відповіді тдп

55.Поняття форми (джерела) права та її значення у правовому регулюванні суспільних відносин. У правознавстві і юридичній практиці термін "джерело права" розуміється багатозначно, а іноді вживається як тотожний до терміна "форми права". Класифікуючи їх, можна виділити: 1) соціально-правові джерела, в т.ч. об'єктивні і суб'єк­тивні (матеріальні і ідеальні); 2) юридичні джерела (офі­ційні чи неофіційні). Соціально-правові джерела — це, насамперед, суспільні відносини, які мають правову природу, правосвідомість і т. ін. Юридичні — це нормативні настанови, юридична практика, юридична наука тощо. Юридичні нормативні акти — це рішення компетент­них суб'єктів права, які встановлюють, змінюють чи скасо­вують юридичні норми в односторонньому вольовому по­рядку. конституції, закони, укази президента, накази, постанови тощо. Юридичні нормативні договори — це добровільне і уз­годжене рішення двох чи більше сторін, які містять юри­дичні норми (міжнародно-правові угоди, колективні угоди). Правовий звичай — це правило поведінки, яке склада­лося стихійно протягом тривалого часу і стало звичкою людей, ухвалено і охороняється державою. Судовий чи адміністративний прецедент — це рішення конкретної юридичної справи, що виносить судовий чи інший компетентний орган держави (посадова особа) і яке стає обов'язковим для вирішення подібних справ у майбут­ньому.. Основним джерелом права більшості сучасних держав є нормативно-правовий акт, який характеризується такими ознаками: 1) ухвалюється чи санкціонується уповноваже­ними органами держави, їх посадовими особами, іншими суб'єктами правотворчості і є їх одностороннім волевияв­ленням; 2) має зовнішню форму у вигляді певного писем­ного документа; 3) містить нові норми права чи змінює, скасовує чинні; 4) приймається згідно з чітко визначеною процедурою; 5) має юридичну силу, що відображує спів­відношення з іншими правовими актами, місце і роль у системах законодавства і правового регулювання; б) надає волі народу офіційного характеру.

56.Основні історичні форми права: поняття, види. Юридичні джерела (форми) права — вихідні від держави або визнані нею офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, які надають їм юридичного, загальнообов'язкового значення. Розглянемо кожне з юридичних джерел (форм) права. Нормативно-правовий jucr: — офіційний акт-документ компетентних органів, що містить норми права, забезпечувані державою (конституції, закони, укази президента, постанови та ін.). Правовий прецедент: - акт-документ, що містить нові норми права в результаті вирішення конкретної юридичної справи судовим або адміністративним органом, якій надається загальнообов'язкове значення при вирішенні подібних справ у майбутньому. Нормативно-правовий договір: - спільний акт-документ, що містить нові норми права, які встановлюються за взаємною домовленістю між правотворчими суб'єктами (результат двосторонньої або багатосторонньої угоди) із метою врегулювання певної життєвої ситуації, і забезпечується державою.) можна розглядати як самостійне джерело права. Правовий звичай: - акт-документ, що містить норми-звичаї (правила поведінки, які склалися в результаті багаторазового повторення людьми певних дій), які санкціоновані державою і забезпечуються нею Правова доктрина: — акт-документ, що містить концептуально оформлені правові ідеї, принципи, розроблені вченими з метою удосконалення законодавства, усвідомлені суспільством і визнані державою як обов'язкові. Релігійно-правова норма: - акт-документ, що містить церковний канон або іншу релігійну норму, яка санкціонується державою для надання їй загальнообов'язкового значення і забезпечується нею. Міжнародний-правовий акт: — спільний акт-документ двох або кількох держав, що містить норми права про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у різних відносинах між ними.

57.Поняття правового (юридичного) акту. Види правових актів. Правовий акт — акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення. Він оформляється у встановлених законом випадках у вигляді письмового документа (акта-документа). Види правових актів за формою вираження:1)  письмовий (акт — документ); 2) усний (заяви, розпорядження, накази, вказівки); 3)  конклюдентний (акт — дія). Види правових актів за юридичною субординацією: 1)  нормативні, що регулюють певну сферу суспільних відносин і є загальнообов'язковими;2)  індивідуальні (ненормативні), що породжують права і обов'язки лише у тих конкретних суб'єктів, яким вони адресовані, у конкретному випадку; 3) інтерпретаційні (акти тлумачення норм права), що мають допоміжний характер і, як правило, «обслуговують» нормативні акти.

