0002964d[1]

111

планування сім'ї здійснювались у 128 країнах. Друга група включає країни як з багаточисленним населенням (наприклад, Бразилія), так і малочисленним (Намібія), які мають висо кий приріст населення (Йорданія, Мозамбік) і низький (Данія, Японія). До третьої групи належать країни з низьким (Болгарія, Чехія Німеччина, Греція, Угорщина, Франція та ін.) і з високим приростом населення (Камбоджа, Малі, Лаос, Ірак та ін.).

Демографічна криза і демографічний вибух.

Демографічна криза — глибоке порушення відтворення населення, що загрожує самому його існуванню. Протягом усієї демографічної історії людства аж до кінця XVIII ст. причинами демографічної кризи були часті голодування, епідемії та війни; обумовлений ними високий рівень смертності призводив до скорочення чисельності населення деяких країн і регіонів світу, а інколи й до повного обезлюднення територій. Історичний процес зміни репродуктивної поведінки в деяких промислово розвинених країнах виявляє тенденцію до падіння рівня народжуваності нижче від необхідного для простого відтворення населення, що є причиною сучасної демографічної кризи.

Демографічний вибух — різке прискорення кількісного зростання світового населення. Почався він у 1950-х pp. Коли зниження смертності значно випереджає зниження народжуваності, то це приводить до прискореного збільшення чисельності населення, неузгодженого з об'єктивними вимогами соціально-економічного розвитку суспільства. Перевищення числа народжень над числом смертей досягає великих розмірів. Оскільки сучасні високі темпи росту чисельності населення Земної кулі значною мірою визначаються темпами його збільшення в країнах, що розвиваються (Азії, Африки та Латинської Америки, де проживає близько 70% населення світу), демографічний вибух у цих країнах перетворюється на світовий. За демографічного вибуху середньорічний приріст населення перевищує 1,8—2,0% . Демографічний вибух — явище тимчасове; з розвитком демографічного переходу порушена узгодженість темпів народжуваності та смертності відновлюється, проміжний тип відтворення населення поступається місцем основному, і демографічний вибух припиняється. Але темпи демографічного переходу залежать від загального соціально-економічного

112

розвитку, і коли він, як у більшості слаборозвинених країн, відбувається повільно, довго зберігається і проміжний тип відтворення населення. У багатьох країнах, що розвиваються, проводиться демографічна політика, спрямована на подолання перехідного характеру відтворення населення. Процес демографічної стабілізації повсюдно завершиться наближенням до стану, характерного для постійного (стаціонарного) населення. У різних регіонах світу це відбудеться в різні строки, але в більшості країн, що розвиваються, — не раніше середини XXI ст.

Розміщення населення.

Розселення — розміщення населення на території та форми його територіальної організації у вигляді системи поселень. Відображає як процес розподілу й перерозподілу населення на території, так і результат цього процесу у вигляді існуючої на даний час територіальної мережі поселень. Розглядаючи всю існуючу різноманітність розселення, можна виділити такі головні й найпоширеніші його форми:

Дисперсне (розсіяне) сільське розселення окремими подвір'ями — садибами, яке наближає людей до місць праці — земельних ділянок, лісів, мисливських угідь тощо. Найвиразніші приклади дисперсної форми розселення — це хутори в Україні та поселення-одно-двірки фермерів у зоні гомстедів США.

Дисперсно-групове сільське розселення. Воно є переважною формою сільського розселення у більшості країн світу. Розміри сіл та їх розміщення значно різняться залежно від країни.

Місто як найважливіша форма міського розселення. Промислові поселення, які не «доросли» до рівня міст.

Найуніверсальнішим, поширеним практично в усіх країнах видом поселень є зосередження гірничо-промислового населення (селища шахтарів і рудокопів, золотошукачів, робітників нафтопромислів та будівельних кар'єрів). Другий масовий вид промислових поселень пов'язаний з переробкою деревини, третій

— з переробкою сільськогосподарської сировини.

