1.3.Обгрунтування підготовки майбутніх соціальних педагогів до зміцнення здоровя дітей у сімї

Сім'я - це мала соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, дітей (власних і прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

Сучасна сім'я зберегла і виконує такі функції: репродуктивну, виховну, економічну, рекреативну, господарсько-побутову, комунікативну, регулятивну.

Сім'я складається з трьох основних підсистем: чоловік-дружина; батьки-діти; дитина-дитина, у яких визначається тип спілкування. За стилем спілкування визначають тоталітарні, ліберальні та партнерські типи сімей.

Соціальний педагог повинен зосереджуватися на роботі з такими категоріями дітей: - діти, з сім'ї, яка складається з різних поколінь; - одна дитина в сім'ї; - дитина, з молодої сім'ї, сім'ї студентів; - дитина, з неповної сім'ї; - позашлюбна дитина; - дитина, з сім'ї в повторному шлюбі; - дитина, з сім'ї "маленької мами"; - дитина, з сім'ї біженців, військових, емігрантів, віруючих; - дитина-сирота, дитина-інвалід; - дитина, з сім'ї наркоманів, алкоголіків, матері-повії; - дитина, з багатодітної сім'ї; - усиновлена дитина; - хвора дитина.

Кожна сім'я має свою специфіку, свій характер сімейного благополуччя, а відтак соціально-педагогічна робота з сім'єю носить індивідуальний характер. Збереження здоров’я дітей у сім’ях за разними категоріями буде відбуватися по-різному.

Організація підготовки майбутніх соціальних педагогів до здійснення діяльності зі сприяння покращенню здоров’я дітей та молоді не можлива без визначення чітких критеріїв результативності такої підготовки.

Основою для визначення таких критеріїв, на думку В. Кратінової та Н. Ларіонової, є такі складники професійної готовності:

1. Ціннісно-змістовна готовність, для якої характерна позитивно спря мована мотивація до професії в поєднанні з компетентним уявленням про неї, усвідомленням цінності індивідуального здоров’я людини та громадсь кого здоров’я, інтересу до популяризації відповідального ставлення до здоров’я, сформованістю переконань у необхідності такої роботи.

2. Інструментально-технологічна готовність, що характеризують не лише достатнім рівнем володіння професійним інструментарієм, але й сформованістю комплексу професійних умінь, навичок, та яка включає й когнітивний компонент (сформованість наукового уявлення про здоров’я людини, його складники, концептуальні засади та стратегії здоров’язберігаючої діяльності, чинники ризику, механізми та наслідки їхнього шкідливого впливу на здоров’я, чинники захисту чи мінімізації такого впливу), й операційний компонент (володіння вміннями та навичками фізичного самовдосконалення; володіння різноманітними методами й технологіями роботи зі сприяння покращенню здоров’я; сформованість комунікативної культури).

3. Етико-поведінкова готовність, для якої властива сформованість стійких переконань у морально-етичній цінності такого феномену, як здоров’я, свідомих стійких настанов на дотримання здорового способу особистого життя, на врахування етичності цілей, змісту та засобів роботи щодо сприяння зміцненню здоров’я, етичних норм фахової діяльності.

4. Оцінно-рефлексивна готовність, що спрямована на усталеність адекватної професійної Я-концепції в поєднанні зі стійкою мотивацією до аналізу й оцінювання процесів, явищ і результатів професійної діяльності, до самоаналізу, професійного самовдосконалення, розвитку своїх творчих здібностей; сформованість системного уявлення про вимоги до особистісно-професійних характеристик спеціаліста, що здійснює роботу зі сприяння поліпшення здоров’я [9, с. 174 – 175].

5. Управлінська готовність, яка полягає в здатності й умінні фахівців прогнозувати, планувати, організовувати, контролювати й аналізувати процес і результат власної професійної діяльності.

Спробуємо розкрити зміст, напрями та способи професійної підготовки майбутніх фахівців соціальної сфери до сприяння покращенню здоров’я дітей і молоді.

