Тема 2 Розвиток психіки та свідомості

Лекція

Виникнення і розвиток психіки та свідомості(2 години)

1. Виникнення психіки

2. Розвиток механізмів психіки

3. Передумови виникнення свідомості

4. Історичний розвиток людської свідомості

5. Свідомість та її структура. Свідоме і несвідоме в психічній діяльності людини.

Літ. основна [1, стор. 76-101; 2, стор. 79-97; 3, стор.15-43]

Додаткова літ. [7, стор. 17 – 20; 23 – 27; 16, стор. 28 – 34]

1. Виникнення психіки

Виникнення і розвиток психіки - одне з найскладніших питань. На­укове обґрунтування це питання дістало на основі досягнень біології та історії. На певному етапі розвитку природи завдяки взаємодії меха­нічних, термічних, хімічних, акустичних, світлових властивостей мате­рії з неорганічної матерії виникла органічна матерія - білок.

В органічному світі процес відображення набув нових властивос­тей. Якщо для неорганічної матерії процес відображення має пасивний характер, то для живої матерії він активний. Його відмітна риса - спро­можність предмета, що відображається, реагувати на те, що його відо­бражає.

Першими проявами такого біологічного відображення є процеси об­міну речовин - асиміляція та дисиміляція, - що відбуваються в живій матерії і є потрібною умовою життя. Складні білкові молекули, які на­зивають коацерватами, спроможні реагувати на впливи, пов'язані з об­міном речовин.

Досягнення сучасної біології і біохімії свідчать, що коацервати реа­гують на подразники, які полегшують або утруднюють засвоєння речо­вин, і на ті умови, за яких вони відбуваються. Індиферентні ж впливи не викликають реакції. Ця властивість коацерватів називається подраз­ливістю.

Подразливість живої матерії є головною властивістю, що виявляєть­ся в еволюційній межі, коли відбувається перехід від неорганічної ма­терії до органічної. Подразливість характерна вже для рослинної стадії розвитку життя.

На стадії зародження життя живі істоти починають реагувати не лише на біотичні впливи, які є частиною процесу обміну речовин, а й на нейтральні, небіотичні впливи, якщо вони сигналізують про появу життєво важливих (біотичних) впливів.

Здатність реагувати на нейтральні подразнення, які сигналізують про появу життєво важливих впливів, називають чутливістю.

Поява чутливості є ознакою виникнення психіки.

2. Розвиток механізмів психіки

Матеріальним субстратом психіки є нервова система та її перифе­рійні органи - рецептори. Ці механізми психіки є результатом трива­лого процесу взаємодії живих організмів з їх середовищем.

Поведінка - це своєрідна активність, прояв життєдіяльності живих істот, спосіб, в який вони пристосовуються до свого оточення й задо­вольняють свої біологічні потреби. Поведінку тварин вивчають фізіо­логія і психологія. Фізіологія розкриває її фізіологічні та біохімічні, а психологія - психологічні механізми та закономірності.

Психічні реакції пов'язані з появою в живих організмів чутливості, тобто реакції на нейтральні, індиферентні для організму подразнен­ня. Такі реакції спостерігаються ще в деяких видів найпростіших в умовах експерименту.

Експерименти показують, що в інфузорій (парамецій) можна ви­кликати реакцію на індиферентні подразники (світло), поєднуючи їх з важливими для життя подразниками - температурою.

Отже, вже у найпростіших є своєрідні механізми пристосування до середовища існування як засіб забезпечення життя. Ці механізми в процесі еволюції і поступово під впливом утруднених умов життя перетворилися у багатоклітинних організмів на нервову систему та ре­цептори.

Морфологічні та фізіологічні явища, форма та функція в цьому пе­ретворенні перебувають в єдності, зумовлюючи одні одних.

Механізми регуляції поведінки живих істот і, функції, обсяг яких усталився під час діяльності, успадковуються наступними покоління­ми, гарантуючи їм пристосування до умов існування.

Розрізняють такі головні форми розвитку нервової системи як меха­нізму поведінки га психічної діяльності:

1. дифузна нервова система;

2. ганглієва (вузлова і ланцюгова) нервова система;

3. трубчаста нервова система.

Дифузна, або сіткоподібна, нервова система - це елементарна фор­ма нервової системи, властива таким багатоклітинним живим істотам, як медуза, актинія, морська зірка. Провідність збудження в дифузній нервовій системі значно прискорюється, сягаючи 0, 5 метра за секунду, натомість швидкість провідності збудження в протоплазмі, властива для найпростіших, які не мають нервової системи, дорівнює лише 1-2 мікрони за секунду.

Прискорення провідності імпульсів у дифузній нервовій системі дає живим істотам з нервовою системою такої будови можливість набагато швидше виробляти пристосувальні реакції. Однак можливості дифуз­ної нервової системи вкрай обмежені через відсутність нервового цен­тру, який би зосереджував інформацію, що надходить із зовнішнього світу, і опрацьовував її, створив програму диференційованої поведін­ки, що властива організмам, які перебувають на вищому еволюційному шаблі розвитку і мають ганглієву нервову систему.

Ганглієва нервова система виникла внаслідок значного утруднення умов життя. її розвиток був зумовлений потрібністю появи централі­зованих апаратів для переробки інформації та регуляції рухів. Таким апаратом стали нервові вузли, ганглії, які почали зосереджувати в собі збудження, що виникали в поєднаних нервовим вузлом нервових во­локнах, і спрямовувати рухи - реакції на ці збудження.

Нервова система вузлової будови - перший етап централізації нер­вових процесів, її можна спостерігати у нижчих видів хробаків.

