3.3 Впровадження у виробництво інтенсивних технологій

У комплексі заходів, які забезпечують ефективність сільського господарства, важливе місце посідає економічно обґрунтований рівень інтенсифікації виробництва. Рівень інтенсивності характеризує обсяг виробництва продукції та ступінь насиченості галузі сукупними вкладеннями коштів з розрахунку на одиницю площі або голову худоби. Інтенсифікація, як одна із форм розширеного відтворення, проявляється у більш інтенсивній експлуатації наявного виробничого потенціалу та залученні додаткових ресурсів для одержання більшої кількості конкурентоспроможної продукції.

Проте більшість аграрних підприємств не здатні самостійно забезпечити фінансове підґрунтя цього процесу, зокрема: оновлювати матеріально- технічну базу, впроваджувати нові технології внаслідок скрутного фінансового становища.

Вперше послідовне вчення про інтенсифікацію сільського господарства було створене К. Марксом. На основі досліджень змін, які відбувалися в сільському господарстві в результаті прикладання капіталу до незмінної площі землі, він дав класичне визначення інтенсифікації: «В економічному значенні під інтенсивною культурою розуміють не що інше, як концентрацію капіталу на одній і тій же земельній площі замість розподілу його між земельними ділянками, які розміщені одна біля одної».

В основі сучасної української методології визначення економічної ефективності інтенсифікації сільськогосподарського виробництва лежать праці таких науковців, як В.Я.Амбросов, В. Андрійчук, В.І.Бойко, О.А.Бугуцький, П.І.Гайдуцький, М.Я.Дем'яненко, С.І.Дем'яненко, Ю.С.Коваленко, .І.Лукінов, В. Мертенс, В. Мацибора. Завдяки дослідженням названих учених були узагальнені та вдосконалені підходи до інтенсифікації як до інноваційного шляху розвитку аграрного сектору.

Але недостане вивчення таких питань, як вплив інтенсифікації на економічну ефективність виробництва аграрної продукції, порівняльна характеристика застосування інтенсивних і малозатратних технологій ведення сільського господарства, відсутність дієвого макроекономічного механізму забезпечення інтенсивного ведення галузі зумовлюють актуальність дослідження.

Термін «інтенсивність» у дослівному перекладі означає „напруженість" («напруга»), посилена або більш продуктивна діяльність.

Свого часу серед науковців найбільш поширеними були «витратна» і «результативна» концепції інтенсифікації як форми розширеного відтворення.

Згідно із «витратною» концепцією, сутність інтенсифікації сільськогосподарського виробництва зводиться до концентрації сукупних затрат уречевленої та живої праці на одиницю земельної площі (голову тварин), тобто концентрація капіталу з метою нарощення обсягів виробництва продукції. Витратна концепція в умовах обмежених виробничих ресурсів не є раціональною: не можна вважати, що із зростанням витрат на одиницю земельної площі автоматично збільшуватиметься вихід продукції.

Прибічники «результативної» концепції основу сутності інтенсифікації ґрунтують на результативних показниках (виході продукції з одиниці земельної площі або від однієї голови худоби). Взявши за основу лише результат виробництва, прихильники цієї концепції недооцінювали роль витрат і капітальних вкладень у розвиток землеробства і тваринництва. Не можна збільшити обсяг виробництва продукції при незмінних витратах на її одиницю, не залучивши додаткових ресурсів.

Найбільш повним та вдалим є визначення інтенсифікації, як концентрації до оптимального рівня авансованого капіталу і живої праці на одиницю земельної площі (голову сільськогосподарських тварин), що забезпечує випереджаюче збільшення виробництва продукції з цієї площі і підвищення раціональності вкладених ресурсів. Основною метою інтенсифікації аграрних підприємств є приріст високоякісної продукції та підвищення ефективності виробництва на засадах сталого розвитку, зниження матеріально-грошових і трудових затрат на одиницю продукції внаслідок якісного удосконалення всіх сторін виробництва. Чинниками інтенсифікації можуть бути лише ті, які є продуктом науково-технічного прогресу і забезпечують необхідне зростання ефективності підприємства.

