Основні характеристики маніпуляторів і актуалізаторів

Маніпулятори	Актуалізатори
1	2
НЕПРАВДА (фальш, шахрайство). Маніпулятор використовує прийоми, методи, маневри. Він ламає комедію і грає ролі, що повинні справити враження, досконало вибирає почуття залежно від обставин	ЧЕСНІСТЬ (прозорість, щирість, сором'язливість). Актуалізатор здатний до чесного вияву своїх почуттів, якими б вони не були. Йому притаманні щиросердність, виразність, він по-справжньому буває самим собою
НЕУСВІДОМЛЕНІСТЬ (апатія, нудьга). Маніпулятор не усвідомлює справжнього значення життя. Він бачить і чує лише те, що хоче бачити і чути	УСВІДОМЛЕНІСТЬ (мисливець, інтерес). Актуалізатор добре бачить і чує себе й інших людей. Він чутливий до мистецтва, музики й інших виявів життя
КОНТРОЛЬ (закритість, нарочитість). Для маніпулятора життя подібне шахівниці. Він здається спокійним, однак тримає себе та інших під постійним контролем, ховаючи від них свої мотиви	ВОЛЯ (спонтанність, відкритість). Актуалізатор спонтанний. Він здатний до вільного вираження властивих йому можливостей. У житті він суб'єкт, а не об'єкт

                                                                                                                                         Закінчення таблиці 3

1	2
ЦИНІЗМ (безвір'я). Маніпулятор не довіряє собі й іншим. Він думає, що у стосунках між людьми існує тільки дві можливості: керувати чи бути керованим	ДОВІРА (віра, переконаність). Актуалізатор глибоко вірить у себе й інших, у можливість установити зв'язок з життям і справитися з труднощами тут і зараз

   Типологія людей І. Павлова ґрунтується на вченні про дві сигнальні системи: образній і тій, що відображає образи за допомогою слова. Перевага першої сигнальної системи характеризує художній тип, другої — розумовий тип, а їх рівновага — середній тип.    Наявність двох сигнальних систем у психіці людини пов'язана з діяльністю правої і лівої півкуль мозку: відносна перевага діяльності правої півкулі мозку людини дає змогу говорити про домінування першої сигнальної системи, а перевага лівої півкулі — про домінування другої. Ті, хто обробляє інформацію за допомогою лівої півкулі, люблять розв'язувати проблеми логічним шляхом. Вони активні й говіркі, радше зроблять висновки, ніж запропонують нові ідеї. Люди, що обробляють інформацію за допомогою правої півкулі, сильні своєю інтуїцією, добре мислять образно, їм подобається винаходити, знаходити головну ідею.    В управлінській діяльності важливими є і знання про відповідні схильності лівосторонніх (“лівші”) і правосторонніх (“правші”) людей, що слід брати до уваги під час проектування і компонування робочих місць, комплектування штату. Зважаючи на те, що серед лівосторонніх частіше трапляються обдаровані люди, дослідники рекомендують для поліпшення роботи з персоналом враховувати чинник “ліворукості”.    Під час з'ясування професійної придатності людини до відповідного виду діяльності психологи звертають увагу і на вроджені індивідуально-типові ознаки, до яких належать: тип переплетення пальців, ведуча рука, домінуюче око та ін. Дослідження виявили, що високій психологічній придатності до управлінської діяльності відповідають: сполучення правого домінуючого ока, лівого типу переплетення пальців і ведучої правої руки; сполучення правого домінуючого ока, правого типу переплетення пальців і правої ведучої руки; сполучення лівого домінуючого ока, лівого типу переплетення пальців і лівої ведучої руки. Низькій психологічній придатності відповідають: сполучення лівого домінуючого ока, лівого типу переплетення пальців і правої ведучої руки; правого ведучого ока, правого типу переплетення пальців і лівої ведучої руки. Керівники з лівим домінуючим оком більш консервативні й скептичні. Порівняно з “правоокими” вони повільніше думають, агресивніші, активніше прагнуть до незалежності, менш стійкі до стресу, менш адаптивні. Керівники з правим домінуючим оком є гнучкішими, спокійніше ставляться до змін, не бояться нового. Керівники з правим типом переплетення пальців недовірливі, схильні до суперництва. У них яскраво виражене прагнення до незалежності, самостійності. Люди з лівим типом переплетення пальців поступливіші, терплячіші, у них сильніше виражене “почуття ліктя”.    Надмірне захоплення психологічними діагнозами, як й ігнорування їх, не сприяє досягненню оптимального рівня управління організацією. Адже в кожної людини в певних ситуаціях можуть виявлятися риси майже всіх типів характерів. Знання потрібні для кращого розуміння людей, поліпшення соціально-психологічного клімату в організації.

Здібності

   У самореалізації особистості важливу роль відіграють і її здібності, що необхідно враховувати у процесі формування колективу організації, розстановки людей, управлінській діяльності загалом.

   Здібності — індивідуально-психологічні особливості особистості, що є передумовою успішного виконання нею певної діяльності.