Виший етап розвитку вузлової нервової системи - ланцюгова сис­тема, коли в тілі істоти у відповідь на подразнення виникає вже низка об'єднаних у ланцюг вузлів, або гангліїв, серед яких головний ганглій зосереджує в собі збудження, обробляє їх і здійснює регуляцію рухів окремих частин тіла організму. Уже на прикладі кільчастих хробаків можна простежити механізм роботи ганглієвої нервової системи. А найвищий щабель розвитку ланцюгової нервової системи ілюструє бу­дова ракоподібних, павуків, комах.

Так, у кільчастого хробака на передньому кінці, де розташована го­лова, зосереджуються нервові волокна, які завершуються рецепторами й сприймають хімічні, термічні, світлові зміни та вологість оточуючого середовища. Сигнали про ці зміни досягають головного ганглія, опра­цьовуються там, і виникає "програма" поведінки, що позначається на рухах окремих сегментів тіла хробака.

Швидкість надходження збудження в ланцюговій нервовій системі значно перевищує провідність нервових сигналів у дифузній.

Отже, головний ганглій здійснює функцію регулювання життєді­яльності хробака. У ланцюговій системі виникає новий механізм функ­ціонування нервової системи - інтеграція нервових імпульсів і центра­лізоване керування життєдіяльністю організму.

На цьому етапі розвитку нервової системи з'являються рецептори — приймачі інформації. Дані порівняльної анатомії та фізіології свідчать, що спершу розвинулися органи контактування, а згодом - дистантні, або телерецептори (зір, слух, нюх).

Орган зору виник за певних умов як наслідок чутливості істоти до світлових (електромагнітних) подразнень. Спочатку чутливими були різні зони тіла організму, але згодом, на пізніших етапах еволюції, по­ступово чутливість зосереджувалася спереду, на голові.

Орган слуху розвинувся з чутливості до вібрацій. Він виникає най­пізніше, тому в більшості безхребетних його немає. Нюхова чутливість виокремилася з недиференційованої хімічної чутливості: це поєднання нюху і смаку.

У багатьох безхребетних смакова та нюхова чутливість недиференційовані. Рецептори та їх диференціація розвинулися в процесі жит­тєдіяльності, в рухах. Живі істоти, які мають диференційовані рецеп­тори, набагато краще орієнтуються в середовищі, задовольняючи свої потреби в їжі, розмноженні, уникненні небезпеки.

Для комах характерною є наявність не лише органів руху або ре­цепторів, а й залоз внутрішньої секреції - для вироблення павутиння у павуків, переробки нектару у бджіл, зведення будівель з трубочок у хробаків тощо.

Живі істоти з ганглієвою нервовою системою здатні до "навчання" та "переучування", вироблення після безлічі спроб навичок рухатися в заданому напрямку, щоб уникнути больового подразнення.

Хробакові потрібно зробити понад 150 спроб, щоб він з меншою кількістю помилок почав рухатися в лабіринті праворуч, аби уникнути електричного подразнення, яке діяло на нього під час руху ліворуч. А щоб перевчитися, тобто змінити цей "завчений" шлях руху, знадобило­ся понад 225 спроб.

Отже, ганглієва нервова система хробака дає йому можливість не лише виробляти нові форми поведінки, а й зберігати вже вироблені навички, що свідчить про наявність у дощового хробака примітивної форми пам'яті.

У хребетних тварин внаслідок утруднення умов життя нервова сис­тема значно ускладнилася. Процес інтеграції та централізації роботи нервової системи завершився утворенням цереброспінальної нервової системи: спинного та головного мозку, що розміщені в хребті та черепі.

Головний мозок утворився з мозкової трубки, тому нервову систему хребетних тварин називають трубчастою. У процесі розвитку хребет­них тварин під впливом умов існування утворилися довгастий мозок і мозочок, середній і проміжний мозок і великі півкулі головного мозку, всередині яких розвинулася найскладніша за своєю будовою та функ­ціями кора великих півкуль головного мозку.

Кора великих півкуль об'єднує, інтегрує в собі й регулює всю діяль­ність організму. Вищі відділи головного мозку утворювалися поступо­во, і їх структура та функції у різних хребетних, за різних природних умов неоднакові.

Тварини, які перебувають на вищому щаблі свого розвитку, мають більш розвинений головний мозок. Щодо цього показовими є такі дані про співвідношення розвитку головного та спинного мозку в різних тварин і людини: якщо розвиток спинного мозку взяти за 1, то питома вага головного мозку відносно спинного буде така: у черепахи- 1, у півня - 1, 5, у коня - 2, 5, у кішки - 3, у собаки - 5, у шимпанзе - 15, у людини - 49. З еволюцією тваринного світу питома вага кори головно­го мозку зростає, виконуючи провідну функцію.

Дослідження доводять, що екстирпація (знищення) кори по-різно­му позначається на зоровій та руховій функціях тварин, що перебува­ють на різних щаблях біологічної еволюції. Так, що стосується зорової функції, то птахи після знищення кори великих півкуль продовжують бачити, сідають на намічену місцевість, щури - не розрізняють форм предметів, реагують лише на світло, мавпа- сліпне.

Птахи після знищення кори великих півкуль не втрачають здатності літати, їх рухи не спотворюються, у кішки рухи поновлюються за кіль­ка годин, собака за 24 години може стояти, але самостійні рухи розлад­нані, мавпа може стояти лише за сторонньою допомогою.

Екстирпація півкуль головного мозку в риб не позначається на їх життєдіяльності, у жаб - майже не позначається, у птахів - позначаєть­ся: одужавши, птах починає літати, але втрачає орієнтацію в просторі; кішка не нападає на мишу, навіть зголоднівши; собака стає інвалідом - не може відшукати їжу, не впізнає господаря, втрачає можливість на­бувати досвід.