Поселення службового характеру (поза містами, в сільській місцевості). Функції службових поселень (найчастіше невеликих за розміром) завжди вузькоспеціалізовані. Історично вони з'явилися лише за умов розвиненого суспільно-територіального поділу праці.

113

Розселення кочових народів, коли постійні населені пункти зазвичай відсутні, а кочове населення має лише тимчасові стоянки

— табори. Кочівництво — це форма розселення із специфічним господарським побутом.

Зазначені форми розселення далеко не завжди існують у чистому вигляді, вони часто утворюють численні мішані та перехідні модифікації, характерні для певних зон або районів. З розвитком продуктивних сил форми розселення змінюються, пристосовуючись до нових умов і вимог життя.

Глобальні проблеми забеспечення життєдіяльності та якості життя людини.

“Ми – народ …” – з цих слів розпочинаються тексти багатьох демократичних держав. Тим самим підкреслюється, що основною цінністю тієї чи іншої держави є людина. При цьому, чимало проблем, які постають перед державою, долаються заради людини – збереження її свобод, добробуту та якості її життя.

Щодня населення Землі збільшується на чверть мільйона чоловік. З 50-х до початку 90-х років ХХ ст. кількість населення світу подвоїлась, а його частка, яка проживає у найбідніших регіонах світу – країнах, що розвиваються, та аграрних постсоціалістичних країнах - вже досягла 3/4 світового показника. І хоча помітна тенденція до зниження темпів природного приросту населення на Землі, кількість його у країнах, що розвиваються, продовжує зростати вищими темпами, ніж в економічно розвинутих країнах. За цим криється низка глобальних проблем, яка має бути розв'язана, аби забезпечити умови життєдіяльності людини і гідну якість її життя. І якими б вражаючими не були успіхи економічно розвинутих країн добробут людства і безпека світу в цілому залежать від успіхів економічного ступу всіх держав світу, в тому числі країн, що розвиваються.

Ще наприкінці XVIII ст. священик Мальтус виклав теорію, згідно з якою населення Землі зростає швидше, ніж виробництво продовольства з усіма зловісними наслідками, що з цього випливають. На щастя, життя останніх двох століть не підтвердило цієї теорії; виробництво продовольства, не кажучи вже про виробництво взагалі, зростало швидше, ніж збільшувалося населення. Протягом XX ст. в економічно

114

розвинутих країнах природний приріст був досить низький, а «демографічний вибух» першої половини XX ст. у більшості регіонів вже пішов на спад. Основними чинниками, що стримали темпи зростання населення світу стали процеси індустріалізації та урбанізації, які поступово охопили всі регіон планети. В цілому, оцінюючи ситуацію, необхідно зважити на такі особливості.

По-перше, демографічні проблеми в різних країнах мають свої особливості. Головні з них, наприклад, в Україні не збігаються, з одного боку, з проблемами Франції, з другого — з проблемами Єгипту, Ефіопії або Таїланду, хоча всі ці країні мають майже однакову кількість населення. Для країн, що розвиваються, попри всі відмінності між ними, спільними є необхідність зменшення приросту населення, поліпшення здоров'я та харчування людей, ліквідація бідності та технологічної відсталості. В економічно розвинутих країнах цих складностей немає, але натомість гостро стоять проблеми відвернення екологічної кризи та збалансованості використання робочої сили. А в деяких постсоціалістичних країнах (і в Україні зокрема) до цього додались проблеми необхідності духовного та фізичного відродження нації.

По-друге, закономірності процесу сучасного світового демографічного переходу дають змогу прогнозувати певну стабілізацію у відтворенні населення в XXI ст., а технічні і технологічні можливості сучасного господарства уможливлять досягнення достатніх середніх світових показників забезпечення землян продовольством та іншими засобами для життя. Для цього є всі підстави. Можливості збільшення виробництва сільськогосподарської продукції далеко не вичерпані. Шляхи до цього відомі і цілком досяжні. Це:

підвищення родючості грунтів, що пов'язано з успіхами агромеліорації та агрохімії;

підвищення біологічної продуктивності сільськогосподарських культур шляхом упровадження досягнень сільськогосподарської генетики і селекції;

виведення продуктивніших порід свійської худоби; ефективніше використання сонячної енергії для

фотосинтезу органічної маси та впровадження генної інженерії;

115

підвищення біологічної продуктивності Світового океану та широке впровадження аквакультури.