   Формування здібностей відбувається на основі задатків — вроджених анатомо-фізіологічних особливостей нервової системи мозку. В основі однакових досягнень за певного виду діяльності можуть бути різні здібності, разом з тим одна й та сама здібність є умовою успішності різних видів діяльності. Здібності за основними видами діяльності бувають загальними і спеціальними. До загальних здібностей належать психічні властивості людини (увага, спостережливість, запам'ятовування, творча уява, розважливість та ін.). Доспеціальних здібностей — психологічні особливості індивіда, що забезпечують йому успіх у певному виді діяльності: образотворчі здібності (почуття лінії, пропорції тощо), математичні здібності (схильність до аналізу і синтезу тощо) та ін.    Отже, аналіз здібностей дає змогу зрозуміти, чому різні люди майже в однакових умовах життєдіяльності досягають різних інтелектуальних, творчих, професійних успіхів, швидше і краще за інших засвоюють знання, вміння, навички.    Поняття “здібності” є багатоаспектним і багатоплановим. Воно охоплює: — властивості людської душі, тобто сукупність психічних процесів і станів; — високий рівень розвитку загальних і спеціальних знань, умінь і навичок, який забезпечує успіх особистості в різних видах діяльності; — властивості та якості індивіда, які є суб'єктивними передумовами успішної діяльності.    Для психології актуальним є те, наскільки здібності зумовлені спадковістю і впливом соціального середовища. Щодо цього досить влучним є твердження, що спадковість визначає можливості людини, а середовище — наскільки до них вдається наблизитися. Здібності формуються в діяльності, розвиваються на основі генетично зумовлених задатків. Самі природні задатки як потенційні можливості людини ще не є запорукою її успішної діяльності в майбутньому, їх потрібно розвивати, що можливо в соціумі, складовою якого є практика життєдіяльності.    Здібності можуть існувати лише в постійному розвитку. Та здібність, яка не розвивається, яку людина перестає використовувати в практичній діяльності, з часом втрачається. Тільки завдяки постійним вправам вона підтримує і розвиває в собі відповідні здібності. А загалом успішність діяльності людини залежить від ефективного використання сукупності її здібностей, умілого компенсування тих, яких не вистачає. У цьому контексті психологія вважає актуальними такі закономірності: — ефективність будь-якої діяльності, зокрема управлінської, залежить не від однієї, а від кількох різних здібностей, поєднання яких може бути здійснене різними способами; — здібність, якої немає у людини, може бути компенсована іншими, високорозвиненими; — успіхи особистості в навчанні, праці, житті загалом залежать не тільки від її здібностей, а й від уявлення оточення про них; — продуктивність є важливим чинником розвитку здібностей людини. На неї впливають не тільки вроджені задатки, а й розвиток відповідної системи операцій, умінь і способів дії в конкретній галузі. Рівень розвитку операцій, умінь і навичок у свою чергу залежить від соціокультурного, етнопсихологічного середовища, зокрема від традицій управлінської культури, парадигм навчання і підготовки кадрів управління.    Ефективність управлінської діяльності значною мірою залежить від загальної здібності до управлінської діяльності (ЗЗУД). Про виразність ЗЗУД свідчать уміння керівника розв'язувати нестандартні завдання і проблеми, здатність мислити масштабно, а також наслідки вияву цих здібностей. Наприклад, керівника характеризують за ступенем різноманітності використовуваних ним прийомів і методів управління: чим вищий цей ступінь, тим сильніший керівник. У прямій залежності від управлінських здібностей керівника перебуває ефективність роботи з добору і розстановки кадрів: сильний керівник схильний підбирати сильних підлеглих, а слабкий — слабких. А тому шкода від слабкого керівника є подвійною: безпосередня (пряма) зумовлена низькою ефективністю його управлінської діяльності, побічна (непряма) пов'язана з негативною самоорганізацією. До інших наслідків ЗЗУД належать уміння правильно оцінювати діяльність підлеглих, перерозподіляти функції управління між керівниками нижчих рангів.

Емоції

   Ставлення людини до навколишнього світу, інших людей, до самої себе психічним способом виявляється через емоції.

   Емоції (лат. emoveo — хвилюю, збуджую) — психічне відображення у формі безпосереднього переживання життєвого змісту явищ і ситуацій.

   Вони є суб'єктивною формою вираження потреб, передують діяльності для задоволення потреб, спонукають і спрямовують її. Успіх і невдача, досягнення мети і крах ідеалів — усе це сприймається людиною насамперед емоційно. Різноманітність життєвих ситуацій породжує і різноманіття людських емоцій: позитивних і негативних, глибоких і поверхових тощо.    Завдяки емоціям людям легше порозумітися, об'єктивніше оцінити стан співрозмовника і ситуацію, спільну діяльність і спілкування. Такі базові емоції, як сором, подив, огида, задоволення, зацікавленість, радість, гнів, горе, зневага на обличчі, наприклад, африканця відображаються майже так само, як і на обличчі європейця. Отже, люди різних культур однаково сприймають і оцінюють вираз обличчя за емоційними станами. Це свідчить про вроджений характер основних емоцій. Але вродженими є не всі емоції, немало їх люди набувають у процесі навчання і виховання.    Емоції є внутрішньою мовою, системою сигналів, за допомогою яких індивід дізнається про те, що відбувається. Вони відтворюють відношення між мотивами і діяльністю. До основних емоційних станів людини, крім власне емоцій, належать почуття та афекти.    Почуття. Вони є однією з основних форм переживання людиною свого ставлення до предметів і явищ дійсності.

