1.2. Виховання культури поведінки молодших школярів. Змістовий компонент.

Молодший шкільний вік - особливий етап у формуванні ставлення людини до оточуючого світу. Саме в цей час формується спрямованість особистості - громадська, колективістська чи, навпаки, егоїстична, індивідуалістська. Цей вік особливо сприятливий для формування основ культури поведінки: молодші школярі вже здатні сприймати вимоги до своєї поведінки, вони піддатливі зовнішньому впливові, схильні до наслідування, вірять учителю, коли він говорить їм про необхідність виконання моральних норм. В ці роки дитина отримує знання про навколишній світ, у неї починає формуватися певне відношення до людей, до праці, виробляються навички і звички правильної поведінки, складається характер.

У вітчизняній системі народної освіти особлива увага приділяється моральному вихованню підростаючого покоління. Одним із напрямків у моральному розвитку дитини є виховання культури поведінки.

Педагогічна наука має певний досвід щодо визначення шляхів, форм і методів формування культури поведінки молодших школярів.

Виховання культури поведінки слід розглядати як важливу соціальну, педагогічну й психологічну проблему, від успішного розв'язання якої залежить

розвиток у підростаючого покоління високих моральних якостей, глибокої інтелігентності й справжнього духовного багатства. Психологічна наука під культурою поведінки розуміє сукупність зовнішніх виявів особи, які адекватні її внутрішньому змісту, тобто її внутрішнім моральним властивостям. Вона являє собою динамічний стереотип, який формується під впливом зовнішніх умов життя людини [23; 4].

Цілеспрямована, систематична робота з виховання навичок і звичок культурної поведінки починається з приходом дітей у школу. Саме в початкових класах закладаються основи акуратності й охайності, увічливості, точності, прищеплюються гарні манери, уміння культурно поводитися в школі, будинку, на вулиці й у громадських місцях. Якщо елементарні норми культурної поведінки не щеплені дітям з раннього віку, то пізніше приходиться заповнювати цей пробіл і нерідко проводити більш важку роботу перевиховувати школярів, у яких укоренилися негативні звички. Відсутність елементарних звичок у дітей утрудняє роботу над вихованням у них більш тонких і складних проявів культурної поведінки: такту, делікатності, невимушеності, добірності манер і т.д.

Культура поведінки тісно зв'язана з внутрішньою культурою людини, вимогами естетики, із загальноприйнятими тенденціями і звичаями. Внутрішня культура багато в чому визначає зовнішню поведінку людини, але і зовнішня сторона поведінки впливає на внутрішню культуру - змушує людину бути витриманим, внутрішньо зібраним, уміти володіти собою [8; 58]. Недбалість у зовнішньому вигляді, брутальність, неуважність, безтактність поступово формують відповідні негативні якості особистості. Тому з раннього віку необхідно озброїти дітей знанням правил культури поведінки, звичками їхнього виконання.

Важливою умовою успішного формування культури поведінки учнів молодших класів є продумана система у виховній діяльності вчителя. Безсистемність призводить до того, що увага дітей нерідко акцентується на другорядному, а найважливіші правила залишаються поза увагою учнів і не

засвоюється ними. Відомо, що знання та навички, які подаються без необхідного логічного зв'язку й нерегулярно, не закріплюються і надзвичайно швидко втрачаються.

Істотною особливістю мислення учнів 1-4 класів є його конкретність, ситуативність. Тому в робот із ними не можна обмежуватись абстрактними повчаннями. Слід не тільки ставити вимоги і розкривати зміст кожного правила культурної поведінки, а й конкретизувати кожну вимогу, роз'яснювати й показувати, як саме треба поводитись у різних ситуаціях. Дитина повинна чітко уявляти, якої саме поведінки вимагають від неї у тих чи інших обставинах. У цьому аспекті цікавими й корисними для вчителя молодших класів будуть поради дитячого письменника О.О.Дорохова, викладені у книзі "Как себя вести" [23; 17]. Добре вивчивши психологічні особливості молодших школярів, письменник радить учителям починати розмову з учнями 1-4 класів з конкретних подій, з яких випливає необхідність дотримання правил культурної поведінки, на конкретних прикладах показувати, як саме слід поводитись у тих чи інших обставинах.

Але лише розповідей, нехай і яскравих, для успішного виховання культури поведінки учнів недостатньо. Кожну з них необхідно доповнювати показом, вимагати від дітей повторення за прикладом учителя певних форм поведінки, поки вони не стануть звичними. Формування правильних навичок і звичок поведінки - одне із важливих завдань, яке необхідно розв'язувати, виховуючи культуру поведінки молодших школярів. При цьому не можна забувати, що звички виробляються надзвичайно повільно, а їх закріплення вимагає постійних вправлянь. Тому робота вчителя і батьків повинна спрямовуватися на наполегливе, терпляче вправляння дітей у добрих вчинках і правильних способах поведінки в процесі всієї різноманітної їх життєдіяльності.

