16. Лицарський роман бретонського циклу. Сюжетні джерела “Роману про Трістана та Ізольду”. Розкриття психології кохання в романі.

Сюжети творів бретонського циклу пов»язані з бретонськими (кельтськими) фольклорними джерелами. Кельтські перекази багаті не тільки колоритною фантастикою,а й любовними мотивами, що сприяло засвоєнню їх куртуазними авторами. Звичайно, матеріал цей переосмислювався в дусі ідеології тодішних часів. Мотиви багатожонства і тимчасових і легко порушуваних любовних зв»язків, що заполонили кельтські повісті й відображали реальні шлюбні й еротичні стосунки кельтів, перетлумачувалися французькими куртуазними поетами як порушення норм повсякденного життя, як адюльтер, що підлягав куртуазній ідеалізації. Точно так само і всілякі «чародійництва»,що в ту архаїчну добу, коли складалися кельтські сказання, сприймалися як вираження сил природи,- тепер, у творчості французьких поетів,поставали як щось специфічно «надприродне», що виходить за рамки нормальних явищ ,що підштовхує лицарів на пошуки пригод.

Кельтські перекази доходили до французьких поетів двома шляхами- усним,через посередництво кельтських співців й оповідачів, і письмовим- через легендарні хроніки. Багато з цих переказів були пов»язані з образом легендарного «короля Артура»-князя бриттів У-УІ,який героїчно захищав від англосаксів ще не захоплені ними території Англії. Псевдоісторичною рамкою для артурівських романів послужила латинська хронікка валійського патріота Гальфріда Монмутського «Історія королів Британії» (бл.1137 р.), що ідеалізувала образ Артура і надала йому феодально-лицарських рис.

Гальфрід зображає Артура не лише королем всієї Британії,але й могутнім правителем, завойовником ряду країн, володарем півЄвропи. Поряд з бойовими подвигами Артура Готфрід розповідає про його чудесне народження, про відплиття на човні, будучи смертельно пораним,на острів Аваллон-обитель безсмерття, про діяння його сестри- феї Моргани, чародія Мерліна і т.п. Двір короля бриттів зображений у цьому творі як зосередження вищої доблесті й благородства; там поряд з Артуром владарює його дружина Генієвра, довкола них групуються племінник Артура, доблесний Ровен, сенешал Кей, злий Модред, який згодом повстав проти Артура і став причиною його загибелі. Хроніка Гальфріда мала величезний успіх і була швидко перекладена французькою та англійською мовами.Черпаючи також з кельтських народних сказань, перекладачі внесли ряд додаткових моментів, з яких найбільш важливий наступий:Артур начебто звелів спорудити круглий стіл з тією метою, щоб на бенкеті за цим столом не було ні кращих, ні гірших місць ,і ,щоби всі лицарі почували себе рівноправними.

Звідси бере початок звична рамка артурівських романів або, як їх часто ще називають «романами Круглого столу»- картини двору короля Артура як осередку ідеального рицарства у його новому розумінні. Створилась поетична фікція про те, що в ті давні часи неможливо було стати довершеним лицарем у сенсі військових подвигів і високого кохання, не поживши деякий час при дворі Артура і не «потрудившись» на його славу. Звідси- паломництво усіх героїв до короля Артура, а також включення до артурівського циклу сюжетів, що першоначально не мали з ним жодного зв»язку.. Але якого б походження- кельтського чи іншого- не були ці повісті, що називалися «бретонськими» чи «артурівськими», вони переносили своїх читачів і слухачів у фантастичний світ, де на кожному кроці зустрічалися чудодійні джерела, казкові феї, велетні, чарівні дівчата, яким загрожували злі кривдники ,і, які сподівалися на допомогу сміливих і великодушних лицарів.

З великої кількості бретонських оповідей за ідейно-тематичною ознакою виділяють:1) бретонські ле,2)романи про Трістана та Ізольду,3)артурівські романи, 4) романи про святий Грааль.

Збереглася збірка з дванадцяти ле, тобто віршовних новел любовного і здебільшого фантастичного змісту, що були створені бл. 1180 р.англо-нормандською поетесою Марією Французькою.

Бретонські ле – невеликі віршовані новели любовного змісту (від 2000 до 1000 рядків). Характерними рисами ле є лаконізм, велика сконцентрованість змісту, фантастичність. На першому плані завжди гостро конфліктна ситуація – нещасливе або трагічне кохання. Закохана пара протиставляється ,зазвичай, суспільству, його нормам і законам (кохання заміжньої жінки, сімейна заборона, любов героя до феї і т.ін.).За основу бретонських ле брались кельтські сюжети з їх казковою фантастикою.Поступово ле позбувалися фантастичних елементів, незмінно зберігаючи однак мотив нещасливого кохання. Загостренність любовної ситупації в ле, гра глибоких непідвладних волі героїв пристрастей, вплинули згодом на становлення куртуазного роману.