58.Нормативно-правовий акт: поняття та ознаки. Нормативно-правовий акт — офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб'єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Або інакше: акт правотворчості, який містить юридичні норми. Отже, нормативно-правовий акт становить рішення правотворчого органу, спрямоване на встановлення, зміну або скасування дії норм права. Ознаки нормативно-правового акта: 1) приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (через референдум); 2)  завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов'язків; 3)  приймається з дотриманням певної процедури; 4)  має форму письмового акта-документа і точно визначені реквізити: а)  вид акта (закон, указ, постанова); б)  найменування органу, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади); в)  заголовок (деякі акти, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються без заголовка); г) дата ухвалення акта; ґ) номер акта; д) дані про посадову особу, яка підписала акт[1]; 5) публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка.

59.Закон як акт вищої юридичної сили. Класифікація законів в Україні. Нормативно-правовий акт являється основною формою права в Україні. Всі нормативно-правові акти за юридич­ною силою поділяються на Закони і підзаконні акти. Вони створюють систему писаного права в Україні, і їх надзви­чайно багато. Основними нормативно-правовими актами є закони. За­кон — це нормативно-правовии акт вищого представницького органу державної влади (Верховної Ради України) або всього народу (під час проведення референдуму), який регулює найбільш важливі суспільні відносини, виражає волю і інтере­си більшості населення і має найвищу або вищу юридичну силу по відношенню до всіх інших нормативно-правових актів.. Всі закони поділяються на три великі групи залежно від їх юридичної сили, за значенням і місцем в системі законо­давства: 1) конституційні закони або основні: Конституція (Основ­ний закон) України, Закон «Про громадянство», 2) звичайні або поточні закони, які регулюють інші важ­ливі суспільні відносини. Наприклад, закон «Про статус суддів».; 3) надзвичайні закони, які приймаються в необхідних ви­падках, передбачених Конституцією. Україна поки що та­ких законів не має. За суб'єктами видання закони поділяються: 1) закони, які прийняті Верховною Радою України; 2) закони колишнього СРСР, які регулюють відносини, шо не регламентовані законами України і не суперечать Кон­ституції і законам України; 3) закони Автономної Республіки Крим (діють тільки на території Криму).

60.Система підзаконних нормативно-правових актів. Підзаконний нормативно-правовий акт — акт, який видається відповідно до закону, на підставі закону, для конкретизації законодавчих розпоряджень та їх трактування або встановлення первинних норм. Такі, що містять первинні (вихідні) норми, які встановлюють загальні основи правового регулювання Такі, що містять вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання (відомчі акти). Підзаконні нормативні акти, що містять первинні (вихідні) норми, які встановлюють загальні основи правового регулювання: — укази і розпорядження Президента України, видані в межах його компетенції і обов'язкові до виконання на території України (ст. 106 Конституції України)• набувають чинності через 10 днів після їх офіційного обнародування, якщо інше не визначено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні — акти (постанови та розпорядження) Кабінету Міністрів України, видані в межах його компетенції. Ці постанови є самостійними загальними актами управління, поширюються на всю територію країни і, відповідно до закону (за галузями, групами галузей тощо), можуть поширюватися на все населення (ст. 1 1 7 Конституції України)1) не визначають прав і обов'язків громадян • набувають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачений у самих актах; 2) визначають права і обов'язки громадян • набувають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

61.Чинність нормативно-правових актів. Дія нормативно-правових актів у часі, просторі і за колом осіб.. У теорії права розглядають такі варіанти набрання чинності нормативно-правовим актом: а)після 10 днів од моменту його опублікування, якщо акти опубліковані не пізнеше 7-денного строку після їх прийняття;б) термін установлює­ться в самому нормативному акті чи спеціально при­йнятому акті; в) з часу прийняття чи підпису, зазначених у акті; г) часу опублікування акта; д) з часу, з якого вони надійшли адресату, що притаменне відомчим нормативним актам. Дія НА у часі Починається з моменту набрання чинності. Закінчується скасуванням або заміни новим актом. Через певну кількість дніввід дня опублікування, Офіційний вісник україни, урядовий курєр, відомості ВР. Дія у просторі-нв всій території держави або на частині. Яка обумовлена законом. Дія за колом осіб-діють стосовно громадян, іноземці, без громадянства, іноземці не можуть призначатися на певні посади, служити в армії. Нормативно-правові акти втрачають чинність уна­слідок: закінчення терміну давності, на який видавав­ся акт; прямого скасування конкретного акта іншим чи спец-о призначеним актом; внаслідок зміни обставин, для врегулювання яких вони були призначені. Зворотна дія — це така дія на правовідношення, де припускається, що новий нормативний акт існував у момент виникнення правовідношення.