Напрями інтенсифікації сільськогосподарського виробництва включають: хімізацію, меліорацію, селекцію та насінництво, біотехнології, спеціалізацію, механізацію та автоматизацію, ресурсо- і енергозберігаючі технології, нові форми організації, приріст інвестицій і капітальних вкладень [3].

Виділяють наступні ознаки інтенсифікації:

• додаткові вкладення засобів виробництва (сільськогосподарської техніки, добрив, поголів'я худоби) і живої праці на одиницю земельної площі;

• збільшення вкладень супроводжується підвищенням їх якості (вдосконалюється сортовий і породний склад сільськогосподарських культур і тварин, добрив; запроваджуються нові машини, нові технології і способи утримання худоби);

• вдосконалюються форми і методи організації праці і ведення господарства, підвищується кваліфікація кадрів.

Таким чином, інтенсифікація - це соціально-економічний процес, спрямований на збільшення виробництва продукції, підвищення її якості та зниження собівартості на основі впровадження у виробництво нових технологій, засобів, сортів сільськогосподарських культур і порід тварин, нових форм організації праці та виробництва, підвищення кваліфікації кадрів тощо.

Впродовж останніх років інвестиції в сільськогосподарське виробництво коливалися з тенденцією до скорочення. Так у 2010 р. суб'єктами господарювання за рахунок усіх джерел фінансування у сільське господарство, мисливство, лісове господарство України вкладено 12,2 млрд. грн. інвестицій в основний капітал, що на 16,5% менше, ніж у 2009 р. Слід зазначити, що у загальній сумі домінували інвестиції у рослинництво (68,2%).

Аналізуючи загальні тенденції динаміки основних показників рівня інтенсивності, необхідно враховувати економічні умови цього періоду: часто інфляційні процеси та зростання цін лише створюють видимість збільшення поточних витрат виробництва та фондових вкладень, але не збільшують їх натурально-речових обсягів. У зв'язку з цим, особливої актуальності набувають натуральні показники, такі, як: наявність основних виробничих засобів і енергетичних потужностей, рівень механізації виробничих процесів, споживання і якість кормів та добрив, забезпеченість кваліфікованими кадрами, форми та якість агротехнічних, зоотехнічних і ветеринарних заходів тощо.

Слід відмітити, що передумовою інтенсифікації є концентрація виробництва. Так продуктивність великотоварних підприємств значно вища, ніж у середньому по підприємствах.

Але якщо розглянути процес поширення інтенсифікації, то ми можемо побачити, що частка підприємств, що впроваджували інновації, невисока. Це провокує неналежну якість і високу собівартість продукції, натомість імпортна сільськогосподарська продукція є значно дешевшою за вітчизняну.

Основою інтенсифікації є прогресивні технології виробництва продукції. Вони поєднують складові біологічного, агротехнічного, зоотехнічного, ветеринарного, організаційно-економічного та екологічного характеру. Слід зазначити, що основним недоліком розроблених технологій є неекономне витрачання ресурсів, сучасні ж умови вимагають ресурсоощадності і зниження собівартості продукції. Адже технологія разом з вирішенням проблеми збільшення продуктивності повинна забезпечувати підвищення економічної ефективності виробництва, бути економічно, енергетично і екологічно виправдана.

У зв'язку з цим, в останні роки відбувається деінтенсифікація сільського господарства, технологія виробництва характеризується суттєвим зменшенням споживання технічних засобів та інших ресурсів насамперед через підвищення цін на матеріально-технічні ресурси, які значно випереджають зростання цін на продукцію галузі. Тому інтенсивну технологію виробництва можуть застосовувати лише ті аграрні підприємства, які мають ресурсний потенціал або можливість залучити додаткові кошти. Оскільки таких господарств небагато, більшості сільськогосподарських підприємств доцільно застосовувати ресурсозберігаючу технологію виробництва продукції, яка дозволяє виробляти їх з мінімальними витратами без зменшення урожайності та продуктивності тварин.

