48.Міста, ремесла і торгівля Правобережної та Лівобережної України.

Правобережжя

Торгівля. Важливу роль у розвитку товарно-грошових відносин відігравала торгівля. Основними місцями, де відбувалися товарно-грошові операції, були ярмарки, базари й торги. В Україні наприкінці XVII ст. на Лівобережжі збиралося 390 ярмарків, на Слобожанщині - 271. З відродженням Правобережжя в 40-60-х роках XVIII ст. тут відбулося 42 ярмарки. Як правило, ярмарки збиралися кілька разів на рік і приурочувалися до релігійних свят. Збільшилася кількість торгів і базарів та днів їх проведення. Наприкінці XVIII ст. в Україні щороку їх проводилося більш як 16 000. Найбільші і найбагатші за асортиментом продукції ярмарки були в Києві, Ромнах, Ніжині, Кролевці, Стародубі, Харкові, Сумах, Львові. У Київ на Хрещенський контрактовий ярмарок, відкритий 1797 р. замість ярмарку в Дубні на Волині, приїжджало близько 5000 осіб. Товарообіг ніжинських і роменських ярмарків сягав 4 млн рублів. Наприкінці XVIII ст. ярмаркову торгівлю витіснила постійна торгівля в крамницях, магазинах, а також щотижневі торги, що свідчило про зростання внутрішнього ринку.

Наступною ланкою системи внутрішньої торгівлі після ярмарків були торги, які спеціалізувалися на продажу певного товару (Глухів - хліба, Ромни - тютюну, Львів - худоби тощо). На них скуповували товар для оптового продажу на ярмарках.

Провідними промислами в українських землях цієї доби були млинарство, винокуріння, селітроваріння, чумацтво. У виробництві починають впроваджувати примітивні механізми, які використовували силу води та вітру. Особливу роль відігравало широке впровадження у виробничий процес водяного колеса, що зумовило перехід від ручного виробництва до механізованого. Наприкінці XVIII ст. виникли перші доменні мануфактури, на яких спочатку виплавляли чавун, а потім сталь.

Лівобережжя

У другій половині XVIII ст. було проведено секуляризацію монастирських маєтків на Лівобережжі, Слобожанщині й Півдні України. Більшість церковних угідь перетворилися на державну власність або опинилася в руках світських можновладців. У цей період спостерігається поступова заміна земельних податків грошовими, причому простежується тенденція до швидкого зростання їх на користь казни. Так, ще до 1765 р. не було чітко регламентовано державного податку. Консистенські збори, що стягувалися як натурою, так і грішми, то збільшувалися, то зменшувалися (відповідно до умов і господарських можливостей самих посполитих). У 1765 р. було запроваджено "рубльовий оклад", якому підлягали всі двори селян, міщан, козаків-підпомічників, а також підсусідки.

За рівнем розвитку промисловості й торгівлі Україна відставала від Німеччини, Англії та Нідерландів. І все-таки на цей час уже окреслився процес розкладу цехових ремесел, і в багатьох промислах відбувалося зародження початкових форм мануфактурного виробництва. Особливо виразно подих нової цивілізації проявлявся, на відміну від Нідерландів і Німеччини, не в промисловості й торгівлі, а в сільськогосподарському виробництві Півдня України. Адже становлення козацького стану супроводжувалося розвитком якісно нового типу господарства - за суттю фермерського. І суперечності між ним і наступним фільварково-панщинним господарством, яке ґрунтувалося на праці закріпаченого селянина, стали однією з основних причин соціального вибуху в 1648 р.