Задача № 3

Полтавець, електрик за спеціальністю, з метою охорони своєї теплиці, огородив її дротом та підключив до електромережі. Сусід Полтавця Котов, перебуваючи у нетверезому стані, зайшов до двору Полтавця і, зачепив рукою дріт, який знаходився під напругою, внаслідок чого був смертельно травмований електрострумом.

1. Що таке суб’єктивна сторона злочину? Які ознаки її характеризують?

2. Що таке вина, чім визначається її зміст, сутність, ступінь та форми?

3. Проаналізуйте форму вини у злочині, вчиненому Полтавцем?

4. Чи зміниться рішення суду, якщо Полтавець перед підключенням електроструму попередив про це сусідів, в том числі й Котова, а також перед теплицею встановив попереджувальні щити з написом “Обережно напруга! Прохід заборонено!”?

Вирішення

1. Суб'єктивна сторона – це внутрішня сторона злочину. Інакше кажучи, це психічна діяльність особи в момент вчинення суспільно небезпечного діяння (дії чи бездіяльності), передбаченого діючим КК, що виражає його відношення до злочину та його наслідків.

Значення суб'єктивної сторони:

а) вона впливає на кваліфікацію злочину;

б) дає можливість відмежувати один злочин від іншого;

в) дає можливість відмежувати злочинне від незлочинного;

г) впливає на призначення покарання;

д) впливає на рішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності і покарання.

Ознаки суб'єктивної сторони злочину.

Суб'єктивна сторона характеризується такими ознаками як вина, мотив та мета злочину.

При цьому вина є обов'язковою, необхідною ознакою суб'єктивної сторони будь-якого злочину. Без вини не може бути суб'єктивної сторони складу злочину, а значить і самого злочину. Що ж стосується мотиву і мети, то за загальним правилом – це факультативні ознаки суб'єктивної сторони злочину, тобто вони необов'язкові для суб'єктивної сторони складу всіх злочинів. Однак, їх необхідно встановлювати в кожнім конкретному випадку для опису повної картини злочину. Їх необхідно встановлювати обов'язково, якщо про це прямо зазначено в законі про кримінальну відповідальність (диспозиції статті КК) чи, якщо їхня наявність випливає зі змісту складу злочину.

2. Зі ст. 21 КК випливає, що закон розуміє під виною – психічне відношення особи до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння (дії чи бездіяльності), передбаченого діючим КК, і його наслідків, виражене у формі умислу чи необережності.

Часто в теорії кримінального права ставиться питання про співвідношення вини і суб'єктивної сторони, вини і винності. Необхідно відзначити, що ці поняття ототожнювати не можна. Не можна ставити знак рівності між виною і суб'єктивною стороною злочину. Вина ознака суб'єктивної сторони, а значить є її невід'ємною складовою, тобто її характеристикою. З цього випливає, що суб'єктивна сторона більш широке поняття. Даний висновок підтверджує і той факт, що поряд із виною суб'єктивну сторону характеризують мотив і мета, а також емоції особи. Ці ознаки (вина, мотив і мета) тільки в їхній сукупності дають відповідь про наявність чи відсутність в діянні особи суб'єктивної сторони складу злочину.

Складніше обстоїть питання з розмежуванням понять вини і винності. Ці поняття тісно взаємозалежні, але значення їх розкривається в різних площинах. Вина - ознака суб'єктивної сторони складу злочину. Винність – ознака злочину поряд із суспільною небезпекою, протиправністю і караністю. Коли особа скоює суспільно небезпечне діяння, передбачене КК, то говорять, що вона винна в здійсненні злочину. Установлення ж наявності вини ще не дає достатніх підстав вважати особу, винною у вчиненні злочину, а дозволяє тільки зробити висновок, у залежності від конструкції суб'єктивної сторони злочину, про її наявність чи відсутність. На додаток до вищевикладеного можна додати і те, що винність особи в здійсненні злочину означає, що вона діяла в даній ситуації при наявності вини, умислу чи необережності.