Для оцінки результативності інтенсифікації доцільно застосовувати витратно-продуктивний коефіцієнт, який відображає співвідношення темпів підвищення витрат на гектар площі (голову тварин) і темпів росту урожайності (продуктивності), що дозволить коригувати факторно-результативні параметри.

Зрозуміло, збільшення витрат виробництва буде доцільним лише в разі зростання його результативності. Так підвищення рівня годівлі великої рогатої худоби економічно виправдане лише в тому випадку, коли воно забезпечує зростання продуктивності.

Для формування інтенсивного типу виробництва обов'язково слід врахувати, що кожен напрям інтенсифікації має граничну межу використання, нехтування якою може негативно впливати на агроекологічну систему. Йдеться про екологічно допустимий граничний рівень того чи іншого чинника інтенсифікації.

Аграрне виробництво потребує пошуку резервів підвищення економічної ефективності як на господарському, так і на позагосподарському рівнях. Зробити виробництво прибутковим лише за рахунок внутрігосподарських важелів неможливо. Внутрішні виробничі та невиробничі резерви ефективності виробництва повинні активізуватися одночасно з державною підтримкою вітчизняного товаровиробника. Враховуючи обмеженість державного бюджету, державна підтримка повинна відповідати наступним принципам: адресність, цілеспрямованість, системність, що сприятиме стійкості виробництва продукції, підвищенню його ефективності та конкурентоспроможності. Одночасно необхідно забезпечити політику протекціонізму на державному рівні: якщо українська влада має на меті оздоровлення економіки, вона повинна врахувати стан і подальший розвиток аграрного виробництва.

Широкомасштабне запровадження інновацій з метою інтенсифікації сільського господарства та підвищення її економічної ефективності можливе через створення сприятливого економічного середовища, яке характеризується доступністю для суб'єктів підприємницької діяльності інформації про наукові розробки, об' єктивністю нормативно-правового законодавства, стабільністю державної фінансової підтримки сільськогосподарських товаровиробників.

Інтенсифікація виробництва - це процес концентрації сукупних затрат уречевленої і живої праці, що передбачає збільшення виходу продукції і підвищення економічної ефективності її виробництва. Інтенсифікація виробництва сільськогосподарської продукції полягає у веденні розширеного виробництва, яке забезпечується за рахунок додаткових капіталовкладень, технічно удосконалених засобів виробництва і висококваліфікованої праці в розрахунку на голову тварин.

Інтенсифікація аграрного виробництва має багатофакторний характер і вимагає комплексного, системного підходу до його дослідження та впровадження. Інтенсивний розвиток сільського господарства за такого підходу сприятиме економічному зростанню сільськогосподарських підприємств, формуванню кваліфікованого людського капіталу, забезпеченню продовольчої безпеки та збереженню довкілля.

ВИСНОВКИ

В даній курсовій роботі проведено аналіз оборотних коштів підприємства, рівня їх використання та шляхів підвищення ефективності їх використання. Аналіз проведено за період 2011-2013 рр.

У першому розділі курсової роботи викладені теоретичні основи аналізу оборотних засобів та їх загальна характеристика.

У другому розділі представлено організаційно-характеристику підприємства та аналіз використання оборотних засобів. Для характеристики були використані такі показники: коефіцієнт оборотності, коефіцієнт завантаження, тривалість одного обороту, показники фондовіддачі, фондомісткості, матеріаловіддачі, матеріаломісткості та рентабельності оборотного капіталу.

Аналізуючи проведені розрахунки, можна зробити висновок, що ТОВ СОП «Михайлівське» є одним із успішніших підприємств у Вінницькій області по виробництву і реалізації сільськогосподарської продукції. Підприємство характеризується ефективним використанням основних засобів, та наявністю шляхів їх оновлення. Також відбувається ефективне використання оборотних засобів, оборотних коштів. Ще однією позитивною рисою є наявність широкої системи джерел формування оборотних коштів. Це свідчить про те що підприємство раціонально використовує як власні так і залучені кошти для формування оборотних активів.

