Тема 2. Економіка розвинутих капіталістичних країн в умовах монополістичного капіталізму (1870-1913 рр.)

План:

1. Загальна характеристика капіталістичних країн Західної Європи та США у кінці ХІХ ст.

2. Економіка Великобританії в період монополістичного капіталізму.

3. Монополістичний капіталізм Франції.

4. Особливості монополістичного капіталізму Німеччини.

5. Економіка США в умовах монополістичного капіталізму.

Питання для самоконтролю

1. Причини зниження темпів економічного розвитку Англії наприкінці ХІХ початку ХХ століття.

2. Особливості монополістичного капіталізму Франції.

3. Передумови високих темпів зростання німецької економіки.

4. Посилення позицій США на світовому ринку.

5. Відмінності технічної революції кінця ХІХ ст. від промислової революції.

6. Розкрийте причини створення і особливості діяльності бірж в країнах Західної Європи та США наприкінці ХІХ ст.

Література:

а) Основна:

Лановик Б.Д. .Матисякевич З.М. Матейко Р.М. Економічна історія України і світу: Підручник ./ За ред. Б.Д. Лановика. К.: Вікар, 1999 – 737 с.

Лановик Б.Д., Лазаревич М.В., Чайковський В.Ф. Економічна історія. Курс лекцій / За ред. Б.Д. Лановика. К.: Вікар, 2000. – 300 с.

Экономическая история капиталистических стран. Под ред. Ф.Н. Полянського, В.А. Жамина.- М.: Издательство МГУ,1986. – 358 с.

Царенко О.М. Захарчук А.С. Економічна історія України і світу. Курс лекцій. Навчальний посібник. – Суми: Вид-во “Університетська книга”, 2000. – 310 с.

Б) Додаткова:

33нгл.33ька О.М. Біржова справа: Підручник. – Тернопіль: Карт-бланш. 2003. – 602 с.

Маршал Альфред. Принципы политической экономии. Т.11. Пер. С 33нгл.. – М.: Прогресс, 1984. – 310 с.

Штиллих О. Биржа и ее деятельность. Пер. С нем. – СПб. 1992. – 304 с.

Промисловий переворот, тобто перехід від мануфактури з її ручною ремісничою технікою до великого машинного фабрично-заводського виробництва почався в Західній Європі наприкінці ХVІІІ сторіччя і закінчився у другій половині ХІХ ст.

Великобританія була першою з європейських держав, яка створила у себе мережу фабрик по виробництву сукняних, шерстяних та бавовняних виробів, металургійних і машинобудівних підприємств. Це стало можливим завдяки англійським винахідникам, які запропонували промисловцям ткацький верстат (Джон Кей у 1733 р.), паровий двигун (Джеймс Ватт у 1769 р.), конвертори для переробки чавуну в сталь (Генрі Бесемер у 1856 р.).

Промисловий переворот зробив неминучим зміни у засобах транспорту: були поліпшені сухопутні шляхи завдяки їх твердому покриттю гравієм та щебінкою, прокладені сталеві колії по яких паровози з вагонами перевозили вугілля, руду та інші вантажі, почалось пароплавне сполучення річок і морів, що з’єднували Велику Британію з Європою, Африкою, Америкою та Азією.

У другій половині ХІХ ст.. Великобританія перетворилась на “фабрику світу”. На її долю припадала половина світової здобичі камінного вугілля, виплавки чавуну і обробки бавовни. Питома вага Англії у світовій торгівлі становила 65 відсотків. Вважалося, що англійські товари завдяки своїй високій якості і дешевизні не потребують протекціонізму, тобто захисту з боку держави, і успішно конкурують з аналогічними іноземними виробами.

Постійні потреби промисловців у великих партіях сировини та матеріалів сприяли розвитку оптової торгівлі та її центрів – товарних бірж. Так, наприклад, перша англійська біржа з продажу бавовни була створена в 1842 р. у Ліверпулі завдяки тому, що в цей час фірма “Gunard Lіne” організувала регулярну пароплавну лінію, яка поєднувала Великобританію зі США.

Майже у кожному торговельно-промисловому місті Великобританії діяли біржі, де купці і промисловці укладали угоди з купівлі й продажу значними партіями сировини, матеріалів та готової продукції на підставі їх зразків. У Лондоні працювали зернова, вугільна і цукрова біржі, у Манчестері – бавовняна та обтиральних матеріалів тощо.

