- •1.Територіальний принцип місцевого самоврядування
- •2. Конституційно-правові норми (види, класифікація).
- •5. Поняття правового статусу громадянина України
- •6. Правове положення іноземців в Україні.
- •7. Порядок вступу закону у силу.
- •8. Джерела конституційного права як галузі національного права України.
- •12. Імпічмент Президента України.
- •13. Функції та повноваження Голови Верховної Ради України.
- •14. Поняття статусу народного депутата України.
- •16. Судова влада в Україні
- •17. Порядок обрання Президента України
- •18. Правовий статус біженців в Україні.
- •19. Депутатська недоторканість
- •20. Конституційно-правові відносини та їх особливості.
- •21. Поняття і види референдумів.
- •Адміністративно-територіальна
- •Національно-територіальна автономія
- •Національно-державна автономія
- •Форми територіальної автономії
- •24.Поняття та зміст державного суверенітету. Декларація про державний суверенітет України.
- •26. Суб’єкти конституційно-правових відносин і їх особливості
- •29. Депутатський запит (поняття і призначення).
- •Громадянство України припиняється з таких підстав:
- •31. Конституційний лад України
- •Принципи конституційного ладу:
- •32. Порядок прийняття та набуття чинності рішень місцевої ради.
- •33. Виконавчі органи місцевого самоврядування.
- •34. Конституційні права громадян, їх класифікація
- •35. Громадянство як елемент правового статусу особистості.
- •37. Гарантії депутатської діяльності. Депутатський іммунітет та індемнітет.
- •38. Конституція – основне джерело конституційного права.
- •39. Соціальна держава.
- •41. Право законодавчої ініціативи у вр України
- •45. Верховна Рада України (місце в системі вищих органів держави, компетенція, акти).
- •48. Гарантії політичних прав та свобод громадян України
- •49. Склад і форми діяльності вр України
- •50. Виборчий процес (поняття, стадії).
26. Суб’єкти конституційно-правових відносин і їх особливості
Суб'єкти конституційно-правових відносин - це їх учасники, які у конкретному правовідношенні здійснюють свої права та несуть відповідні юридичні обов'язки або своєю правоздатністю породжують певні правові стани1. Зазначене поняття потрібно відрізняти від поняття "суб'єкт конституційного права", під яким розуміють установленого конституційними нормами носія, який може мати юридичні права і нести відповідні обов'язки2.
Характерна особливість суб'єктів конституційно-правових відносин полягає в тому, що вони мають різні права та обов'язки, тобто різну за змістом конституційну правоздатність.
Усіх суб'єктів конституційно-правових відносин поділяють на індивідуальні та колективні (комплексні).
Найбільш поширеними видами суб'єктів конституційно-правових відносин є:
1) спільності (народ, нація, національні меншини, корінні народності, територіальні громади тощо);
2) держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх структурні утворення, зокрема парламентська більшість та парламентська опозиція, депутатські фракції, комітети тощо; депутати, службові та посадові особи;
3) політичні партії, громадські організації та блоки;
4) громадяни України, іноземці, особи без громадянства, жителі, біженці;
5) підприємства, установи, організації;
6) міжнародні органи і організації;
7) органи самоорганізації населення;
8) ЗМІ тощо.
27. Центральні органи державної виконавчої влади України: система, конституційні основи організації і діяльності
Конституція України відносить до центральних органів виконавчої влади міністерства та інші органи виконавчої влади. До них належать: державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України (Вища атестаційна комісія, Пенсійний фонд, Головне контрольно-ревізійне управління, Державне казначейство); центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (Антимонопольний комітет України, Служба безпеки України, Державна податкова адміністрація тощо). У разі необхідності відповідно до Конституції України можуть створюватися й інші центральні органи виконавчої влади України зі спеціальним статусом, який визначається Конституцією та законами України. Вони підпорядковані Кабінету Міністрів, який спрямовує й координує їх роботу.
Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади України здійснює державну політику у відповідній сфері. В своїй діяльності вони керуються Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами та розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також положенням про відповідний центральний орган виконавчої влади.
До системи центральних органів виконавчої влади України належать міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади, утвореним для забезпечення реалізації державної політики у визначеній сфері діяльності. Керівництво міністерством здійснює міністр. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розробку й впровадження Програми Кабінету Міністрів України з відповідних питань, реалізацію державної політики у визначеній сфері державного управління. Він здійснює управління в цій сфері, спрямовує та координує діяльність інших центральних органів виконавчої влади з питань, віднесених до його відання.
Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує й координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єрів чи міністрів. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію в певній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голова.