3) Прийняття державними органами рацСу заяви за наявності всіх необхідних документів.

Відповідно до п.п. 1-8 розділу 3 [Реєстрація шлюбу] Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, жінка та чоловік, які бажають зареєструвати шлюб, подають письмову заяву за встановленою формою до будь-якого органу реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором.

Наприклад, 05-01.2006 р. районний суд м. Макіївка Донецької області розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом громадянина К. до міського відділу РАЦС Макіївського міського управління юстиції — про примус до реєстрації іилюбу.

У позовній заяві зазначається, що 11.10.2005 р. громадянин К. та громадянка Д. звернулися до вищевказаного РАЦСу із заявою про реєстрацію шлюбу. Заплатили державне мито. Однак у прийнятті заяви їм відмовили на підставі того, що у паспорті нареченої не було відмітки про реєстрацію (місця проживання).

У зв’язку з цим 12.10.2005 р. вони звернулися із заявою до РАЦСу ще раз поштою і отримали письмову відмову, де було зазначено, що їм рекомендується зареєструватися за місцем проживання і тільки після цього буде проведена державна реєстрація шлюбу.

На думку позивача, була порушена конституційна норма прямої дії, а саме ст. 19 Конституції України, в якій зазначено, що правовий порядок в Україні будується на принципах, згідно з якими ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до Указу Президента України «Про створення Єдиного реєстру фізичних осіб» від 30.04.2004 р. №500/2004 (втратив чинність згідно з Указом Президента від 10.03.2005р. № 457/2005) виконання функцій реєстрації і облік фізичних осіб за місцем проживання покладено на Міністерство внутрішніх справ, але у жодному випадку не на органи РАЦСу. Тому контролювати і вимагати реєстрації він не мав права. Крім того, в тексті форми заяви, яка подається до РАЦСу, є примітка про відповідальність за надання особами, які мають намір вступити в шлюб, неправдивої інформації.

Стаття 8 Закону України «Про органи реєстрації актів громадянського стану» від 24.12.1993 р. містить тільки три підстави відмови у прийнятті такої заяви:

1) реєстрація суперечить закону;

2) реєстрація має відбуватися в іншому органі РАЦСу;

3) з проханням зареєструвати шлюб звернулася недієздатна особа або представник, який не мав на це необхідних повноважень.

Представник РАЦСу позов не визнав.

Третя особа, наречена підтримала позов і заявила, що їй відомо про необхідність зареєструватися за місцем проживання, однак у зв’язку з тим, що у неї малолітня дитина, вона не мала такої можливості. Із свідоцтва про народження дитини видно, що дитина народилася 06.03.2005 р. і заявники є її батьками.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 СК України у разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви або у будь-який інший день за бажанням наречених протягом одного місяця.

І навіть якщо у Правилах реєстрації актів цивільного стану (п.1.4, 4.2) зазначено, що особи, які хочуть зареєструвати шлюб, повинні подати паспорт для встановлення їх особи, то з цього не випливає, що в паспорті має бути відмітка про реєстрацію громадянина за місцем проживання.

В актовому записі є графа «місце проживання», яке заповнюється на підставі заяви громадян.

Дійсно, кожний громадянин України має бути зареєстрований за місцем проживання. За порушення цього, відповідно до ст. 197 Кодексу України про адміністративні правопорушення, передбачена адміністративна відповідальність, про що складається відповідним органом протокол. Однак порушення цієї норми жодним чином не впливає на право громадян укласти шлюб без реєстрації в паспорті за місцем проживання. Тому суд постановив визнати дії РАЦСу в частині відмови неправомірними, зобов’язав прийняти заяву громадян і зареєструвати шлюб між ними у строки, визначені ч. 2 ст. 32 СК України.

При подачі заяви про реєстрацію шлюбу жінка та чоловік пред’являють на посвідчення своєї особи паспорт або паспортний документ.

Заяви про реєстрацію шлюбу від громадян України, які постійно проживають за кордоном, приймаються за паспортом громадянина України для виїзду за кордон.

Заяви про реєстрацію шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану України громадян України, які тимчасово проживають за кордоном, приймаються при пред’явленні паспорта громадянина України.

Заяви громадян України, які оформили виїзд на постійне місце проживання до іншої країни, але ще не виїхали за кордон, приймаються відділами реєстрації актів цивільного стану на підставі паспорта громадянина України для виїзду за кордон за наявності довідки про сімейний стан заявника, виданої уповноваженим органом, якому було здано паспорт громадянина України.

Особи, які відбувають у закордонне плавання і мають посвідчення особи моряка, при поданні заяви про реєстрацію шлюбу повинні пред’явити до органу реєстрації актів цивільного стану паспорт громадянина України.

Іноземці та особи без громадянства для реєстрації шлюбу в Україні повинні пред’явити національний паспорт або паспортний документ з відміткою про реєстрацію уповноваженого органу щодо законності їх перебування в Україні, якщо інше не передбачено чинним законодавством України.

Особи, які раніше перебували в шлюбі, можуть зареєструвати повторний шлюб тільки при пред’явленні документів, що підтверджують припинення попереднього шлюбу (свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть одного з подружжя, судове рішення або висновок відділу реєстрації актів цивільного стану про визнання шлюбу недійсним).

Для громадян України, шлюб яких припинено за кордоном, а також іноземців та осіб без громадянства таким документом може бути рішення суду про розірвання шлюбу, якщо за законодавством іноземної держави воно є остаточним, свідоцтво про розірвання шлюбу або смерть другого з подружжя чи інші документи про підтвердження припинення попереднього шлюбу, які передбачені законодавством іноземної держави, видані компетентним органом та відповідним чином легалізовані, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

У заяві про реєстрацію шлюбу, а також в актовому записі про шлюб зазначається документ, що підтверджує припинення попереднього шлюбу.

