Документ Microsoft Word (2)

ПЛАН ВСТУП 3 1. Поняття та ознаки розбещення неповнолітніх 5 1.1. Об`єкт розбещення неповнолітніх 10 1.2. Об`єктивна сторона розбещення неповнолітніх 12 1.3. Суб`єкт розбещення неповнолітніх 13 1.4. Суб`єктивна сторона розбещення неповнолітніх 13 2. Відмежування розбещення неповнолітніх від суміжних злочинів 14 3. Проблеми кваліфікації розбещення неповнолітніх 15 ВИСНОВКИ 22 ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА 23   ВСТУП Кожне цивілізоване суспільство повинно забезпечити безпеку своїм громадянам. А також визначити як першочергове завдання захист дітей і підлітків від різних негативних проявів сучасного життя, тому що неповнолітні завжди є найменш захищеними. Соціально-правовий захист дитинства є одним з основних показників рівня розвитку суспільства, його цивілізованості і перспективності. Відповідно до п. 1 ст. 1 КК України визначено завдання Кримінального кодексу в нашій країні: КК України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України (далі –КК) визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили. Важливим аспектом стосовно з’ясування суті кримінального права є усвідомлення підстав кримінальної відповідальності, що визначено у ст. 2 КК. Пункт 1 цієї статті визначає такі підстави кримінальної відповідальності: підставою кримінальної відповідальності — вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК. Таким чином, дослідження складу певного злочину є необхідною умовою для встановлення необхідних підстав кримінальної відповідальності та кваліфікації діяння.  Статеві злочини мають своїм об’єктом статеву свободу особистості (наприклад, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом) або статеву не недоторканість неповнолітніх (наприклад, розбещення неповнолітніх).  Метою даної курсової роботи є аналіз об’єктивних та суб’єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 156 КК України, а саме кримінальна відповідальність за розбещення неповнолітніх. Для досягнення мети проаналізовані будуть питання поняття та ознак розбещення неповнолітніх; об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт та суб’єктивна сторона складу злочину ст. 156 КК України; особливості відмежування розбещення неповнолітніх від суміжних злочинів; проблеми кваліфікації розбещення неповнолітніх.  Необхідно відзначити суттєвий внесок в розробку проблематики боротьби зі статевими злочинами взагалі і згвалтуваннями зокрема багатьма вченими: Ю.В. Александровим, Б.В. Андреєвим, Л.О. Андреєвою, Г.В. Антонов-Романовським, Ю.М. Антоняном, Б.О. Бліндером, В.П. Голуб’євим, Б.Л. Гульманом, Г.О. Густовим, А.П. Дяченком, А.П. Закалюком, А.Ф. Зелінським, О.М. Ігнатовим, А.Г. Кальманом, М.Й. Коржанським, М.М. Корчів, Ю.Н. Кудряковим, І.І. Лановенком, П.І. Люблінським, Я.В. Мажучак, А.Ж. Машабаєвим, П.П. Михайленком, В.С. Мінською, Л.Г. Оршанським, П.П. Осиповим, С.М. Рахметовим, С.Б. Соболєвою, Ю.К. Сущенком, К.А. Толпекіним, М.І. Трофімовим, О.П. Філіповим, А.Г. Хамраєвою, М.М. Хлинцовим, Я.М. Яковлєвим, В.О. Яхонтовим та іншими. Структура курсової роботи зумовлена поставленою метою та завданням. Вона складається з вступу, трьох взаємопов’язаних розділів, які включають до себе відповідні підрозділи, висновків, а також списку використаних джерел.  Джерелами курсової роботи є чинні нормативні акти, які регламентують право на особисту недоторканість, статеву свободу, а також кримінальну відповідальність за порушення статевої свободи особистості; а також монографічні дослідження науковців стосовно проблематики кримінальної відповідальності за статеві злочини.  Наприкінці роботи будуть підведені узагальнюючі підсумки.   Поняття та ознаки розбещення неповнолітніх   Сьогоднішнє чинне кримінальне законодавство України містить близько 340 основних діянь, які мають кваліфікаційні ознаки злочину. Але, уявивши собі наслідки цих злочинів, стає зрозуміло, що з них лише невелика кількість є важкими та такими, які приносять багато болю, страждань та навіть повністю ламають чи змінюють людське життя.  З моєї точки зору, злочини проти життя та здоров'я особи, злочини проти чести волі та гідності особи, злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи є найбільш важкими та страшними, зі всіх які існують у сучасному кримінальному законодавстві, оскільки саме ці злочини, крім тяжких фізичних травм, залишають у свідомості потерпілої особи, її близьких і рідних великі та незгладні спогади, які залишаються на все життя.  