67.Поняття та основні ознаки правових відносин. Пвідносини – специфічні сусп.відносини, учасники яких виступають як носії П і О, закріплених нормами П. Види Пвідносин: 1. В залежності від кіль-ті суб-в – прості і складні. 2. За предметом П регул-ня – конституційні, трудові, цивільні, адміністративні... 3. Від дії часу – довго- та короткотривалі. 4. За методом П рег-ня – договірні та керувльні (імперативні чи диспозитивні). 5. За змістом поведінки зоб-ної сторони – пасивні та активні. 6. Залежно від функц. Призначення – регулятивні, охоронні.. . Склад Пвідносин: * зміст Пвідносин; * суб-ти Пвідн-н; * об’єкти Пвідн-н.

68.Субєкти правовідносин. Правосубєктність фізичних осіб. Суб'єкти правовідносин — це суб'єкти права, тобто особи, що мають правосуб'єктність.. Правосуб'єктність — одна з обов'язкових передумов правовідносин. Щоб стати учасником правовідносин, суб'єкти повинні пройти два етапи наділення їх юридичними властивостями: 1) набути властивостей суб'єктів права 2)  набути додаткових властивостей юридичного характеру в конкретній юридичне значущій ситуації — суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, що надаються їм правовими нормами.. Суб'єкти правовідносин — це індивідуальні чи колективні суб'єкти права, Види суб'єктів правовідносин: 1)  індивідуальні суб'єкти (фізичні особи): А) громадяни,; Б) іноземні громадяни; В) особи без громадянства (апатриди); Г) особи з подвійним громадянством (біпатриди); 2) колективні суб'єкти (юридичні особи): А) державні органи, організації, установи, підприємства; Б) органи місцевого самоврядування; В) комерційні організації Г) громадські об'єднання (партії, профспілкові організації тощо); Д) релігійні організації; 3)  держава та її структурні одиниці: А) держава; Б) державні утворення В) адміністративно-територіальні одиниці (область, місто, селище та ін.); 4)  соціальні спільноти Правосуб'єктність фізичних осіб (індивідуальних суб'єктів правовідносин) — це передбачена нормами права здатність (можливість) бути учасниками правовідносин. В основі визначення природи правосуб'єктності (праводієздатності) фізичної особи лежать два критерії: 1) вікова характеристика (певний вік); 2) зрілість психіки, відсутність психологічних дефектів. Склад правосуб'єктності фізичної особи: А) правоздатність;Б)  дієздатність; В) деліктоздатність.

69.Обєкти правових відносин: поняття та ознаки. Об'єкти правовідносин — це матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої суб'єктивні юридичні права і суб'єктивні юридичні обов'язки. Розрізняють такі види об'єктів правовідносин: 1)  предмети матеріального світу: речі, цінності, майно тощо2)  послуги виробничого і невиробничого характеру — виконання роботи, обумовленої договором або контрактом, 3)  продукти духовної та інтелектуальної творчості — твори мистецтва, літератури, живопису, кіно, інформація, комп'ютерні програми 4) особисті немайнові блага — життя, здоров'я, честь, гідність, право на освіту та інші права і свободи. Об'єкт правовідносин — це те, заради чого вони виникають. Якщо об'єкт права — суспільні відносини, що можуть бути предметом регулювання і вимагають такого регулювання, то об'єкт правовідносин — вужче, конкретніше -- частинка суспільних відносин, елемент (одиниця загального), з приводу якого взаємодіють суб'єкти, те, на що спрямовані суб'єктивні юридичні права і обов'язки осіб. Людина не може бути об'єктом правовідносин.