Головною перевагою бірж перед ярмарковою та базарною торгівлею було те, що вони працювали постійно і завдяки біржовим торгам ціни на товари усюди були приблизно однаковими.

Починаючи з 1880 р. становище Великобританії на світовому ринку почалось погіршуватися. Це було викликано тим, що у англійській промисловості застосовували застарілу техніку – парові двигуни, механічні ткацькі верстати. В інших країнах, в першу чергу у США та Німеччині, на озброєння промисловості надішли більш продуктивні устаткування, машини та обладнання, такі, наприклад, як двигуни внутрішнього згорання – карбюраторний (Н. Отто, Німеччина, 1887 р.) та дизельний (Р. Дизель, Німеччина, 1893 р.), автоматичний револьверний верстат (США, 1854 р.), фрезерний верстат (США, 1867 р.).

Собівартість і ціни іноземних виробів стали нижчими, ніж на англійські товари, а тому обсяги продажу товарів вироблених у Великобританії на світовому ринку почали знижуватися.

Замість того, щоб вкладати кошти у модернізацію промисловості, англійські фабриканти взяли курс на поширення торгівлі з колоніями, а також почали створювати у колоніальних країнах Британської імперії філіали своїх виробництв. Завдяки дешевизні сировини та робочої сили, безжалісній експлуатації праці населення колоній англійські підприємці одержували великий прибуток без додаткових втрат.

Наприкінці ХІХ ст. Великобританія втратила роль “майстерні світу”, але в цій країні також відбувались зміни: високими темпами розвивалися сталеплавильна, електротехнічна і хімічна промисловість, створювалися монополії у промисловості, сформувався грошовий ринок з банківським капіталом на чолі. Основа могутності Великобританії перейшла від заводів і фабрик до банків і фондових бірж, а сама країна стала фінансовим центром світу.

У додатку наведено дані про динаміку індустріального розвитку найбільш розвинутих країн світу в період з 1876 до 1913 рр.

Як видно з даних, Великобританія з початку посідала перше місце серед інших капіталістичних країн по виробництву чавуну і сталі, а потім поступилася США і Німеччині, а за темпами промислового розвитку відстала навіть від Франції. Незважаючи на структурні зміни в економіці Велика Британія все ж таки залишилася могутньою країною, що володіла колоніями майже в усіх частинах світу.

На початок 70-х років ХІХ ст. Франція теж являла собою розвинену капіталістичну країну з колоніями у Африці і Азії.

У Франції були створені підприємства легкої й харчової промисловості, що працювали на сировині й матеріалах місцевого і колоніального виробництва, була створена металургійна промисловість, що споживала руду і вугілля з провінції Лотарингії на півночі країни.

Французькі товари – шовкові тканини, парфумерно-косметичні та ювелірні вироби користувалися великим попитом на світовому ринку. Французькі модельєри диктували моду заможнім покупцям з Європи, Азії та Америки.

На протязі майже всього ХІХ ст. Франція посідала по рівню промислового виробництва друге місце у світі, поступаючи лише Великобританії. Значну роль в економіці країни відігравали внутрішня і зовнішня торгівля завдяки мережі залізниць і судноплавству. До речи, з 1870 р. до 1900 р. протяжність залізничних шляхів у Франції зросла з 14,4 42,8 тис. кл. І на даний період Франція суттєво випередила по цьому показнику Великобританію.

Провідну роль в економіці Франції відігравав банківській капітал, хоча діяльність банків була спрямована не на інвестиції у промисловість, а на позиково-лихварську діяльність. Саме у Франції біржова діяльність була спрямована не на операції з товарами, а на купівлю і продаж цінних паперів – акцій, облігацій, векселів тощо. При цьому поруч з офіційною біржовою торгівлею цінними паперами, яку здійснювали з дозволу урядовців маклерів – так званий “паркет”, діяла вільна біржова торгівля фондовими цінностями – “Куліса”, де в торгах брали участь фізичні особи – дрібні торговці, ремісники та інші продавці та покупці акцій, облігацій, грошових забов’язань.

Зі вступом Франції у війну з Прусією у 1870-71р, економічне становище країни погіршалось, оскільки Франція втратила провінцію Ельзас – центр текстильного виробництва та Лотарінгію – сировину базу вугілля і залізної руди. Згідно мирного договору Франція була повинна сплатити переможнику контрибуцію у розмірі 5 млрд. франків, що теж підірвало економіку.

