2. Поняття форми держави та її елементи

Форма держави - це спосіб організації і здійснення державної влади. Поняття форми держави необхідне для відповіді на питання: як створюються вищі органи держави, як вони взаємодіють між собою і з населенням, як територіально побудована державна влада, якими методами здійснюється державна влада?

Форма держави - це державно-правова конструкція, яка скла­дається з трьох елементів:

• форми правління;

• форми державного устрою;

• форми державного режиму.

Форма правління - це організація, порядок створення і взаємо­дії вищих органів державної влади (парламенту, глави держави та уряду).

Залежно від порядку заміщення посади глави держави розріз­няють два різновиди форми правління - монархію і республіку.

Монархія це така форма правління, за якою главою держави є особа, що отримує і передає свою посаду і титул, як правило, спад­ково і довічно. Ознаки монархії:

1. влада глави держави (імператора, царя, короля, великого гер­цога, еміра, султана) існує історично і не делегується йому народом;

2. влада монарха здійснюється безстроково (довічно) і передаєть­ся, як правило, за спадком;

3. монарх не відповідає за ухвалені ним політичні рішення.

Нині у світі існує близько 30 монархій. Їхні різновиди визна­чаються характером взаємовідносин монарха з іншими вищими органами влади - парламентом та урядом:

1. абсолютна монархія (Катар, Оман, Саудівська Аравія). У руках монарха зосереджена вся повнота влади, всі інші орга­ни влади формуються монархом та діють під його керівництвом. В чистому вигляді нині таких монархій немає: у більшості випадків вони хоча б формально мають конституцію;

2. дуалістична монархія (Йорданія, Кувейт). Влада поділяєть­ся між парламентом і монархом. Парламент приймає закони, але в монарха є право абсолютного вето (відхилення законопроекту). Уряд призначається монархом, підпорядковується йому і відповідає тільки перед ним;

3. парламентська монархія (Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Малайзія, Нідерланди, Норвегія, Таїланд, Швеція, Японія). Монарх юридично є главою держави, але участі в управлінні країною фактично не бере. У парламентській монархії глава держави або не має права вето щодо законопроектів (наприклад, у Японії), або фактично не застосовує вето (наприклад, у Великобританії). Головна відмітна риса парламентської монархії - формування уряду пар­ламентом і відповідальність уряду перед ним.

Республіка - це така форма правління, за якої верховна влада здійснюється представницькими органами, що обираються насе­ленням на певний строк. Республіка має такі ознаки:

• влада глави держави і вищих державних органів делегується їм народом;

• повноваження глави держави обмежені визначеним строком;

• глава держави несе політичну відповідальність за свою діяль­ність.

Більшість сучасних держав — республіки. Прийнято поділяти республіки на такі різновиди:

1. президентська (Бразилія, Мексика, США). Президент у такій республіці, зазвичай, обирається прямими виборами (виняток скла­дають США, де президента обирає колегія вибірників, обрана ви­борцями). Він очолює не тільки державу, але й уряд. Уряд призна­чається президентом і відповідає тільки перед ним;

2. парламентська республіка (Індія, Італія, Німеччина, Угор­щина). Президент обирається таким чином, щоб він не отримував свій мандат безпосередньо від громадян: парламентом або окремими зборами, сформованими винятково для виборів президента. Пре­зидент не є главою уряду і не є вільним у його формуванні. Фактич­но, главу і склад кабінету визначає парламент, точніше, партія, яка перемогла на парламентських виборах і має більшість у парламен­ті. Уряд несе відповідальність перед парламентом;

3. змішана (інші назви — парламентсько-президентська, президентсько-парламентська, напівпрезидентська) республіка. Приклади такої форми правління — Португалія, Україна, Фінлян­дія, Франція. Цей різновид республіки поєднує риси парламентської і президентської республік. Вибори президента здійснюються все­народним голосуванням (як у президентській республіці), але пре­зидент не очолює уряд (як у парламентській республіці). Уряд призначається президентом, але призначення прем'єр-міністра по­требує згоди парламенту. Уряд відповідає перед президентом, але і парламент має право висловити йому недовіру, що спричиняє від­ставку уряду. Для змішаної республіки властиве виведення посади президента за тріаду законодавчої, виконавчої і судової влади: пре­зидент має самостійний статус.

Форма державного устрою - це спосіб територіально-політичного устрою держави, порядок взаємин між державою та її окремими частинами.

За формою державного устрою всі держави поділяються на про­сті (унітарні) і складні.

Проста (унітарна) держава — це єдина держава, яка складаєть­ся з адміністративно-територіальних одиниць (областей, провінцій, губерній), які не мають ознак суверенітету.

До ознак унітарної держави належать:

• наявність єдиного центру і єдиної системи органів влади і управління;

• наявність єдиної системи права.

На цей час більшість держав світу — унітарні держави (Болгарія, Угорщина, Греція, Польща). У багатьох унітарних державах (Іс­панія, Україна, Фінляндія) є автономні утворення.

Різновиди унітарних держав:

• централізовані. Регіональні органи цих держав формуються шляхом призначення зверху (Казахстан, Нідерланди, Франція);

• децентралізовані. Регіональні органи утворюються незалеж­но від центру, зазвичай, за допомогою виборів (Великобри­танія, Італія, Нова Зеландія).

Серед складних держав розрізняють федерації і конфедерації.