Наслідувальна здатність молодших школярів вимагає від учителя бути прикладом для них в усьому. Виховуючи у дітей звичку до порядку та дисципліни, повагу до шкільних правил, доброзичливе ставлення до людей,

культуру мови, вчитель насамперед сам повинен бути в цьому зразком для учнів.

Зміст роботи з учнями початкових класів по вихованню у них культури поведінки визначається умовами шкільного життя, більш широкими, порівняно з дошкільним віком, її можливостями. Тому за своїм змістом робота може проводитися по таких основних напрямках: ознайомлення з правилами поведінки у школі; правилами особистої гігієни та охайності; правилами спілкування з людьми; правилами поведінки вдома, на вулиці та у громадських місцях, правилами поведінки у гостях та ін.

Малята прийшли у перший клас. Все для них тут нове - і розпорядок дня, і обстановка, і обов'язки. Отже, насамперед важливо показати і пояснити дітям, як вони повинні поводитися в нових умовах. Напрям роботи, який охоплює всі ці питання, можна об'єднати загальною темою: «Ви тепер не просто діти, ви - українські школярі». Цю загальну тему, потрібно розділити на окремі підтеми, в процесі вивчення яких діти поступово ознайомлюватимуться з новими для них вимогами.

У перший же день занять варто організувати бесіду «Наш клас», у ході якої слід розповісти та показати, як тримати себе у класі, сидіти за партою, заходити до класної кімнати і виходити з неї, вітати вчителя та інших дорослих, вставати без шуму і так, щоб не зачіпати товариша, дотримуватися чистоти тощо.

Наступне заняття може бути присвячене питанням культури спілкування дітей між собою та з учителем. На ньому слід пояснити, чому важливо уважно ставитися до товаришів, подавати їм в усьому допомогу. Розказати що вчителя і всіх дорослих треба називати на «Ви», звертатися до них по імені й по батькові, вітатися першим.

На одному із занять дітей необхідно ознайомити з правилами ввічливості. Розповісти, що таке ввічливість, коли треба вживати слова «будь ласка», «дякую», «пробачте», «дозвольте», показати, як виконувати правила ввічливої поведінки. Обговорюючи правила ввічливості, слід посилатися на позитивні

приклади поведінки дітей. Робота по засвоєнню школярами правил ввічливості повинна поступово ускладнюватися, збагачуючись новими поняттями, нормами, вимогами.

У роботі з дітьми молодшого шкільного віку особливе значення має наочність. Тому вчитель, готуючись до проведення роботи по прищепленню учнями правил ввічливості, велику увагу має приділяти добору відповідного ілюстративного матеріалу - картин, карикатур, малюнків, діафільмів, кіно фрагментів тощо.

Поряд із словесними формами роботи досвідчені педагоги запроваджують систему вправ, під час яких навички ввічливої поведінки закріплюються, конкретизуються.

Всі ці вправи ознайомлюють дітей із способами поведінки у різних життєвих ситуаціях, збагачують їх досвід.

Значне місце у системі роботи по вихованню культури поведінки повинні посідати питання особистої гігієни й охайності, які виробляються у дитинстві. Дітей необхідно поступово привчати чисто умиватися, щоденно мити шию, ноги, чистити зуби, мити руки перед їдою, стригти і чистити нігті, охайно зачісуватись, прати і прасувати одяг, чистити взуття тощо. Привчають дітей до охайності щоденно, використовуючи різні форми і методи роботи.

Якщо у І класі вчителі приділяють увагу лише питанням охайності, то у ІІ-ІУ класах великого значення надають формуванню хорошого смаку. У вирішенні цих питань істотне місце відводиться грі «У ляльковому ательє», де на прикладі ляльок діти обговорюють, як треба одягатися, що таке краса і скромність в одязі, гарний смак.

Першорядне місце у системі роботи по вихованню культури поведінки займає вироблення в учнів навичок і звичок культури спілкування з людьми, поведінки у сім'ї, на вулиці та у громадських місцях. ГІри цьому важливе значення має виховання культури мови, прищеплення способів правильної поведінки за столом, у кіно та театрі, на вулиці, у транспорті, правил поведінки

з старшими і малюками, з старими і хворими, з сусідами по квартирі та з членами сім'ї.

Істотну роль у засвоєнні учнями правил культури поведінки відіграють рольові ігри. Навичок піклування про малюків школярі набувають, беручи участь у шефській роботі в дитячому садку та у грі «Дитячий садок»; навичок спілкування з дорослими, а також з людьми, які потребують допомоги - в іграх «У лікарні», «Ми їдемо у трамваї», «Я - мамина помічниця», «Ми у театрі», навичок поведінки на вулиці - в іграх «Світлофор», «Червоний, жовтий, зелений», «Ми пішоходи» тощо.

Отже, чіткість колективних вимог, їх доступність для учнів цієї вікової групи, постійна правильна реакція колективної думки на їх порушення роблять їх важливим засобом виховання культури поведінки школярів не на словах, а на ділі.