Як зазначають Н. Заверико та Н. Зимівець, підготовка соціальних педагогів/працівників до зміцнення здоров’я дітей у сім’ї передбачає:

– опанування студентами знань щодо понять «здоров’я», «здоровий спосіб життя», «відповідальне ставлення до здоров’я», «сприяння здоров’ю», механізмів збереження та зміцнення здоров’я, шляхів забезпечення тривалого активно-творчого життя;

– формування валеологічного світогляду – системи відповідних переконань особистості й почуття відповідальності за власне здоров’я, його визначальні детермінанти, що спрямована на оздоровлення організму, «інвестування» в здоров’я, оскільки внески в здоров’я сьогодні сприятимуть процвітанню та благополуччю завтра;

– формування персональних умінь та навичок попередження захворювань, функціональних відхилень, шкідливих звичок, психопрофілактики емоційних зривів, стресів та депресивних станів;

– здійснення активної превентивної роботи та організації інтерактивних форм навчання підлітків та молоді здоровому способу життя [3, с. 58; 9, с. 109].

На основі визначених структурних компонентів соціального педагога були виділені чотири рівні його підготовки.

Низький (адаптивний) рівень підготовки майбутнього соціального педагога характеризується нестійким ставленням досімейнихреалій, діяльність не спрямована на вирішення певних завдань. Ставлення до знань індиферентне, система знань і готовність їх використовувати в разі необхідності - відсутні. Технологічна готовність в основному базується на попередньому досвіді. Практична діяльність будується на основі алгоритмізованих схем і творчий підхід в діяльності не виявляється.

Середній (репродуктивний) рівень відрізняється проявом тенденцій до стійкого ціннісного ставлення стосовно сім’ї. Мають місце більш висока оцінка значення знань і тенденція до їх поглиблення і розширення, здатність до цілепокладання і планування своєї діяльності і прогнозу її наслідків. Творча активність проявляється в елементах пошуку нових нестандартних рішень у відносно стандартних ситуаціях.

Достатній (евристичний) рівень підготовки майбутніх соціальних педагогів характеризується більшою цілеспрямованістю, стійкістю, усвідомленням шляхів і засобів педагогічної діяльності. Має місце значне вдосконалення технологічного компоненту, що свідчить про становлення особистості, яка вже здатна вирішувати складні оціночно-регулюючі завдання. Діяльність характеризується вираженою гуманістичною спрямованістю. Творча активність проявляється постійним пошуком новітніх соціальних технологій.

Високий (креативний) рівень відрізняється високим рівнем знань, їх мобільністю і тенденцією до оновлення і поглиблення; наявністю стійких валеологічних цінностей. Технологічна готовність майбутнього соціального педагога має цілісний, завершений характер. В діяльності (в тому числі і навчальній) важливе місце займають такі форми творчої активності, як імпровізація та інтуїція, що забезпечує продуктивне вирішення поставлених завдань, а саме забезпечення здоров’я дітей у сімї.

Щоб підтвердити необхідність розробки програми необхідно, провести експериментальне дослідження, для чого нами було взято дві групи 411 та 412 СП і проведено в них опитування за трьома критеріями, щоб визначити їх знання, уміння і якості. Використовувались: тест, анкета у яких містилися запитання, що дозволили з’ясувати підготовку майбутніх соціальних педагогів до зміцнення здоров’я дітей у сім’ї та словесне опитування студентів.

Аналіз матеріалів опитування дозволив з’ясувати, що знання у обох групах майже на однаковому рівні, середнє арифметичне всіх відповідей респондентів у 411 СП групі становить 52,4%, а у 412 СП групі становить 52,6%.

Це підтверджується тим, що більшість студентів не мають повної готовності до зміцнення здоровя дітей у сім’ї. Опитування дозволило з’ясувати, що як і у 411 так і у 412 СП групі є студенти неурівноважені, тривожні, які не уявляють собі практичної діяльності в цьому напрямі.