Але й з цих груп злочинів особливо виділяються злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, які у стовідсотковій формі не мають будь якої мети, крім жорсткого задоволення злочинцем своїх сексуальних, низьких потреб. У більшості випадків свої тваринні інстинкти злочинець реалізує за допомогою фізичного чи психологічного насильства. І саме такі дії злочинця - фізичний чи психологічний вплив, сексуальне насильство - впливають на свідомість потерпілої особи не менше ніж скоєний злочин.  Зрозуміло, що час та кваліфікована допомога відповідних спеціалістів допоможуть потерпілій особі позбутися принаймні видимих наслідків злочину але те, що залишиться в свідомості людини не вилікує ні хто, і ці жахливі думки та спогади можуть докорінно змінити життя людини, звичайно не в кращий бік.  Найвищим рівнем охорони громадян є кримінально-правовий захист, який забезпечує можливість застосування найбільш суворих санкцій до осіб, що заподіюють суттєву шкоду фізичному, моральному, а також соціальному розвитку підростаючого покоління. Незважаючи на те, що статеві злочини відносяться до найбільш тяжких злочинів проти особи, протягом багатьох років належної уваги їм у кримінально-правовій літературі не приділялося. Тільки в останні роки цей вид злочинів став предметом спеціальних досліджень. Однак цілий ряд питань дотепер ще ґрунтовно не досліджений та викликає суперечки . А.Н. Ігнатов іменує такі злочини – “злочини проти моральності”, або ж “статеві злочини”. Таке трактування зумовлене тим, що зазначені злочини являють собою грубе порушення норм моралі, є крайнім проявом аморального поводження: “Будь-який злочин є аморальним вчинком, але статеві злочини аморальні за своєю сутністю, тому що вони пов’язані з порушенням моральних принципів, якими керується суспільство” . Більшість науковців вважають, що називати статеві злочини “злочинами проти моральності” невірно. Поняття моральності набагато ширше статевої моралі, що є тільки однією з її сторін . Через те, що розглядуваний нами злочин порушує статеві інтереси потерпілого, їх доцільніше називати “статевими”, тим більше, що цей термін достатньо закріплений у науці. Спірне й питання про те, які ознаки відносяться до даного злочину.  Я.М. Яковлєв, Л.А. Андрєєва, А.М. Ігнатов, П.П. Осипів, П.С. Рашковська П.І. Люблінський, та інші вчені, крім перерахованих ознак, відносять також вчинення будь-яких дій сексуального характеру незалежно від їх гетеро- або гомосексуальної спрямованості (крім природного статевого акту), які здатні задовольнити потреби чоловіка або жінки. Спільне між всіма статевими злочинами, на їх думку, полягає в тому, що вони зазіхають на існуючий в суспільстві, заснований на свободі та рівності між особами різної статі, уклад статевих стосунків, порушують сталий уклад статевого життя. Вирішальне значення для виконання завдань кримінального законодавства, реалізації його головної суспільної мети є дотримання кримінально-правових принципів . Злочини, які порушують статеву недоторканність та нормальний статевий розвиток дитини і підлітка, особливо небезпечні. Ця небезпека зростає тому, що неповнолітні, а особливо малолітні, беззахисні проти статевих посягань. Вони можуть, навіть, не розуміти значення вчинюваних з ними дій. Тому особливо важливо охороняти права неповнолітніх, які значно потерпають від сексуального насильства . Злочини, метою яких є сексуальне насильство, звичайно, мають статус кримінальних, важких злочинів та виділені в окремий розділ Кримінального кодексу України. Законодавство України відносить до злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи п'ять злочинних діянь:  1) зґвалтування (ст. 152 ККУ);  2) насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 ККУ);  3) примушування до вступу в статевий зв'язок (ст. 154 ККУ);  4) статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 ККУ);  5) розбещення неповнолітніх (ст. 156 ККУ).  КК України, поміж інших статевих злочинів, встановлює кримінальну відповідальність за розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК України). Під розбещенням неповнолітніх, кримінальний закон розуміє вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку. Таким чином, ст. 156 КК відображає вирішення на законодавчому рівні проблеми педофілії статевого відхилення, яке проявляється у прагненні вчинювати дії сексуального характеру з дітьми. Юридичний і психологічний аналіз правових норм про відповідальність за статеві злочини та вивчення судової практики боротьби з ними дають підстави для наукової гіпотези про недосконалість законодавчого вирішення питань, пов’язаних із встановленням покарання за ці злочини. Виникає думка, що у законодавця відсутня чітка концепція стосовно вибору міри покарання за статеві злочини, оскільки за абсолютно однакові за ступенем суспільної небезпеки злочини встановлені суттєво різні міри покарання. 