Розділ III. Дія законів у часі, у просторі та за колом осіб. Застосування правил міжнародних актів

Набрання чинності актами законодавства України про інтелектуальну власність ґрунтується на загальних положеннях Конституції України (ст. ст. 57, 58, ч. 4, 5 ст. 94), відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти повинні бути доведені до відома шляхом їх оприлюднення, оскільки кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов'язки громадян, але не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, не є чинними.

Оприлюднення актів законодавства України про інтелектуальну власність має бути офіційним, тобто опублікованим у офіційних засобах масової інформації.

Залежно від того, який саме акт законодавства України про інтелектуальну власність оприлюднюється, визначаються відповідні офіційні засоби інформації, в яких він публікується. Так, у відповідності до ст. 20 Закону України «Про міжнародні договори України» міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою, підлягають опублікуванню у «Відомостях Верховної Ради України», у газеті Верховної Ради «Голос України», а також у «Зібранні чинних міжнародних договорів України»).

Опублікування інших нормативно-правових актів здійснюється згідно з Указом Президента від 10 червня 1997 р. «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів і набрання ними чинності» у друкованих виданнях «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник України», у газеті «Урядовий кур'єр».

Практичне значення офіційного оприлюднення нормативно-правових актів полягає у тому, що у відповідності з ч. 5 ст. 94 Конституції України закон не набирає чинності раніше дня його опублікування. Обов'язок з офіційного оприлюднення прийнятих Верховною Радою України законів Конституція покладає на Президента України (ч. 4 ст. 94).

Днем офіційного опублікування нормативно-правового акта вважається день, вказаний у газеті чи іншому періодичному виданні, друкованому засобі масової інформації, як день їх виходу. Такий день вказується на титульному аркуші «Офіційного вісника України» і «Відомостей Верховної Ради України». При цьому, на відміну від передбачених у ст. 32 Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», у вихідних даних «Офіційного вісника України» та «Відомостей Верховної Ради України» вказується не дата їх виходу в світ, а дата підпису до друку.

Якщо закон або інший нормативно-правовий акт опубліковано у декількох офіційних друкованих виданнях, він вважається оприлюдненим з дня виходу того з них, який вийшов раніше (першого).

У відповідності з ч. 5 ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Дане конституційне правило поширюється Указом Президента також на інші нормативно-правові акти, у тому числі на акти Президента України, Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади.

Постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх прийняття, якщо пізніший строк не передбачено у цих актах. Ті з постанов КМУ, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування у офіційних друкованих виданнях.

Нормативно-правові акти органів державної влади, які стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, набирають чинності через десять днів, починаючи з дня їх державної реєстрації у Міністерстві юстиції України, якщо у них не встановлений пізніший строк, але не раніше дня їх офіційного опублікування.

Будь-який акт законодавства України про інтелектуальну власність приймається для того, щоб з певного часу чи протягом певного часу на визначеній території ним забезпечувалося б регулювання цивільних відносин за участю визначеного кола осіб. Іншими словами, акти законодавства України про інтелектуальну власність діють у певних межах, які визначаються трьома факторами: а) часом; б) простором; в) колом осіб.

Дія нормативно-правового акта законодавства України про інтелектуальну власність у часі – це офіційно встановлений проміжок його юридичного буття, котрий, як правило, не обмежений певним строком, а визначається моментом набрання ним чинності та моментом припинення його дії.

Для досягнення цілей практичного застосування відповідного нормативно-правового акта завжди підлягають вирішенню наступні питання:

- по-перше, з якого моменту нормативно-правовий акт набрав чинності;

- по-друге, на які відносини він поширюється і чи підпадають під його регулювання відносини, що виникли раніше і регулювалися актом законодавства України про інтелектуальну власність, який втратив чинність;

- по-третє, з якого саме моменту попередній нормативно-правовий акт втратив чинність.

Враховуючи суспільну важливість законодавчого вирішення питання щодо дії закону та інших нормативно-правових актів у часі, Конституція (ст. 58) закріпила один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права: закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Це означає, що вони розраховані тільки на майбутнє і не поширюються на відносини, які виникли до набрання цими актами чинності, за винятком передбачених ч. 1 ст. 58 Конституції України випадків, коли нормативно-правовим актом пом'якшується або скасовується відповідальність особи.