Марія Французька походила ,ймовірно, з Нормандії і належала до аристократичних кіл. Для своїх зворушливих любовних сюжетів вона використовувала бретонські народні пісні та перекази,але,опрацьовуючи народні сюжети, поетеса вносила в них риси сучасного їй рицарського побуту та світосприйняття. Дванадцять ле Марії Французької однакові за змістом і стилем. Не куртуазну любов та служіння дамі,а ніжне, щире кохання, взаємний потяг двох чистих сердець оспівує ця французька поетеса.Її твори пройняті співчуттям до простих людей, особливо закоханим, яких переслідує суспільство або родина. Вона однією з перших звернулася до обробки кельтського матеріалу про кохання Трістана та Ізольди (ле «Про козолист»). У ле «Йонеке» розповідається про те, як одна молода жінка, яку видали заміж за ревнивого старого,нудьгує у вежі під наглядом служниці і мріє про те, аби до неї якимось чудесним чином з»явився молодий гарний лицар. Варто було їй висловити це побажання, як у вікно її кімнати залетів птах, який обернувся на прекрасного лицаря. Він повідомляє дівчині, що вже давно кохає її, але не міг з»явитися до неї без її запрошення; отож віднині він прилітатиме до неї завжди, як тільки вона цього забажає. Їх побачення продовжувалися до тих пір, поки чоловік, запідозривши щось неладне, не звелів прив»язати до віконної рами серп і гострі ножі, на які лицар-птах, прилетівши до коханої, наштовхнувся і смертельно поранив себе.Коли син, якого жінка виносила від коханого, виріс, вона розповіла йому про його походження, і він, реалізуючи помсту за смерть свого батька, вбив злостивого ревнивця.

Бретонська основа відчутна і в новелі «Ланвіль», Це розповідь про одного з лицарів легендарного короля Артура, який став обранцем феї.На вимогу королеви Генієври, закоханої в лицаря, він змушений був зізнатися, що кохає іншу, красивіша від королеви. Порушення таємниці кохання призводить (за кельтськими повір»ями) до розриву між закоханими. Але почуття Ланвіля настільки міцні, що він назавжди покинув суспільство і полетів за своєю коханою у далекий зачарований край.

Інші ле Марії більш ліричні і не містять жодних елементів фантастики.

В одному з її ле оповідається про те, як один король, не бажаючи розлучатися зі своєю дочкою, оголосив, що видасть її заміж тільки за того,хто без будь-якої допомоги віднесе її на руках на вершину високої гори. Закоханий юнак (якого вона також кохала) доніс дівчину до вершини, але ,виконавши це завдання. тут же впав мертвий. З тих пір ця гора називається «Горою двох закоханих».

Ще в одному ле молода жінка, нещаслива в шлюбі, під приводом того, що вона начебто слухає спів солов»я, подовгу простоює вечорами біля вікна, спрямовуючи свій погляд через вулицю у вікно будинку, де живе закоханий в неї лицар, який теж дивився на неї: в цьому вони знаходили єдину втіху. Але ревнивий чоловік вбив солов»я і злісно кинув його до ніг дружини. Вона підібрала тільце бідної пташки і відіслала своєму коханому, який заховав його у розкішній скринці і зберігав відтоді як дорогий доказ її почуття.

Усі ле Марії Французької пройняті єдиною спільною оцінкою людських стосунків. Лицарська оболонка фабули прикриває їх загальнолюдський зміст. Розкішне придворне життя, блискучі військові подвиги не приваблюють Марію. Її засмучує будь-яка жорстокість, будь-яке насильство над природніми людськими почуттями. Але це породжує в її душі не гнівний протест,а м»яку меланхолію. Найбільше співчуває вона тим, хто страждає від кохання. При цьому любов вона розуміє не як служіння дамі і не як бурхливу фатальну пристрасть,а як ніжний природний потяг чистих, щирих сердець.Таке ставлення до кохання зближує ле Марії з народною поезією.

Свіжість, високу поетичність цих невеличких повістей високо цінував Гете, який назвав збірку Марії Французької «перлиною середньовічної поезії». Бретонські ле були популярними майже століття і як жанр влились у куртуазний роман у другій половині ХІІІ ст.

