5. Вплив окремих галузей виробництва на стан навколишнього середовища.

В Україні створена потужна техносфера, в результаті чого територія зазнала значних техногенних навантажень, які в окремих регіонах в 5-6 разів вищі, ніж у розвинутих країнах. В країні значна кількість теплових, атомних та гідроелектростанцій, металургійних, хімічних виробництв, розвинена нафтовидобувна і нафтохімічна промисловість.

Таблиця 6

Внесок окремих галузей промисловості у забруднення навколишнього середовища.

Галузь промисловості	Внесок у забруднення, %	Галузь промисловості	Внесок у забруднення, %
Теплова енергетика	25,7	Кольорова металургія	11.1
Чорна металургія	23,4	Гірничовидобувна	7,1
Нафтовидобувна і нафтохімічна	13,7	Машинобудування	2,8
Транспорт	11,6	Інші галузі	1,2

Використання застарілих технологій та обладнання, надмірна концентрація потенційно небезпечних виробництв в окремих регіонах зумовлюють високу ймовірність виникнення техногенних аварій і катастроф. Виробництво відбувається в умовах недостатньої кількості очисних споруд і обладнання природоохоронного призначення, до того ж за значного фізичного і технологічного зношення основних виробничих фондів.

Розміщення виробництва взаємопов’язано з проблемою збереження природного середовища і раціонального використання всіх видів ресурсів. Антропогенний вплив набув небувалих масштабів інтенсивності.

Виробництва, в яких порушення функціонування технологічних систем супроводжується важкими соціально-економічними та екологічними наслідками через вплив на середовище, людину і господарські об’єкти, належать до потенційно небезпечних.

В цілому по країні на потенційно небезпечні виробництва припадає 42,8% вартості промислових фондів, 33,8% обсягів виробництва і 21% працюючих. Особливо великою є частка таких виробництв в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Київській, Івано-Франківській областях.

Серед видів людської діяльності, яка викликає зміни в навколишньому середовищі на перше місце слід поставити енергетику, металургійну, нафтодобувну і нафтохімічну промисловість, транспорт.

В Україні працює багато великих і середніх теплових електростанцій в усіх регіонах, найбільша концентрація – східні райони. Екологічний вплив теплових електростанцій на навколишнє середовище залежить від виду палива. Використовують три групи органічних ресурсів: тверді (вугілля і горючі сланці), рідкі (мазут, дизельне і газотурбінне паливо) і газоподібні палива (природний газ, біогаз та ін.).

Спалювання 1т кам’яного вугілля призводить до утворення 1,5 кг оксидів азоту, 9 кг оксиду вуглицю, 13 кг оксидів сіркі. Крім того в атмосферу викидаються зола з частками палива, фтористі сполуки та газоподібні продукти неповного згорання палива. При згоранні вугілля утворюється вугільна зола. Золовідвали займають величезні площі земля, які вилучаються з господарського використання.

При спалюванні рідких видів палива в атмосферу надходять сірчистий і сірчаний ангідриди, оксиди азоту, тверді і газоподібні продукти неповного згорання палива, сполуки ванадію та ін.

При використанні газоподібного палива забруднення атмосфери значно менше.

Слід відзначити, що ефективність теплових електростанцій, які працюють на вугіллі, досягає лише 40%. Такою ж приблизно є ефективність електростанцій, які використовують нафту.

Проблемою теплоенергетики є утилізація золи. Золу використовують для виробництва бетону. Бетони, в яких міститься 20% золи, морозостійкі, краще протистоять агресивному середовищу. Золу використовують як добавку в асфальтобетон і замість піску в керамзитобетоні.

Негативні наслідки ТЕС можливо зменшити за допомогою спорудження на ТЕС високих димових труб, які розсіють оксид сірки в більш високих шарах повітряного басейну, очищення вугілля від сірки, використання порошкоподібного вугілля.

Атомні електростанції мають чимало переваг: у розміщенні – зорієнтовані на споживачів. Особливо на райони з обмеженнями ресурсами палива та гідроенергії; займають малі площі; маловідходні, в них немає безпосередніх викидів пилу, вуглекислого газу, оксидів сірки тощо; паливо, на якому вони працюють має велику теплотворну здатність.

Однак під час видобутку урану, його переробки і транспортуванні, а потім захоронення радіоактивних відходів відбувається масове екологічне забруднення навколишнього середовища. Для збагачення ядерного палива витрачається енергії, а цей процес супроводжується викидами вуглекислого газу. Не вирішена проблема регенерації відходів АЕС та їх повне знешкодження.

В Україні працюють чотири потужні АЕС – Запорізька, Рівненська, Південноукраїнська. Зони техногенного впливу АЕС за штатних умов експлуатації мають 30-50 км. У цих зонах формуються специфічні природно-техногенні системи з вираженими негативними тенденціями, де, крім радіаційного і теплового забруднення, має місце підтоплення проммайданчиків, зміна гідрохімічного та гідробіологічного режимів у ставках –охолоджувачах і прилеглих водоймах загального користування. Скидання технологічних вод, що містять різноманітні хімічні компоненти впливають на популяції, флору і фауну екосистеми.