   Почуття — психічні стани і процеси, які відображають емоційний аспект духовного світу людини, її суб'єктивне переживання подій, емоційне ставлення до навколишньої дійсності.

   Почуття виконують сигнальну функцію, оскільки містять інформацію про оточення людини, є важливим регулятором її поведінки. Як досить стійкі психічні утворення, вони виокремлюють явища, які мають стабільну мотиваційну значущість.    Афекти. Свідченням їх є вчинки під впливом сильних емоцій, а не логіки розуму, зниження самовладання людини.

   Афект (лат. affectus — хвилювання, пристрасть) — сильний і відносно короткочасний емоційний стан, пов'язаний з різкою зміною важливих для суб'єкта життєвих обставин.

   Такими станами є, наприклад, лють, жах, відчай, екстаз (нестяма), екзальтація (збудження без затьмарення свідомості). Здебільшого вони супроводжуються виразною мімікою, жестикуляцією. Як правило, афекти не сприяють нормальній організації поведінки.    Прикладом афекту може бути несподіване переживання страху.

   Страх — короткочасна чи стійка емоція, породжена в людині дійсною чи уявною небезпекою.

   Як психологічне явище, він виражається в тривожних і болісних переживаннях, у переляку, жаху, паніці, а також у діях (стихійних чи свідомих), спрямованих на самозбереження. Йому передують нерішучість і сумніви. Виокремлюють такі види страху: страх бідності (убогості), критики, хвороби, любовного розчарування, старості й смерті. Оскільки страх є тільки станом людської свідомості, його можна контролювати і спрямовувати. Виховання стійкості до страху пов'язане з виробленням умінь володіти собою за його відчуття.    Автор бестселера “Думай і збагачуйся”, американський журналіст Наполеон Хілл (1883—1963) стверджував, що страх убогості найбільш руйнівний: він паралізує розум, руйнує уяву, вбиває самовпевненість, підриває ентузіазм, охолоджує ініціативу, розмиває цілі, унеможливлює самоконтроль, розладжує чіткість мислення, перешкоджає концентрації зусиль, позбавляє наполегливості, притягує невдачі, придушує любов, силує кращі почуття душі, нехтує дружбою, спричинює безсоння, тугу і сум. Він охарактеризував такі симптоми, передумови страху убогості: — байдужість. Виявляється вона у відсутності самолюбства, небажанні боротися з бідністю, інтелектуальній і фізичній ліні, безініціативності, нерозвинутості уяви, ентузіазму і самоконтролю; — нерішучість. її засвідчують невміння і небажання думати за себе, вичікувальна позиція; — сумнів. Проявляється у формі пояснень і вибачень з метою прикрити чи виправдати свої невдачі, іноді поєднується із заздрістю до чужих успіхів, їх критикою; — занепокоєння. Здебільшого його симптомами є прагнення шукати помилки в інших, жити не по кишені, зневажливе ставлення до своєї зовнішності, насуплений, похмурий вигляд, зловживання алкоголем, нервозність, невпевненість у собі; — зайва обережність. Супроводжують її намагання бачити тільки негативне, схильність до роздумів і розмов про можливі невдачі замість концентрації свідомості на засобах досягнення успіху, песимізм, що проявляється в загальній схильності до хвороб; — зволікання. Його засвідчують звичка відкладати на колись те, що мало бути зроблене значно раніше, трата сил на виправдання неробства, спілкування з тими, хто змирився з бідністю, надання переваги компромісу, а не жорсткій боротьбі, змирення з життєвими труднощами замість подолання їх.    Якими б емоції не були, вони завжди невіддільні від особистості, оскільки пов'язані з її потребами, відтворюють стан, процес і результат їх задоволення. Вдосконалення вищих емоцій і почуттів передбачає особистісний розвиток людини.

Вольові якості

   Прийняття й реалізація будь-яких рішень чи отримання себе від конкретних дій потребують відповідних вольових зусиль людини, актуалізації її волі.

   Воля — здатність людини, що виявляється у самодетермінації й саморегуляції діяльності та різних психічних процесів.

   Вольові акти індивіда пов'язані з докладанням зусиль, прийняттям рішень та їх реалізацією. В управлінській діяльності вольове рішення приймається в умовах різноспрямованих гіпотез, конкуруючих поглядів. Жодна з позицій не здатна остаточно перемогти без прийняття вольового рішення, під час якого відбувається самообмеження, стримування певних сильних потягів, свідоме підкорення їх іншим, значущим цілям. Вольова дія передбачає наявність продуманого плану здійснення вчинку. Особливою ознакою вольової дії є посилена увага до діяльності й відсутність безпосереднього задоволення у процесі й результаті її здійснення. Іноді людина спрямовує вольові зусилля на те, щоб не перемогти обставини, а подолати себе.    Воля виявляється в таких властивостях особистості, як сила волі, енергійність, витримка тощо. Це первинні вольові якості, що визначають поведінку людини. Вольову особистість вирізняють рішучість, сміливість, упевненість у собі, віра в справу. В управлінській діяльності без упевненості в собі й довіри не обійтися. Навіть у надто складних ситуаціях, настроївши свої думки на перемогу, постійно заохочуючи позитивні емоції, віру в успіх, людина неодмінно їх досягне — така формула перетворення будь-якого прагнення на реальність.

