3. Квазіекспериментальні та неекспериментальні плани

«Істині» експериментальні плани будуються на строгих формальних критеріях:

- застосування однієї зі стратегій створення еквівалентних груп, найчастіше — рандомізації;

- наявність експериментальної і, як мінімум, однієї контрольної групи;

- завершення експерименту тестуванням і порівнянням групи, що зазнала експериментального впливу, із групою, що його не зазнала;

«Істинні» експериментальні дослідження проводяться з використанням керованих незалежних змінних і/або еквівалентних груп (у випадку міжгрупових планів), або позиційного вирівнювання у випадку внутрігрупових планів. Всі інші дослідження – квазіекспериментальні.

Д. Кемпбелл виокремлює кілька видів планів для дослідження зв’язку між двома змінними, які він називає планами істинних експериментів:

- простий план для двох груп з попереднім тестуванням;

- план для двох рандомізованих груп без попереднього тестування;

- план Соломона, який об’єднує обидва плани.

У разі, коли план істинного експерименту реалізувати неможливо або недоцільно, застосовуються квазіекспериментальні плани

Квазіексперименти

– дослідження, у яких експериментатор не може повністю контролювати порядок експериментальних впливів (Кемпбелл).

– дослідження, спрямоване на встановлення причинної залежності між двома змінними («якщо А, то В»), у якому відсутня попередня процедура вирівнювання груп або «паралельний контроль» за участю контрольної групи замінений порівнянням результатів тестування групи (або груп) до і після випробування (В.Н. Дружинін, С.Д. Максименко).

Квазіекспериментальне планування – спрощена схема експериментального дослідження, що дозволяє послідовно змінювати лише одну незалежну змінну.

Застосовуються в тих випадках, коли існують неконтрольовані фактори, що становлять загрозу для внутрішньої валідності (напр., неможливість рандомізації), і їх необхідно мінімізувати.

Класифікаційна схема квазіекспериментальних планів:

1. Плани експериментів для нееквівалентних груп (Дружинін, Максименко):

- для двох нееквівалентних груп з тестуванням до і після випробування;

- з попереднім і підсумковим тестуванням рандомізованих (або корельованих) груп.

2. Плани дискретних часових серій (Дружинін, Максименко):

- для однієї групи;

- для двох нееквівалентних груп.

3. Плани для малих груп (Дружинін)

План для двох нееквівалентних груп з тестуванням до і після випробування

Характеристика – природні групи (напр., 2 паралельні шкільні класи).

Процедура тестувань та експериментальних випробувань – обидві групи тестують до і після випробування (в якому бере участь одна з груп).

Структура плану: O1 X O2

O3 O4

Критерій для порівняння показників першого і другого тестувань: критерій t-Стьюдента і дисперсійний аналіз ANOVA.

Оцінювання результатів тестування.

1. Розбіжність у результатах першого тестування двох груп дає уявлення про ступінь їх еквівалентності (щодо залежної змінної).

2. Значущість розбіжності в результатах збільшення показників після певного часового інтервалу в обраних групах свідчитиме про вплив незалежної змінної на залежну.

Основні джерела артефактів – відмінності у складі груп.

Критерії, що зумовлюють надійність висновку про зв’язок між незалежною і залежною змінними: що вищий рівень подібності експериментальної і контрольної груп при значущій розбіжності результатів підсумкового тестування, то вища надійність висновків.

Прикладом такого дослідження є психолого-педагогічний експеримент. На першому етапі ми тестуємо за допомогою дидактичного тесту рівень знань учнів з іноземної мови (словниковий запас). Експериментальну групу навчаємо мнемотехнічним прийомам при завчанні слів, а контрольна займається з вчителем, як і колись. Потім проводиться друге тестування, і якщо приріст словникового запасу буде вище в експериментальному класі, чим у контрольному, то мнемотехніка корисна для запам'ятовування іноземних слів.

План з попереднім і підсумковим тестуванням рандомізованих (або корельованих) груп, або «імітація плану з початковим і кінцевим тестуванням»

Процедура тестувань та експериментальних випробувань: попереднє тестування здійснюється в одній групі, а підсумкове в іншій (еквівалентній першій після рандомізації або вибору корелюючи пар), яка брала участь в експериментальному випробуванні.

Структура плану: R O1 (X)

R X O2

Критерій оцінювання надійності зв’язку між незалежною та залежною змінними – значущість розбіжностей між О1 та О2.

Головний недолік – неможливість контролювати вплив фактора “історії” - фонових подій, що відбуваються поряд із впливом у період між першим і другим тестуванням.

Примітка: якщо групи вдало рандомізовані (або вирівняні за допомогою корелюючих пар), квазіекспериментальний план дає досить надійні результати.

Ускладненим варіантом цього плану є схема з контрольними вибірками для попереднього й підсумкового тестування.

Процедура тестувань та експериментальних випробувань: використовуються 4 рандомізовані групи, але впливу піддаються лише 2 з них, причому тестується після впливу одна.

Структура плану: R O1 (X)

R X O2

R O3

R O4

Примітка: План цей застосовується вкрай рідко. У більшості підручників з експериментальної психології він навіть не згадується. Кемпбелл також затверджує, що цей план жодного разу не був реалізований.

План дискретної часової серії для однієї групи

Процедура тестування та експериментальних випробувань:

1. Виявляють початковий (базовий) рівень залежної змінної за допомогою серії послідовних тестувань.