25 вересня 2008 року, Верховна Рада зробила жорсткішою кримінальну відповідальність за розбещення неповнолітніх.  За прийняття законопроекту в цілому Про внесення змін до статті 155, 156 Кримінального кодексу (щодо розбещення неповнолітніх) проголосувало 324 депутати при необхідних 226 .  Відповідно до закону, статеві стосунки з особою, що не досягла статевої зрілості, карають обмеженням волі терміном до 5 років або позбавленням волі на такий же термін. Раніше за такі дії передбачалося покарання у вигляді обмеження волі до 3 років або позбавлення волі на той же термін.  За такі дії, скоєні батьком, матір'ю, мачухою, опікуном передбачене покарання у вигляді позбавлення волі терміном від 5 до 8 років з позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю терміном до 3 років або без такого терміну.  За розбещення неповнолітніх прийнятий закон передбачає покарання у вигляді обмеження волі терміном до 5 років або позбавлення волі на такий же термін.  За подібні дії, вчинені щодо неповнолітньої особи чи то батьком, матір'ю, мачухою, опікуном, особою на яку покладені обов'язки по вихованню потерпілого або турбота про нього, передбачене покарання у вигляді позбавлення волі терміном від 5 до 8 років з позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю терміном до 3 років або без такого терміну.  Раніше за такі дії було передбачене обмеження волі терміном до 5 років або позбавлення волі терміном до 3 років.   Об`єкт розбещення неповнолітніх  Основний безпосередній об'єкт злочину - статева недоторканість і нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток неповнолітніх. Його додатковим факультативним об'єктом можуть бути здоров'я, воля, честь і гідність особи, нормальний розвиток неповнолітніх. Слід зазначити, що, якщо під статевою свободою розуміють право повнолітньої і психічно нормальної особи самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері статевого спілкування будь-якого примусу. То, статева недоторканість - це абсолютна заборона вступати у природні статеві контакти з особою, яка в силу певних обставин не є носієм статевої свободи, всупереч її справжньому волевиявленню . Тобто, специфіка злочину, передбаченого ст. 156 КК полягає саме у особі потерпілого або потерпілої від злочину.  Зокрема, потерпілим виступає особа чоловічої або жіночої статі, яка не досягла 16-річного віку. Для кваліфікації діяння за ст. 156 КК не має значення, чи досягла потерпіла особа статевої зрілості, хто був ініціатором вчинення розпусних дій, а також характеристика потерпілої особи (попереднє ведення статевого життя, наявність сексуального досвіду тощо) . Слід зазначити, що окреме місце серед всього масиву потерпілих займають саме неповнолітні потерпілі від статевих злочинів. По-перше, неповнолітні найбільш уразлива частина населення, яка внаслідок розумової і фізичної незрілості потребує спеціальної охорони і піклування. Необхідність такого підходу до неповнолітніх закріплена в цілому раді міжнародних документів, зокрема в Конвенції про права дитини (1989р). Стосовно ж виділення в окрему проблему вивчення неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів, то це обґрунтовується специфікою цих злочинів та їх небезпечністю взагалі і вкрай згубним впливом на свідомість неповнолітніх, їх подальшу поведінку. Як свідчать дослідження, дехто з неповнолітніх від статевих злочинів згодом став на шлях розпусти, дехто замикається в собі, стає недовірливим до оточуючих, що інколи заважає створенню своєї родини. Ті ж потерпілі, хто явно не змінюються в поведінці, все одно відчувають негативний вплив пережитого протягом тривалого часу, а інколи і всього життя . В Україні значна кількість неповнолітніх щорічно потерпає від злочинів. На жаль, статистика не веде обліку потерпілих в залежності від їх віку та вчинених проти них злочинів. Тому ці показники не можна проаналізувати по роках в цілому по Україні і окремих її регіонах. Між тим в аспекті, який розглядається, інтерес представляють дані аналізу цього питання, який провіз в свій час Верховний Суд України. За даними Верховного Суду України в 1996р. від усіх злочинів, які були розкриті і винні засуджені, потерпіло 7000 неповнолітніх і малолітніх, При цьому констатується, що найбільша кількість з них потерпіла від статевих злочинів . Верховним Судом України було вивчено за спеціальною програмою 120 справ про статеві злочини, в яких потерпілими була 141 неповнолітня особа. Достатньо небезпечним показником було те, що малолітні