Людство має величезні ще не використані можливості в галузі енергетики. Вже тепер багато країн світу стали на шлях переходу від енергетики, що базується на застосуванні обмежених паливних ресурсів (нафта, газ, вугілля) до енергетики, що орієнтована на використання практично невичерпних енергоносіїв - ядерної енергії, енергії Сонця, вітру, води, тепла Землі. З огляду на це, вже в першій половині XXI ст. стримуючим чинником розвитку енергетики стане не нестача енергоносіїв, а загроза ще більшого теплового забруднення атмосфери надпотужними електростанціями. То ж проблема впровадження енергозберігаючих технологій нині й надалі залишається актуальною.

Економічне зростання супроводжуватиметься спорудженням нового житла та нарощуванням технічних потужностей виробництва. І тут наука і техніка готові забезпечити людство сучасними індустріальними технологіями, які застосовуються у містобудівництві; сучасними транспортними засобами, які у всіх сферах природного середовища - на суходолі, на воді, в повітрі, а з часом і в космосі «звужують» світ і роблять ближчими і доступнішими всі куточки планети; комп'ютерами та новими інформаційними та комунікаційними системами, які активно впроваджуються в усі сфери виробництва і побуту, фактично вже ліквідували бар'єр просторового розриву в комунікаціях і передачі інформації.

Реалізувати перелічені можливості на благо людства можна за умови, що робота здійснюватиметься освіченими, фізично здоровими і вільними людьми, які будуть забезпечені сучасними умовами життєдіяльності (харчування, одяг, житло, доступ до інформації тощо). Отже, постає проблема якості життя людини.

Добробут і розвиток суспільства взаємопов'язані. Вже давно помічено, що здоров'я, фізична та розумова сила народу є запорукою його економічного багатства. Водночас, коли людина розпоряджатиметься матеріальним багатством розумно, то це сприятиме поліпшенню здоров'я, фізичної, розумової та моральної сили людської спільноти. Ця взаємопов'язаність визначається взаємодією багатьох компонентів: багатствами природи і багатствами, створеними людськими руками, станом здоров'я на-

116

селення, рівнем його освіти та культури, який у країнах з різним рівнем розвитку економіки неоднаковий.

Під час розрахунків показників якості життя країн і територій беруть до уваги такі показники: розміри ВВП на душу населення (як уособлення багатства та добробуту), середньостатистичну тривалість життя населення (віддзеркалення стану здоров'я і фізичної сили) та рівень освіти населення (стан культури і науки).

117

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Биология охраны природы / Под.ред. М. Сулей. – М.,1983.

–430с.

2.Борисковский П.И. Древнейшее прошлое человечества / П.И. Борисковский. – М., 1980. – 240с.

3.Будыко М.И. Глобальная экология / М.И. Будыко. – М., 1977. – 336с.

4.Вавилов Н.И. Линнеевский вид как система / Н.И. Вавилов // Труды бюро прикладной ботаніки, генетики и селекции.

–1931. – Т. 26., В. 3.

5.Вавилов Н.И. Закон гомологических рядов и наследственной изменчивости / Н.И. Вавилов // Труды по прикладной ботанике и селекции. – 1922. – Т. 16., В. 2.

6.Гумилев Л.Н. География этноса в исторический период / Л.Н. Гумилев. – Л., 1990. – 279с.

7.Кейлоу П. Принципы эволюции / П. Кейлоу. - М., 1986.- 128с.

8.Матье Л. Сбережем Землю / Л. Матье. – М., 1985. – 173с.

9.Наумов Н.П. Экология животных / Н.П. Наумов. – М., 1955. – 533с.

10.Небел Б. Наука об окружающей среде / Б. Небел. – М., 1993. – 760с.

11.Одум Ю. Экология / Ю. Одум. – М., 1986. – 704с.

