2. Порядок надання кредиту

Для одержання кредиту позичальник звертається до бан­ку з кредитною заявкою, яка включає певний пакет документів. В заявці зазначаються цільове призначентія кредиту, його сума, строк користування та конкрегні дати погашення, характерне га­ка й економічний ефект проекту від кредитування, форми забез­печення кредиту. На цьому етапі банк оцінює сильні та слабкі сторони представленого для кредитування об'єкта, в першу чер­гу, вірогідність своєчасного повернення кредиту та відсотків за його користування.

Склад необхідних документів залежить від характеру кре­дитної операції і для різних клієнтів він може бути різним. Якщо розрахунковий рахунок клієнта відкритий в іншому банку, то він подає нотаріально завірені копії статуту та установчого догово­ру або положення про господарський підрозділ разом із установчими документами і відповідно оформленою довіреністю на пра­во укладати кредитні угоди від імені юридичної особи, техніко-економічне обгрунтування одержання кредиту, графік надход­жень та платежів на весь термін користування кредитом, копії до­кументів про підтвердження угод, що кредитуються, відомості про кредити, отримані в інших банках, бухгалтерський баланс та фінансові звіти на останню звітну дату. До банку можуть бути подані й інші документи, потрібні йому для визначення фінансо­вого стану та кредитоспроможності клієнта.

Працівник банку повинен впевнитись у тому, що клієнт зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності в органах державної реєстрації.

Після ознайомлення з документами працівник банку про­водить попередню бесіду з майбутнім позичальником, що має ве­лике значення для остаточного вирішення питання про надання кредиту. Це також дає можливість банку з'ясувати важливі де­талі, пов'язані із заявою про отримання кредиту, визначити своє ставлення до клієнта, його перспективи.

На цьому етапі банк повинен приділити увагу до­стовірності документів та інформації, на підставі яких вирішується питання про надання кредиту.

Наступний етап процесу кредитування передбачає вив­чення кредитоспроможності клієнта, тобто наявності передумов для одержання кредитів, спроможності повернути їх. Кредитос­проможність позичальника визначається показниками, які ха­рактеризують його акуратність при розрахунках за раніше одер­жані кредити, його поточний фінансовий стан і перспективи змін, спроможність при потребі мобілізувати грошові кошти з різних джерел. Вона розраховується банками для кожного клієнта і мо­же вимірюватись показниками ліквідності, заборгованості, пога­шення боргу, прибутковості, рентабельності, співвідношенням інших статей балансу.

При аналізі кредитоспроможності клієнта банком прово­диться ретельне вивчення фінансових можливостей позичальни­ка, його спроможності своєчасно і в повному обсязі погасити кредит і відсотки, якісне забезпечення кредиту, здатність пози­чальника виробляти та реалізовувати конкурентоспроможну продукцію (послуги) та ін.

Аналіз кредитної заявки клієнта, його кредитоспромож­ності базується на використанні різних джерел інформації, серед яких: матеріали, отримані безпосередньо від клієнта; матеріали про клієнта, які містяться в архівах і базах даних банку; відомості, які при потребі можуть або вже отримані банком від зовнішнього оточення клієнта (постачальники, покупці про­дукції, кредитори тощо); звіти й інші офіційні матеріали різних установ та організацій.

З метою отримання більш повної картини про госпо­дарсько-фінансову діяльність клієнта, уточнення і перевірки до­стовірності поданої інформації та документів банками можуть здійснюватись /перевірки на місцях. Програма відвідування клієнта на місці повинна бути добре і детально продуманою і пе­реслідувати конкретні цілі.

Після проведення оцінки кредитоспроможності і госпо­дарсько-фінансового стану позичальника, їх позитивних резуль­татів банк переходить до третього етапу надання кредиту - роз­робки умов кредитування, підготовки і укладення кредитного до­говору. Цей етап ще називають структуруванням кредиту, в ході якого банк визначає вид кредиту, його суму і строк, способи ви­дачі і погашення, забезпечення, ціну та інші умови.

Після того, як чітко визначені характеристики кредиту, а за договором досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, складається текст кредитного договору. Кредитний договір є юридичним документом, що визначає взаємні зобов'язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з приводу одержання останнім кредиту. Він укладається між банком і пози­чальником на рік або більш тривалий строк, якщо клієнт корис­тується кредитами постійно, і на менш короткий строк - при тим­часовій потребі в кредитах або при наданні окремого кредиту.

У кредитній угоді передбачається:

- мета, сума, строк, порядок, форма видачі і погашення кредиту;

- форма забезпечення зобов'язань позичальника;

- відсоткова ставка;

- порядок і форма сплати відсотків та основного боргу;

- права, зобов'язання, відповідальність сторін щодо На­дання і погашення кредитів;

- перелік відомостей, розрахунків та інших документів, необхідних для кредитування;

- періодичність надання їх банку;

- можливість проведення банком перевірок на місці на­явності і стану зберігання заставного майна тощо. Зміст кредитної угоди визначається сторонами залежно від конкретної кредитної операції.

Конкретний зміст кредитного договору і перелік усіх умов визначаються за згодою сторін, оскільки чинне законодавство не встановлює вимог до форми та умов кредитного договору, а тому при його укладанні треба керуватися загальними положення­ми Цивільного кодексу України.