потерпілі складали значну питому вагу. їх виявилось 32,3%. З них були діти у віці до 3 років, з 3 років до 10 років і з 10 до 13 років . Серед 152 злочинців, які вчинили ці злочини, 22,3% були теж неповнолітніми. Переважна більшість злочинців (49,4 %) була у віці від 18 до З0 років . Як свідчить дослідження, при вчиненні статевих злочинів по відношенню до неповнолітніх, крім явно негативних рис злочинців, мають місце і специфічні риси неповнолітніх, які використовують злочинці при вчиненні злочинів, або які сприяють злочинній поведінці. Об`єктивна сторона розбещення неповнолітніх  З об'єктивної сторони злочин виражається у вчиненні розпусних дій сексуального характеру, здатних викликати фізичне і моральне розбещення неповнолітніх. Розпусні дії можуть бути як фізичними, так і інтелектуальними . Фізичне розбещення - це, зокрема, оголення статевих органів винної або потерпілої особи, мацання їх, інші непристойні дотики, які викликають статеве збудження, навчання онанізму, вчинення у присутності потерпілого статевого акту, акту онанізму, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, схилення або примушення потерпілих до вчинення певних сексуальних дій між собою або щодо винного тощо . Диспозицією ст. 156 КК охоплюється також задоволення статевої пристрасті винного неприродним способом (наприклад, оральний або анальний секс), якщо при цьому щодо особи, яка не досягла 16-річного віку, не застосовується фізичне чи психічне насильство та не використовується безпорадний стан потерпілої особи. Інтелектуальне розбещення може полягати, наприклад, у цинічних розмовах з потерпілим на сексуальні теми, розповіді відвертих, натуралістичних сексуальних історій, фотографуванні потерпілих в різних сексуальних позах, демонстрації порнографічних предметів.  Слід зазначити, що розбещення неповнолітніх є закінченим злочином з моменту вчинення розпусних дій. Згода потерпілого на вчинення щодо нього таких дій на кваліфікацію за ст. 156 КК не впливає . Суб`єкт розбещення неповнолітніх   Суб'єктом злочину виступає особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 16-річного віку. Слід зазначити, що винний і потерпілий можуть бути особами як однієї, так і різної статі. 1.4. Суб`єктивна сторона розбещення неповнолітніх  Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому ставлення винного щодо віку потерпілої особи може бути як умисним, так і необережним. У разі сумлінної помилки особи щодо віку потерпілого відповідальність за ст. 156 КК виключається .  Суб'єктивна сторона характеризується особливою метою. Розпусні дії, передбачені ст. 156 КК, спрямовані на задоволення винним статевої пристрасті, на збудження у неповнолітньої особи статевого інстинкту або його задоволення. Мотиви цього злочину не впливають на його кваліфікацію. Винний може керуватись не лише сексуальними, а й іншими спонуканнями (помста близьким наступне втягнення у проституцію тощо) .   Відмежування розбещення неповнолітніх від суміжних злочинів  У процесі кваліфікації злочинних дій необхідно ретельно досліджувати усі об`єктивні та суб`єктивні ознаки відповідного діяння. Особливу увагу необхідно приділяти відмежуванню певного складу злочину від суміжних злочинів, задля уникнення помилки кваліфікації діяння.  Так, розбещення неповнолітніх необхідно відмежовувати від згвалтування (ст. 152 КК), тобто статевих зносин із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. По-перше, потерпілим у злочину, передбаченого ст. 156 КК може бути лише неповнолітня особа, а по-друге у згвалтуванні злочинець посягає на статеву свободу, тоді як, у ст. 156 об`єктом є статева недоторканість і нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток неповнолітніх . Розбещення неповнолітніх необхідно відрізняти від злочину, передбаченого ст. 153 КК (насильницьке задоволення статевої пристрасті неприрод¬ним способом). Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприрод¬ним способом (ст. 153) утворює злочин, якщо воно вчинене із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосуван¬ня або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.  Потерпілим від злочину є особа жіночої або чоловічої статі, яка всупереч своїй волі виконує роль сексуального партнера винного. Якщо особа, яка не досягла 16-річного віку, добровільно бере участь у задоволенні неприродним способом статевої пристрасті чоловіка або жінки, то дії винного можуть кваліфікуватись за ст.156 КК (розбещення неповнолітніх). Таким чином, ця стаття встановлює відповідальність за насильницькі гетеросексуальні та гомосексуальні дії щодо потерпілої особи.    