3. Основні напрями з розвитку мовлення
Зміст занять з розвитку мовлення включає такі основні напрямки роботи:
1. Розвиток мовленнєвої здібності дітей раннього та дошкільного віку з порушеннями слуху. Розуміння шляху оволодіння мовленням як процесу розвитку у дитини мовленнєвої здібності пов'язано насамперед з формуванням особливого типу активності, готовності та вміння сприймати мовлення, наслідувати чуже мовлення, засвоювати нові слова та вирази, застосовувати їх, незважаючи на недосконалість їх звукового і смислового наповнення, в реальних ситуаціях спілкування, доповнюючи їх вказівками на предмети, природніми жестами та іншими засобами. На різних етапах навчання дошкільника розвиток мовленнєвої здатності припускає формування різноманітних мовленнєвих умінь, проте воно завжди пов'язане з мовною активністю дитини, прагненням до використання мовлення.
Для розвитку мовленнєвої здібності має важливе значення формування різних видів сприйняття: слухового, зорового, тактильно-вібраційного. Особливе значення для дітей з недостатмі слуху має створення умов для розвитку слухового і слухо-зорового сприйняття мовлення, поліпшення сприйняття звукової та ритміко-інтонаційної сторони мовлення, що пов'язано з постійним використанням звукопідсилюючої апаратури та систематичною роботою з розвитку мовленнєвого слуху та навчанню вимові.
Важливого значення набувають ігри, спрямовані на розвиток тривалої уваги і сприйняття, - як пов’язані з розвитком сенсорних здібностей, так і безпосередньо пов'язані з сприйняттям мови. Спочатку це проявляється у формуванні уваги до лиця людини що говорить, міміці, співвіднесенню предметних і мовних дій.
Розвиток мовленнєвої здібності дитини раннього й дошкільного віку пов’язано з наслідуванням предметним, ігровим, мовним діям. Дітей спеціально вчать наслідувати артикуляції педагога, вимовляти по наслідуванню повні слова, організовуючи відповідні ігри. Важливе значення в навчанні надається розвитку навичок віддзеркаленого і сполучено- віддзеркаленого говоріння як основи для розвитку в подальшому самостійного говоріння.
На всіх етапах навчання заохочується застосування дітьми засвоєних мовних засобів, незважаючи на їх недосконалість в звуковому відношенні. Мовленнєва активність дитини підтримується і стимулюється. Педагог допомагає дитині висловити свої бажання, прохання, пропонуючи зразки висловлювань, в якості яких можуть виступати таблички з надрукованими словами і фразами, усне говоріння педагога, усно-дактильно відтворення. Для розвитку мовленнєвої здібності важлива організація цікавою для дитини діяльності. У зв'язку з цим в заняття включаються ігри, малювання, конструювання, дії з реальними предметами, з приводу яких може відбуватися спілкування і які стимулюють мовну активність дитини.
У процесі навчання використовуються різні типи символів, що підкріплюють і розширюють значення слів: це різні картинки, піктограми, схеми, стрілки, плани, малюнки, фігурки. Дуже важливе значення слід надавати таким засобам символізації, як використання уявних ситуацій, дії з уявними предметами, уявне перетворення, застосування предметів-замінників. Ці засоби дозволяють абстрагуватися від предметної віднесеності слова, зробити його значення більш узагальненим, що має значення в процесі засвоєння мовленнєвих засобів.
2. Формування різних форм мовлення на кожному етапі навчання; спеціальне відпрацювання різних видів мовленнєвої діяльності. Взаємозв’язок форм мовлення в навчанні мові глухих та слабочуючих дітей раннього та дошкільного віку визначається рядом факторів: віком дитини, станом її слуху і початкового рівня мовлення, рівнем інтелектуального розвитку. У зв'язку з цим використання різних форм мовлення виглядає по-різному стосовно до глухим дітей з тривалим терміном навчання (чотирьох п'яти років) зі скороченими термінами дошкільного виховання (двох- трьох років); до слабочуючих дітей; до глухих і слабочуючих дітей зі складною структурою порушень розвитку. Однак завжди усне мовлення виступає як вихідне і основне на всіх етапах навчання, оскільки вона використовується в якості основного засобу спілкування і є основою для формування інших форм мовлення.
