2. Предмет, основні категорії, завдання і функції педагогіки

Кожна наука має свій предмет дослідження і є найви­щим синтезом знань про ті явища дійсності, які вона вивчає.

Предмет педагогіки. Науковий інтерес педагогіки зо­середжений на дослідженні сутності, закономірностей навчання і виховання людини у процесі її підготовки до самостійного життя і праці. Цією проблематикою окрес­лений предмет педагогіки як науки.

Предмет педагогіки — навчально-виховна діяльність, що здійснюєть­ся в закладах освіти людьми, уповноваженими на це суспільством.

Виховання як суспільне явище виникло на перших ета­пах розвитку людського суспільства. Його функції спільні для всіх суспільно-економічних формацій (передавання на­громадженого досвіду, необхідних знань, піклування про здо­ров'я і розвиток фізичних сил і т. ін.). Але його цілі, зміст, форми і методи історично змінні і визначаються умовами життя та виробничою діяльністю дорослих. Тип вихован­ня визначають особливості суспільно-історичної формації.

У первісному суспільстві виховання здійснювалось го­ловним чином у процесі праці, в різних обрядах, іграх і було спрямоване на фізичний розвиток підростаючих поко­лінь, опанування ними трудовими вміннями і навичками. Виховання ще не було самостійною специфічною діяль­ністю, не існувало тоді й спеціальних виховних установ для дітей і молоді. Перший досвід виховання узагальню­вався у формі життєвих правил, які старше покоління передавало молодшому. Так, у деяких народів хлопчиків змалку привчали до мисливства, риболовства, а дівча­ток — до домашніх робіт.

У рабовласницьку епоху знатні й багаті люди отримува­ли різнобічне для свого часу виховання в різних навчально-виховних закладах. Тут їх готували до того, щоб вони мог­ли утримувати завойоване, тобто були сильними і сприт­ними, володіли зброєю і водночас могли насолоджуватися мистецтвом і науками. Дітей рабів готували до різних видів обслуговуючої та важкої фізичної праці.

За феодалізму виховання було становим. Нащадки фео­далів отримували лицарське, переважно військово-фізичне виховання, для того щоб за допомогою зброї розширювати свої володіння і тримати в покорі кріпаків. Духовенство давало своїм дітям релігійно-церковне виховання. Діти кріпаків здебільшого виховувалися в сім'ях, діти ремісни­ків фахову підготовку проходили спершу в межах домаш­нього виробництва, а згодом — у цехах та цехових шко­лах. Для дітей купців існували гільдійські школи.

Нині кожна країна має власну виховну систему, засно­вану на національних традиціях, на яку впливають рівень розвитку науки, техніки і культури, політична система. Загалом у сучасних демократичних суспільствах вихо­вання покликане формувати законослухняного індивіда, що поважає закони і норми моралі демократичного сус­пільства, знає свої права та обов'язки і відповідально ста­виться до їх виконання.

Отже, навчально-виховна діяльність, яка здійснюється у суспільстві на всіх етапах його історичного розвитку, і є предметом педагогіки як науки.

Основні категорії педагогіки. Як і кожна наука, педа­гогіка має свій понятійний апарат, тобто систему педаго­гічних понять, які виражають наукові узагальнення. Ці поняття називають категоріями педагогіки. До основних категорій педагогіки належать «виховання», «освіта» й « навчання ».

Виховання — цілеспрямований та організований процес форму­вання особистості.

У педагогіці поняття «виховання» вживають у широ­кому соціальному, в широкому педагогічному, вузькому педагогічному та в гранично вузькому педагогічному зна­ченнях.

Виховання в широкому соціальному значенні охоплює весь процес формування особистості, що відбувається під впливом навколишнього середовища, життєвих обставин, умов суспільного ладу. Стверджуючи «виховує життя», мають на увазі саме цей зміст поняття виховання. Оскіль­ки дійсність нерідко буває суперечливою і конфліктною, особистість може не тільки формуватися під впливом се­редовища, а й деформуватися під впливом антисоціаль­них явищ, чи, навпаки, загартовуватись у боротьбі з труд­нощами, виховувати в собі стійкість у несприятливих зов­нішніх обставинах.

