Гіацинт

Викладено за поемою Овідія "Метаморфози"

  Прекрасний, рівний самим богам-олімпійцям своєю красою юний син царя Спарти, Гіацинт, був другом бога стріловержця Аполлона. Часто з'являвся Аполлон на береги Евроту в Спарту і там проводив з ним час, полюючи по схилах гір у густо розрослих лісах або розважаючись гімнастикою, в якій були такі вправні спартанці.

  Одного разу, коли наближався вже жаркий полудень, Аполлон і Гіацинт змагались у метанні важкого диска. Все вище й вище злітав до неба бронзовий диск. Ось, напруживши сили, кинув диск могутній бог Аполлон. Високо, аж до хмар, злетів диск і, сяючи, немов зірка, падав на землю. Побіг Гіацинт до того місця, де мав упасти диск. Він хотів швидше підняти його й кинути, щоб показати Апол-лонові, що він, юний атлет, не поступиться перед ним, богом, в умінні метати диск. Упав диск на землю, відскочив від удару і з страшенною силою попав у голову Гіацинту, який саме підбіг. Із стогоном упав Гіацинт на землю. Потоком хлинула ясночервона кров з рани і забарвила темні кучері прекрасного юнака.

  Греки вважали, що на пелюстках дикого гіацинта можна прочитати слова «ай—ай», що означають «горе, горе!». Свята на честь Гіацинта, що був давніше божеством пастухів, так звані гіацинти, справлялись у липні на Пелопоннесі, в Малій Азії, на півдні Італії, в Сицилії, в Сіракузах.

Давньогрецький епос Аргонавти Фрікс і Гелла

Міфи про похід аргонавтів в основному викладені за поемою Аполлонія Родоського "Аргонавтика"

  У стародавньому мінійському Орхомені в Беотії правив син бога вітру Еола, цар Афамант. Двоє дітей було в нього від богині хмар Нефели — син Фрікс і дочка Гелла. Зрадив Нефелу Афамант і одружився з дочкою Кадма, Іно. Не злюбила Іно дітей від першого шлюбу свого чоловіка і замислила їх згубити. Вона вмовила орхоменянок висушити насіння, заготовлене для посіву. Засіяли орхоменяни поля пересушеним насінням, але нічого не зійшло на їх завжди родючих нивах. Голод загрожував орхоменянам. Тоді вирішив Афамант послати послів до священних Дельф, щоб запитати оракула стріловержця Аполлона про причину неродючості нив. Підступна Іно підкупила послів, і вони, повернувшись з Дельф, принесли брехливу відповідь оракула.

  — Ось яку відповідь дала провісниця піфія,— говорили Афамантові підкуплені посли, — принеси в жертву богам твого сина Фрікса, і повернуть боги родючість нивам.

  Афамант, щоб уникнути великої біди, яка загрожувала Орхоменові, вирішив пожертвувати своїм любимим сином. Тріумфувала Іно: вдався їй план згубити Фрікса.

  Усе вже було готове для жертвоприношення. Загинути під ножем жерця мав юний Фрікс, але раптом з'явився золоторунний овен, дарунок бога Гермеса. Послала овна Фріксова мати, богиня Нефела, щоб врятувати своїх дітей. Сіли на золоторунного овна Фрікс із сестрою своєю Геллою, і овен поніс їх повітрям далеко на північ.

  Швидко нісся овен. Далеко внизу розстилалися поля та ліси сріблом звивалися між ними ріки. Вище гір несеться овен. Ось і море. Лине над морем овен. Злякалась Гелла, від страху не може вона триматись на овні. Упала в море Гелла, і поглинули її вічношумливі морські хвилі. Не міг врятувати Фрікс сестри. Загинула вона. З того часу море, де загинула Гелла, стало зватись Геллеспонтом (море Гелли; сучасна Дарданелльська протока).

  Все далі й далі нісся овен із Фріксом і спустився, нарешті, на берегах Фазісу в далекій Колхіді, де правив син бога Геліоса, чарівник Еєт. Виховав Еєт Фрікса, а як він змужнів, оженив його на дочці своїй Халкіопі. А золоторунного овна, що врятував Фрікса, принесли в жертву великому хмарогонцеві Зевсу. Золоте руно овна Еєт повісив у священному гаю бога війни Ареса. Доглядати руно мав страшний вогнедишний дракон, що ніколи не склепляв сном своїх очей.

  Чутка про це золоте руно пішла по всій Греції. Знали потомки Афаманта, Фріксового батька, що порятунок і благоденство їх роду залежить від володіння руном, і хотіли за всяку ціну здобути його.