Романи про Трістана та Ізольду. Куртуазні романи про кохання рицаря Трістана до королеви. Ізольди належать до найпопулярніших у середньовіччя, а вивчення їх з часом перетворилося в цілу галузь медієвістики. Виникли вони на основі кельтських народних переказів, 3 того, що збереглося, найбільш значними є віршовані романи французького жонглера Беруля і нормандця Тома. Роман Беруля (більш архаїчний за змістом) приваблює своєю наївністю, роман Тома - куртуазною вишуканістю і добрим літературним опрацюванням. Обидва твори виникли близько 1170 р. і збереглися в уривках. Близько 1230 р. з'являється перша французька прозова обробка цього роману, у якій уже присутні персонажі з романів Круглого Столу, що зв'язує сюжет про Трістана та Ізольду з циклом артурівських романів.

Роман дає певне уявлення про феодальну дійсність, хоча феодальні відносини представлені в ньому досить архаїчно. Батько Трістана, король Ріва-лен, загинув, захищаючи свої володіння від давнього ворога - феодала-сусіда. Мати померла з горя. Ко-ролевич-сирота випадково потрапляє в Корнуолл, де править його дядько Марк. Трістан - зразковий рицар. Він не побоявся вступити в поєдинок з могутнім велетнем Моргольтом Ірландським і визволив країну Марка від принизливої залежності. Король Марк любить племінника і вбачає у ньому свого спадкоємця. У романі відображена слабкість королівської влади в цей період. Барони, васали Марка, заздрячи успіхам Трістана, вимагають від короля, щоб він одружився і дав їм законного спадкоємця, інакше вони піднімуть повстання. У розповідь щоразу вплітаються фантастичні казкові мотиви. Так, Трістан хоче висватати королю Ізольду Золотоволосу (він бачив її раніше в Ірландії, куди його, пораненого отруєним мечем богатиря Моргольта, занесли морські хвилі). Однак здобути прекрасну королівну він зміг тільки вбивши дракона-людожера, який вселяв жах у всю країну. Мати Ізольди дає в дорогу доньці любовне зілля, щоб вона випила його з королем Марком і вони стали щасливим подружжям. Та під час морської подорожі Ізольда [100] і Трістан у спеку випадково випили це чарівне вино, і любов заполонила їх назавжди. Вона принесла' їм безмежне щастя, але й стала причиною їхньої смерті, бо то «було не вино, а пристрасть, жагуча радість і безмежна туга, загибель». Ставши дружиною короля, Ізольда не може не зустрічатися з коханим. Через жорстокі перешкоди вони змушені розлучитися. Трістан покидає володіння дядька і на чужині, в Бретані, з відчаю одружується з Ізольдою Білорукою. Та для неї він тільки брат. Ні краса її, ні відданість не можуть витіснити з Трістанового' серця образ Ізольди Золотоволосої. Трагічно закінчується їхня любов. Смертельно поранений Трістан посилає за Ізольдою Золотоволосою, наказуючи при поверненні підняти на кораблі білі вітрила, якщо вона зможе приїхати, якщо ні - то чорні. Ізольда, охоплена страхом за життя найближчої їй людини, тікає від короля в Бретань до Трістана. Але коли на обрії з'явився корабель, ображена Ізольда Білорука сказала, що бачить чорні вітрила. Трістан помирає. Вмирає й Ізольда Злотоволоса. їх поховали по обидва боки каплиці. Квітучий терен, що виріс за ніч на могилі Трістана, переріс через каплицю на Ізольдину могилу. Тричі зрубували Кущ, і тричі виростав він. як символ непорушності їхнього кохання, сильнішого від смерті.

Виняткова популярність роману протягом кількох століть зумовлена зображенням надзвичайної глибини і відданості в коханні. Це не любов-поклоніння, яку оспівували трубадури, а могутнє земне почуття, позбавлене будь-якого платонізму. Кохання Трістана та Ізольди вступає у конфлікт з феодально-церковними законами і звичаями. Згідно з офіційною мораллю, воно є злочинним і заслуговує покарання. Юні закохані також пройняті свідомістю священності і непорушності шлюбу. Вони розуміють, що їм не бути разом, але і не в силах пережити розлуки. їхня вічна доля - пристрасний потяг і одночасно втеча один від одного і знову всевладна любов, яка вселяє в них відчайдушну сміливість і готовність будь-якими шляхами досягнути щастя. Але «незаконність» їх відносин, усвідомлення безвихідності становища і безрезультатності їх стосунків невблаганно веде героїв до трагічного кінця.

Певна психологічна глибина і витонченість властиві образу Трістана. Він не може жити без Ізольди, але він у відчаї й від того, що їм доводиться обманювати короля Марка, з яким у Трістана склалися дружні стосунки. Король для нього не лише [101] родич, а й друг, наставник, його сеньйор, і рицарська честь вимагає від Трістана васальної вірності. Доброта і готовність Марка простити юну пару тільки поглиблюють почуття провини і моральні страждання Трістана.