Проблеми кваліфікації розбещення неповнолітніх  Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення розпусних дій:  1) щодо малолітньої особи;  2) батьком, матір'ю або особою, що їх замінює.  Неповнолітніми є особи віком до 18 років, а малолітніми особи, яким на момент вчинення злочину не виповнилось 14 років. Під особами, які замінюють батьків, слід розуміти усиновителів, прийомних батьків, опікунів і піклувальників. Природні статеві зносини з особою, якій не виповнилось 16 років і яка не досягла статевої зрілості, за її згодою кваліфікуються за ст. 155 КК . Вчинення розпусних дій фізичного характеру щодо особи, яка Досягла 16-річного віку, може розглядатись як хуліганство, що відзначається винятковим цинізмом (ст. 296 КК), лише у разі, коли ці дії поєднуються з грубим порушенням громадського порядку і викликані прагненням продемонструвати явну неповагу до суспільства . Розбещення неповнолітніх, яке поєднується з побоями і мордуваннями, заподіянням тілесних ушкоджень, погрозою вбивством, зараженням вірусом імунодефіциту людини або іншою невиліковною інфекційною хворобою, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів за ст. 156 КК і відповідного статтею про злочин проти здоров'я особи. Використання в процесі вчинення розпусних дій інтелектуального характеру творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру, а також примушування до участі у їх створенні потребує додаткової кваліфікації за відповідною частиною ст. 301 КК . Розпусні дії з потерпілою особою, яка не досягла 16-річного віку, вчинені безпосередньо перед її зґвалтуванням, насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом або статевими зносинами з особою, яка не досягла статевої зрілості, повністю охоплюються відповідними частинами ст. ст. 152, 153, 155 КК, оскільки у подібних випадках розбещення неповнолітніх з урахуванням спрямованості умислу винного розглядається лише як етап у вчиненні інших статевих злочинів. Наявність істотного розриву у часі між розпусними діями і вчиненням стосовно однієї й тієї ж потерпілої особи іншого статевого злочину, що виключає переростання одного злочинного діяння в інше, означає, що вчинене треба кваліфікувати за сукупністю відповідних злочинів . Якщо винний, маючи намір зґвалтувати неповнолітню особу, здійснив щодо неї розпусні дії, а закінчене зґвалтування не вчинив з причин, не залежних від його волі, скоєне потрібно кваліфікувати не за ст. 156, а за ст. 15 і ч. ч. З або 4 ст. 152. у разі коли розбещення неповнолітнього передувало зґвалтуванню, від доведення до кінця якого особа добровільно відмовилась, її дії, за наявності підстав, слід кваліфікувати за ст. 156 КК . Слід зазначити, що законодавство зарубіжних країн має досить цікавий досвід охорони прав неповнолітніх кримінальним законом. Інтерес становить його вивчення. Дане законодавство приділяє значну увагу захисту дітей від сексуального насильства, розбещення, сексуальної експлуатації та інших статевих злочинів. Аналіз останнього дасть можливість сформувати систему наукових знань про неповнолітню жертву статевого злочину, а також допоможе врахувати позитивний досвід при реформуванні законодавства України у відповідності з міжнародно-правовими стандартами у галузі захисту неповнолітніх жертв названих злочинів . Крім зґвалтувань, статевих зносин з особами та розбещення щодо неповнолітніх, кримінальні кодекси зарубіжних країн передбачають й інші склади злочинів, які пов'язані із статевими посяганнями на неповнолітніх. До них, наприклад, належать у КК Азербайджанської Республіки — ст. 151 «Примушування до дій сексуального характеру», ст. 152 «Статеві зносини й інші дії сексуального характеру з особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку». Покарання за сексуальне домагання передбачено ст. 184 КК Іспанії. Кримінальний кодекс Австрії встановлює такі склади злочинів: сексуальне примушування, вчинення злочинного діяння у шлюбі або при спільному проживанні, статеві зносини з використанням безпорадності жертви, погроза моральності особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, гомосексуальні дії щодо осіб, котрі не досягли вісімнадцятирічного віку, зловживання батьківськими й іншими правами . Майже у всіх кримінальних кодексах спеціально вказується, що статеві зносини з особою, яка не досягла визначеного віку, вважаються у всіх випадках зґвалтуванням. Цей вік встановлений у різних кодексах неоднаково: до 12-ти — років -КК Іспанії; до 13-ти -років - КК Японії; до 14-ти років — КК Китайської Народної Республіки, КК Республіки Казахстан, КК Республіки Узбекистан, КК Республіки Болгарії, КК Азербайджанської Республіки; до 