Дослід 3. Буферна ємкість біологічних рідин
Принцип методу. В живих організмах буферні системи підтримують постійність рН в крові та тканинах. У процесі обміну в живому організмі утворюються великі кількості кислих продуктів. Збереження постійності реакції всередині організму забезпечується наявністю в ньому потужних буферних систем.
Мета роботи. Визначити, яка з речовин, що досліджуються, має найбільшу буферну ємкість; за відношенням до яких речовин (кислоти або лугу) буферна ємність у біологічних рідинах виражена більше; які буферні системи наявні в сироватці крові, молоці, слині та навести механізми їх дії.
Обладнання та реактиви. Штатив із пробірками. Бюретки. Піпетки градуйовані різні. Піпетки очні. Чашка порцелянова. Гідроксид натрію, 0,1н розчин. Хлоридна кислота, 0,1н розчин. Розчин фенолфталеїну. Метилоранж. Універсальний індикатор. Вода, молоко, сироватка крові, слина.
Хід роботи. За допомогою індикатора у порцеляновій чашці визначають рН рідин, що досліджуються, щоб пересвідчитись, що всі вони мають практично нейтральну реакцію, тобто їх рН знаходиться близько 7.
Відміряють в окремі пробірки по 5 см3 рідин, що досліджуються, до кожної додають по 2 -3 краплі фенолфталеїну і титрують із бюретки лугом, рахуючи краплі до появи рожевого забарвлення. Результати записують у таблицю. В інші пробірки відміряють по 5 см3 рідин, що досліджуються, до кожної додають по 2 -3 краплі метилоранжу і титрують із бюретки хлоридною кислотою, рахуючи краплі до зміни забарвлення. Результати записують у таблицю.
Таблиця 2. Результати досліду
-
Біологічна рідина
фенолфталеїн
метилоранж
Вода
Молоко
Слина
Сироватка крові
Для отримання абсолютних даних про буферну ємкість біологічних рідин ведуть точний облік кількості кислоти або лугу, які пішли на титрування до зміщення рН на одиницю (контроль ведуть за допомогою універсального індикатора). Основуючись на отриманих даних, розраховують буферну ємкість рідини за формулою :
,
де
С – буферна ємкість;
N – нормальність кислоти (лугу);
a - кількість кислоти (лугу), що пішла на титрування проби;
b - кількість речовини, що досліджується, яку взяли для титрування;
рН0 – водневий показник розчину, що досліджується, до титрування;
рН1 - водневий показник розчину, що досліджується, після титрування.
Питання до самоконтролю
Дати визначення поняттям «буферні розчини», «буферна дія».
Охарактеризувати ацетатний буфер.
Охарактеризувати фосфатний буфер.
Буферні системи сироватки крові.
Дати визначення поняттю «буферна ємкість».
Перерахуйте причини підвищення лужності крові.
Поясніть механізм дії гемоглобінового буферу.
Значення вугільної кислоти для підтримання рН.
Поясніть явище ацидозу
Поясніть явище алкалозу.
Лабораторна робота 4 Тема: загальна характеристика колоїдів та їх властивості Отримання колоїдних розчинів дисперсійними методами
Дослід 1. Отримання емульсії гасу дисперсійним методом
Принцип методу. У відповідний розчинник (дисперсійне середовище) поміщають деяку кількість речовини. Під впливом теплового руху молекул розчинника відбувається подрібнення речовини до розмірів колоїдних часточок. Виникає стійка двофазна система. Самодиспергіювання можна пришвидшити, додаючи стабілізатор (мило).
Мета роботи. Ознайомитись із впливом стабілізатора на швидкість коалесценції (тобто злиття) часточок емульсії. Визначити час повного розділу фаз. Порівняти стійкість часточок емульсії без стабілізатора (мило) та зі стабілізатором.
Обладнання та реактиви: Штатив із пробірками, які щільно закриваються пробками. Вода. Подрібнене (тоненька стружка) господарче мило. Гас.
Хід роботи. У дві пробірки влити по 9 см3 води. В одну пробірку додати трошки (0,01г) подрібненого господарчого мила, закрити пробкою і збовтати. Потім в обидві пробірки додати по 1 см3 гасу, закрити пробками і енергійно збовтувати до тих пір, поки у результаті дроблення гасу на мілкі крапельки не утвориться порівняно високодисперсна емульсія.
Спостерігати за стійкістю часточок емульсії в обох пробірках. Відмітити час, коли буде помітне повне розділу фаз.