Важкі випробування лягли й на плечі юної королеви. Жінка у феодальному суспільстві навіть з таким високим і блискучим становищем, як у Ізольди, не мала таких прав, як чоловік. За подружню зраду жінка розплачувалася честю, свободою, а інколи - життям. Ось чому Ізольда бореться за своє людське і жіноче щастя всіма доступними їй засобами. Вона постає перед нами не тільки чистою і прекрасною у своєму коханні і безмірній вірності Трістанові, а й хитрою, невдячною і навіть жорстокою.

Сам король Марк - також жертва феодально-рицарських умовностей. Стара людина, він з волі своїх васалів одружився і повинен тепер переслідувати молоду дружину і племінника, до якого прив'язався усім серцем. Під натиском баронів він погоджується спалити Ізольду або віддати її натовпу прокажених. Однак шляхетність і великодушність перемагають у ньому. Король жаліє Трістана та Ізольду. Так, знайшовши їх у лісі (коли Трістан та Ізольда спали), він не скористався їхньою беззахисністю і покинув притулок закоханих, його таємна скорбота і постійне бажання чесних відносин з дружиною і племінником, якого він полюбив як сина, викликають співчуття і повагу до цієї старої самотньої людини, яка в силу обставин опинилася у фальшивому становищі.

Одруження Трістана у далекій Бретані - крок відчаю, болісна спроба забути Ізольду, вирватися з кола їхніх складних відносин і повернути свою рицарську честь. Але все марно. Трістан та Ізольда не можуть забути один одного. Фольклорний мотив всевладдя чарівного зілля тут легко сприймається як невблаганне протиріччя життя, невмолимість обставин, складність людської душі. Одруження Трістана лише збільшило душевні муки закоханих і втягнуло в стихію страждання нові жертви. Ізольда Білорука, яка так ніжно і самовіддано любить Трістана, не зазнала подружніх радостей. її брат Каердін, вірні Горвеналь і Бранжієна також не можуть бути спокійними. Але цільність почуттів Трістана та Ізольди викликає повагу і співчуття, тому не тільки їхні друзі, а й багато людей різних станів, особливо простих людей, допомагають закоханим [102] під час поневірянь. Таким чином, у романі міститься об'єктивна критика феодального суспільства, звучить протест проти жорстоких шлюбних установ і прославляється земна любов, яка долає всі перешкоди, звеличує людину і торжествує навіть над смертю.

Успіх роману забезпечила не тільки любовна тематика (яка була слабо розроблена у середньовічній літературі) - роман приваблює розкриттям духовного світу героїв, спробою розкрити психологію кохання, що було невідомим для інших середньовічних жанрів *. Привертають увагу також картини тогочасного побуту, зображення людей різних прошарків, звичаїв, «божих судів» та ін. У всьому романі відчутний вплив кельтської сюжетної першооснови. Це проявляється, зокрема, в географії твору (події розгортаються на «кельтській» території - Ірландія, Уельс, Корнуолл, французька Бретань), в старовинному улаштуванні будинків, де, наприклад, струмок протікає через кімнату та ін. Важливу роль у ньому відіграють фольклорно-казкові мотиви й уявлення: подвиги, які передують сватанню Трістана, поєдинки з могутніми богатирями, з драконами, морські плавання навмання та ін.

* Дослідники вважають, що у кельтських джерелах роману про Трістана та Ізольду переважає не мотив «кохання - смерть», а мотив «полювання за людиною». Безвихідна ситуація, в якій опинилася юна пара, переступивши загальноприйняті закони, вже прирікла їх на загибель. У кельтських сказаннях вся увага зосереджена на зовнішній стороні - поневіряннях героїв, спробах врятувати своє життя від неминучої загибелі.

Прозовий роман про Трістана та Ізольду зберігся в кількох десятках рукописів. Французькі романи (особливо роман Тома) викликали безліч наслідувань і переказів. Розробка цього сюжету відома англійською, іспанською, італійською, норвезькою та деякими слов'янськими мовами. Найбільш значним з них є німецький віршований роман Готфрида Страсбурзького (початок XIII ст.). Вперше роман був надрукований наприкінці XV ст.

Історія Трістана та Ізольди залишила помітний слід у світовому мистецтві. Так, за мотивами цього роману Р. Вагнер створив відому музичну драму «Трістан та Ізольда», Леся Українка написала прекрасну поему «Ізольда Білорука». Російський та український переклади створювались на основі двох обробок, здійснених видатними французькими медієвістами початку XX ст. П. Шампіоном і Ж. Бедьє. Перший використав рукопис XV ст., другий переробив роман Тома за допомогою тексту Готфріда Страсбурзького. Обробку Ж. Бедьє українською мовою переклав М. Рильський.