1. Зробіть проблемно-тематичний огляд комідій Арістофана.

Комедії Арістофана - найдавніші зразки комедійного жанру в літературі Європи. Багато тем, зачеплених цим незрівнянним художником слова, залишаються і в наші дні актуальними. Що стосується насамперед сюжетів комедій Арістофана, їх історичної основи, то тут перед нами остання чверть V ст. і перші два десятиліття IV ст. до н.е. Це - час кризи афінської демократії і кінець усього класичного періоду Греції. Ідейний зміст комедій Арістофана. Світогляд Аристофана не старовинно-аристократичний (він - прихильник міцних і стійких землеробських ідеалів), не софістичне або демократична. Воно засноване на різкій критиці розбагатілої міської демократії, яка вела загарбницьку війну заради подальшого збагачення. Соціально-політичні погляди Арістофана у зв'язку із трьома періодами його творчості еволюціонують від сміливої, що викликає сатиру на демократичні порядки, особливо на мілітаризм тодішніх демократичних лідерів, через відомого роду розчарування в дієвості таких памфлетів, до прямого утопізму, що свідчить про безсилля автора проти наступу торгово-промислових шарів і про деякі його тенденції до мрії і до казки, яка, втім, теж зустрічає у нього критику. Аристофан особливо атакує мілітаризм ("Ахарняни", "Вершники", "Жінки на святі Тесмофорій", "Мир"), афінську морську експансію (крім тих же комедій, "Вавилоняни"), радикалізм демократії (особливо він нещадний до Клеону) і взагалі міську цивілізацію (наприклад, сутяжництво в "Осах", торгашність в "Ахарнянах"), що розвиває у вільних громадян звичку до байдикування і уявним політичним правам; виступає він проти софістичного просвітництва ("Хмари"), атакує і конкретних лідерів войовничої демократії, що створила тоді напружене протиріччя між багатіючою верхівкою і розореною, але вільною біднотою. Нарешті, Аристофану властиві гостра ненависть до фетишизму грошей і прагнення позбавити від них життя (останній період). Літературно-естетичні погляди Арістофана виражені ним головним чином в комедіях "Жаби" і "Жінки на святі Тесмофорій", де він порівнює стиль Евріпіда, що представляється йому суб'єктивістським і декламаційним, з древнім урочистим стилем Есхіла і віддає перевагу останньому. У пародіях на обидва стилі Арістофан проявляє надзвичайне вміння відтворювати їх, аж до всіх музичних інтонацій. У релігійних поглядах Арістофан дуже принциповий (така, наприклад, його яскрава антисофістіческая позиція в "Хмарах"), але це не заважало йому виводити богів у смішному і навіть блазнівському вигляді, давати карикатуру на молитву і пророцтва. Правда, приймати це комічне зображення богів за повне їх заперечення навряд чи можливо, оскільки це не суперечило грецької релігії починаючи з самого Гомера. Проте у Арістофана ми знаходимо саму різку критику антропоморфної міфології. До Лукіана (II ст. н.е.) ми ніде в античній літературі не зустрінемо такого знущального зображення богів, демонів і героїв. Однак відомо, що за часів Арістофана і навіть ще раніше антропоморфна міфологія заперечувалася навіть релігійно мислячими письменниками.