї, оселі.

РОЗКУРКУЛЕННЯ – кампанія експропріації селянських господарств у 30-ті роки, складова частина примусової колективізації. Формально спрямована проти найзаможніших селян (1,5 відсотків в Україні, на практиці - вилилась у репресії проти значної кількості середняків).

РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ – так називали плеяду українських діячів культури, яка з'явилася в 20-ті роки, сприяла відродженню духовності, а в 30-ті роки була репресована.

РУЇНА – історіографічна назва трагічного занепаду української козацької держави у другій половині ХVІІ ст. та страхітливого спустошення й знелюднення Правобережної України. В історіографічну науку це поняття було введено українським істориком М.Костомаровим.