   Віра — особливий стан психіки людини, що полягає в повному і беззастережному прийнятті будь-яких повідомлень, текстів, явищ, подій чи власних уявлень і висновків, які надалі можуть виступати основою людського “Я”, визначати вчинки, судження, норми поведінки і відносини.

   Віра виражає внутрішні переконання людини в істинності ідеї, правильності плану, тому і є одним із енергетичних джерел волі.    Волю людини характеризують і відповідальність, дисциплінованість, принциповість, обов'язковість, діловитість, ініціативність.    Основними психологічними функціями волі є: — вибір мотивів і цілей; — регуляція спонукування до дій за недостатньої чи надлишкової їх мотивації; — організація психічних процесів у систему, адекватну виконуваній людиною діяльності; — мобілізація психічних і фізичних можливостей у ситуації подолання перешкод при досягненні поставлених цілей.    Розвиток вольової регуляції поведінки в людини відбувається у кількох напрямах: перетворення несвавільних психічних процесів у свавільні; набуття контролю над своєю поведінкою; вироблення вольових якостей особистості; свідома постановка перед собою все важчих завдань, які потребують значних вольових зусиль.

Мотиви й мотивація

   Психічну природу діяльності людини неможливо пізнати без з'ясування її мотивів, які психологія розглядає як складні інтегральні психологічні утворення.

   Мотив (лат. moveo — штовхаю, рухаю) — стійка особистісна властивість, яка охоплює потреби, є спонукальною причиною дій і вчинків.

   До структури мотиву, на думку психологів (Є. Ільїн), належать такі психологічні компоненти: — блок, що визначається потребами; — блок “внутрішнього фільтру” (моральний контроль, оцінювання зовнішньої ситуації, своїх можливостей, інтереси, нахили, рівень домагань); — цільовий блок (образ предмета, що може задовольнити потребу; ціль; процес задоволення потреб).    За своїм мотиваційним значенням особливо важливою є потреба.

   Потреба — стан індивіда, пов'язаний з відчуттям необхідності в чомусь важливому для існування й розвитку людини.

   Потреби є джерелом активності людини, завдяки їм здійснюється регулювання її поведінки, визначається спрямованість мислення, емоцій, почуттів і волі.    Серед основних потреб особистості виокремлюють: — біологічні (потреби в їжі, повітрі тощо); — матеріальні (потреба в одязі, житлі тощо); — соціальні (потреба в предметно-суспільній діяльності, в усвідомленні свого місця в суспільстві); — духовні (потреба в інформації — пізнавальній, моральній та ін.).    Всебічне пізнання причин поведінки людини пов'язане з аналізом її потреб, мотивів, які спричинилися до її конкретних вчинків, поведінки загалом. У таких випадках ідеться про мотивацію.

   Мотивація — сукупність причин психологічного характеру (система мотивів), які зумовлюють поведінку і вчинки людини, їх початок, спрямованість і активність.

   Феномен мотивації реалізується в різних її формах, що залежить від змісту і психічної сутності мотивів, особливостей структури особистості, віку, статі, соціальної диспозиції тощо.

Соціальні установки

   Одним із центральних у психології є поняття “установка” як готовність людини до певної активності, спрямованої на задоволення конкретної проблеми чи їх сукупності. Із різних її видів психологію управління цікавить передусім соціальна установка. Оскільки значною мірою вона стосується позиції, відносин особистості в організації, регулюють соціальну поведінку, ціннісні орієнтації особистості.

   Соціальна установка — суб'єктивна орієнтація індивідів як представників групи на певні цінності.

   Орієнтації диктують людині соціально прийнятні способи поведінки. У психології управління установку використовують під час вивчення: 1) ставлення особистості як члена групи (організації, установи тощо) до об'єктів, механізмів саморегуляції; 2) стійкості й погодженості соціальної поведінки індивіда під час прийняття управлінського рішення, прогнозування можливих форм поведінки персоналу за певних обставин тощо. В управлінській діяльності важливі такі функції установки: — визначення стійкості, послідовності, цілеспрямованості діяльності; — забезпечення стабільної діяльності в ситуації, схильній до змін; — звільнення суб'єкта від необхідності приймати рішення і мимовільно контролювати діяльність у стандартних ситуаціях; — визначення інертності діяльності, забезпечення важкості пристосування суб'єкта до нових ситуацій.    Ефекти установки безпосередньо виявляються тільки за зміни умов діяльності, спричинюються відповідністю чи невідповідністю внутрішніх потреб, ставленням людини до себе, соціальних вимог узагалі, конкретних фактів дійсності зокрема.

ВПЛИВ ТЕМПЕРАМЕНТУ НА ПРОФЕСІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ

ОСОБИСТОСТІ У СТРЕСОВИХ СИТУАЦІЯХ

УДК 159.923.4

В. В. Шевченко

П

ричина пильної уваги до проблеми реакції

особистості на стрес під час професійної

діяльності пов’язана з особливостями пе-

реходу до інформаційного суспільства, зростанням

науково-технічного прогресу. У зв’язку з цим стресо-

стійкість постає необхідною якістю, що дозволяє збе-

регти фізичне і психічне здоров’я людини, а питання

індивідуально-психологічних чинників стресостійкос-

ті, від яких залежить успішність професійної діяль-

ності в сучасному суспільстві, набувають особливий

науково-практичний інтерес.