Якщо в паспортах або паспортних документах іноземців та осіб без громадянства відсутні відомості про сімейний стан, то вони повинні одночасно подати документ про те, що не перебувають у шлюбі, виданий компетентним органом країни свого громадянства або країни постійного проживання та належним чином легалізований (легалізація консульською установою або дипломатичним представництвом України в цій країні, проставлення апостилю), якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України.

Зазначені документи можуть бути також видані або легалізовані консульською установою або дипломатичним представництвом цієї країни в Україні та легалізовані Міністерством закордонних справ України, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України.

Якщо в паспортах або паспортних документах є відмітка про припинення шлюбу, документ про те, що особа не перебуває в шлюбі, має бути пред’явлений за період після розірвання шлюбу.

У разі відсутності в країні походження документів дипломатичного представництва або консульської установи України документи можуть бути легалізовані в найближчому дипломатичному представництві чи консульській установі України, повноваження якої офіційно поширюються на територію країни походження документів. Документи, що посвідчують сімейний стан цієї категорії осіб, можуть бути видані або легалізовані консульською установою країни їх громадянства або країни постійного проживання в тій країні, де одночасно присутнє дипломатичне представництво або консульська установа України, у якій ці документи легалізуються для використання в Україні.

Громадяни України та особи без громадянства, які проживають в Україні, для підтвердження сімейного стану з метою реєстрації шлюбу в іншій державі подають заяву, засвідчену нотаріально, в якій особа повідомляє, що вона ніколи не перебувала у шлюбі, або, що вона раніше перебувала у шлюбі, але зараз її шлюб припинено, та належним чином легалізовану, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Громадяни України, які проживають за кордоном, для реєстрації шлюбу та підтвердження сімейного стану подають аналогічну заяву, засвідчену дипломатичним представництвом чи консульською установою України, нотаріусом, або документ про те, що особа не перебуває в шлюбі, виданий компетентними органами країни проживання, який повинен бути належним чином легалізований, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Якщо документи громадян України, іноземців, осіб без громадянства, які є підставою для реєстрації шлюбу, складені іноземною мовою, до них обов’язково додається переклад тексту українською мовою, достовірність якого засвідчується дипломатичним представництвом або консульською установою України за кордоном, посольством (консульством) держави, громадянином якої є іноземець (країни постійного проживання особи без громадянства), Міністерством закордонних справ, іншим відповідним органом цієї держави або нотаріусом.

Якщо до органів реєстрації актів цивільного стану подається переклад документів, вірність якого засвідчена згідно із законодавством іноземної країни, у якій їх видано, то він має бути легалізований у встановленому порядку.

Переклад паспорта або паспортного документа іноземців та осіб без громадянства може бути зроблений також позаштатним перекладачем органів юстиції, у такому разі його вірність засвідчує керівник відділу реєстрації актів цивільного стану.

Оригінал документа про сімейний стан разом з перекладами всіх вищезазначених документів залишаються у справах відділу реєстрації актів цивільного стану, який прийняв заяву та зареєстрував шлюб.

Документ про сімейний стан дійсний протягом шести місяців з дня його видачі або засвідчення (якщо у ньому не встановлено інший термін). Про представлений документ робиться відмітка в актовому записі про шлюб (назва органу, який видав документ, номер та дата видачі).

З набранням чинності Сімейного кодексу України у сімейному праві з’явилося поняття заручин. Відповідно до ст. 31 СК України особи, які подали заяву до органу реєстрації актів цивільного стану, вважалися зарученими (нареченою та нареченим). За її допомогою була відновлена давня українська традиція, додано ще одне свято для обох родин, яке мало б започаткувати дружні, свояцькі відносини між ними, утвердження добросовісності у відносинах між людьми. При цьому Сімейний кодекс підкреслював формальне значення заручин, тобто як такого стану, що не породжував у осіб обов’язку вступу в шлюб.

Змінами від 22 грудня 2006 р. до ст. 31 Сімейного кодексу України, законодавець відмовився від поняття «заручини», замінивши назву статті на «Зобов’язання наречених у разі відмови від вступу в шлюб».

Особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов’язана відшкодувати другій стороні понесені реальні затрати, пов’язані з приготуваннями до шлюбу. До таких витрат можуть належати: витрати на оренду зали; завдаток, виплачений музикантам; вартість продуктів харчування, насамперед тих, що не підлягають зберіганню; вартість весільного одягу, якщо його неможливо продати тощо. Тягар доказу як самих витрат, так і їх розміру лежить на позивачеві.

Підставами для звільнення від відшкодування понесених затрат можуть бути:

- протиправна, аморальна поведінка нареченої (нареченого);

- приховування нею (ним) обставин, що мають для особи, що відмовилася від шлюбу, істотне значення (приховування перебування у шлюбі, судимість, безплідність).

Дуже часто нареченим перед укладенням шлюбу батьки дарували дорогоцінні подарунки (автомобілі, коштовності, тощо).

Сімейний кодекс України впорядкував правовідносини, які виникали до шлюбу з приводу зроблених подарунків, і у разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв’язку з майбутнім шлюбом, договір дарування на вимогу дарувальника може бути розірваний судом. У разі розірвання договору особа зобов’язана повернути річ, яка була їй подарована, а якщо вона не збереглася — відшкодувати її вартість (ч. 4 ст. 31 СК України).