На початковому етапі навчання глухих та слабочуючих дітей (у віці двох-трьох років) вихідним і ведучим є усне мовлення. Дитина сприймає слова і фрази слухо-зорово, а у своїй вимові наближено відтворює слова (у вигляді голосових реакцій, звукосполучень, контуру слова). Розвиток сприйняття і відтворення усного мовлення на даному етапі передбачає посилення роботи з розвитку слухового в слухо-зорового сприйняття формуванню первинних вимовних навичок. Розвиток усного мовлення передбачає формування таких видів мовленнєвої діяльності, як слухо-зорове і слухове сприйняття, говоріння.
Однак усне мовлення не може виступати для глухих і слабочуючих дітей як єдина форма мовлення внаслідок численних труднощів у її сприйнятті і відтворенні. Тому вже на першому році навчання дітей навчають глобальному сприйняттю слів, що пред'являються в друкованому вигляді на табличках. Письмова форма мовлення, яка виступає в якості допоміжної в навчанні глухих та слабочуючих дітей, допомагає більш точно зафіксувати сказане, готує дитину до подальшого аналізу слова. Навчання глобальному читанню слів, якому приділяється значна увага на першому-другому роках навчання, проходить на різному тематичному матеріалі з включенням дидактичних ігор і мовленнєвих вправ. У молодшій групі діти сприймають слова і речення глобально і вчаться співвідносити їх з предметами і явищами. Оволодіння письмовою формою мовлення передбачає формування відповідних видів мовленнєвої діяльності: глобальне, цілісне, читання слів, списування окремих знайомих слів друкованими літерами.
У дошкільних закладах для глухих на третьому році навчання (у середній групі) в якості допоміжної використовується дактильна форма мови. Дактилологія необхідна для аналізу письмового слова, запам'ятовування його структури. Ця форма мовлення дозволяє сформувати техніку аналітичного читання в короткі терміни, приблизно протягом кварталу. Дактилологія, у міру оволодіння нею, починає виступати як самостійна форма мовлення, проте тісно пов'язана з двома іншими - усною і письмовою. Через читання і дактилування у дітей розвивається вміння точно сприймати фразу або слово і більш точно відтворювати їх структуру. У тих випадках, коли у дітей будуть виникати труднощі в сприйнятті і відтворенні слів або фраз, в допомогу одній формі мовлення може бути залучена інша.
У старшій і підготовчій групах підвищується роль усного мовлення: діти сприймають слухо-зорово і відтворюють усно весь знайомий відпрацьований матеріал. Письмова мова використовується у вигляді аналітичного читання і самостійного письма дітей друкованими літерами. Дактилологія підключається у випадках труднощів у сприйнятті нового або недостатньо засвоєного мовного матеріалу, при запам'ятовуванні структури складних слів.
У навчанні слабочуючих дітей формується інший взаємозв’язок форм мовлення. На всіх етапах їх навчання усне мовлення залишається провідною, вона застосовується як основний засіб навчання та спілкування. Письмова мова в силу труднощів у сприйнятті усного мовлення використовується паралельно, підкріплюючи усну мову з боку точності сприйняття і відтворення. Письмова мова пов'язана з формуванням декількох видів мовленнєвої діяльності: глобального і аналітичного читання, власного письма друкованими літерами, роботою з розрізною азбукою.