Гідроенергетика на сучасному етапі не відповідає екологічним вимогам. Досвід використання енергії води виявив недоліки гідроенергетики. Нерівномірний природний стік річок можливо подолати шляхом створення водосховищ. Але створення водосховищ тягне за собою ряд негативних для навколишнього середовища наслідків.

На дні штучних водосховищ Дніпровського каскаду залишилось 710 тис га земель басейну Дніпра, всього під рукотворними водоймами на різних річках перебуває 737 тис га. На відстані до 100 км від русла Дніпра середній підпір рівнів ґрунтових і поверхневих вод становить 8-10 км, що викликає зміну гідрологічного режиму цілих регіонів.

Водосховища впливають на природний режим річок, оскільки змінюють гідрологічний і температурний режим, затоплюють великі території, викликають зсувні процеси.

Будівництво водосховищ викликає переміщення населення, вирубку лісів, безповоротне вилучення стоку для наповнення водосховища.

Греблі перешкоджають міграції риб, затримують твердий стік, змінюють береги. Відбувається зміна клімату в прибережній смузі. Серйозні проблеми пов’язані з погіршуванням якості води внаслідок зменшення проточності, дефіциту кисню, збільшення азоту і фосфору, появи синьо-зелених водоростей.

При будівництві водосховищ і підвищенні рівня води зменшується швидкість течії, спостерігається затоплення значних площ, збільшення виносу поживних речовин з грунту. Це викликає створення застійних зон, що сприяє надмірному росту водоростей, особливо синьо-зелених. Змінюється смак і колір води, оскільки у воду з водоростей потрапляє велика кількість виділень і погіршується кисневий режим, порушуються нормально збалансовані у водоймі процеси обміну речовин.

Флора і фауна зазнають значного впливу.

Спостерігаються значні біологічні наслідки – поширення інфекційних захворювань, збільшення збудників хвороб.

Регулювання стоку супроводжується зневодненням рівня ґрунтових вод і опустелюванням заплавних земель.

Внаслідок створення водосховищ виникає порушення стійкості схилив – поява зсувів, абразія берегів.

Будь-яке гідротехнічне будівництво пов’язано, як правило, з вирубкою лісів, знищенням рослинного покрову, скиданням неочищених стічних вод, залишків горючих і мастильних матеріалів, при застосуванні гідромеханізації збільшується помутніння водойм, створюється шум та інші перешкоди.

При гідротехнічному будівництві виникає необхідність створення штучних-нерестилищ замість затоплених водосховищем, а також проблеми пропуску риби у верхній б’єф і скату риби та її молоді в пониззя річок. Спуск молоді через турбіни без рибопропускних споруд неможливий або веде до значного травматизму і загибелі риби, що привело до різкого скорочення, а в деяких місцях до повної втрати багатьох популяцій прохідних та напівпрохідних риб.

Металургійна промисловість, що включає чорну і кольорову металургію, коксове та прокатне виробництво, а також суміжні допоміжні об’єкти і процеси є єдиною з найбільш забруднюючих галузей промисловості. Вона забруднює атмосферу і водойми викидами і скидами забруднених речовин. У повітря потрапляють окисли азоту, вуглецю, сірчаного ангідриту, пилу. Вода, що використовується для охолодження, забруднюється механічними завислими речовинами, розчинниками, гідроокислами кальцію, нафтопродуктами, фенолами, аміаком, ціанідами тощо.

Збереження природних комплексів в зонах техногенного впливу є головним і складним завданням екологізації виробництва, яке безпосередньо пов’язане з розміщенням продуктивних сил. Врахування екологічного фактора в розміщення продуктивних сил повинно передбачити недопустимість концентрації шкідливих виробництв у регіонах з високою концентрацією населення, необхідно зважати на рельєф місцевості, мікрокліматичні умови і т. інше..

Екологізація, у розумінні відомого вченого В.І. Вернадського, - це процес неухильного і послідовного впровадження технологічних, управлінських та інших рішень, що дозволяють підвищувати ефективність використання природних ресурсів та умов поряд з поліпшенням чи хоча б збереженням якості навколишнього середовища на локальному, регіональному та глобальному рівнях.

Екологізація у соціально-економічному аспекті вимагає переходу від витратного принципу природокористування до природозберігаючих методів господарювання, відмови від екстенсивного споживання природних ресурсів, одержання максимуму корисності при мінімальних затратах сировини і незначному порушені середовища життя. Запобігання негативного впливу виробничих процесів на природне середовище, що здійснюються шляхом розробки маловідходних технологій чи технологічних процесів, які дають на виході мінімум шкідливих викидів.