Як показує аналіз наукових праць, вивченням

проблем стресу займалися як вітчизняні, так і за-

рубіжні психологи, зокрема Ф. Березін, К. Бернар,

Ф. Дамбар, П. Жані, Р. Ешбі, У. Кенон, М. Левітов,

О. Леонтьєв, О. Лурія, С. Сільверман, Я. Рейковський,

Г. Сельє, Д. Хорні та інші. Дослідники з’ясовують пси-

хологічну сутність стресостійкості, її компонентний

склад, чинники формування та розвитку, однак, не-

зважаючи на широку представленість цієї проблеми

у науковій літературі, все-таки недостатньо вивченим

залишаються питання індивідуальних відмінностей у

реакціях на стресогенні дії.

З огляду на це метою статті є з’ясування впливу

темпераменту на професійну діяльність особистості в

стресових ситуаціях.

Термін “стрес”, що набув у наші дні такого широко-

го застосування, уперше був введений у науковий обіг

щодо технічних об’єктів. У XVII ст. англійський учений

Р. Гук використовував це поняття для характеристики

об’єктів (наприклад, мостів), що зазнають навантажен-

ня та чинять опір йому. Ця історична аналогія цікава

тим, що поняття “стрес” у сучасній фізіології, психо-

логії, медицині включає уявлення про зв’язки стресу з

навантаженням на складні системи (біологічні, психо-

логічні, соціально-психологічні) і опором цьому наван-

таженню. Стосовно цих уявлень стрес розглядається

як фізіологічний синдром, що складається із сукупності

неспецифічно викликаних змін, як неспецифічна реак-

ція організму на вимоги, що ставляться до нього [7].

Стрес – це такий емоційний стан, який пов’язаний

з тотальною мобілізацією сил організму на пошук ви-

ходу із положення, що склалося [1]. Поняття стресу

ввів канадський учений Г. Сельє, який вважав, що

стрес – це неспецифічна відповідь організму на будь-

яку поставлену йому вимогу [8].

Пізніше поняття “стрес” стало використовува-

тись для опису станів людини в екстремальних умо-

вах на фізіологічному, психологічному і поведінково-

му рівнях.

Як показує аналіз наукових досліджень виник-

нення і переживання стресу залежить не стільки від

об’єктивних, скільки від суб’єктивних чинників, від

особистостей самої людини: оцінки нею ситуації, зі-

ставлення своїх сил і особливостей з тим, що вима-

гається, тощо. Будь-яка несподіванка, що порушує

звичайний перебіг життєдіяльності організму, може

стати причиною стресу або так званого стресу, за тер-

мінологією Г. Сельє. При цьому не мають значення ні

зміст самої ситуації, ні ступінь її об’єктивної загрози.

Важливим є лише суб’єктивне ставлення людини до

неї. З огляду на це, певна ситуація одними людьми

може сприйматися як стресова, а в інших – не викли-

кати жодної реакції.

Поведінка людини у стресовій ситуації залежить

не тільки від соціально зумовленої спрямованості її

особистості, але й від специфіки її природної органі-

зації, зокрема такої індивідуально-психологічної влас-

тивості, як темперамент.

За І. Павловим темперамент є найзагальнішою

характеристикою людини, однією із найголовніших

характеристик її нервової системи, а ця остання на-

кладає той чи інший відбиток на всю діяльність кож-

ного індивідуума.

Як показують дослідження, властивості нервової

системи є вродженими індивідуальними особливостя-

ми людини, які прямо або опосередковано впливають

абсолютно на всі компоненти психічної організації

людини, виявляються в її задатках і здібностях, по-

требах, мотивах і мотиваційних установках, темпе-

раменті і схильності до конкретних психічних станів,

здатності переносити інтелектуальні й фізичні наван-

таження, індивідуальному стилі та успішності вико-

нання діяльності.263

№ 54/2010

психологічні НАУКИ

Так, В. Небиліцин вказує на наявність зв’язків між

деякими характеристиками професійних якостей лю-

дини та основними властивостями її темпераменту,

він виділяє такі якості та їх зв’язки:

довгочасної витривалості – із силою нервових

процесів;

витривалості до екстремальної напруги та пере-

вантажень – із силою процесу збудження чи рівнова-

гою нервових процесів;

стійкості – із силою нервових процесів;

реакції на випадкові подразники – із рівновагою

нервових процесів;

перемикання – із лабільністю, підкреслюючи, що

лабільність не має однозначного визначення й потре-

бує детального дослідження [9].

Стійкість під час виконання професійної діяль-

ності залежить від типу нервової системи, її сили або

слабкості. Так, у результаті психологічного аналізу про-

фесії машиніста поїзда була виявлена така основна

професійно важлива якість, як здатність зберігати в

умовах тривалої монотонної діяльності високий рівень

готовності до дій в екстремальних ситуаціях. Ця якість

зазвичай не притаманна всім, але саме від неї багато в

чому залежить безаварійна робота машиніста [6].

Визначення темпераменту хворого допомагає

медичному працівникові передбачати характер мож-

ливої акцентуації особистості за несприятливих стре-

сових впливів, а в деяких випадках характер перебігу

і наслідки психічного розладу [2].