В залежності від структури порушень, успіхів дитини в оволодінні аналізом слова формування навичок читання педагог може обмежитися використанням тільки усного або писемного мовлення чи як допоміжний засіб підключати дактилологію. Як правило, дактильна форма мовлення використовується в роботі з дітьми зі складними вадами розвитку або тими, хто тривалий час не опановує аналітичним читанням, не запам'ятовує склад слова. Після формування техніки читання з використанням дактилології дітей переводять на усне читання. У спілкуванні зі слабочуючими дітьми усно-дактильна мова не використовується.
3. Робота над значенням слів і накопичення мовного матеріалу в зв'язку з тематичною організацією занять з розвитку мовлення, використання його в різних ситуаціях спілкування та дитячої діяльності. Програма з розвитку мовлення пропонує 25 тем, які в сукупності охоплюють основні сфери діяльності дошкільника. Тематична організація мовного матеріалу на заняттях і включення його в мовне спілкування в різноманітній діяльності дозволяють засвоювати кожну мовленнєву одиницю єдності змісту і форми шляхом включення їх у різні види мовленнєвої діяльності: говоріння, слухо-зорове сприйняття, читання глобальне і аналітичне, письмо.
Слова, що пред'являються в різних темах, не використовуються ізольовано, а включаються в різні типи фраз, структура яких залежно від віку дітей і етапу навчання може значно відрізнятися. Найбільш поширені варіанти фраз пов'язані з включенням слів у спонукання, запитання, повідомлення, заперечення, тобто найбільш поширені типи комунікативних висловлювань. Використання слів у різних контекстах дозволяє розширити сферу вживання слова, а також уточнити, диференціювати його значення, сприяє засвоєнню дітьми міжслівних зв'язків. Однак для засвоєння значення уточнення його предметної віднесеності і узагальнюючого компонента важливо проведення лексико-семантичної роботи, в процесі якої відпрацьовуються смислові, парадигматичні зв'язки. З цією метою на заняттях з розвитку мовлення використовуються ігри і мовленнєві вправи, в яких значення слова розглядається у зв’язку з різними смисловими зв’язками. Це може бути уточнення видо-родових відносин і включення в мову дітей узагальнюючих слів; уточнення слів, що мають протилежне значення (антонімів); уточнення близьких за значенням слів (синонімів) спонукання старших дошкільників, особливо слабочуючих, до варіювання висловлювань і застосуванню синонімів. Уточнення та систематизація словникового матеріалу пов'язані з використанням таких методичних прийомів, як опис предметів і картин, складання розповідей про події з життя дітей, розповідання, бесіди з різної тематики.
Темпи засвоєння та накопичення мовного матеріалу у всіх дітей виявляються різними. Це залежить від поєднання низки факторів: термінів навчання, слухових та інтелектуальних можливостей дитини, методів навчання, співпраці педагогів і батьків. Умови вживання мовного матеріалу пов'язані з ситуаціями спілкування. Тому частина слів дається для активного використання дітьми в самостійному мовленні, інші слова виявляються лише у сфері розуміння дитиною в певних ситуаціях.
4. Спеціальні мовні спостереження в цілях уточнення значень слів, оволодіння звуко-літерною структурою, граматичної формою слів у складі цілих речень. Даний напрямок роботи пов'язаний з засвоєнням системної будови мови і в дошкільному періоді навчання носить характер початкового, попереднього по відношенню до систематичного навчання мови в школі. Дітей вчать помічати аналогію в освіті питань, спонукань, повідомлень і заперечень; розуміти, в яких ситуаціях використовуються питання, як відповісти на них. Незважаючи на те, що формування граматичних узагальнень не виявляється в дошкільному віці в якості самостійного напрямку роботи, дітей навчають помічати подібність у різних граматичних формах, накопичувати запас стійких словосполучень, вживати їх у відповідних пропозиціях, уточнювати значення близьких за структурою однокореневих слів. Елементарні мовні спостереження входять у заняття з різної тематики.
Різні напрямки роботи з розвитку мовлення реалізуються паралельно, в руслі єдиної тематики, обумовленої віком дітей і рівнем їх загального та мовного розвитку.