15-ти років - КК Данії; до 16-ти років — КК Республіки Таджикистан та Грузії . Зростання злочинності проти статевої недоторканності дітей призводить до того, що закордонні держави застосовують значні санкції за такі види злочинів. Також встановлюється вікова різниця між жертвами за даними злочинами, і в залежності від віку жертви передбачається відповідальність злочинця. Так, у ст. 118 Кримінального кодексу Узбекистану зґвалтування особи, яка вочевидь для винного не досягла вісімнадцяти років, карається позбавленням волі від десяти до п'ятнадцяти років, а зґвалтування особи, яка вочевидь для винного не досягла чотирнадцяти років, карається позбавленням волі від п'ятнадцяти років або смертною карою. У ст. 102 КК Республіки Молдова передбачені теж різні строки покарання за зґвалтування неповнолітньої особи — позбавлення волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років, а зґвалтування малолітньої, яка не досягла чотирнадцятирічного віку, карається довічним ув'язненням або позбавленням волі на строк від десяти до двадцяти років. Стаття 129 КК Киргизької Республіки має кваліфікуючу ознаку: зґвалтування, вчинене щодо неповнолітньої особи. За скоєння цього злочину встановлене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років, а зґвалтування, вчинене щодо малолітньої особи, а, зокрема, коли воно тягне особливо тяжкі наслідки, карається позбавленням волі від сімнадцяти до двадцяти років або смертною карою. Стаття 177 КК Японії також передбачає покарання особи, яка шляхом насильства або погроз спокусила особу жіночої статі (котра досягла тринадцяти років) і вчинила зґвалтування, карається позбавленням волі з примусовою фізичною працею на строк не нижче двох років. Так само карається особа, яка спокусила особу жіночої статі, що не досягла тринадцяти років. Стаття 120 КК Республіки Казахстан передбачає як кваліфікуючу ознаку зґвалтування неповнолітньої особи і карає позбавленням волі на строк від чотирьох до десяти років, а за зґвалтування особи, якій не виповнилось чотирнадцять років, встановлено покарання — позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років. КК Китайської Народної Республіки (ст. 236) передбачена відповідальність за зґвалтування, вчинене із застосуванням до жінки погроз та насильства. Ці дії караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років. А названі дії щодо дівчини, яка не досягла чотирнадцяти років, караються максимально суворим покаранням з передбаченого (десять років позбавлення волі). Такий самий принцип покарання встановлений і у інших зарубіжних кримінальних кодексах, тобто залежно від віку жертви статевого злочину визначається різний термін покарання для винної особи. Це свідчить, що неповнолітні, а особливо малолітні, менше розуміють значення скоюваних з ними дій і не можуть чинити опір злочинцю . Кримінальне законодавство зарубіжних країн передбачає посилену охорону неповнолітніх і малолітніх у тих випадках, коли статеві злочини були скоєні їх рідними або названими батьками, опікунами, особами, яким доручено виховання або навчання дитини, або коли винний грубо використовував свою перевагу, яку дає його вік і досвід, та мав місце примус неповнолітнього до статевих зносин. Крім того, у всіх кримінальних кодексах кваліфікуючою ознакою визнається: вчинення посягань на статеву недоторканність дітей і підлітків з боку батьків, піклувальників, працівників навчальних та інших закладів, де виховуються неповнолітні . Наприклад, КК Данії у главі 24 «Статеві злочини» у параграфі 219 передбачає: будь-яка особа, що є службовцем або начальником в'язниці, реабілітаційного центру, дитячого чи підліткового будинку, лікарні для психічно хворих, установи для слаборозумових або іншого аналогічного закладу, і вступає у статеві зносини з особою, яка тримається в останньому, підлягає тюремному ув'язненню на будь-який строк, що не перевищує чотирьох років. А у параграфі 223 (1) встановлено відповідальність особи, яка вступає у статеві зносини з особою, котра не досягла вісімнадцятирічного віку і є її всиновленою дитиною, пасинком або падчеркою, чи прийомною дитиною, або ввіреною для тренувань чи навчання, підлягає тюремному ув'язненню на будь-який строк, що не перевищує чотирьох років . Параграфом 174 КК ФРН передбачена відповідальність за сексуальні дії щодо опікуваних — (1). Той, хто вчиняє сексуальні дії: 1. З особою, яка не досягла шістнадцяти років, котрій ввірено її для виховання, навчання або для соціального піклування; 2. З особою, яка не досягла вісімнадцятирічного віку, що її ввірено для виховання, навчання або для соціального піклування, чи