У меланхоліків стресові реакції найчастіше

пов’язані зі збудженням конституції, наприклад три-

вогою або переляком, фобією або невротичною три-

вожністю. У холериків типова стресова реакція – гнів.

Ось чому вони найчастіше страждають на гіпертонію,

виразкову хворобу шлунку, виразковий коліт. У флег-

матиків під дією стресу знижується активність щито-

видної залози, сповільнюється обмін речовин і може

підвищуватися вміст цукру в крові, що призводить до

переддіабетичного стану. У стресових ситуаціях вони

“налягають на їжу”, унаслідок чого можуть ставати до-

сить огрядними. Сангвініки зі своєю сильною нерво-

вою системою найлегше переносять стреси.

У свої дослідженнях В. Небиліцин висловив низку

припущень про те, що здатність витримувати екстрені

напруги й перенапруги, реакція на непередбачені по-

дразники, стійкість до дії факторів зовнішнього сере-

довища визначаються силою нервової системи, ба-

лансом нервових процесів та їх рухливістю тощо [9].

Зазвичай у психології сила нервової системи роз-

глядається як здатність клітин кори головного мозку

витримувати, не переходячи в гальмівний стан, або

дуже сильне, або дуже тривале за дією (хоча й не

сильне) збудження.

Виявлено відсутність зв’язку між рівнем досяг-

нень, тобто кінцевим результатом дій, і особливостями

темпераменту, якщо діяльність характеризується нор-

мальними умовами перебігу. Таким чином, незалежно

від ступеня рухливості або реактивності особистості в

нормальній, нестресовій ситуації, результати профе-

сійної діяльності зазвичай будуть однаковими, оскіль-

ки рівень досягнень буде залежати головним чином

від інших факторів, особливо від рівня мотивації та

здібностей. Разом з тим дослідження, що визнача-

ють цю закономірність, показують, що залежно від

особливостей темпераменту люди розрізняються не

стільки за кінцевим результатом дій, скільки за спосо-

бом досягнення цих результатів. У цих дослідженнях

індивідуальний стиль діяльності розглядався як шлях

досягнення результатів або спосіб вирішення постав-

лених завдань, зумовлених головним чином типом

нервової системи. Результати досліджень більшості

авторів доводять, що незалежно від особливостей

досліджуваних груп і експериментальних ситуацій, у

яких вивчався типовий для цих індивідів спосіб ви-

конання дій, саме тип нервових процесів впливає на

формування певного стилю діяльності.

Від темпераменту залежить, яким чином люди-

на реалізує свої дії, але при цьому не залежить їхня

змістовна сторона. Темперамент виявляється в осо-

бливостях перебігу психічних процесів, впливає на

швидкість пригадування і міцність запам’ятовування,

швидкість розумових операцій, стійкість і перемикан-

ня уваги.

Оскільки постійна мобілізація виснажує організм,

людина неусвідомлено прагне до таких ситуацій, які

не потребують від неї великих зусиль. Для низькоре-

активних людей (флегматиків і меланхоліків) харак-

терна перевага ситуацій, багатих стимулами, що ви-

магають від них менших фізіологічних витрат, тобто

більш комфортних і за психологічним, і за фізіологіч-

ним критеріями. Для високореактивних людей (санг-

вініків і холериків) оптимальна стратегія пов’язана зі

зниженням збудження за рахунок уникнення надмір-

ної стимуляції. Така перевага виявляється у виборі

відповідної форми діяльності – професійної, спортив-

ної тощо.

Експериментально доведено, що сангвініки й

холерики виявляють менший опір і знижену продук-

тивність у ситуаціях, коли умови й способи діяльності

чітко регламентовані і не припускають використання

індивідуальних прийомів. Регламентація діяльності

призводить до їх швидкого стомлення, і тому вони

надають перевагу виконанню дій, які можна довіль-

но перервати, а також прагнуть до чергування нео-

днорідних дій. Зміна способів або типу роботи, ство-

рюючи оптимальні умови для функціонування їхньої

нервової системи, охороняючи її від перевантаження,

дозволяє цим людям працювати ефективно тривалий

час без перерви і з малою кількістю помилок. Флег-

матики й меланхоліки, навпаки, в умовах чіткої ре-

гламентації виявляють більший опір і продуктивність,

ніж холерики й сангвініки. Звідси зрозуміло, що робочі

інструкції бажано формулювати з урахуванням типу

темпераменту працівників. Для одних потрібні чіткі,

детальні інструкції, для інших – узагальнені або такі,

що містять мінімальну кількість допоміжних вказівок.

Оптимізація професійної діяльності холерика по-

требує досить частого контролю, однак у роботі з ним

неприпустимі різкість, нестриманість, оскільки вони

можуть викликати негативну відповідну реакцію. У 264

Збірник наукових праць

психологічні НАУКИ

той же час будь-яка його провина повинна бути ви-

могливо й справедливо засуджена. Стосовно нього

негативну оцінку потрібно застосовувати в дуже енер-

гійній формі й настільки часто, наскільки це потрібно

для поліпшення результатів його роботи або навчан-

ня. Перед сангвініком варто безупинно ставити нові

якомога цікавіші завдання, які вимагали б від нього

зосередженості й напруги. Флегматика необхідно по-

стійно втягувати в активну діяльність і заохочувати

його зусилля. Він потребує постійного контролю. Його

не можна швидко переключати з одного виду діяль-

ності на інший. Щодо меланхоліка, то стосовно нього

неприпустимі не лише різкість, брутальність, але й

просто підвищений тон, іронія. Про провину, зробле-

ну меланхоліком, краще поговорити з ним наодинці.