2. Досліджувані беруть участь у серії експериментальних випробувань, в яких передбачається градація рівнів інтенсивності експериментального впливу.

3. Порівнюються рівні (або тренди) залежної змінної до і після експериментальних випробувань.

Структура плану: О1 О2 О3 Х О4 О5 О6.

Модифікацією цього плану є план дискретної часової серії, в якому експериментальне випробування до тестування чергується з відсутністю випробування перед наступним тестуванням.

Структура плану: ХО1; О2ХО3; О4ХО5.

Характер тестування: регулярне, випадкове.

Процедура обробки результатів:

1. Розподіл на дві послідовності.

2. Порівняння результатів тестових вимірювань, перед якими здійснювалося експериментальне випробування, з тими, де воно було відсутнє.

Статистичний критерій оцінювання результатів: t критерій Стьюдента.

Можливі джерела артефактів: ефект Хотторна, який можна проконтролювати через використання додаткової (контрольної) групи.

Схема плану часових серій для двох нееквівалентних груп, з яких одна не отримує впливу, виглядає так:

Плани для малих груп (квазіекспериментальні плани з малим N, або «плани з один досліджуваним» (Дружинін, Худяков)

Сутність – індивідуально розглядається поведінка кожного досліджуваного.

Ситуації застосування:

1. Порушення індивідуальної валідності – узагальнення даних, отриманих на великих вибірках досліджуваних, призводить до результатів, які не можна застосувати до жодного з окремих учасників дослідження; або свідчать на підтримку теорії, коли аналіз індивідуальних результатів досліджуваних показує зворотне. Особливо явно це виявилося в обговоренні різних теорій научіння, що розробляються у рамках біхевіоризму.

2. Формувати вибірки великого обсягу важко, неможливо, нерентабельно.

3. «Ідеологічні» позиції. узагальнені дані можуть невірно відображати індивідуальні дії або особливості й уводити дослідника в оману щодо досліджуваного явища.

Варто зазначити: Один з найвідоміших психологів XX в. Б.Ф. Скіннер затверджував, що психологія повинна бути індуктивною наукою, що переходить від часткових законів поведінки до загального. Він думав, що варто вивчати одного пацюка протягом тисячі годин, а не тисячу пацюків по годині. Для уникання випадкової мінливості результатів необхідно більш ретельно організовувати контроль над експериментальною ситуацією. Скіннер уважав, що єдиною залежною змінною в експериментальному аналізі поведінки, яку варто вивчати, повинна бути частота реакції.

Правила застосування планів з малим N:

1. Необхідно операціонально визначити в термінах події, які можна зафіксувати, цільову (досліджувану) поведінку.

2. Варто встановити базовий рівень реакцій: досліджувану поведінку потрібно спостерігати протягом деякого часу до впливу, щоб установити звичайну частоту її прояву (нормальну частоту реакцій, за Скіннером)

3. Вплив і спостереження поведінки після впливу. В основі аналізу такого дослідження лежить порівняння відповідних частот.

Найголовніший «-» – сумнів у дотриманні зовнішньої валідності: чи можна поширювати результати дослідження 1 досліджуваного на інших людей?

Варіанти планів з малим N (з одним суб’єктом):

1) план зі скасуванням (найбільш часто): до початку програми виміряється базовий рівень поведінки. Через якийсь час вплив припиняється (відміняється), а потім знову відновлюється. Висновок про ефективність впливу робиться, якщо скасування й відновлення впливу безпосередньо впливають на поведінку, що потрібно змінити;

2) план з декількома базовими рівнями, що використовується, якщо скасування неможливе;

3) план з критерієм, що змінюється, коли цільова поведінка, якої не можна досягти одноразово, формується поступово.

Класифікаційна схема неекспериментальних планів

1. Природне спостереження.

2. Кореляційне дослідження.

3. Метод кейсів (поодиноких випадків).

4. Дослідження типу Ex-post-facto.

5. Психологічне вимірювання (за допомогою тестів і шкал).

6. Опитування та обстеження.

7. Кроскультурні дослідження.

О. Бондарчук визначає ці плани як квазіекспериментальні і додає до останніх:

- формуючий експеримент;

- психогенетичні дослідження (генеалогічний метод, метод близнюків (класичний, метод контрольного близнюка, близнюкові сім’ї, метод роз’єднаних близнюків), сімейні дослідження, метод прийомних дітей);

- лонгітюдне дослідження.

Метод кейсів (поодиноких випадків) – базується на поглибленому спостереженні однієї особи або групи. Напр., дослідження О. Лурія виняткової пам’яті Шерешевського, психічно хворої людини, яка мала унікальні мнемонічні властивості.

План Ex-post-facto

Незалежна змінна – реальна значуща подія життя. Експериментатор сам не впливає на досліджуваних.

Джерела інформації про значущі події, що розглядаються як незалежна змінна: особисті спогади, автобіографії, архівні відомості, медичні картки тощо.

План дослідження.

1. Вибирається група досліджуваних, у яких відбулася певна подія в житті (скажімо, пережито землетрус), і група, у якої в життєвому досвіді такої події не було.

2. Здійснюється тестування залежної змінної у представників експериментальної і контрольної груп (напр., рівня особистісної тривожності).

3. Порівнюються результати тестування і робиться висновок щодо “природного” впливу на подальшу поведінку або стан досліджуваних.

Структурна схема дослідження: R Х O1

R O2

Способи забезпечення еквівалентності груп: рандомізація, попарне порівняння.

Типова сфера застосування плану: нейропсихологія.