Банки видають кредити на капітальні вкладення, якщо, перш за все, розрахунки економічної ефективності свід­чать, що за той чи інший термін після введення в дію об'єкта підприємство матиме додаткові фінансові джерела у вигляді прибутку, який може бути спрямований на пога­шення кредиту і процентів за користування ним. Нижче наведено приклад для вирішення питання про надання довготермінового кредиту підприємству харчової проми­словості.

Водночас окупність конкретного об'єкта кредитування не може бути єдиним критерієм для вирішення питання про банківське кредитування в основні засоби. Банк лише тоді може прийняти позитивне рішення щодо такого кредитування, коли прогнозний аналіз фінансового стану підприємства в цілому свідчить про його платоспроможність на період, що охоплює термін кредитування. Тому при вирішенні питання про видачу кредиту в основні засоби банки аналізують розрахунки формування й використання майбутніх дисконтованих грошових потоків підприємств (грошовий потік — це сума чистого прибутку підприєм­ства, тобто балансового прибутку від звичайної діяльності мінус податок на прибуток, збільшена на суму амортиза­ційних відрахувань на повне відтворення основних засобів). Якщо грошовий потік забезпечує повернення кредиту і процентів за нього, то це вказує на можливість видачі кредиту за умови дотримання й інших вимог щодо креди­тування (застава, гарантії, окупність конкретного об'єкта та ін.).

На жаль, темпи інфляції, які склалися в Україні під час переходу до ринкової економіки, практично звели нані­вець довгострокове кредитування підприємств на капі­тальні вкладення, бо за тим рівнем відсотка, який вимага­ють банки, окупність витрат на капітальні вкладення до­сягти найчастіше неможливо.

Згідно зі стандартами бухгалтерського обліку та звіт­ності в Україні, проценти за будь-які кредити, зокрема й банківські кредити, є елементом витрат звичайної діяль­ності підприємства (фінансові витрати), які враховуються при визначенні фінансового результату діяльності (при­бутку). У податковому законодавстві встановлено, що витрати на сплату процентів включаються до складу вало­вих витрат, а це значить, що плата за кредит на користь банку не дорівнює реальній ціні кредиту для підприємства (ця ціна фактично нижча на 30 відсотків, тобто на ставку оподаткування прибутку).

Відсоткові ставки за кредитами встановлюються комер­ційними банками на договірних засадах з підприємствами-позичальниками. Їх рівень залежить від загальної еконо­мічної кон'юнктури і факторів, які формують попит та пропозицію на ринку позичкових коштів, а також регулю­ючих дій держави на цьому ринку. В Україні на рівень відсотків за кредити комерційних банків значно вплива­ють відсоткові ставки за кредитні ресурси, що встановлює Національний банк при наданні кредитів комерційним банкам (ставки рефінансування або облікові ставки НБУ).

Комерційні банки застосовують різні відсоткові ставки залежно від виду та об'єкта кредиту, терміну кредитуван­ня, фінансового стану позичальника, міри кредитного ри­зику, наявності або відсутності гарантій щодо своєчасного повернення боргу. Світовий досвід свідчить, що за умов стабільної економіки відсотки ставки встановлюються по різних кредитах на рівні 3—7 відсотків річних і мають тенденцію до підвищення у періоди інфляції. У 1993-1994 рр. в Україні рівень таких ставок комерційних банків був у межах 200— 400 відсотків річних, у 1995 р. — 100-200 відсотків, з 1996 р. він поступово зменшувався, що яскраво віддзеркалює зміну інфляційної ситуації в країні. В даний час в Україні комерційні банки надають кредити підприємствам на умовах сплати 25-40% річних.

Одним із вирішальних факторів, які впливають на рівень банківських відсотків, є облікова ставка НБУ. У разі зміни вона, як зазначалося, значною мірою впливає на процентну політику комерційних банків. При зміні облі­кової ставки НБУ розміри процентів за кредит, зафіксо­вані в договорі між банком і підприємством, можуть змінюватися лише на підставі згоди між сторонами.

При вирішенні питання про залучення банківського кредиту на умовах запропонованої банком відсоткової ставки підприємство має насамперед оцінити ймовірний рівень інфляції у період користування позичкою. Якщо запропонований відсоток за кредит не перевищує відсотка інфляції або перевищує його в межах, які відповідають нормальному рівню банківського відсотка, то таку позичку слід вважати вигідною для підприємства.

Наступний етап банківського кредитування характери­зується тим, що банк здійснює контроль за виконанням умов кре­дитного доювору. Меюю цьою етапу с забезпечення своєчас­ності та повноти повернення кредиту і процентів. Банки викори­стовують різні форми і методи контролю. Якщо господарсько-фінансова діяльнісгь клієнта погіршується і виникає ризик непо­вернення крсдііту, то банк приймає цілий комплекс заходів, які забезпечили б йому повернення кредиту. За невиконання або не­належне виконання прийнятих на себе зобов'язань винна сторо­на відшкодовує іншій стороні всі заподіяні останній у зв'язку з цим збитки, а також сплачує штрафи, пеню, неустойки, які перед­бачені кредитним договором.

Згідно з чинним законодавством під збитками розуміють­ся витрати, понесені кредитором у зв'язку з пошкодженням май­на кредитора, а також нестримані доходи, які кредитор мав би отримати, якби боржник виконав свої зобов'язання відповідним чином, тобто так, як передбачалося договором.

Відшкодування нестриманих доходів, як свідчить аналіз практики вирішення конкретних спорів, можливе лише тоді, якщо відповідними доказами це буде доведено в суді. Тому в кре­дитному договорі слід чітко сформулювати, що конкретно сторо­ни розуміють під нестриманими доходами.