До нього потрібно виявляти особливу увагу, вчасно

похвалити за виявлені успіхи, рішучість і волю. Нега-

тивну оцінку варто застосовувати якомога обережні-

ше, усіляко пом’якшуючи її негативну дію. Для деяких

особистостей несподівана ситуація може виявитися

стресовою. Так, при відповіді на іспиті флегматик реа-

гує на питання уповільнено і може скластися вражен-

ня, що він не знає матеріалу, і щоб не вивести його

з рівноваги, потрібно особливе терпіння. Зайва по-

спішність сангвініка або невиправдана поривчастість

холерика в цій ситуації можуть призводити до їх не-

достатньо продуманих відповідей. Тут бажано багато-

разове уточнення того, що саме вони хотіли сказати.

Меланхолік – найчутливіший тип, з ним треба бути

дуже м’яким і доброзичливим.

Значення темпераменту в праці полягає в тому,

що від нього залежить вплив на діяльність різних

психічних станів, що викликаються неприємною об-

становкою, емоціогенними чинниками, педагогічними

діями. Від темпераменту залежить вплив різних чин-

ників, що визначають рівень нервово-психічної напру-

ги (наприклад, оцінка діяльності, очікування контролю

діяльності, прискорення темпу роботи, дисциплінарні

дії і т. д.). З огляду на це варто було б звернути увагу

на шляхи пристосування темпераменту до вимог про-

фесійної діяльності.

Перший шлях – це професійний відбір, одним

із завдань якого є недопущення до цієї діяльності

осіб, які не мають необхідних властивостей темпе-

раменту. Цей спосіб можливий лише при відборі кан-

дидатів на професії, які ставлять підвищені вимоги

до властивостей особи. Так, наприклад, меланхоліку

важко працювати диспетчером, бо потрібна швидка

реакція.

Другий шлях пристосування темпераменту до ви-

мог діяльності полягає в індивідуалізації умов і спо-

собів роботи (індивідуальний підхід), третій – у подо-

ланні негативного впливу темпераменту за рахунок

формування позитивного ставлення до діяльності і

відповідних мотивів, четвертий, основний і найунівер-

сальніший – формування індивідуального стилю про-

фесійної діяльності, під яким розуміють таку індивіду-

альну систему прийомів і способів дії, яка характерна

для цієї людини і доцільна для досягнення успішних

результатів діяльності.

Отже, підбиваючи підсумки зазначеного вище,

можна стверджувати, що за нормальних умов тем-

перамент виявляється лише в особливостях індиві-

дуального стилю. В екстремальних ситуаціях вплив

темпераменту на ефективність життєдіяльності суттє-

во підсилюється, оскільки попередньо засвоєні форми

поведінки стають неефективними і необхідна додатко-

ва мобілізація сил організму аби впоратися з неспо-

діваними чи дуже сильними впливами-подразниками.

Б. Теплов вважав, що здатність швидко реагува-

ти на зміни в навколишньому середовищі має склад-

ну природу і тому в різних дослідженнях постають

різні вияви цієї властивості. Взагалі при визначенні

типу темпераменту доцільно користуватися такими

формулами:

1. “Довіряй, але перевіряй”, оскільки сангвінік

має: позитивні сторони – життєрадісність, захопле-

ність, чуйність, товариськість; негативні сторони –

схильність до зазнайства, обіцянок, незібраність, лег-

коважність, поверховість, зверхність, ненадійність.

2. “Ні хвилини спокою”, оскільки холерик має:

позитивні сторони – енергійність, захопленість, при-

страсність, рухливість, цілеспрямованість; негативні

сторони – запальність, агресивність, нестриманість,

нетерплячість, конфліктність, здатність спрямовувати

свою активність на колектив і розкладати його зсере-

дини.

3. “Не підганяй”, оскільки для флегматика ха-

рактерні: позитивні сторони – стійкість, постійність,

активність, терплячість, самовладання, надійність;

негативні сторони – загальмованість, байдужість,

“товстошкірість”, сухість, неможливість працювати в

режимі дефіциту часу; його не треба підганяти, він

сам розрахує свій час і зробить справу.

4. “Не зашкодь”, оскільки меланхолік має: позитив-

ні сторони – висока чутливість, людяність, доброзичли-

вість, здатність до співчуття; негативні сторони – низька

працездатність, підозрілість, вразливість, замкненість,

сором’язливість; на нього не можна кричати, надто тис-

нути, давати різкі та жорсткі вказівки, оскільки він надто

чутливий до інтонації і дуже вразливий.

При організації робочих пар ураховують, що най-

більш ефективна робота у парах: холерик – сангвінік;

сангвінік – меланхолік; меланхолік – флегматик.

Наведені дані дозволяють стверджувати, що

залежно від умов формування особистості кожний

тип темпераменту може характеризуватися комп-

лексом як позитивних, так і негативних психологіч-

них рис: “кращих” або “гірших”, однак при цьому слід

пам’ятати, що лише позитивних або лише негативних

темпераментів не існує.

