Глава 8

ВАЛЮТНІ ВІДНОСИНИ

§1. Поняття валюти і валютних цінностей

Правове регулювання валютних відносин лежить в основі забезпечення стабільності національної грошової одиниці України. Отже, цейправовийінститутзаймаєцентральнемісцевсистемі

фінансовогоправаУкраїнитабанківськогозаконодавства. Аналізуючи положення теорії фінансового та господарського

права, можна зробити висновок, що валютна система являє собою державно-правову форму організації міжнародних валютних (грошових) відносин держав. Національна валютна система складається з таких елементів:

1)національна валюта;

2)умови обрання «мостів» валюти держави;

3)паритет національної валюти;

4)режим курсу національної валюти;

5)наявність або відсутність валютних обмежень в країні;

6)національне регулювання міжнародної валютної ліквідності країни;

7)регламентація використання міжнародних кредитних коштів обігу;

8)режим національного валютного ринку і ринку золота;

9)державні органи, що обслуговують та регулюють валютні відносини країни392.

Для повного аналізу теми, що досліджується, перш за все, необхідно визначитись із предметом валютних відносин.

Термін валюта визначається декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та контролю».

Згідно з Декретом валютні цінності це:

валюта України — грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обі-

392 Орлюк О.П. Правові проблеми організації та діяльності банківської системи України. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. — К., 2003.

298	Д. О. ГЕТМАНЦЕВ, Н. Г. ШУКЛІНА

гу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитнофінансових установах на території України;

платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації,

купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки393, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у ва-

люті України;

іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших креди- тно-фінансових установ за межами України;

платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації,

купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах394.

В такому значенні термін валютні цінності має застосовуватись в інших галузях законодавства, зокрема в податковому законодавстві.

Валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будьяких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Порядок ввезення, переказування і пересилання з-за кордону, а також вивезення, переказування і пересилання за кордон резидентами і нерезидентами валюти України визначається Націона-

393Платіжні документи навряд чи можна назвати цінними паперами. Тим більше цінними паперами не є купони до облігацій та боргові розписки. З огляду на зазначене, визначення валюти потребує суттєвого доопрацювання.

394банківські метали — це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

БАНКІВСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ

299

льним банком України. Суми у валюті України, що були вивезені, переказані, переслані на законних підставах за кордон, можуть бути вільно вивезені, переслані, переказані назад в Україну.

Іноземна валюта класифікується Національним банком України на три групи.

1.Вільно конвертовані валюти, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу і дозволяються для здійснення інвестицій в Україну, та банківські метали (1 група).

2.Вільно конвертовані валюти, які широко не використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу (2 група).

3.Неконвертовані валюти (3 група)

Резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням валютних обмежень встановлених валютним законодавством України.

Суб’єктами валютних відносин є:

•держава в особі уповноважених органів (Національний банк України, Державна податкова служба, Державна митна служба тощо);

•банки як валютні агенти;

•банки як суб’єкти валютних відносин, що діють від свого імені та від імені клієнтів;

•юридичні особи;

•фізичні особи.

Фізичні та юридичні особи, що приймають участь у валютних відносинах, класифікуються законодавством на резидентів та нерезидентів.

Резиденти це:

фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з

300	Д. О. ГЕТМАНЦЕВ, Н. Г. ШУКЛІНА

місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності;

До нерезидентів відносяться:

фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;

юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб’єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб’єктів підприємницької діяльності України;

розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

§2. Зміст валютних відносин

Валютні відносини займають визначальне місце серед фінансових відносин, що існують в будь-якій державі. Тим більше зростає значення валютних відносинах у державах з

економікою, що розвивається. Адже вплив іноземної валюти може різко негативно вплинути на економічні процеси в державі із слабкою валютою. Саме для мінімізації негативного впливу іноземних валют (читати економік) на економічну безпеку держави застосовується режим валютного регулювання.

Під валютним регулюванням розуміється діяльність держави в особі центрального банку, що спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і на порядок здійснення угод з валютними

БАНКІВСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ

301

цінностями. За допомогою валютного регулювання визначається порядок організації валютних відносин і контролюється здійснення валютних операцій, надання іноземним юридичним і фізичним особам кредитів та позик, встановлюється порядок ввезення, вивозу та переказу валюти за кордон і тим самим підтримується рівновага платіжного балансу та стабільність національної валюти.

Валютне регулювання в державі, будучи нормативним, здійснюється шляхом укладення міжнародних валютних угод та виданням нормативних актів у сфері валютних відносин. Валютне регулювання відіграє значну роль у проведенні державою відповідної валютної політики, в організації валютних відносин і визначенні правового режиму операцій з валютними цінностями.

Правовий режим валютних відносин в Україні можна визначити як режим валютних обмежень або режим валютного регулювання та контролю. Зазначений режим є менш суворим, ніж режим державної валютної монополії та більш суворим, ніж режим вільної конвертованості валют, що майже не передбачає валютних обмежень.

