3. Правочини в цп.

Правочин (угода) - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Види правочинів:

1) залежно від кількості осіб, вираження волі яких необхідно та достатньо для укладення правочину:

- Односторонні - для вчинення яких достатньо волі однієї особи. Його специфіка полягає в тому, що він може створювати обов'язки лише для особи, що його вчинила. : публічна обіцянка нагороди, прийняття спадщини, оголошення конкурсу;

- Двосторонні - для вчинення яких потрібно узгодження волі двох осіб;

- Багатосторонні - для вчинення яких потрібно узгодження волі більше ніж двох осіб;

2) залежно від того, чи має правочин на меті оплатність:

- Оплатні - обов'язку однієї сторони вчинити певні діяння відповідає обов'язок іншої сторони надати матеріальні чи інші блага;

- Безоплатні - обов'язок сторони надати матеріальні чи інші блага, внаслідок вчинення іншою певних діянь, відсутній (дарування, безоплатне користування майном);

3) залежно від моменту виникнення правочину:

- Консенсуальні - вважаються укладеними з моменту досягнення домовленості між сторонами за всіма істотними умовами (купівля-продаж, підряд);

- Реальні - вважаються укладеними з моменту фактичного виконання дій (позика, перевезення, дарування);

4) залежно від значення підстав правочину для його дійсності:

- Казуальні - чітко видно, яку правову мету він переслідує, наприклад, дарування;

- Абстрактні – мета (підстава) є юридично неважливою (вексель).

Умови дійсності правочинів:

- законність - зміст правочину (всіх його умов) не може суперечити вимогам закону, інших нормативно-правових актів, а також моральним засадам громадянського суспільства;

- належний суб'єкт - правочин повинен бути укладений особами, які наділені відповідним рівнем цивільної дієздатності;

- відповідність волі та волевиявлення - зовнішнє волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- форма правочину - правочин повинен бути укладений у формі, яка вимагається законом (усній, простій письмовій, письмовій нотаріально посвідченій, письмовій державно зареєстрованій).

Двосторонні та багатосторонні правочини іменуються договорами.

Цивільно-правовий договір – це домовленість двох чи більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Види цивільно-правових договорів:

1) залежно від моменту виникнення прав та обов'язків:

- консенсуальні - вважаються укладеними з моменту досягнення узгодженості за всіма суттєвими умовами у формі, що передбачена законом: договір купівлі-продажу, оренди ;

- реальні - для укладення яких недостатнім є досягнення згоди, а необхідна також і фактична передача речі: договір займу;

2) залежно від характеру розподілення прав та обов'язків між сторонами договору:

- односторонні - одна сторона наділена виключно правами, а інша – обов'язками: договір займу;

- взаємні (двосторонні, багатосторонні) - сторони наділені як правами, так і обов’язками: купівля-продаж;

3) залежно від еквівалентності договору:

- оплатні - за виконання тих чи інших обов'язків особа отримає зустрічне грошове задоволення;

- безоплатні - такого зобов'язання немає.

Сторони є вільними в укладенні договору. Виборі контрагента та у визначенні умов (з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості).

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Слід зазначити, що реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі (усній, письмовій простій, нотаріально посвідченій чи державно зареєстрованій) досягли згоди з усіх істотних умов договору.