На занепад промислового виробництва Франції у останній чверті ХІХ ст. також вплинули невдачі у сільському господарстві. Французькі селяни вели натуральне господарство і обходились без багатьох промислових виробів. Парцелярне господарство гальмувало процеси урбанізації, оскільки робочі руки були потрібними вдома у сільській місцевості.

Франція так і не змогла перетворитися на індустріальну країну. Дві третини населення мешкали у селах. У промисловості переважали дрібні підприємства з застарілим устаткуванням. На початок ХХ ст. в країні налічувалось 76,9 тис. підприємств капіталістичного типу, з них 67,8 тис. мануфактур.

У той же час у Франції також проходила концентрація виробництва. У 1876 р. був створений металургійний синдикат, 1883 р. – цукровий картель, 1885 р. – керосиновий картель.

Незважаючи на окремі успіхи в економіці Франція подібно Великобританії зупинилась у своєму розвитку і з другого перейшла на четверте місце у світовому рангу провідних країн світу, що підтверджується даними наведеними у додатку.

Німеччина внаслідок перемоги у війні з Францією одержала додаткову територію з багатими природними ресурсами і працьовитим населенням, що сприяло економічному підйому цієї країни.

У 1871 році відбулось об’єднання 22 монархій в єдину імперію. в 1877 р. у Німеччині була запроваджена єдина грошова одиниця – марка, єдина система вимірювання ваги і мір, створені загальнонімецьке залізничне і поштове право.

Для об’єднаної імперії характерною особливістю став розвиток власної важкої промисловості, яка випередила легку промисловість. Це відбулось завдяки багатим природним ресурсам, зокрема запасам вугілля у Рурському та Саарському басейнах, запасам руди в Лотарингії.

На відміну від Англії і Франції над німецькою промисловістю не тяжів тягар застарілого устаткування. Практично всі підприємства створювалися на новій технічній основі з використанням нових видів енергії, зокрема електричної, з’явились нові галузі промисловості – електротехнічна, синтетичних барвників, мінеральних добрив.

Особливістю індустріалізації Німеччини було те, що прискорений розвиток промисловості, особливо важкої, був спрямований у мілітариське русло. Державні замовлення на зброю, боєприпаси у значній мірі зумовили ріст галузей важкої індустрії.

Процес монополізації у Німеччині відбувався на основі створення картелів та синдикатів. Напередодні першої світової війни у Німеччині було близько 600 монополістичних об’єднань, продукція котрих за своєю якістю випередила вироби французів і англійців, стала конкурентноспроможною на світовому ринку.

Як свідчать дані у додатку, Німеччина розвивалась дуже стрімко і за темпами поступалась лише США.

У господарчому житті Німеччини суттєве місце посідали товарні біржі – осередки оптової торгівлі сировиною матеріалами та готовими виробами. Держава сприяла біржовій торгівлі і контролювала її розвиток не дозволяючи масову спекуляцію.

У господарчому житті Німеччини суттєве місце посідали товарні біржі – осередки оптової торгівлі сировиною матеріалами та готовими виробами. Держава сприяла біржовій торгівлі і контролювала її розвиток не дозволяючи масової спекуляції. Так, у 1896 р. у Німеччині був виданий закон про заборону укладання угод на продаж зерна і борошна на строк, оскільки аграрії побачили у таких угодах загрозу для своєї діяльності. Поруч з товарними діяли корабельні біржі, де можна було замовити річкове чи морське судно для перевезення товарів, придбаних за допомогою бірж. Працювали фондові біржі, які також здійснювали операції з валютою.

Слабким ланцюгом економічного механізму Німеччини слід вважати наявність крупних землевласників – юнкерів, яким належали значна частина родючих земель. Із-за відсутності землі дрібні селянські господарства були неспроможними виробляти у значному обсязі зерно та овочі, а беручи землю в оренду не покривали своїх витрат по сплаті внесків.

В останні тридцять років ХІХ ст.. і на початку ХХ ст.. Німеччина щорічно імпортувала зерно, вовну, шкіру та інші товари сільгоспвиробництва. Залежність від імпорту сировини стримувала розвиток легкої промисловості. Саме в цей період в Німеччині виникла теорія про нестачу життєвого простору і перерозподіл колоній, що належали Великобританії, Франції, Росії.

Кінець ХХ ст.. став справжнім бенефісом економічного піднесення Сполучених Штатів Америки.