Закріплення принципу незворотності дії актів законодавства України про інтелектуальну власність у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і людиною. Це породжує впевненість кожного, що його існуюче становище не буде погіршене законом або іншим нормативно-правовим актом, який буде виданий пізніше.

Зазвичай дія актів законодавства України про інтелектуальну власність у часі не обмежується, якщо в самому акті не визначено інше або природа відповідного нормативно-правового акта не припускає його дію протягом певного часу.

Як правило, акт законодавства України про інтелектуальну власність діє до дня його відміни у встановленому законом порядку. Можлива також ситуація, коли з прийняттям нового закону ті, що були прийняті раніше, закони зберігають чинність у частині, яка не суперечить новому законові.

Деколи встановлюються правила, відповідно до яких регулюються відносини, що виникли до набрання чинності новим законом і до яких може застосовуватися новий закон.

Дія акта законодавства України про інтелектуальну власність у просторі – це визначення територіальних меж застосування його положень для регулювання відносин, які виникають і розвиваються на певній території. При визначенні територіальних меж дії актів законодавства України про інтелектуальну власність слід виходити з принципу одноманітності регулювання цивільних відносин на всій території України (ч. 6 ст. 4 ЦК України).

Залежно від виду та характеру того чи іншого акта законодавства України про інтелектуальну власність дія останнього може поширюватися не на всю територію України. Так, органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень, визначених законом (ч. 1 ст. 144 Конституції, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»), приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

З дією у просторі пов'язується також і встановлення умов виконання деяких договорів у сфері інтелектуальної власності. Наприклад, відповідно до ст. 1109 ЦК України у ліцензійному договорі зокрема визначається територія та строк, на які надаються права за цим договором. У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку поширюються надані права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, дія ліцензії поширюється на територію України. У відповідності до ч. 2 ст. 1116 ЦК України договором комерційної концесії (в т.ч. об’єктів інтелектуальної власності) може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту.

Дія нормативно-правового акта законодавства України про інтелектуальну власність за колом осіб – це поширення його дії на певних суб'єктів права. Нормативно-правові акти законодавства України про інтелектуальну власність поділяється на нормативно-правові акти загальної дії і нормативно-правові акти спеціальної дії.

За загальним правилом акти законодавства України про інтелектуальну власність поширюються на всіх осіб, до яких належать фізичні та юридичні особи, держава Україна, АРК, територіальні громади.

Іноді дія нормативно-правових актів спрямовано поширюється лише на певне коло осіб (так, наприклад, відповідно до ст. 3 Закону України «Про племінну справу в тваринництві», Цей Закон регулює відносини в галузі племінної справи у тваринництві, визначає права та обов’язки власників і споживачів племінних (генетичних) ресурсів, встановлює вимоги до якості та порядку використання цих ресурсів, визначає систему селекції та основи державного контролю за дотриманням законодавства про племінну справу у тваринництві, а також порядок фінансування племінної справи у тваринництві.

Співвідношення законодавства України про інтелектуальну власність і міжнародних договорів визначається в першу чергу на підставі ч. 1 ст. 9 Конституції України та ст. 10 ЦК України, при цьому остання фактично відтворює першу.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є складовою частиною національної правової системи України.

При цьому вони, зрозуміло, не втрачають свого міжнародно-правового статусу і продовжують залишатися в рамках загального міжнародного права.

Включення міжнародних договорів у правову систему України та в її підсистему права інтелектуальної власності може здійснюватися подвійним способом:

- прийняття закону, що трансформує положення міжнародних договорів у норми вітчизняного права;

- мовчазне визнання законодавцем існування цих договорів у системі національного права.

В першому випадку навіть немає необхідності посилатися на конкретні джерела міжнародного права. Відповідно будь-яких особливих проблем у співвідношенні цивільного законодавства і норм міжнародного права на практиці не виникає.

У другому випадку в правовій системі України зазначені міжнародні договори діють в автономному режимі, що створює для правоохоронних органів певні труднощі з погляду їх ідентифікації.

Крім того, в законодавстві України про інтелектуальну власність закріплюється пріоритет у застосуванні правил міжнародного договору перед нормами законодавства України про інтелектуальну власність та інших нормативних актів, якщо останні суперечать міжнародному договору.