70.Юридичні факти: поняття та ознаки. Класифікація юридичних фактів. Юридичні факти – передбач в зак обставини, які є основою для виникнення (зміни, припинення) конкретн правовідносин. Діляться на дві крупи: дії і події. Події – юрид значимі факти які виникають назалежно від волі людей. Дії – факти, які є волевиявл. Людей. Вони в свої черку поділ на правомірні і неправомірні дії. Серед правомірних дій важливе місце займають юридичні акти – акти застосування права ( нагорода ордено, прихов на воєну службу), різного пода угоди (договір поставки продукції), а також заявлення і скарги. Неправомірні дії ділятьсяі на злочин, адмін, цив, дисциплін правопорушення.. Залежно від підстав розрізняють такі види юри­дичних фактів: за юридичними наслідками — правоутворюючі(суб’єкти набувають певних прав та обов’язків), правозмінні(тягнуть за собою збільшення або зменшення обсягу певних прав чи обов’язків) , правоприпиняючі ( ліквідують певні права та обов’язкі); за складом – прості ( складаються з одного факту ) складні (сукупність окремих фактів необхідних для настання юр. наслідків ); за відношенням до волі суб’єктів – події (відбув незал від волі суб’єкта ) дії ( відб по волі суб дії поділяються на правомірні - відповідають вимогам норм права; не правомірні – не відповідають ); залежно від форм їх прояву — позитивні й негативні; за харак­тером дії — одноразової чи неперервної дії (приміром, одноразової дії — договір дарування; неперервної дії — перебування у шлюбі).

72.Поняття та основні ознаки реалізації права. Форми безпосередньої реалізації права: використання, виконання, дотримання. Реалізація норм права — це втілення розпоряджень правових норм у правомірній поведінці суб'єктів права, в їх практичній діяльності, її можна розглядати як процес і як кінцевий результат. Реалізувати нормативні розпорядження, що містяться в законах та інших нормативно-правових актах, означає втілити в життя — у суспільні відносини, поведінку громадян — волю законодавця й інших суб'єктів правотворчості, спрямовану на встановлення правопорядку. Без такої реалізації право втрачає своє соціальне значення і призначення. Поняття реалізації права охоплює декілька способів і форм впливу на поведінку суб'єктів права: 1)Реалізація загальних установлень; 2)Реалізація загальних правових норм поза правовідносинами: активна, пасивна; 3)Реалізація правових норм у конкретних правовідносинах.

74.Правозастосовчий процес та його основні стадії. Правова оцінка та кваліфікація фактичних обставин. Складний порядок застосування норм права, як правило, складається з трьох стадій правозастосувальної діяльності: 1)  встановлення фактичних обставин справи; 2)  встановлення юридичної основи справи — вибір і аналіз юридичних норм  3) вирішення справи і документальне оформлення ухваленого рішення. І. Встановлення фактичних обставин справи (юридична кваліфікація фактичних обставин) — це стадія підготовча, але надзвичайно відповідальна, оскільки іноді має вирішальне значення, її можна поділити на такі підстадії: 1. 

75.Акт застосування права: поняття і ознаки. Акт застосування норм права (правозастосовний акт) — це індивідуальний правовий акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права (компетентного державного органу або посадової особи), що встановлює (змінює, припиняє) на основі юридичних норм права і обов'язки учасників конкретних правовідносин або міру відповідальності конкретних осіб за вчинене ними правопорушення. У встановлених законом випадках він оформляється у вигляді письмового документа (акта-документа). Серед актів застосування норм права слід розрізняти: 1) основний акт, в якому виражене рішення юридичної справи в цілому; 2) допоміжні акти (проміжні, додаткові, супутні), Ознаки акта застосування норм права такі: 1.  Приймається на основі нормативно-правового акта 2.  Виходить від компетентних органів держави в особі їх посадових осіб 3. Адресується чітко визначеним суб'єктам, тобто є персоніфікованим, індивідуальним. 4.  Поширює норму права на конкретну юридичну ситуацію (виключається поширення на подібні випадки), вичерпує себе одноразовим застосуванням, 5.  Має певну, встановлену законом форму документа (наказ, рішення, вирок, розпорядження),. Містить чітко позначені реквізити: назву, підпис, дату. Має сувору структуру: вступну, описову, мотивувальну і результативну частини. 6.  Може бути оскаржений чи опротестований ким-небудь із зацікавлених осіб.