12.Основы общей биологии / Под. ред . Э. Либбет.- М.: Мир, 1982. - 437с.

13.Печчеи А. Человеческие качества / А. Печчеи. – М., 1980.

–302с.

14.Рауп Д. Основы палеонтологии / Д. Рауп, С. Стенли. – М., 1974. – 387с.

15.Риклефс Р. Основы общей экологии / Р. Риклефс, - М., 1979. – 424с.

16.Розанов С.И. Общая экология / С.И. Розанов. – СПб., 2005.

–288с.

17.Рыбаков Б.А. Язычество древних славян / Б.А. Рыбаков. – М., 1981. – 607с.

18.Смит У.Х. Лес и атмосфера / У.Х. Смит. – М., 1985. – 429с.

118

19.Татаринов Л.П. Очерки по теории эволюции / Л.П. Татаринов. – М., 1987. – 251с.

20.Тимофеев-Рисовский Н.В. Краткий очерк теории эволюции / Н.В. Тимофеев-Рисовский, Н.Н. Воронцов, А.В. Яблоков. – М., 1977. – 301с.

21.Шварц С.С. Эволюционная экология животных. Экологические механизмы эволюционного процесса / С.С. Шварц // Труды Института экологии растений и животных. – 1969. – В. 65.

22.Шмальгаузен И.И. Факторы эволюции / И.И. Шмальгаузен. – М., 1968.

23.Штемпель Д. Человечество на рубеже ХХ1 века. Население мира в 2000 году / Д.Штемпель. – М., 1988. – 207с.

24.Яблоков А.В. Охрана живой природы. Проблемы и перспективы / А.В. Яблоков, С.А. Остроумов. – М., 1983. – 269с.

25.Яблоков А.В. Эволюционное учение / А.В. Яблоков, А.Г. Юсуфов. – М., 1976. – 331с.

119

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

Абіотичні фактори – діючі на стан екосистем компоненти та сили неживої природи ( температура, вологість, газовий склад повітря та ін. )

Автотрофи — організми, що використовують у якості джерел енергії неорганічні сполуки, енергію хімічних реакцій та світлову енергію.

Антропогенний фактор —будь який діючий на вид або екосистему фактор, що виник як результат пристосування чи діяльності людини.

Аутекологія — напрямок екології який досліджує умови життя окремих видів або популяцій.

Бентос – сукупність водних організмів які живуть на ґрунті водоймищ або в ньому.

Біогеоценоз – розташований на однорідній території природний комплекс організмів та неорганічних компонентів середовища, об’єднаних обміном речовин та енергії.

Біогеоценологія — наука що вивчає біогеоценози та їх сукупність – біогеоценотичний покрив Землі, біосферу.

Біом— сукупність біогеоценозів певної ландшафтногеографічної зони.

Біосфера – оболонка Землі яка включає атмосферу, гідросферу та верхній шар літосфери, склад та будова якої визначається існуванням в ній життя.

Біота — сукупність живих організмів будь якої географічно визначеної частини суші або акваторії океану, моря, річки та ін.

Біотичні фактори — діючі на популяцію, вид фактори середовища пов’язані з іншими видами будь якої систематичної належності харчовими, конкурентними, симбіотичними та іншими взаємовідносинами.

Біоценоз — сукупність усіх живих організмів, що населяють однорідну частину території чи акваторії.

Галофіти – рослини які у ході еволюції пристосувались до життя на засолених грантах .

Генофонд — сукупність генів та алелей популяції та виду.

120

Гетеротрофи – організми що харчуються готовими органічними речовинами.

Деструктори – організми котрі в екосистемах руйнують органічні речовини.

Заказник— форма охорони природи при якій на певній території забороняється частина видів господарської діяльності.

Заповідник— забезпечена штатом охорони та дослідників, найбільш удосконалена форма охорони природи .

Інсектициди — токсичні речовини що діють на комах. Конкуренція — одна з форм взаємовідносин між

організмами які використовують одні й ті ресурси ( харчові, водні, сховища, територію та ін.)