Перші заходи щодо десталінізації (1945-лютий1956рр.)
Після арешту Л. Берія посилився контроль за діяльністю суду, прокуратури, органів державної безпеки; вони змінювалися новими кадрами.
Пригашено слідства за розпочатими що до 1953р.. сфабрикованими "справами".
Почалася реабілітація невинно репресованих людей. З другої половини 1953р. до XX з'їзду КПРС (лютий 1956р.) було переглянуто всі основні, так звані "політичні справи "30-х рр. Усувалися деякі викривлення національної політики (відновлено автономію балкарців, калмиків. чеченців, інгушів, карачаєвців). Визначилися нові підходи до господарського розвитку. Розширено самостійність республік .
М. Хрущов усвідомлював, що правду про Сталіна не сприйме значна частини партійних працівників, яким належала влада на місцях, бо само після сталінських «чисток» старих кадрів вони висунулися на свої посади. Хрущов розраховував на рядових членів партії, а також на прагнення народу до більш демократичних поряд к і п. Необхідність переоцінки сталінської спадщини знайшло розуміння і серед партійної верхівки. Уже у 1953 р. були посмертно реабілітовані найвідоміші діячі партії та держави.
Спочатку реабілітація відбувалася без зазначення імені Сталіна та його особистої відповідальності за скоєне. Хрущов перший серед партійної верхівки наважився відкрито назвати ім'я ініціатора терору.
У 1956 р. відбувся черговий XX з'їзд КПРС, який затвердни план наступної шостої п'ятирічки. Одночасно Хрущов шиту пив на ньому з доповіддю, у якій викрив сталінські злочині З його боку це був визначний вчинок тому, що він сам належав до сталінського оточення та мав також відповідати за скоєне. Однак, на думку Хрущова, ліквідація системи масових репресій важила більше, ніж його особиста доля.
Доповідь Хрущова на з'їзді справила ефект вибуху. Оцінки щодо Сталіна і в партії, і в суспільстві були різними. Багато людей боялися втратити віру в того, кого вони роками обожнювали. Суспільство переживало психологічний шок. Тривали гарячі дискусії щодо Сталіна. Однак навіть його прихильники розуміли, що вперше після років страху можна було вільно висловлювати свою думку. Люди почали відчувати смак свободи. Почалося масове звільнення з концтаборів безпідставно репресованих, поверталася на рідну землю більшість із депортованих народів.
Курс Хрущова на викриття культу особи Сталіна не подобався багатьом із вищої партійної верхівки. Однак спроба непохитних сталіністів усунути Хрущова від влади у 1957 р. зазнала краху. Захисники старої системи усувалися від відповідальних посад. Розпочався процес так званої «десталінізації суспільства».
Дії Хрущова з викриття культу особи не були послідовними і завершеними. Його доповідь на XX з'їзді залишалася утаємниченою і не була опублікована в СРСР, між тим як текст її відразу став відомим на Заході. Крім того, Хрущов критикував особисто Сталіна, і тільки його одного. Він не дав відповіді на головне запитання - що за система існує в Радянському Союзі, за якої людина, подібна до Сталіна, може прийти до влади і десятиліттями тримати суспільство у стані жаху?
Хрущов негативно оцінив тільки репресії та водночас схвально говорив про внесок Сталіна у побудову соціалізму. Тим самим позитивно оцінювалися і такі сталінські акції, як згортання непу, колективізація з її голодомором, ліквідація демократичних свобод. Не було зрозуміло, як керівництво партії намагається уникати таких подій у майбутньому. Хрущов не піддав сумніву існуючу систему. Це означало, що надалі народ може розраховувати лише на «хорошого керівника» і не більше.
На той час навіть такі обмежені кроки викликали захоплення у більшості населення, особливо інтелігенції. Нова атмосфера сприймалася як «відлига» після суворих і тиранічних порядків періоду «холодної війни».
Критика культу особи гостро прозвучала на XXII з'їзді КПРС (1961). Цього разу йшлося не тільки про злочини Сталіна, а про його активних помічників та підручних, у тому числі Л. Кагановича. На з'їзді було сказано, що свого часу він висунув пропозицію про створення різних позасудових органів, які "полегшували" б процедуру розправи, ще до закінчення судових засідань редагував проекти вироків тощо. Саме тоді вперше прозвучала правда про ганебну діяльність Л. Кагановича в Україні, а час його секретарювання названо "чорними днями" для республіки. У своїй промові на з'їзді М. Підгорний зазначав, що Л. Каганович "цькував і тероризував керівних працівників республіки", що він "знаходив задоволення в знущанні з активістів, з інтелігенції, принижував їх людську гідність, погрожував арештами і тюрмою".
Поступово долалися страхітливі наслідки режиму особистої влади, заснованого на насильстві. Крок за кроком розвінчувався образ великого вождя, створений апаратом пропаганди. Лише перелік законів СРСР і Указів Президії Верховної Ради СРСР, які стосувались присвоєння імені Сталіна і визнавались такими, що втратили силу, займав майже чотири сторінки. У листопаді 1961 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР Сталінську область переіменовано на Донецьку, місто Сталіно — на Донецьк. Але процес десталінізації здійснювався непослідовно, часто підпорядковуючись тактичним політичним розрахункам. Говорячи про період з 1953 р. до 1956 р., М. Хрущов зазначав, що тодішнє керівництво не змогло відкинути минуле, оскільки було сковане своєю діяльністю під керівництвом Сталіна. Цілком очевидно, не вдалося це М. Хрущову й після XX з'їзду КПРС.