Екологізація виробництва охоплює такі основні процеси:

• раціоналізацію природокористування на інтенсивній основі шляхом узгодження екологічних, організаційно-технологічних і економічних інтересів господарюючих суб’єктів;

• вирішення існуючих та виникаючих суперечностей з позиції потреб майбутніх поколінь;

• забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності населення;

• зниження впливу дестабілізуючих факторів на стан навколишнього середовища шляхом технологічної перебудови виробництва й споживання товарів і послуг;

• збагачення науково-ресурсного потенціалу;

• створення ефективного господарського механізму природокористування для вирішення проблем екологічно сталого соціально-економічного розвитку.

Екологічна політика України розвивається відповідно до принципів закладених у Конституції України, яка проголошує право на безпечне життя і здорове довкілля.

Основні принципи екологічної політики мають забезпечити:

• збалансованість економічних та екологічних інтересів, гармонічну взаємодію природи і суспільства;

• забезпечення екологічної безпеки країні;

• раціональне використання природних ресурсів;

• встановлення плати за використання природних ресурсів;

• попередження екологічно шкідливої діяльності;

• оцінка впливу на довкілля (екологічна експертиза) всіх проектів.

Принципи екологічної політики спрямовані на створення збалансованої системи природокористування, сприяння впровадженню екологічно чистих технологій, забезпечення контролю за екологічним станом довкілля, вдосконалення процесу збирання, утилізації, переробки та захоронення відходів, збереження ландшафтного та біологічного різноманіття.

Список літератури

1. Амоша О.І. Людини та навколишнє середовище: екологічні проблеми екологічної безпеки виробництва. – К.: Наук думка, 2002. – 306 с.

2. Гринів Л.С.Екологічна збалансована економіка: проблеми теорії. Львів, ЛНУ ім..Франка, 2001,240 с.

3. Іщук С.І.Розміщення продуктивних сил (Теорія, методи, практика).Вид.4-е доп. –К.: Європ.ун-т.2002.- 216 с.

4. Національна доповідь про стан навколишнього середовища в України у 2000 році: К., „ Вид-во Раєвського”, 2001, 184 с.

5. Продуктивні сила та регіональна економіка: 3б. наук праць: у 2ч/ РВПС України НАН України – К.: РВПС України НАН України, 2002. – ч. І – 320 с.

6. Продуктивні сила та регіональна економіка: 3б. наук праць: у 2ч/ РВПС України НАН України – К.: РВПС України НАН України, 2002.- – ч. ІІ – 267с.

7. Продуктивні сила та регіональна економіка: 3б. наук праць: у 2ч/ РВПС України НАН України – К.: РВПС України НАН України, 2003. -– ч. І. – 242 с.

8. Продуктивні сила та регіональна економіка: Зб. наук праць: у 2ч/ РВПС України НАН України – К.: РВПС України НАН України, 2003. – ч. ІІ – 235с.

9. Продуктивні сила та регіональна економіка: 3б. наук праць: у 2ч/ РВПС України НАН України – К.: РВПС України НАН України, 2003. – ч. ІІ – 235 с.

10. Толстоухов А.В., Хилько М.І. Екобезпечний розвиток: пошуки стратегії. – К: „Знання України” , 2001. – 333 с.

11. Герасимчук З.В. Комплексна оцінка рівня екологічної напруженості регіонів України // Укр.. географ. журнал, 2002, №2, с. 28-35.

12. Гукалова І,В, До питання про роль екологічного чинника в загальній оцінці якості умов життя в Україні // Укр.. геогр. журнал, 2004, №3, с. 83-88.

13. Дегодюк Е.Г., Дегодюк С.Е. Екологічна ситуація і здоров’я населення України// Екологічний вісник, 2002, № 7-8, с. 10-14.

14. Кваснюк Б. Структурна перебудова економіки та її ресурси // Економіка України, 2003, №11.

15. Кравців В.С., Павліха Н.В., Павлов В.І. Концептуальні засади розробки програми використання та охорони природно-ресурсного потенціалу регіону. // Регіональна економіка. – 2005. - №1. – с. 107-115.

16. Кравців В.С. Екологічна безпека як об’єкт регіональної політики // Рег. екон,, 1999, №1, с. 124-136.

17. Лісовський С.А. Типізація регіонів України за економіко-географічними характеристиками стану екологічної безпеки // Укр.. гегр. журнал, 2004, №4, с. 11-16.

18. Лисенко Ю., Садеков А. Екологічний підхід до управління підприємством: проблеми і перспективи // Економіка України, 2003, №5, с.33-40 .

19. Олеснюк А.О.: Місце екологічної проблематики в еволюції теорій суспільного розвитку // екологія і природокористування, 2003, вип. 5, с. 77-82.

20. Федорищева А. Техногенно-екологічна безпека в системі регіонального управління сталим розвитком // Рег. економ., 2000, №3, с.119-123