Федерація - це добровільне об'єднання кількох самостійних держав (суб'єктів федерації) у єдину союзну державу.

Федерацію визначають такі ознаки:

• наявність декількох правових систем, з яких одна (система федерального права) має верховенство щодо права суб'єкта феде­рації;

• наявність двох рівнів державної влади. Федеральна влада (влада держави у цілому) має всю повноту зовнішнього сувереніте­ту і значну частину внутрішнього суверенітету. Влада суб'єкта федерації має внутрішній суверенітет.

Різновиди федерацій:

• територіальні (Бразилія, Німеччина, США);

• національні (Бельгія, Індія);

• змішані (Росія, де є і національні, і територіальні суб'єкти федерації).

Нині в світі існує 24 федеративні держави, більшість з яких — великі та середні за територією і чисельністю населення (Індія, Мексика, Нігерія, Росія, США, Німеччина).

Історично відома ще одна форма державного устрою — конфеде­рація (наприклад, США в початковий період свого існування, Ні­мецький союз у 1815-1866 рр.).

Конфедерація — це тимчасовий союз держав, створений для до­сягнення певної мети (наприклад, завоювання незалежності). У цьо­му випадку держави поєднують лише окремі напрямки своєї діяль­ності (наприклад, оборону, зовнішню політику, зовнішню торгівлю). Розвиток конфедерації підкоряється «залізному історичному зако­ну»: вона або розпадається на окремі держави (Об'єднана Арабська Республіка 1958-1961 рр., яка розпалася на Єгипет та Сирію), або еволюціонує в федерацію (США).

На цей час риси конфедерації має Європейський Союз. У 2003 р. була утворена конфедеративна держава Сербії та Чорногорії, але вона проіснувала тільки до 2006 р.

Історично відома ще одна форма державного устрою - імперія. Складається з метрополії - центру держави, у підпорядкуванні якої перебувають колонії. Владні повноваження належать виключ­но метрополії. Для правового статусу як колонії, так її населення характерна дискримінація - обмеження у правах.

До числа найбільших належали Британська, Французька, Іс­панська імперії. Національно-визвольний рух у колоніях цих держав призвів до появи нових національних держав та розпаду імперій.

Форма правління і форма державного устрою надають уявлення про організацію держави, її зовнішню форму. Реальна ж сутність інститутів держави, дійсний стан демократії відбиваються в понят­ті «державний режим».

Форма державного режиму - це сукупність прийомів і методів здійснення державної влади.

Існує безліч класифікацій державних режимів, з яких найбільш розповсюджена — розподіл держав на демократичні й антидемо­кратичні (авторитарні й тоталітарні).

Характер державного режиму визначається не тільки правовими нормами, але й існуючою в країні політичною системою, рівнем політичної і правової культури населення. Однак визначальним фактором служить характер державної влади.

Розрізняють такі різновиди форм державного режиму:

1. демократичний режим, якому властиві: реальність особистих і політичних прав і свобод громадян; політичний та ідеологічний плюралізм; формування органів влади шляхом вільних загальних виборів; розподіл влади; діяльність і влади, і опозиції у виключно конституційних рамках.

Такий різновид державного режиму є типовим для держав За­хідної, Північної і Центральної Європи, Північної Америки. Окре­мі параметри демократичного режиму досягнуті постсоціалістичними країнами;

2. ліберальний режим, для якого характерні: визнання авто­номії (незалежності) людини від держави, захист природних прав людини, причому пріоритет віддається особистим правам перед соціальними, конституційне обмеження втручання держави до сфери економічних відносин, розподіл державної влади, верхо­венство закону.

У сучасній державній практиці ліберальний режим збігається з демократичним. Відмінність між ними полягає, передусім, у стані забезпеченості соціальних прав трудящих. Ліберальний режим, як правило, покладає це завдання не на державу, а інституції грома­дянського суспільства (наприклад, благодійні організації, недер­жавні пенсійні фонди тощо);

3. авторитарний режим, якому властиві: обмеження обсягу політичних прав і свобод; обмежений політичний та ідеологічний плюралізм (наприклад, дозволено існування тільки двох партій); фактична, а часом і формальна відсутність розподілу влади; неде­мократичний характер виборів (відсутність у виборців реальної можливості вибору).

Авторитарний режим є характерним для низки країн, що розви­ваються (Індонезія, Малайзія, Таїланд), хоча окремі його елементи можуть виявлятися і у традиційно демократичних державах (на­приклад, у Великобританії часів Другої світової війни).

4. деспотичний режим, для якого характерні: ніким і нічим не обмежена влада правителя над усіма членами суспільства, його цілковита сваволя, крайня централізація влади і безправність під­даних. Класичні деспотії — стародавні (Вавилон, Ассирія, Єгипет) та середньовічні (Османська імперія, імперія Великих Моголів) держави;

5. тоталітарний, якому властиві: принципова відмова від ідеї прав людини і громадянина; пріоритет партії або держави в системі соціальних цінностей; однопартійна політична система і заборона існування опозиції; наявність загальнообов'язкової державної іде­ології; формальний і декоративний характер виборів; принципове заперечення розподілу влади; вождізм.

Тоталітарний режим можливий як у високорозвиненому, так і у слаборозвиненому суспільстві та державі (нацистська Німеччина, фашистська Італія, СРСР і країни соціалістичного табору, деякі сучасні африканські й азіатські держави). У більшості випадків тоталітарні й авторитарні режими важко розрізнити.