77.Прогалини у праві. Аналогія закону, аналогія права та субсидіарне застосування. Прогалини в праві — це відсутність норм права (або їх частин), що регулюють конкретне суспільне відношення у тому випадку, якщо воно підлягає сфері правового регулю­вання. Дійсна прогалина в праві існує тоді, коли певне питання повинно розв'язуватись юридичними засобами, але правом таке розв'язування не передбачено. Прогали­ною законодавства про освіту може бути визнана відсут­ність норм, що встановлюють відповідальність батьків, які утруднюють своїм дітям можливість відвідувати школу. Прогалиною кримінального права є відсутність норми про відповідальність жінок за зловживання алкоголем або нар­котиками в період вагітності чи годування дитини, яке призвело до смерті або каліцтва дитини. Найбільш ефективним засобом усунення прогалин у праві є видання компетентним органом правових норм, яких бракує. Однак такий шлях правотворення не завжди прийнятний, адже вів досить складний і займає великий проміжок часу. Тому в деяких випадках прогалини в праві можуть бути усунені за допомогою таких прийомів, як застосування аналогії закону і права. Аналогія закону — це застосування для урегулювання даних відносин закону, що регулює аналогічні (близькі за змістом) відносини. Так, Кримінально-процесуальним кодексом не передбачена мож­ливість відводу громадського обвинувача. Але він містить статтю щодо регулювання порядку відводу державного об­винувача. На її основі і вирішується перше питання. У випадках, коли суспільні відносини прямо не врегу­льовані ніякими нормами права і відсутні норми, що регу­люють схожі відносини, застосовують аналогію права, тоб­то вирішення конкретної справи на основі загальних ідей і принципів права (гуманізму, справедливості, рівноправ'я і т. ін

79.Поняття тлумачення норм права, його основні риси. Тлумачення норм права (інакше: інтерпретація норм права) — це розумова інтелектуальна діяльність суб'єкта, пов'язана зі встановленням їх точного значення (змісту). Мета діяльності, пов'язаної з тлумаченням норм права: 1)правильне і однакове розуміння; 2)правильне і однакове застосування. Офіційне тлумачення норм права є обов'язковим для тих актів, які з погляду компетентного органу мають потребу в додатковому роз'ясненні в зв'язку з ускладненнями, що виникли, або неправильною практикою їх застосування. Тлумачення норм складається з двох елементів: 1) розкриття значення юридичних норм «для себе» - з'ясування; 2) розкриття значення юридичних норм «для інших» - роз'яснення

80.Класифікація тлумачення норм права. Тлумачення права – це переклад його абстрактних приписів на більш зрозумілу і доступну мову конкретних понять і висновків. Розрізняють такі способи тлумачення норм права: 1) За суб’єктами – офіційне, та неофіційне. Офіційне (здійснюється уповноваженим органом, має загальнообов’язкове значення і сформульоване у спеціальному акті), офіційне тлумачення поділяється на нормативне (характеризується загальнообов’язковістю і поширюється на широке коло суспільних відносин), та казуальне (є обов’язковим лише для осіб, щодо яких воно провадиться). Нормативне поділяється на: аутентичне (зміст норми роз’яснює той орган, який її установив) та легальне (зміст дає орган, який норму не встановлював, але уповноважений на це). Неофіційне – не має загальнообов’язкової сили, поділяється на: доктринальне (тлумачення науковцями, науковими закладами), компетентне (тлумачать особи, обізнані з правом, наприклад адвокат), повсякденне (тлумачать всі суб’єкти права). 2) З точки зору обсягу і змісту – буквальне (зміст правової норми розуміється у повній відповідності до її текстуального виразу), розширене (зміст норми розуміється ширше за її текстуальний вираз) і обмежене (зміст норми розуміється вужче). Прийоми та засоби тлумачення: мовне (граматичне) – усвідомлення змісту норм з точки зору граматики та синтаксису; логічне - усвідомлення змісту норм з використанням законів логіки; систематичне - усвідомлення змісту норм в залежності від місця, яке вона займає у нормативному акті; історичне - усвідомлення змісту норм на основі дослідження історичних умов, за яких вони були прийняті.

81.Офіційне тлумачення юридичних норм та його види (легальне, автентичне). Тлумачення права – це переклад його абстрактних приписів на більш зрозумілу і доступну мову конкретних понять і висновків. За суб’єктами тлумачення поділяється на офіційне і неофіційне. Офіційне тлумачення – роз’яснення змісту і мети правових норм, сформульоване у спеціальному акті, яке здійснюється уповноваженим органом і має загальнообов’язкове значення. Офіційне тлумачення поділяється на: нормативне і казуальне. Нормативне – характеризується загальнообов’язковістю, поширенням на широке коло суспільних відносин і можливістю неодноразового використання в юридичній практиці. Існує два види нормативного тлумачення: аутентичне (зміст норми права роз’яснює той орган, який її установив), легальне (тлумачення норми дає орган, який її не встановлював, але уповноважений її тлумачити). Казуальне тлумачення – стосується певних осіб, до уваги беруться конкретні обставини і є обов’язковим лише для осіб, щодо яких воно провадиться. Казуальне тлумачення буває судове (здійснюється судовими органами при розгляді конкретних справ), та адміністративне (здійснюється міністерствами, відомствами, місцевою державною адміністрацією).

