4. Цивільно-правова відповідальність та позовна давність.

Цивільно-правова відповідальність – це різновид юридичної відповідальності, що є однією з форм державного примусу і полягає у покладенні судом на правопорушника невигідного додаткового цивільно-правового обов’язку чи залишення його права.

Особливості:

- майновий характер, тобто вона може бути обрахована в майново-грошовому еквіваленті;

- наслідки майнового характеру, що наступають, є невигідними для правопорушника;

- наслідки майнового характеру стягуються на користь потерпілої сторони;

- дані наслідки майнового характеру носять компенсаційну природу, тобто спрямовані на відновлення майнової сфери потерпілого.

Цивільно-правова відповідальність залежно від інших обставин поділяється:

- за благами, яким заподіюється шкода: майнова відповідальність (має місце у випадку, коли заподіюється шкода майновій сфері потерпілого) та немайнова відповідальність (має місце, коли правопорушенням заподіюється шкода немайновим благам);

- за підставами виникнення: договірна відповідальність (виникає у випадку, коли підставою її настання є порушення договору) та позадоговірна відповідальність (виникає у випадку, коли заподіяння шкоди не пов'язане з невиконанням чи неналежним виконанням порушником договірних зобов'язань з потерпілою стороною, а чітко передбачене законом);

- за множинністю суб'єктів, що заподіяли шкоду: дольова відповідальність (кожен із відповідачів несе відповідальність в точно визначеній долі, що встановлюється законом чи договором), солідарна відповідальність (потерпілий має право вимагати відшкодування шкоди як від усіх боржників, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу) та субсидіарна відповідальність (є додатковою до відповідальності особи, яка є основним боржником, і може бути застосована тільки у випадку, коли основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього відповідь на заявлену вимогу).

Підставою цивільно-правової відповідальності є цивільне правопорушення.

До складу цивільного правопорушення належать:

- протиправний характер діяння особи, на яку передбачається покласти відповідальність, тобто така поведінка, що порушує норму права, незалежно від того, чи знав правопорушник про неправомірність своєї поведінки, чи ні;

- наявність у потерпілого шкоди, тобто зменшення чи знищення будь-якого її майнового чи особистого немайнового блага;

- причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням і заподіяною шкодою, такий об'єктивний взаємозв'язок між явищами, при якому одне (протиправне діяння) передувало і породжувало б інше (заподіяну шкоду), а інше завжди б було результатом дії першого;

- вина правопорушника, тобто психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки, в якій проявляється його зневага до інтересів суспільства та окремих осіб.

За загальним правилом, винно та протиправно заподіяна шкода повинна бути відшкодована у повному обсязі, включаючи втрачену вигоду.

Строком захисту цивільних прав є строк, впродовж якого особа, право якої є порушене, оспорене чи невизнане може вимагати примусового здійснення чи захисту свого права.

Залежно від того, яким чином здійснюється захист, так і строки захисту розподіляються:

- строки судового захисту (позовна давність);

- строки адміністративного захисту;

- строки самозахисту;

- строки оперативного захисту.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Види строків позовної давності:

- загальний - спеціальний

Загальний строк позовної давності встановлюється в три роки та поширюється на всі правовідносини, окрім тих, по відношенню до яких встановлюється спеціальний строк.

Спеціальні строки позовної давності встановлюються:

1) один рік:

- на вимогу про стягнення неустойки (штрафу, пені);

- на вимогу про спростування поміщених у ЗМІ відомостей, що ганьблять честь, гідність, ділову репутацію, який обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про ці відомості;

- про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК України);

- на вимоги, що виникають у зв'язку з недоліками проданого товару (ст.681 ЦК України);

- на вимогу про розірвання договору дарування (ст.728 ЦК України);

- на вимоги, що виникають у зв'язку з перевезенням вантажу (ст.925 ЦК України);

- на вимоги про оскарження дій виконавця заповіту (ст.1293 ЦК України);

2) п'ять років – на вимогу про визнання недійсним правочин, що був вчинений під впливом насильства, погрози, обману;

3) десять років – на вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Позовна давність не поширюється на вимоги:

- що випливають із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

- вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

- про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

- власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади АРК або ОМС, яким порушено його право власності або інше речове право;

- страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

Цей перелік не є виключним, і законом можуть бути передбачені й інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.