В третьому розділі було розглянуто шляхи підвищення ефективності використання оборотних засобів на підприємстві.

Дослідження показали, що хоча підприємство досить ефективно використовує наявні оборотні ресурси, все ж є резерви для підвищення ефективності їх використання.

Відомо, що критерієм ефективності керування оборотними коштами служить фактор часу. Чим довше оборотні кошти перебувають в одній і тій же формі (грошовій або товарній), тим за інших рівних умов нижче ефективність їхнього використання, і навпаки.

Проблема покращення використання оборотних коштів стала ще актуальнішою в умовах формування ринкових відносин. Інтереси підприємств вимагають повної відповідальності за результати своєї виробничо-фінансової діяльності. Оскільки фінансове становище підприємства знаходиться в прямій залежності від стану оборотних засобів і передбачає порівняння витрат з результатами господарської діяльності і відшкодуванням затрат власними засобами, підприємства зацікавлені в раціональній організації оборотних коштів — організації їх руху з мінімально можливою сумою для здобуття найбільшого економічного ефекту.

Запропоновані шляхи створюють резерви для покращання ефективності оборотних активів підприємства, які дозволять забезпечувати безперебійне постачання і реалізацію продукції з меншою сумою оборотних запасів і залучених джерел.

Важливою задачею в керуванні оборотними коштами є забезпечення оптимального співвідношення між платоспроможністю і рентабельністю шляхом підтримки відповідних розмірів і структури оборотних активів.

Слід також зазначити, що підприємство повинне підтримувати оптимальне співвідношення власних і позикових оборотних коштів, тому що від цього прямо залежить його фінансова стабільність і незалежність, можливість одержання нових кредитів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ареф’єва Е.В. Фінансовий менеджмент. Навчальний посібник. - К.: ЄУ, 2009. - 94 с.

2. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теорія економічного аналізу: Підручник. - 4-е вид - во; - М.: Фінанси та статистика, 2008. - 416 с.

3. Березівський П.С. Напрями інтенсифікації розвитку сільськогосподарських підприємств / П.С. Березівський, П.Н. Особа // Економіка АПК. - 2009. - №6 (174). - С.18-25.

4. Білейченко О. Структура обігових коштів в умовах ринкової економіки // Фінанси України. – 2008. - №5 – С. 70 – 72.

5. Бойчик І.М. Економіка підприємства. Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2007. - 480 с.

6. Боровик О. А. Аналіз динаміки оборотних коштів за видами економічної діяльності / О. А. Боровик // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. – 2008. – Вып. 2. – С. 25 – 99.

7. Ватченко О. Б. Політика управління оборотним капіталом на підприємстві // Вісник Сумського національного аграрного університету. – 2006. - №1. – С. 99 – 101.

8. Вітков М.С. Основні фактори інтенсифікації аграрного виробництва в перехідний період до ринку/ М.С. Вітков // Економіка АПК. - 2009. - №2 (168). - С. 17-20.

9. Демчук Л.А. Нормування оборотних засобів.// Економіка АПК – К.: 2004, №2, С. 56-58

10. Другус Г. М. Механізм формування оборотних активів підприємства // Вісник Сумського національного аграрного університету. – 2006. - №1. – С. 370 – 373.

11. Економіка підприємства / П.П. Руснак, В. Г. Андрійчук, А. А. Ільєнко та ін.; За ред. П. П. Руснака. – Біла Церква, 2003. – 256с.

12. Економіка підприємства: Підручник / За ред.. С. В. Покропивного. – 2-ге вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 528с.

13. Зятковський І.В. Фінанси підприємств: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2003. – 537 с.