Виховання в широкому педагогічному значенні поля­гає у формуванні особистості дитини під впливом діяль­ності педагогічного колективу закладу освіти, яка базу­ється на педагогічній теорії, передовому педагогічному досвіді.

Виховання у вузькому педагогічному значенні — ці­леспрямована виховна діяльність педагога з метою досяг­нення конкретної мети в колективі учнів (наприклад, ви­ховання здорової громадської думки).

Виховання у гранично вузькому значенні розглядаєть­ся як організований процес взаємодії вихователя і вихо­ванця, спрямований на формування певних якостей осо­бистості, на управління її розвитком.

Справжнє виховання завжди є глибоко національним за своєю суттю, змістом, характером. «Національне вихо­вання, — писала українська письменниця і педагог Со­фія Русова (1856 —1940), — забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а значить, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до ін­ших народів...»1

Національне виховання — виховання дітей на куль­турно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості та духовності. Воно духовно відтворює у підростаючому поколінні народ, увічнює в ньому як самобутнє, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй. Воно тісно пов'язане з етнізацією.

Етнізація — наповнення виховання національним змістом, що забезпечує формування в особистості націо­нальної свідомості.

Водночас поняття «національне виховання» ширше за змістом, ніж поняття «етнізація», бо воно передбачає формування у підростаючого покоління не тільки суто національних рис, а й загальнолюдських, спільних для всіх націй.

У процесі виховання людина, зростаючи, формуючись, набуває якостей, властивих певній соціальній спільноті, конкретному суспільству, прилучаючись відповідно і до загальнолюдських цінностей. Усе це є ознаками станов­лення її як соціального суб'єкта, що є наслідком процесу соціалізації.

Соціалізація — процес перетворення людської істоти на суспільного індивіда, утвердження його як особистості, залучення до суспільного життя як активної, дієвої сили.

Поняття «соціалізація» майже збігається з поняттям «виховання» в широкому соціальному значенні.

На певному щаблі суспільного розвитку складовою частиною виховання в широкому соціальному значенні стає освіта.

Освіта — процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, набуття умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших рис особистості, розвиток її творчих сил і здібностей.

Основним шляхом і засобом здобуття освіти є навчан­ня, в процесі якого реалізуються цілі освіти.

Навчання — цілеспрямована взаємодія вчителя та учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються вміння й навички.

У живому педагогічному процесі всі педагогічні ка­тегорії взаємопов'язані та взаємозумовлені. Як у широ­кому соціальному, так і в широкому педагогічному зна­ченні виховання охоплює навчання та освіту. Закономір­ністю навчального процесу є виховуючий характер навчання.

Складність і багатогранність педагогічного процесу зу­мовлює і багатофункціональність педагогіки.

Функції педагогіки. З урахуванням цього виокрем­люють такі її функції:

1. Дослідження законів і закономірностей педагогіч­них явищ і процесів.

У педагогіці сформульовано такі головні педагогічні закони:

— засвоєння підростаючим поколінням соціального досвіду старших поколінь як необхідна умова входження в суспільне життя, спадкоємності поколінь, життєзабезпечення суспільства, окремого індивіда і розвитку здібнос­тей кожної особистості;

• обов'язкова відповідність змісту, форм, методів нав­чання і виховання вимогам розвитку виробничих сил су­спільства;

• неминучість виховних наслідків у процесі взаємо­дії дітей зі світом у різноманітних життєвих ситуаціях, подіях, процесах, конфліктах;

• формування сутності дитячої особистості через її активний самовияв і самоствердження в діяльності, спіл­куванні.

До закономірностей педагогічних явищ належать ви­ховуючий характер навчання; взаємозв'язок і взаємозу­мовленість розвитку і виховання; вирішальний вплив ді­яльності людини на формування її особистості та ін.

2. Теоретичне обґрунтування змісту, принципів, мето­дів і форм навчання і виховання.