підлеглим йому по службі або роботі, у зв'язку з цією залежністю у відносинах виховання, навчання, соціального піклування, по службі чи роботі; 3. Зі своєю кровною або прийомною дитиною, яка не досягла вісімнадцяти років, або дозволяє вчиняти ці дії піклувальникам щодо себе, карається позбавленням волі на строк до п'яти років або грошовим штрафом. Стаття 152 КК Республіки Узбекистан «Зґвалтування» встановлює кваліфікуючу ознаку — вчинення зґвалтування близьким родичем. КК Республіки Болгарія (ст. 152) передбачає кваліфікуючу ознаку і підвищення відповідальності у разі вступу в статеві зносини з ріднею по низхідній лінії . Стаття 211 КК Австрії «Кровозмішання» встановлює наступне: (1) Хто має статеві зносини з особою, яка є родичем по прямій лінії, той карається позбавленням волі на строк до одного року. (2) Хто схиляє до статевих зносин особу, яка є його рідним по висхідній лінії, той карається позбавлення волі на строк до трьох років. (3) Хто вчиняє статеві зносини зі своїм братом або сестрою, той карається позбавленням волі на строк до шести місяців. (4) Хто до часу скоєння злочинного діяння ще не досяг дев'ятнадцятирічного віку, не карається за кровозмішання, якщо він був схилений до такого. Зарубіжні законотворці акцентують увагу та відокремлюють таку кваліфікуючу ознаку статевих злочинів як зараження ВІЛ — інфекцією поряд з іншими тяжкими наслідками чи настанням смерті. Аналіз складів статевих злочинів у чинних кримінальних кодексах зарубіжних країн щодо неповнолітніх свідчить, що вони мають наступні особливості: законом однаково охороняються неповнолітні обох статей; статеві зносини з малолітніми у всіх випадках визнаються зґвалтуванням; караються не лише статеві зносини з неповнолітніми, а й розпусні дії щодо них; згода неповнолітніх на вчинення з ними дій сексуального характеру не звільняє винного від покарання; у кримінальних кодексах робиться наголос на інцестні зв'язки і підвищується покарання за них . Кримінальні кодекси зарубіжних країн у ряді статей беруть під спеціальну охорону статеву недоторканність неповнолітніх, що відповідає міжнародній Конвенції про права дитини. У кримінальних кодексах захист неповнолітніх і малолітніх від статевих злочинів та сексуальної експлуатації проводиться всебічно, грунтовно і у належному обсязі, торкаючись всіх аспектів цієї проблеми. Позитивним є те, що у зарубіжному законодавстві вирішено питання про кримінальну відповідальність батьків та осіб, що їх замінюють, чи тих, які безпосередньо займаються вихованням дітей, за жорстоке поводження та статеве насильство над ними. На жаль, такі норми не знайшли відображення у Кримінальному кодексі України. Для докорінної зміни становища дітей в Україні необхідно, в першу чергу, привести національне законодавство у відповідність з міжнародними стандартами. Особливо слід звернути увагу на підвищення кримінальної відповідальності за вчинення статевих злочинів проти неповнолітніх і малолітніх у сім'ях та з боку тих, хто зобов'язаний їх виховувати. В даному аспекті цілком доречним є прийняття Верховною Радою України 25 вересня 2008 року змін до КК України, які передбачають більш жорстоку кримінальну відповідальність за розбещення неповнолітніх. Саме такі заходи у галузі захисту прав та законних інтересів неповнолітніх, їх честі і гідності, нормального фізичного та морального розвитку сприятимуть розв'язанню проблем, пов'язаних з порушенням прав й інтересів останніх. А підвищення кримінальної відповідальності батьків і осіб, що їх замінюють, а також вихователів стане конкретним засобом захисту дітей до 18 років і у деякій мірі профілактикою статевих злочинів проти неповнолітніх.   ВИСНОВКИ  Таким чином, розбещення неповнолітніх полягає у вчиненні розпусних дій щодо особи, яка не досягла 16-річного віку. Розпусні дії носять сексуальний характер і спрямовані на задоволення статевої пристрасті винного або на збудження статевого інстинкту у потерпілої особи. Вони, проте, не можуть полягати в природних або неприродних статевих зносинах, відповідальність за які встановлена в статтях 152, 155 і 154. За своїми зовнішніми ознаками розпусні дії можуть бути як фізичними, так і інтелектуальними (наприклад, проведення цинічних розмов з потерпілим на сексуальні теми, ознайомлення з порнографічними зображеннями, відеофільмами тощо). Потерпілими від цього злочину є особи чоловічої або жіночої статі, які не досягли 16-річного віку. Відповідальність за ст. 156 не виключається і при згоді потерпілої особи на вчинення розпусних дій з нею. Не має також значення, чи досягла потерпіла особа статевої зрілості, чи ні. Добровільна