Сутність такого режиму полягає в законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні або регламентації операцій з валютою або валютними цінностями. Введення валютних обмежень може диктуватися економічними або політичними причинами.

У цілому валютні обмеження — це система нормативних правил, що регламентують права резидентів та нерезидентів щодо проведення операцій з валютою та іншими валютними цінностями. Валютні обмеження закріплюються валютним законодавством. Основним завданням цих заходів є:

регулювання платіжного балансу; підтримання валютного курсу;

концентрація валютних цінностей у руках держави для розв’язання поточних та стратегічних завдань.

Валютні обмеження частіше за все застосовуються при здійсненні контролю за рухом капіталу, в тому числі за повнотою та вчасністю повернення в країну валютної виручки, за регламентацією вивезення валюти громадянами, які їдуть у туристичні подорожі, за регламентацією порядку вивезення нерезидентами прибутків, отриманих від іноземних інвестицій тощо. Валютні обмеження мають дискримінаційний характер, тому що сприя-

302	Д. О. ГЕТМАНЦЕВ, Н. Г. ШУКЛІНА

ють перерозподілу валютних цінностей на користь держави та великих підприємств за рахунок малих і середніх підприємств, оскільки ускладнюють останнім доступ до іноземної валюти.

Основними принципами валютних обмежень, що визначають їхню сутність, є:

•централізація валютних операцій у Національному та уповноважених банках;

•ліцензування валютних операцій і, в першу чергу, вимога попереднього дозволу органів валютного контролю на придбання імпортерами або боржниками іноземної валюти;

•повне або часткове блокування валютних рахунків;

•обмеження конвертованості валют, а саме введення різних категорій валютних рахунків.

Залежно від сфери застосування валютних обмежень відрізняються і їхні форми. Так, за поточними операціями частіше за все використовуються такі форми валютних обмежень:

♦блокування виручки іноземних експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їхніх можливостей користування цими коштами;

♦обов’язковий продаж валютної виручки експортерів повністю або частково Національному чи уповноваженим банкам, що мають валютну ліцензію Національного банку;

♦обмежений продаж іноземної валюти імпортерам (лише за наявністю дозволу органу валютного контролю або за умови внесення попереднього депозиту в банк у національній валюті);

♦обмеження на форвардні закупки імпортерами іноземної валюти;

♦заборона продажу товарівза кордоном за національну валюту;

♦заборона оплати імпорту деяких товарів за національну валюту;

♦заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;

♦регулювання строків платежів за експортом та імпортом в умовах нестабільності валютних курсів;

♦численність валютних курсів — диференційовані валютні курси за різними видами операцій, товарними групами та регіонами.

Валютна політика — це сукупність заходів, що здійснюються в сфері міжнародних економічних відносин у відповідності із поточними і стратегічними цілями економічної політики країни. Вона спрямована на вирішення головних завдань: забезпечення

БАНКІВСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ

303

стабільності економічного зростання, утримування зростання безробіття та інфляції, підтримка рівноваги платіжного балансу. Форми і методи проведення валютної політики залежать від конкретних умов розвитку економіки, стану платіжних балансів, міжнародних відносин, також внутрішньої та зовнішньої політики держави.

До таких форм та методів валютної політики, як правило, відносять валютні обмеження, зміну паритетів (девальвацію та ревальвацію), регулювання ступеня конвертованості валюти, режиму валютного курсу, дисконтну та девізну політику, в тому числі валютні інтервенції395.

Валютні обмеження являють собою систему нормативних правил, що встановлені в адміністративному або законодавчому порядку та спрямовані на обмеження операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями (зокрема, державний контроль над операціями, обмеження переказів за кордон, блокування валютної виручки тощо).

Девальвація — зменшення офіційного золотого змісту грошової одиниці країни або зниження її курсу по відношенню до валют інших країн, що здійснюється в законодавчому порядку. Ревальвація, навпаки, полягає в збільшенні золотого змісту грошової одиниці або підвищенню її курсу по відношенню до валют інших країн, що здійснюється державою в офіційному порядку. Валютна інтервенція — втручання центральних банків у валютні операції з метою підвищення або зниження курсу валюти своєї країни або іноземної валюти. В тих випадках, коли країна зацікавлена в підвищенні курсу своєї валюти, центральний банк вдається до масового продажу іноземної і купівлі національної валюти. Якщо ж ставиться протилежна мета — зниження курсу національної валюти — здійснюється масова купівля іноземної та продаж національної валюти.

Зокрема, Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави. Золотовалютні резерви України як централізовані фонди коштів держави включають:

•Державний валютний фонд України;

•Державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи та коштовного каміння;

395 Ющенко В.А., МіщенкоВ.І. Валютне регулювання: Навчальний посібник. — К.: Тов-во «Знання», КОО, 1999.