82.Неофіційне тлумачення норм права, його основні риси та види. Тлумачення права – це переклад його абстрактних приписів на більш зрозумілу і доступну мову конкретних понять і висновків. За суб’єктами тлумачення поділяється на офіційне і неофіційне. Неофіційне тлумачення – не має загальнообов’язкової сили і поділяється на доктринальне, компетентне і повсякденне. Доктринальне – тлумачення науковцями і науковими закладами у статтях, монографіях, коментарях, не має обов’язкової сили, базується на авторитеті вчених. Компетентне – здійснюють особи, пов’язані з правом (посадові особи державного апарату, адвокати і т.д.). Повсякденне – здійснюють всі суб’єкти права, його значення пов’язано з виявленням правової свідомості широкого кола суб’єктів правовідносин.

83.Види тлумачення норм права за обсягом: буквальне, поширювальне (розширене) та обмежувальне тлумачення. Тлумачення права – це переклад його абстрактних приписів на більш зрозумілу і доступну мову конкретних понять і висновків. Для виявлення співвідношення між такстом правової норми та її змістом застосовується тламачення права з точки зору обсягу їх змісту. Воно поділяється на буквальне (адекватне), розширене і обмежуване. Буквальне – тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми розуміється у повній відповідності до її текстуального виразу. Розширене – тлумачення, при якому зміст правової норми слід розуміти ширше за його буквальний текстуальний вираз (наприклад – норма, яка вказує, що судді незалежні і підпорядковуються лише закону поширюється на тільки на суддів, а й на народних засідателів, як на членів суду). Обмежувальне – тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми розуміється вужче за його текстуальний вираз (наприклад Кодекс про шлюб та сім’ю встановлює, що повнолітні діти зобов’язані утримувати непрацездатних батьків, але такий обов’язок не може бути накладений на непрацездатних дітей).

84.Нормативне та казуальне тлумачення правових норм (за результатом). Офіційне тлумачення (за сферою дії) 1)нормативне - офіційне роз'яснення, яке невіддільне від правової норми, поширюється на широке коло суспільних відносин — необмежену кількість випадків, передбачених нормою, що тлумачиться 2)Казуальне (індивідуальне) - (казус — випадок) — офіційне роз'яснення, обов'язкове лише для конкретного випадку та для осіб, стосовно яких воно провадиться; має місце там, де в процесі правозасто-сування ставиться за мету роз'яснити норму, щоб правильно вирішити справу.

86.Акти тлумачення права (інтерпретаційні), їх види та юридичні властивості. Акти тлумачення норм права можна поділити на види відповідно до різних критеріїв: —  за галузевою належністю норми, що тлумачиться, — акти тлумачення конституційного, цивільного, кримінального права тощо; —  за структурними елементами норми, що тлумачиться, — акти тлумачення гіпотези, диспозиції, санкції; - за юридичною формою вираження — постанови, укази, накази, роз'яснення та ін.; — за сферою дії — нормативні, казуальні; - за «авторством» норми, що тлумачиться: а) акти автентичного тлумачення, 6) акти легального (делегованого) тлумачення. - за повноваженнями інтерпретатора: Ознаки акта тлумачення норм права полягають у тому, що він: 1) діє разом з тим нормативно-правовим актом, у якому містяться норми права, що тлумачаться, залежить від них і, як правило, поділяє їх долю; 2) є формально-обов'язковим для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються; 3)  не виходить за межі норми, що тлумачиться, являє собою уточнююче судження про норму права, а не нове нормативне розпорядження; 4) приймається лише правотворчими або спеціально уповноваженими суб'єктами; 5) має спеціальну письмову форму вираження акта-документа (роз'яснення, інструктивні листи та ін.). Акт офіційного тлумачення норм права (интерпретаційно-пра-вовий акт) — це акт-документ, який містить роз'яснення змісту і порядку застосування правової норми, сформульоване уповноваженим органом у рамках його компетенції, і має обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються.