П о с т а н о в а № 10 Пленуму Верховного Суду України

від 6 листопада 2009 року

Про судову практику у справах про злочини проти власності

24. Злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб’єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об’єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину.

Відповідно до статті 26 КК співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Тому в разі, коли із групи осіб, які вчинили злочин, лише одна особа є суб’єктом злочину, а решта осіб унаслідок неосудності або у зв’язку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, чи з інших підстав не можуть бути суб’єктами злочину, дії винної особи, яка за таких обставин притягується до кримінальної відповідальності, не можна розглядати як вчинення злочину групою осіб.

Якщо група осіб за попередньою змовою мала намір вчинити крадіжку чи грабіж, а один з її учасників застосував або погрожував застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров’я потерпілого, то дії цього учасника належить кваліфікувати як розбій, а дії інших осіб — відповідно як крадіжку чи грабіж за умови, що вони безпосередньо не сприяли застосуванню насильства або не скористалися ним для заволодіння майном потерпілого.

Дії особи, яка безпосередньо не брала участі у вчиненні злочину, але порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину, належить кваліфікувати як співучасть у скоєному у формі пособництва з посиланням на частину п’яту статті 27 КК.

Задача 6

В., який систематично пиячив протягом 10 років і ображав дружину, вкотре прийшов додому п’яним. Як завжди, він почав її ображати, вдарив у голову. Через систематичне знущання чоловіка у В. виник стан сильного душевного хвилювання і вона вдарила його в груди ножем, яким у цей момент чистила огірок. Ніж ушкодив серце, чоловік помер. В. засуджено за умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання. Адвокат оскаржив вирок, вважаючи, що злочин вчинено в неосудності.

Чи підлягає скарга задоволенню?

Скоріше за все, що не підлягає. Ст.116 Кк України передбачає норму щодо кримінальної відповідальності у випадку перебування у такому особливому стані.

Стаття 116. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого,

Задача 7

Г. разом з Б., раніше судимим за хуліганство, нанесли побої перехожому К. з хуліганських мотивів. Г. та Б. були засуджені за ч. 2 та ч. 3 ст. 296 КК за ознакою вчинення хуліганства групою осіб та особою, раніше судимою за хуліганство. Г. оскаржив вирок, вважаючи, що його дії мають кваліфікуватися лише за ч. 2 ст. 296 КК.

Чи підлягає скарга Г. задоволенню?

Так, підлягають,кваліфікуючу ознаку можна вміняти у вину лише відповідному суб’єкту (принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності)

Задача 8

17-річний Є. підмовив 13-річного М. вчинити зґвалтування їхньої 15-річної сусідки, що вони спільно і зробили. Дії Є. були кваліфіковані за ч. 3 ст. 152 за ознаками вчинення зґвалтування неповнолітньої групою осіб.

Чи правильно суд дав оцінку діям Є.?