К.Рен. Собор Святого Павла. Лондон.

Однак краса споруди, її закінченість і гармонія залежать не лише від архітектурної форми. Наприклад, асиметричні індійські храми з їх складними формами не виглядають потворними. Справа в тому, що відповідність архітектурних форм одна одній не менш важлива, ніж самі форми. Ця відповідність – пропорції – найважливіший елемент художньої мови архітектури.

Велике організаційне значення в архітектурній композиції належить ритму, тобто чіткому розподілу повторенню в певному порядку окремих елементів і деталей будівлі: виступів, колон, вікон, площин стін, скульптури. Чергування окремих елементів у вертикальному напрямку називається вертикальним ритмом. Він надає будівлі легкості, прагнення вгору.

Л.Лаурана. Палаццо Дукале в Урбіно. Поч. б. 1470. Генріх ІІ Парлер та ін. Собор в Ульмі. 1377-1529.

Навпаки, чергування деталей у горизонтальному напрямку – горизонтальним ритмом – надає будівлі приземленості, стійкості. Збираючи, згущуючи окремі деталі в одному місці і розріджуючи їх в іншому, архітектор може підкреслити центр композиції, надати споруді динамічного або статичного характеру.

П.Леско і ж.Гужон. Палацовий фасад Лувра. Поч. У 1546.

Ще одним виражальним засобом архітектури є масштаб. Його не треба плутати з розміром. Римські тріумфальні арки, наприклад, не дуже великі, проте створюють грандіозне враження. Масштаб залежить не від справжнього розміру будівлі, а від загального враження, яке воно справляє на людину. Наприклад, в сучасних мікрорайонах громадські споруди (торгівельний центр, кінотеатр) завжди менші за об’ємом від багатоповерхових житлових будинків, але вони справляють враження головних, крупно-масштабних завдяки більш крупним членуванням їхніх форм (великі площини стін залів, великі поверхні засклених вітрин). Про такі будівлі кажуть, що вони мають крупний масштаб. Житлові будинки, хоча вони в дійсності і більші за розмірами, мають мілкий масштаб, тобто у них мілкі деталі (вікна, лоджії, балкони).

Матеріал і конструкція, масштаб і форма, пропорції і ритм – всі ці виражальні засоби властиві не лише архітектурі, але, наприклад, скульптурі.

Проте особливості художньої мови виділяють архітектуру серед інших видів мистецтва. Адже мета архітектурної конструкції – спорудження внутрішнього простору (приміщення, парк або місто).

Велику роль у виявленні форми будівлі та її деталей, у створенні виразного архітектурного образу належить освітленню. Гра світла й тіні підкреслює композиційні особливості споруди, надає їй живописного вигляду. Розташовуючи певним чином джерела світла, виділяючи ним одні частини простору і затемнюючи інші, архітектор домагається потрібного ефекту.

Москва. Вид на Спаську вежу Кремля і Покровський собор

(більш відомий як Собор Василя Блаженного).

Широко використовують в архітектурі і колір. З давніх часів архітектори використовували його, щоб підкреслити найважливіші деталі архітектурної форми.

Л.Ломбардо. Церква Санта Марія деї Мараколі у Венеції. Поч. у 1481.

У Стародавній Греції, наприклад, колір обирали відповідно до принципу тектоніки: опорні, несені частини покривали синьою фарбою, а ті, що спираються, несучі – червоною. Колір застосовують і ззовні, і всередині. Зовнішній вигляд часто визначається географічними особливостями місцевості. У північних широтах зазвичай будівлі забарвлюють в яскраві радісні кольори, у південних – світлі, спокійні, такі, що відбивають гарячі сонячні промені.

Мова архітектури багата і складна. Лише при узгодженому використанні всіх засобів і прийомів архітектурної композиції виникає яскравий художньо виразний архітектурний образ.

Отже, крім суто утилітарних потреб, архітектура водночас виконує функції емоційного впливу, досягти якого можна завдяки використанню специфічних конструкцій, елементів, прийомів. Це і врахування об’ємно-просторової структури споруди, ритмічне і пропорційне співвідношення, масштаб, розробка кольору та фактури будівельних матеріалів тощо.

Конструкція, форма і простір, пропорції і ритм, світло і колір утворюють єдність характерних ознак розвитку архітектури – стиль. Стиль архітектури, як і інших видів мистецтва, – це з одного боку, зовнішня форма, художній образ, а з іншого – відображення уявлень певної епохи.

В архітектурному образі виявляються як індивідуальні особливості стилю митця, його світосприйняття та світовідчуття, так і специфіка розвитку конкретного історичного періоду.

Саме в архітектурі найповніше і найточніше це проявляється. Стиль епохи – це передовсім стиль архітектури.

Мистецтво архітектури безпосередньо знаходиться у зв’язку з розвитком науки. Адже зведення архітектурних споруд розпочинається з суто технічного етапу проектування – виконання необхідних розрахунків і креслень.

Визначаючи особливості архітектури, М.В.Ломоносов підкреслював, що цей вид мистецтва споруджує будівлі для мешкання зручні, для зору прекрасні, для довгочасу міцні.