Для прогнозу впливу темпераменту на успішність

професійної діяльності спеціалістів нами було по-

ставлено завдання виявити залежність рівня стресо-

стійкості особистості від типу темпераменту та оціни-

ти властивості нервової системи. Для цього були ви-

користані теоретичні джерела, що стосуються стресу

та стресостійкості особистості, а також адекватний

меті комплекс взаємодоповнюючих методик для оцін-

ки властивостей нервової системи за В. Сафоновим 265

№ 54/2010

психологічні НАУКИ

(опитувальник ВНС); визначення типів темпераменту

за Г. Айзенком; оцінки рівнів нервово-психічної стій-

кості (методика В. Бодрова “Прогноз”).

На першому етапі дослідження ми продіагносту-

вали осіб за допомогою особистісного опитувальника

Г. Айзенка для з’ясування їх типу темпераменту. До-

слідженням було охоплено 74 спеціаліста віком від

24 до 42 років. Серед них виявлено: сангвініків – 24,

холериків – 17, флегматиків – 22, меланхоліків – 11.

У подальшому дослідженні з використанням ме-

тодики В. Бодрова “Прогноз” виявлено (див. табли-

цю), що сангвінічний тип темпераменту має найви-

щий рівень стресостійкості (І, ІІ рівень), він найменше

від інших типів темпераменту здатен піддатися впли-

ву стресовим факторам і має найбільший потенціал

протистояти їм за допомогою саморегуляції та само-

керування, не знижуючи продуктивності діяльності і

не завдаючи шкоди своєму здоров’ю.

Холеричний та флегматичний типи темперамен-

ту мають переважно однаковий рівень стресостій-

кості (ІІ, ІІІ рівень), вони здатні протистояти впливам

стресових факторів у процесі виконання професійної

діяльності, але їхній внутрішній потенціал може бути

вичерпаний від тривалої стресогенної дії.

Меланхолічний тип темпераменту має переваж-

но ІІІ рівень стресостійкості, що вказує на їхню неви-

тривалість перед значними інтелектуальними, вольо-

вими та емоційними навантаженнями (перевантажен-

ням), вони не стійкі до впливу зовнішніх та внутрішніх

подразників, їм характерна пасивність, залежність,

високий рівень тривожності або схильність до депре-

сивних, іпохондричних реакцій.

Оскільки кожна діяльність ставить до психіки

людини та її динамічних особливостей певні вимоги,

немає темпераментів, ідеально придатних для всіх

видів діяльності. Можна лише зазначити, що люди хо-

леричного темпераменту більш придатні для активної

ризикованої діяльності (“воїни”), сангвініки – організа-

торської діяльності (“політики”), меланхоліки – творчої

діяльності (“мислителі”), флегматики – планомірної і

плідної праці (“творці”). Для деяких видів діяльності,

професій протипоказані певні властивості людини,

наприклад, для діяльності льотчика-винищувача про-

типоказана повільність, інертність, слабкість нервової

системи. Отже, флегматики і меланхоліки психологіч-

но малопридатні до подібної діяльності.

Таким чином, результати проведеного дослі-

дження дозволяють стверджувати, що в професій-

ній діяльності потрібно враховувати індивідуально-

психологічні властивості темпераменту не стільки для

відсіювання непридатних для її виконання кандидатів,

скільки для вироблення оптимального індивідуально-

го стилю професійної діяльності, який би не призво-

див до перевантаження і дозволив би компенсувати

виникнення стресових ситуацій.

Список використаної літератури

1. Блейхер, В. М. Толковый словарь психиатрических

терминов: около 3000 терминов / В. М. Блейхер, И. В. Крук ;

под ред. С. Н. Бокова. – Воронеж : НПО “МОДЭК”, 1995. – 640 с.

2. Вітенко, І. С. Основи загальної і медичної психоло-

гії : навч. посібник / І. С. Вітенко, Л. М. Дутка, Л. Я. Зименков-

ська. – К. : Вища шк., 1991. – 271 с.

3. Выготский, Л. С. Важнейшие законы высшей нерв-

ной деятельности (поведения) человека / Л. С. Выготский //

Педагогическая психология. – М., 1999. – С. 61–81.

4. Левитов, Н. Д. Психические состояния беспокойства,

тревоги / Н. Д. Левитов // Вопросы психологии. – 1969. –

№ 1. – С. 131–137.

5. Лозниця, В. С. Психологія і педагогіка: основні по-

ложення : навч. посібник / В. С. Лозниця – К. : ЕксОб,

2001. – 303 с.

6. Нерсесян, Л. С. Железнодорожная психология /

Л. С. Нерсесян. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : ООО Фирма

“РЕИНФОР”, 2005. – 533 с.

7. Розов, В. І. Адаптивні антистресові психотехнології :

навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів /

В. І. Розов. – К. : Кондор, 2005. – 278 с.

8. Селье, Г. Стресс без дистресса : [пер. с англ.] / Г. Се-

лье ; под общ. ред. Е. М. Крепса. – М. : Прогресс, 1982 – 124 с.

9. Небылицын, В. Д. Избранные психологические

труды / В. Д. Небылицын ; под ред. Б. Ф. Ломова. – М. : Пе-