14. Іванова М. В. Стимулювання працівників промислового підприємства щодо ефективного управління оборотними коштами // Регіональна економіка. – 2006. - №1. – С. 183 – 191.

15. Іванова Н.Ю. Аналіз беззбитковості виробництва: теорія та практика. - Посібник - К.: Лібра, 2009. - 71 с.

16. Ізмайлова К. В. Аналіз джерел формування активів // Фінанси України. - 2005. - №8. – С. 67 – 74.

17. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник. - К.: МАУП,2010р. - 148 с.

18. Карбовник А. Питання забезпечення оборотними коштами підприємств в умовах сучасної української економіки // Регіональна економіка. – 2000. – №2.

19. Кирилова О. В. Дослідження сутності оборотних засобів // Аграрний вісник. – 2006. – С. 150 – 152.

20. Ковальов В.В. Фінансовий аналіз: Управління капіталом. Аналіз звітів. - 2-е вид - ня., та доп. - Посібник - М.: Финансы и статистика, 2009. - 512 с.

21. Ковальчук І.В. Економіка підприємства: Навч. Посіб. – К.: Знання, 2008. – 679 с.

22. Кодацький В. П. Оцінка фінансового стану суб’єктів господарювання / Кодацький В. П. // Економіка АПК. – 2005. - №12. – С. 74 – 76.

23. Кононова О. О. Економічна сутність оборотних коштів // Інвестиції: практика та досвід. – 2007. - №24. – С. 21 – 24.

24. Котляр М. П. Аналіз фінансового стану підприємства / М. П. Котляр // Фінанси України – 2004. -№5. – С. 99 – 104.

25. Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз і планування. - Посібник - К.: Центр навчальної літератури, 2009. - 224 с.

26. Кузьмін О. Є., Олексієв І. Б., Фещур Р. В. Планування фінансово – економічних показників діяльності підприємства // Фінанси України. – 2005. - №11. – С. 93 – 102.

27. Кучеренко Т.Є., Уланчук В.С., Шайко О.Г. Звітність підприємств: Підручник / За ред.. В.С. Уланчука. – К.: Знання, 2008. – 492 с.

28. Лагун М. І. Методичні аспекти налізу фінансового стану підприємств у контексті прийняття управлінських рішень / Лагун М. І. // Формування ринкових відносин в Україні. -2007. – Вып. 7. – С. 109 – 113.

29. Лелюк О. О. Оцінка розміру та структури капіталу промислових підприємств / О. О. Лелюк // Економіка АПК. – 2008. - №1. – С. 101 – 106.

30. Лиса О. В. Вплив структури оборотних активів на показники фінансового стану підприємства // Экономика и управление. – 2006. - №6. – С. 33 – 37.

31. Лобов С.П. Система управління запасами підприємств // Економіка. Фінанси. Право. – 2003. – №7. – С. 18–23.

32. Манів З. О., Луцький І. М. Економіка підприємства. Навч. посіб. - К.: Знання, 2004. - 580 с.

33. Маргасова В. І. Стратегія управління оборотним капіталом // Вісник Національної академії. – 2003. - №4. – С. 218 – 224.

34. Міценко Н. І. Фінансовий аналіз як метод діагностики фінансового стану підприємства / Н. І. Міценко , І. П. Сорока // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. – 2008. – Вып. 2. – С. 192 – 196.

35. Нужна О. А. Оптимізація структури основних і оборотних засобів як важливий чинник конкурентоспроможності підприємств // Економіка АПК. – 2005. - №7. – С. 91 – 99.

36. Пап Л.В. Управління обіговими коштами підприємницьких структур //

37. Фінанси України. – 2005. – №6. – С. 96–99.

38. Поддєрьогін А. М. Фінанси підприємства: Підручник. - 3 тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2004. - 460с.

39. Попазова О. В. Економічна сутність управління оборотним капіталом // Інвестиції: практика та досвід. – 2007. - №5. – С. 33 – 36с.