К початку 70-х років США оволоділи великою територією витиснувши корінних мешканців – індійців. Крім того, у 1867 р. було взято в оренду, а фактично за безцінь викуплено у Росії Аляску з її запасаминафти, золота, вугілля. Колоніями США стали Куба, Пуерто-Ріко, Філіппіни та ще ряд островів у Тихому океані.

Економічному зростанню Сполучених Штатів сприяли як зовнішні так і внутрішні фактори: високі митні тарифи на ввіз готових виробів і повна свобода для ввозу іноземних капіталів, що йшли у промисловість, сільське господарство, торгівлю, банківське діло. Дешевизна землі і практична відсутність ренти обумовили високу конкурентноздатність експортованих зі США в Європу пшениці, м’яса та птиці.

До США приїхало багато працьовитих і енергійних людей – хліборобів, робітників, бізнесменів, інженерів і вчених. Усі вони своєю працею та інтелектом сприяли розвитку промисловості, транспорту, сільського господарства, що можна проілюструвати даними у додатку. По усіх показниках економіки США вийшло на перше місце у світі.

Знаменита на цілий світ Уолл-Стрит з її банками перетворилася на символ могутності банківського капіталу Америки. Нью- Йорська фондова і Чикагська товарна біржі вже наприкінці Х1Х ст.. почали обслуговувати клієнтів майже з усіх країн світу і одержали назву “барометрів економіки”.

В США особливо швидкими темпами створювались монополістичні об’єднання, котрі незабаром оволодіють світовими ринками. Наприклад, одна з найбільших – “Стандарт-ойл-Компані” була створена у 1872 р. і вже через 10 років реорганізована у трест, що зосередив виробництво понад 90 відсотків очищеної нафти в США, а ім’я її фундатора Дж. Рокфеллера було назавжди внесено у список найбагатших людей світу.

Таким чином, економічна історія провідних країн світу у період з 1870 до 1914 рр. свідчить про те, що економічне процвітання неможливо без постійного удосконалення техніки і технології виробництва, комплексного розвитку галузей народного господарства.

Додаток

Основні показники розвитку економіки провідних

країн світу в період з 1870 до 1914 р.

№	Показники	1876-1880	1900	1913
І	Індекс промислового розвитку (1880 р.-100 %) Великобританія Франція Німеччина США	100 100 100 100	150 155 260 315	190 230 400 590
ІІ	Частка країн у світовому виробництві окремих видів продукції: а) видобуток вугілля, в % до світового обсягу Великобританія Франція Німеччина США б) виробництво чавуну, у % до світового обсягу Великобританія Франція Німеччина США в) виробництво сталі, в % до світового обсягу Великобританія Франція Німеччина США	36,6 4,4 8,8 9,8 32,7 6,4 7,0 9,2 47,0 1,9 4,7 16,9	30 4,4 14,5 32,1 22,2 6,6 20,9 34,8 16,7 5,4 22,5 34,8	22 3,1 14,6 39,1 13,4 6,6 24,3 38,8 10,0 6,1 24,1 41,0
ІІІ	Частка країн у світовому промисловому виробництві, в % на 1880 р. Великобританія Франція Німеччина США	28,0 9,0 13,2 28,0	18,6 7,1 16,6 31,0	14,1 6,4 15,7 35,8

Складено за даними: Лановик Б. Д., Матисякевич З. М., Матейко Р. М.

Економічна історія України і світу: Підручник / За ред. Б. Д. Лановика.– К. : Вікар, 1999. с. 147-148.

1. Истоки. Вопросы ыстории народного хозяйства и экономической мысли. Вып. 1-2.М. 1989-1990.

2. История Европы с древних времен до наших дней. В. 8 т. М., 1988-1990. Т.1.2.

3. История США: в 4 т. М., 1983-1988.

4. Экономическая история зарубежных стран / Под. Ред. В. И. Голубовича. М. 2000.

5. Экономическая история капиталистических стран т/ Под ред. А. Я. Полянского , В. А. Жамина. М., 1986.

6. Экономическая история. Проблемы, исследования, дисскусии. М., 1983.

7. Економіка зарубіжних країн./ За ред. Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського.К. 2003.

8. Артемов Н. Е. Рынки технологии в мировом хозяйстве. М., 1992.

9. Гиббинс. История торговли Европы. С 14 б. 1990.

10. Невинс А., Комманджер Г. С. История США: от английской колонии до мировой державы Нью-Йорк. 1991.