З викладеного випливає, що винність більш широке поняття, чим вина. Можна умовно говорити, що винність – це наявність у поводженні людини складу злочину, чого не можна сказати при встановленні вини.

У визначенні вини міститься вказівка на форми вини і на те, що вони виявляються в чиненому особою діянні. У теорії кримінального права формула вини була дана задовго до прийняття нового КК України.

Розглядаючи поняття вини, треба виділити в ньому чотири важливих елементи. Потрібно розрізняти: зміст вини, сутність вини, форми вини, ступінь вини.

Зміст вини – це є відображення в психіці (свідомості) особи об'єктивних ознак вчиненого діяння, тобто фактичних ознак, що характеризують об'єкт і об'єктивну сторону. Таким чином, зміст вини визначається змістом об'єктивних ознак конкретного складу. Немає злочинів однакових по змісту вини.

Сутність вини визначає соціальну природу вини, оскільки вина проявляється в злочинному діянні. Отже, соціальна сутність вини складається в негативному відношенні особи до суспільних відносин, тим цінностям, благам, що охороняються нормами права. При необережності ж сутність провини складається в зневажливому відношенні до цих благ.

Форми вини – умисел і необережність. Якщо зміст визначається конкретними обставинами кожного злочину, то форми це узагальнені поняття, які у цілому характеризують відношення особи до злочину (безвідносно до конкретного діяння). Через це форми вини і вивчаються в Загальній частині кримінального права.

Ступінь вини – це категорія кількісна. Вона визначає вагу скоєного злочинного діяння. Хоча закон про кримінальну відповідальність прямо про ступінь вини нічого не говорить, вона впливає на юридичну оцінку вчиненого. Наприклад, навмисна вина більш небезпечна, за загальним правилом, чим вина необережна. Умисел, що раптово виник, у принципі, завжди менш небезпечний, чим умисел заздалегідь обміркований (навмисний) і т.д. Ступінь вини головним чином впливає на визначення ступеня суспільної небезпеки злочину й особистості винного, а також на призначення покарання.

Значення вини:

1. Вина особи в злочині обов'язково повинна бути встановлена, причому, вина – це об'єктивне явище, поза свідомістю судді і слідчого, психічне відношення особи до вчиненого. Вину треба установити, виходячи з об'єктивних обставин справи. Вина входить у зміст предмета доказування по кожній справі. Наше право виходить з того, що вина - це прояв психічної діяльності особи при вчиненні злочину. Вітчизняним кримінальним правом відкидається так названа "оціночна концепція вини", відповідно до якої виною вважається не дійсний, умисел чи необережність, а той докір, та оцінка, що дає суддя поведінці особи. Ця теорія дає в руки судді широкі можливості визнавати наявність вини, виходячи зі своєї правосвідомості, розсуду, у той час як він повинний спиратися на закон.

2. Вітчизняне право виходить із принципу суб'єктивного ставлення в вину, тобто відповідальності за скоєне діяння і його наслідки лише при наявності вини. Воно виключає об'єктивне ставлення в вину, тобто відповідальність за наслідки безвинно. Така теорія далека від цивілізованої системи права. Однак порушення цього принципу іноді зустрічаються в практиці, коли, лише виходячи з тяжкості наслідків, і, не установивши меж вини, особу притягають до кримінальної відповідальності.

3. Відсутність вини означає відсутність суб'єктивної сторони і, отже, складу злочину, кримінальної відповідальності і покарання. Немає вини – немає і цього ланцюжка, він переривається.

4. Вина має велике значення для правильної кваліфікації злочину і для визначення міри покарання за вчинене.

Форми вини.

У діючому праві передбачені дві форми вини: умисел і необережність. Ці форми відображають саме ті психічні процеси, що роблять діяння злочинним.

У нашому праві поняття умислу та необережності (їхніх видів) закріплені в законі (КК), що виключає різні підходи до рішення даного питання. Кожна форма вини містить у собі ознаки, що характеризують свідомість (інтелект) особи і його волю. Тому перші з цих ознак називаються інтелектуальними ознаками (моментами, елементами), а другі – вольовими ознаками. Різне співвідношення інтелектуальної і вольової ознак психічної діяльності особи і дає можливість конструювати різні форми вини і їхні види.