згода, проте, може мати значення для оцінки неприродних статевих зносин з дівчиною, яка не досягла 16-ти років. Вчинення таких дій підпадає під ознаки ст. 156 лише за наявності добровільної згоди на це потерпілої. За цією самою статтею кваліфікується добровільне мужолозтво з особою, яка не досягла 16-ти років. За відсутності такої згоди винний відповідає за статтями 152 чи 153. З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише з прямим умислом. Суб'єктом злочину є особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 16-річного віку. У частині 2 ст. 156 встановлена відповідальність за наявності таких кваліфікуючих ознак: якщо потерпілий є малолітнім або такі дії вчинені щодо сина або дочки батьком, матір'ю або особою, що їх замінює. В останньому випадку в законі вказаний спеціальний суб'єкт злочину за родинною ознакою. ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141 Кримінальний кодекс України, прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України) від 5 квітня 2001 року. Постанова ПВС України „Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини” N 4 від 27.03.92 – Законодавча база „Інфодиск”. Борисов В.І., Дорош Л.В. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи (коментар до законодавства) // Форум права. -2006. -№ 1. –С.4-15 [Електронний ресурс]. Воробей П. Загальне поняття кримінально-правового ставлення в вину // Право України. – 1999. – № 6. – С. 113–115. Джужа О.М. Віктимологія на захист прав і законних інтересів жертви злочину. // Право України. – 2002. - № 2. – С. 135-137. Джужа О.М., Гапон О.А., Кирилюк А.В. Кримінально-правові та кримінологічні проблеми злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством. // Науково-практичний журнал. - № 10. – 2004. – С. 51-54.  Завальнюк А.Х. Судово-медична експертиза статевих станів та при статевих злочинах // Лекція для студентів. - Тернопіль. - 1998. – 72 с. Игнатов А.Н. Ответственность за преступления против нравственности (Половые преступления). – М.: Юрид. лит., 1966. – 207 с.  Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. - К., Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001. – 729 с.  Косенко С. Захист неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів. // Право України. - № 2. – 2003. – С. 24-26. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник для студ. вищ. навч.закладів / Нац.юрид.академія України; М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - Київ-Харків: ЮрІнком Інтер-Право, 2004.- 544с.  Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. - К.: МАУП, 2004. - 328 с. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гаврик та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я, Тація. – Вид. третє, переробл. і доповнен. – Х.: ТОВ „Одіссей”, 2006. – 1184с.  Маляренко В.Т., Мачужак Я.В. Пре статеві злочини та інші сексуальні зловживання щодо малолітніх і неповнолітніх / Коментар судової практики в кримінальних та адміністративних справах. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1997). -К.: Юрінком Інтер, 1996.- 284 с.  Мачужак Я.В. Відповідальність за статеві злочини та інші сексуальні зловживання щодо малолітніх і неповнолітніх //ВВСУ. - 1997.- № З.-С. 52-60. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренко В.Г. – К., - „ФОРУМ”, 2001., у 2-х ч. – 941 с.  Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: за станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р. / За ред. С.С. Яценка. – К.: А.С.К., 2002. – 936 с.  Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюк. – К: Каннон, 2003. – 704 с.  Савченко А.В. Кримінально-правова та кримінологічна сутність статевих збочень (парафілій) // вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2001. – Вип. 5. – С. 110-117. Свиридов Б. Кримінальна відповідальність за злочини проти статевої недоторканості особи // Право України. -1999.-№ 5. -С. 74-75. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Под редакцией заслуженного деятеля науки и техники Украины, доктора юридических наук, профессора Е.А. Стрельцова. – Х.: Одиссей, 2002. – 672 с. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Под редакцией заслуженного деятеля науки и техники Украины, доктора юридических наук, профессора Е.Л. Стрельцова.— X.: ООО «Одиссей», 2002. — 672 с. Харченко В.Б., Перекрестов Б.Ф. Уголовное право Украины. Особенная часть: новое законодательство в вопросах и ответах. Конспект лекций. — Харьков: Скорпион, 2001. — 272 с. Шевчук Ю.І. Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, поєднане з вбивством. // Науково-практичний журнал. - № 15. – 2007. – С. 12-14.