40. Примак Т.О. Економіка підприємства: Навч. Посіб. – 5-те вид., стер. – К.: Вікар, 2008. – 219 с.

41. Прокопивний С.Ф. Економіка підприємства: Підручник/ Вид. 2-ге, пререроб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.

42. Савон Р.Л. Оборотність сукупних активів як фактор ефективності управління промисловим підприємством (зарубіжний і вітчизняний досвід) // Актуальні проблеми економіки. – 2002. – №12. – С. 53–59.

43. Савон Р.Л. Оборотність сукупних активів як фактор ефективності управління промисловим підприємством (зарубіжний і вітчизняний досвід) // Актуальні проблеми економіки. – 2002. – №12. – С. 53–59.

44. Сідун В.А., Пономарьова Ю.В. Економіка підприємства: Навчальний посібник: Вид. 2-ге, перероб. та доп.-К.: Центр навчальної літератури, 2006.-356с.

45. Сікора І. М. Особливості методики оцінки оборотних активів на виробничих підприємствах // Бух. облік. – 2004. - №9. – С. 13 – 18.

46. Слав'юк Р.А. Фінанси підприємств: Навч. посібник. – 3-тє вид., доп. І перероб. – К.: ПУЛ, 2002. – 461 с.

47. Слав'юк Р.А. Фінанси підприємств: Навч. посібник. – 3-тє вид., доп. І перероб. – К.: ПУЛ, 2002. – 461 с.

48. Сорока І. Г., Ростислав Б. Ф. Чинники впливу на ефективність функціонування оборотного капіталу // Регіональна економіка. – 2003.

49. Сорока Р.С. Чинники впливу на ефективність функціонування оборотного капіталу // Регіональна економіка. – 2003. – №3.

50. Сорока Р.С. Чинники впливу на ефективність функціонування оборотного капіталу // Регіональна економіка. – 2003. – №3.

51. Ткаліч О.В. Основні фактори інтенсифікації аграрного виробництва / О.В. Ткаліч // Економіка АПК. - 2009. - №12 (180). - С. 8-12.

52. Фінанси підприємств: Підручник/ керівник авт. кол. і наук. ред. проф.

53. Поддерьогін А.М. – 6-те вид. перероб і доп. – К.: КНЕУ, 2006. – 552 с.

54. Фінансовий менеджмент: Навч. посібник/ За ред. проф. Кірейцева Г.Г. – К.: ПУЛ, 2002. – 496 с.

55. Фінансово – економічний аналіз: Підручник / Буряк П. Ю., Римар М. В. , биць М. Т. та ін. Під заг. Ред..П. Ю. Буряка, М. В. Римара – К.: ВД "Професіонал", 2004. – 528с.

56. Хотомлянський О. Л. Комплексна оцінка фінансового стану піжприємтсва / Хотомлянський О. Л. // Фінанси України: Науково – теоретичний та інформаційно – практичний журнал міністерства Фінансів.

57. Шаповал В.М., Аврамчук Р.Н., Ткаченко О.В. Економіка підприємства.6 Уведення в спеціальність: Навчальний посібник/ за науковою і загальною редакцією д-ра екон. наук, проф.. Ткаченка В.А., - К: центр навчальної літератури, 2003. – 288 с.

58. Шваб Л.І. Економіка підприємства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. 4-е вид. – К.: Каравела, 2007 – 584 с.

59. Шегда А.В., Головаленко М.В. Ризики в підприємництві: оцінювання та управління: навч. посіб. / А.В. Шегда, М.В. Голова ненко; за ред., А.В. егіди. – К. : Знання, 2008. – 271 с.

60. Шипуліна Ю. С. Аналіз потенціалу інноваційного розвитку промислових підприємств Сумської області // Вісник СНАУ. Серія "Економіка і менеджмент", Вип. 5: 2006. - С. 27-35.

61. Шиян Д. В., Строченко Н. І. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. – К.: А.С.К., 2005. – 240С. – (Університетська бібліотека).

Размещено на Allbest.ru