Умисел. Злочин визнається скоєним умисно, якщо особа, яка його що вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер вчиненого їм діяння ( дії чи бездіяльності), передбачала суспільно небезпечні наслідки та бажала чи свідомо допускала настання цих наслідків.

З цього формулювання видно, що закон знає два види умислу: умисел прямий та непрямий (евентуальний).

Прямий умисел має місце там, де особа усвідомлює суспільно небезпечний характер вчиненого їм діяння, передбачає можливість чи неминучість настання суспільно небезпечних наслідків цього діяння і бажає настання цих наслідків.

Непрямий умисел має місце там, де особа усвідомлює суспільно небезпечний характер вчиненого їм діяння, передбачає тільки можливість настання суспільно небезпечних наслідків цього діяння, не бажає цих наслідків, хоч свідомо допускає їхнє настання.

У залежності від ступеня передбачення суспільно небезпечних наслідків у теорії кримінального права прийнято поділяти умисел на конкретизований (визначений) і неконкретизований (невизначений).

Конкретизований – це такий вид умислу, при якому особа чітко і ясно представляє наслідки свого діяння. Цей вид умислу підрозділяється у свою чергу на простий і альтернативний.

Неконкретизований умисел необхідно встановлювати й аналізувати по тим кримінальним справам, де винний, задовольняючи почуття помсти, ненависті, ревнощів шляхом здійснення протиправних дій, взагалі передбачає настання суспільно небезпечних наслідків, але не представляє, у чому вони конкретно проявляться.

Необережність та її види (ст. 25 КК).

Злочин визнається вчиненим з необережності, якщо особа його що вчинила передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків вчиненого їм діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або хоч і не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але повинна була і могла їх передбачати.

Злочинна недбалість це вид необережної форми вини, при якій особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків вчиненого їм діяння, хоч повинна була і могла їх передбачати.

Казус (випадок) – це невинне заподіяння шкоди суспільним відносинам, що виключає притягнення до кримінальної відповідальності особи, що вчинила дане діяння.

Казус полягає в тому, що особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків вчиненого їм діяння, і по обставинах справи не могла і не повинна було їх передбачати.

Подвійна (складна) чи змішана форма вини.

У діючому праві маються склади злочинів, кваліфіковані по наслідках. Це такі склади, де як кваліфікуюча ознака фігурує якийсь наслідок, що обтяжує відповідальність (кваліфікацію). Прикладами можуть служити, зокрема, ч.2 ст. 121 КК, ч.3 ст. 133 КК, ч. 2 ст. 134 КК.

У цих складах злочинів певну складність має об'єктивна сторона, а слідом за нею і сторона суб'єктивна. Якщо сам основний злочин відбувається навмисно, то до обтяжуючого наслідку встановлюється необережність. Так, з "змішаною" формою вини відбувається навмисне тяжке тілесне ушкодження, що потягло з необережності смерть потерпілого.

3. Формою вини у злочині, вчиненому Полтавцем є злочинна недбалість має місце там, де особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків вчиненого їм діяння, хоча повинна була і могла їх передбачати.

Злочинна недбалість містить у собі два елементи: інтелектуальний і вольовий.

Інтелектуальний елемент у злочині Полтавця проявляється у свідомому недотриманні правил обережності, у свідомій зневазі до існуючих, установлених правил обережності. Тому, що він електрик і мав би знати, що, якщо хтось доторкнеться до дроту то струм його вб’є і ніяк не захистив людей від цього.

Об'єктивний критерій виражений у законі в словах – Полтавець повинен був передбачати можливі наслідки своїх дій. Суб'єктивний критерій – Полтавець міг передбачати такі наслідки.

4. Якщо Полтавець перед підключенням електроструму попередив про це сусідів, в том числі й Котова, а також перед теплицею встановив попереджувальні щити з написом “Обережно напруга! Прохід заборонено!”?, то рішення суду зміниться.