3.5. Поняття мотиваційних моделей

Мотиваційна модель – це сукупність підходів і практичних засобів для посилення мотивації і зростання продуктивності праці.

Існують:

- традиційна модель, яка базується на песимістичному уявленні про людину, як про ліниву істоту. За цією моделлю найважливішим для людини є платня за роботу;

- модель людських відносин – людина хоче бути причетною до групи і визнаною групою і це в мотивації її праці більш важливо, ніж гроші;

- модель людських ресурсів – більшість людей відносяться до праці як до способу самовираження, самовдосконалення, націлені як на грошову мотивацію, так і на інші фактори.

У вітчизняній соціології комплексний підхід представлено у концепції О. Здравомислова, яка передбачає чотири рівня мотивації праці:

I рівень – матеріальна зацікавленість

II рівень – зміст праці;

III рівень – стосунки у колективі;

IV рівень – сенс праці.

Кожний наступний рівень мотивів не заперечує попередній.

Кожна з концепцій мотивації трудової діяльності в різних ситуаціях матиме різну результативність. Тому завданням соціології праці є дослідження мотивації праці з конкретним аналізом форм її вияву в установках і поведінці індивіда.

Тема 6. Стимулювання праці

1. Поняття стимулювання праці та його функції

2. Види стимулів трудової діяльності

3. Вимоги до організації стимулювання

Література: 1,5,6,8,10,16,17,20,21,23,24,26,27,28,30.

1. Поняття стимулювання праці та його функції

Стимулювання праці – це цілеспрямований або нецілеспрямований вплив на людину або групу людей з метою підтримки визначених характеристик їх трудової поведінки, насамперед, міри трудової активності.

Стимулювання виступає зовнішньою спонукальною силою трудової поведінки.

Стимулювання, на відміну від інших елементів трудової ситуації (приказів, розпоряджень, цінностей і норм, які безпосередньо впливають на трудову поведінку працівника), чинить опосередкований вплив.

Стимулювання реалізується через створення умов трудової ситуації: розміру заробітної плати; умов праці; організації праці; змісту праці.

Крім того стимулами виступають елементи соціальної інфраструктури: житлово - побутові умови, культурно – оздоровчі комплекси, сімейний стан, місце мешкання.

Визначальними є умови трудової діяльності, які не тільки формують інтереси і потреби працівника, а і є засобом реалізації та задоволення їх.

Поряд з цим, не будь-яка зовнішня ситуація активізує діяльність працівників, а тільки та, яка стає особисто значимою для людини, відповідає її внутрішнім прагненням. Тільки тоді виникає зацікавленість.

Особливість стимулювання у тому, що обрана робітником форма поведінки відповідає цілям суб’єкта стимулювання, тобто цілям тих, хто цю ситуацію створював.

Завжди має місце ситуація особистого вибору. З усіх елементів зовнішньої спонукальної ситуації людина вибирає найбільш вагомий для себе. Звідси і її діяльність направлена на отримання від підприємства визначених соціально значимих благ, а функціонування підприємства ґрунтується на тому внеску, який вносить до нього працівник. Таким чином, стимулювання – це особливий вигляд взаємодії робітника і підприємства, який виявляється в обміні діяльністю.

Стимулювання може ґрунтуватись на прямому (гарантованому і еквівалентному) обміні та опосередкованому (непрямому і нееквівалентному) обміні.

Але завжди стимулювання праці – це ситуація особистого вибору стратегії і тактики поведінки у сфері праці. Ця ситуація передбачає визначену свободу поведінки людини. Людина може обирати між виконанням напруженої роботи, високою заробітною платою і обмеженою участю у виробництві, наприклад, на 0,5 ставки.

Велику роль тут відіграє форма власності та механізм господарювання. Наприклад, можливість мати акції заводу, участь у капіталі є найбільш вагомими елементами зовнішньої ситуації, які визначають вибір людини.

Для більш глибокого розуміння місця і ролі стимулювання в мотивації і регулюванні трудової поведінки необхідно визначити його функції.

Економічна функція полягає у сприянні підвищенню ефективності виробництва, вирішенню тих завдань, що стоять перед економікою, і, насамперед, підвищенню продуктивності праці.

Соціальна функція стимулювання праці пов’язана із тим, що робітник, який займає певне місце в системі суспільної праці, забезпечує собі визначений комплекс економічних і соціальних благ. Впливаючи на рівень доходів тих або інших категорій робітників стимулювання впливає як на професійно – кваліфікаційну структуру виробництва, так і на соціальну структуру суспільства. В той же час застосування різних видів стимулів у вигляді матеріальних, духовних, соціальних благ для вдоволення широкого кола потреб працівника та його сім’ї сприяють розвитку особистих і професійних якостей.

Соціально – психологічна функція виявляється у формуванні внутрішнього світу робітника: його потреб, цінностей, орієнтацій і установок, мотивів трудової поведінки і відношення до праці.

Морально – виховна функція націлена на формування моральних якостей особистості робітника.