304	Д. О. ГЕТМАНЦЕВ, Н. Г. ШУКЛІНА

•Державний валютний фонд уряду (кошти валютного фонду КМУ);

•Золотовалютні резерви Національного банку України, основою яких є офіційний валютний резерв центробанку.

Чинне законодавство включає до структури золотовалютного резерву НБУ:

♦монетарне золото;

♦спеціальні права запозичення;

♦резервну позицію в МВФ;

♦іноземну валюту у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном;

♦цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній ва-

люті;

♦будь-які інші міжнародно визнані резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності396.

У квітні 1992 року на прохання України Міжнародний валютний фонд прийняв рішення про членство України у відповідних фінансових організаціях. З червня 1992 року Верховна Рада України ухвалила відповідний Закон «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції і розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій». 3 вересня 1992 року Україна стала членом МВФ. Міжнародний валютний фонд в своїй діяльності керується міжнародною угодою країн-членів, що має назву «Статті угоди про МВФ». З цього часу Україна підтримує активні ділові відносини з МВФ та зобов’язана виконувати взяті на себе із підписанням «Статей угоди про МВФ» зобов’язання. Основні зобов’язання, що стосуються валютного регулювання

всередині країни містяться в статті 8 Угоди та стосуються ре-

гламентації валютних обмежень, що їх можуть вводити країничлени на власних територіях397. Основний зміст статті, цитата

396Стаття 47 Закону України «Про Національний банк України».

397Статья VIII. Угоди про міжнародний валютний фонд. Общие обязательства государств-членов

Раздел 1

Введение

В дополнение к обязательствам, принимаемым по другим статьям настоящего Соглашения, каждое государство-член берет на себя обязательства, изложенные в настоящей статье.

БАНКІВСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ

305

якої міститься нижче зводиться до неможливості введення будь-яких істотних валютних обмежень державою-членом на

Раздел 2. Обязательство избегать ограничений по текущим платежам

a)В рамках положений статьи VII, раздел 3 «b», и статьи XIV, раздел 2, ни одно го- сударство-член не налагает ограничений на производство платежей и переводов по текущим международным операциям без утверждения Фондом.

b)Исполнение валютных контрактов с использованием валюты любого государствачлена, которые идут вразрез с правилами валютных операций такого государства-члена, сохраняемым или вводимым согласно настоящему Соглашению, не может быть обеспечено на территориях ни одного государства-члена. Кроме того, государства-члены по взаимному согласию могут сотрудничать в применении мер, направленных на повышение действенности правил валютных операций любого из них, при условии, что такие меры и правила не противоречат настоящему Соглашению.

Раздел 3. Обязательство избегать дискриминационной валютной практики

Ни одно государство-член не участвует и не позволяет никаким из своих фискальных агентств, упомянутых в статье V, раздел 1, участвовать в каких-либо дискриминационных валютных соглашениях или использовать практику множественных обменных курсов, независимо от того, попадают или нет такие действия в пределы, предусмотренные статьей IV, и являются ли они предписанными Дополнением C или по нему, за исключением действий, санкционированных настоящим Соглашением или одобренных Фондом. Если такие соглашения или практика существуют на дату вступления в силу настоящего Соглашения, соответствующее государство-член проводит с Фондом консультации относительно постепенного их устранения, если они не сохраняются или вводятся по статье XIV, раздел 2, и в последнем случае применяются положения раздела 3 указанной статьи.

Раздел 4. Конвертируемость остатков валюты, хранящихся за границей

a)Каждое государство-член обязано произвести покупку остатков своей валюты, имеющейся у другого государства-члена, если последний, обращаясь с просьбой относительно такой покупки, представляет заявление о том, что

i)остатки валюты, подлежащие покупке, были недавно приобретены в результате проведения текущих операций; либо

ii)их обмен необходим для производства платежей по текущим операциям. Государство-член, являющееся покупателем, может произвести платеж по своему

выбору либо в специальных правах заимствования, при условии выполнения положений статьи XIX, раздел 4, либо в валюте государства-члена, выступившего с рассматриваемой просьбой.

b)Обязательство по вышеприведенному подразделу «a» не возникает, когда

i)конвертируемость рассматриваемых остатков валюты была ограничена в соответствии с разделом 2 настоящей статьи или в соответствии с разделом 3 статьи VI;

ii)рассматриваемые остатки накопились в результате сделок, осуществленных до устранения государством-членом ограничений, сохраняемых или вводимых по статье

XIV, раздел 2;

iii)рассматриваемые остатки были получены способом, противоречащим правилам валютных операций государства-члена, которому предлагается их купить;

iv)валюта государства-члена, которое обращается с просьбой относительно покупки, была объявлена дефицитной по статье VII, раздел 3 «a»;

v)государство-член, которому предлагается произвести запрос на покупку, по ка- кой-либо причине не имеет права покупать у Фонда валюты других государств-членов за свою собственную валюту.