Ця функція передбачає розкриття змісту й технології реалізації конкретних принципів навчання і виховання, використання певного методу виховання залежно від ві­ку школяра та ін.

3. Вивчення передового педагогічного досвіду і створення на його базі педагогічної теорії.

Йдеться про виявлення передового і новаторського пе­дагогічного досвіду педагогічних колективів і окремих педагогів, умов і причин успішності та ефективності їх діяльності, підготовку відповідних методичних матеріа­лів, педагогічних рекомендацій.

4. Експериментальні дослідження педагогічної діяльності.

Мета таких досліджень — побудова на їх основі моде­лей реформування цієї діяльності, втілення досягнень пе­дагогічної науки в практику діяльності закладів освіти з метою її вдосконалення.

5. Вироблення педагогічної техніки. Педагогічна техніка— стиль поведінки і спілкуваннявчителя з учнями (як і де вчитель має стояти в класі, як йому слід говорити, жестикулювати й артикулювати то­що). Виробленню її сприяють постійні вправляння, ауто­тренінг, самоконтроль.

Завдання педагогіки. На всіх етапах розвитку головни­ми завданнями педагогіки була організація навчально-виховного процесу відповідно до потреб історичної доби, національних особливостей народу. Це налаштовувало те­оретиків і практиків педагогічної справи на вироблення оптимальних форм і методів, відповідне методичне осна­щення цього процесу.

На сучасному етапі серед головних завдань педагогі­ки — вдосконалення змісту освіти; вироблення принци­пово нових засобів навчання і навчального обладнання; модернізація існуючих форм і методів навчання і вихо­вання; оптимізація політехнічної підготовки учнів; демо­кратизація та гуманізація діяльності середньої та вищої шкіл. Здебільшого ці завдання пов'язані з новими загальноцивілізаційними процесами, найхарактернішим серед яких є глобалізація, динамічним розвитком комунікатив­них засобів і технологій (інформатизація).

Завдання сучасної української національної педагогі­ки розкриті в «Концепції реформування педагогічної науки в Українській державі»1. На загальнодержавному рівні пріоритетним напрямом педагогічних досліджень є подолання кризової ситуації в галузі виховання і навчан­ня підростаючих поколінь; вироблення стратегії розвит­ку освіти, сучасних кваліфікаційних характеристик, но­вих педагогічних технологій; відродження й розбудова системи дошкільного виховання і загальноосвітньої шко­ли, удосконалення професійної підготовки фахівців, націо­нальних наукових і науково-педагогічних кадрів.

Пріоритетним напрямом педагогічних досліджень галузевого рівня є реалізація державної політики в галу­зі освіти та вироблення наукових основ задоволення освітніх потреб українського народу. Це передбачає фун­даментальні та прикладні творчі пошуки з проблем тео­рії та методики освіти, українського підручникознавства, педагогічної деонтології, школознавства, наукової орга­нізації педагогічної праці, порівняльної педагогіки, ву­зівської педагогіки, педагогіки українознавства, педаго­гіки національних дитячих і молодіжних об'єднань. Од­ним з основних завдань є відродження національної загальноосвітньої школи загалом і елітарних новітніх закладів (гімназій, ліцеїв, коледжів) зокрема. Актуаль­ними є визначення, обґрунтування та апробування дер­жавного стандарту загальної середньої освіти в Україні, різноманітних засобів і нових інформаційних техноло­гій його науково-методичного забезпечення, піднесення ефективності навчально-виховного процесу у всіх типах закладів освіти. Не менше значення має створення нового покоління шкільних і вузівських навчальних програм, підручників і посібників.

Регіональний рівень охоплює проблеми місцевого зна­чення щодо педагогічної місії сім'ї, дитячих садків, робо­ти шкіл і позашкільних закладів при врахуванні як міс­цевих, так і загальнонаціональних потреб.

Сутність функцій педагогіки виявляється у практич­ному спрямуванні процесу навчання, виховання і розвит­ку підростаючого покоління.