БАНКІВСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ |
89 |
ного права виділяють цілий ряд правочинів, визнання яких недійсними можливе лише на майбутнє. До таких правочинів належать, зокрема договори оренди.
Однак, у будь-якому випадку, навіть якщо і не приймати, викладену вище позицію, позичальник не може одержати право на повернення процентів за визнаним недійсним договором кредиту в повному обсязі, виходячи із норм статті 1212 Цивільного кодексу України, згідно якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Адже, згідно зі статтею 1214 кодексу у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 Цивільного кодексу України).
§3. Комерційний кредит. Лізинговий кредит
Комерційний кредит представляє собою окрему форму кредиту, що відрізняється від кредиту фінансового (банківського), як за зовнішніми ознаками, так і за змістом.
Згідно зі статтею 1057 Цивільного кодексу України договором, виконання якого пов’язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.
До комерційного кредиту застосовуються положення Цивільного кодексу, що регулюють кредитні відносини та відносини позики, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов’язання, і не суперечить суті такого зобов’язання.
Зобов’язання комерційного кредиту не має форми окремого договору, а виникає в межах цивільно-правових договорів, виконання яких пов’язане з передачею у власність іншій стороні грошових сум з відстроченням передбаченого законом зустрічного виконання з боку цього контрагенту. Це є принциповою видоутворюючою особливістю цього кредиту. Він є похідним від основного зобов’язання.
90 |
Д. О. ГЕТМАНЦЕВ, Н. Г. ШУКЛІНА |
Відносини комерційного кредиту за своєю правовою природою не є фінансово-правовими.
Правове регулювання лізингового кредиту здійснюється в Законі України «Про фінансовий лізинг», конвенції УНІДРУА «Про міжнароднийфінансовий лізинг» та інших нормативнихактах.
Згідно зі статтею 292 Господарського кодексу України лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізинговихплатежів.
Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій господарський кодекс поділяє лізинг на два види — фінансовий чи оперативний. Питання підстав для існування такої форми лізингу як оперативний є дискусійним, оскільки за своїми істотними ознаками цей вид лізингу мало чим відрізняється від звичайної оренди. Ця обставина, зокрема, не дозволяє нам віднести оперативний лізинг до різновиду кредитних операцій.
Разом з тим, чинне законодавство не дає тлумачення поняття оперативного лізингу, що в свою чергу взагалі, на сьогодні, усуває будь-яку необхідність характеризувати оперативний лізинг в межах предмету цієї роботи. Необхідно зазначити, що за таких умов висновок про те, що фінансовий лізинг та лізинговий кредит є поняттями майже тотожними вбачається обґрунтованим.
За формою здійснення згідно з цим же Господарським кодексом фінансовий лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.
Зворотний лізинг передбачає придбавання лізингодавцем предмета лізингу у власника з одночасною передачею його зазначеному власнику, що виступає лізингоодержувачем, у лізинг.
Повторний лізинг передбачає, що предмет лізингу, який залишається у власності лізингодавця у разі припинення або розірвання договору лізингу, передається у володіння та користування новому лізингоодержувачу.
Пайовий лізинг передбачає залучення до виконання договору лізингу інших юридичних та/або фізичних осіб шляхом укладання багатостороннього договору лізингу.
БАНКІВСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ |
91 |
Поділ лізингових операцій за формами не має практичного значення передусім зважаючи на те, що наведений у кодексі перелік не є вичерпним, отже може бути необмежено розширеним. Між тим, зауважимо, що наведений перелік є ще й не в повній мірі коректним, адже не в повній мірі обґрунтованим є виділення такої форми лізингу як міжнародний лізинг без форми внутрішнього лізингу.
Цивільний кодекс України у статті 806 визначає такі різновиди лізингу як прямий та непрямий лізинг, розрізняючи їх в залежності від наявності попередньої домовленості про придбання майна (з визначенням специфікацій) із лізингоодержувачем.
Своє розуміння фінансового лізингу надає конвенція УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг», згідно якої операція фінансовоголізингу єоперацією, яка включає такі характерні риси:
(a)лізингоодержувач визначає обладнання й вибирає постачальника, здебільшого не покладаючись на досвід ідумку лізингодавця;
(b)обладнання, придбане лізингодавцем у зв’язку з договором лізингу, який, наскільки відомо постачальнику, або укладений, або повинен бути укладений між лізингодавцем і лізингоодержувачем; та
(c)лізингові платежі, належні до сплати за договором лізингу, обчислюються таким чином, щоб урахувати, зокрема, амортизацію всієї або значної частини вартості обладнання.
Ще одне визначення лізингової (орендної) операції міститься
вподатковому законодавстві116, згідно якого лізингова (орендна) операція — це господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк. Операції з лізингу (оренди) цілісних майнових комплексів державних підприємств регулюються відповідним законодавством.
Разом з тим, застосування зазначеного визначення для банківських правовідносин, на нашу думку, не є в повній мірі обґрунтованим, адже в законі воно міститься виключно в цілях оподаткування.
116 Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» 334/94-ВР від
28.12.1994 // ВВР України, 1995, № 4 (24.01.95), ст. 28.
92 |
Д. О. ГЕТМАНЦЕВ, Н. Г. ШУКЛІНА |
Відповідно до закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг (далі — лізинг) — це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. Дозволимо собі не погодитись із визначенням законодавця фінансового лізингу як відносин цивільно-правових передусім виходячи із природи зазначених відносин. Так, навіть, якщо не брати до уваги назву фінансового лізингу (яка сама по собі багато про що говорить), згідно зі статтею 4 закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», фінансовий лізинг належить до фінансових послуг, що можуть надаватися на підставі спеціального дозволу (ліцензії) у встановлених законом порядку та з додержання обов’язкових, визначених законодавством фінансово-економічних нормативів. Звичайно, як і всі банківські відносини, лізингові відносини мають досить значний ци- вільно-правовий елемент. До цивільно-правових відносин, зокрема, належать відносини, що виникають на підставі укладення, зміни та припинення договору фінансового лізингу. Разом з тим, безперечно відносини, які регулюють банківську та фінансову діяльність відповідних установ, що полягає в наданні лізингових послуг, є відносинами фінансово-правовими.
Одним із проблемних питань правозастосування у сфері фінансового лізингу, що на сьогодні не знайшла правового вирішення, є порядок реалізації норми, що міститься в статті 351 Господарського кодексу України, згідно якої банки мають право придбавати за власні кошти засоби виробництва для передачі їх у лізинг з дотриманням вимог, встановлених у статті 292 Господарського кодексу України. Водночас, як відомо, кредитні операції здійснюються виключно за рахунок залучених коштів. Власне кажучи, це є однією з істотних ознак таких операцій. Враховуючи зазначене, з метою усунення вище означеної колізії норма підлягає скасуванню.
За договором фінансового лізингу (далі — договір лізингу) лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом
БАНКІВСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ |
93 |
договору лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці), а також інші речі, встановлені законом.
Суб’єктами лізингу можуть бути:
•лізингодавець — юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;
•лізингоодержувач — фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;
•продавець (постачальник) — фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;
•інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.
Лізингодавцем може бути фінансова установа або банк. Згідно зі статтею 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції. З огляду на зазначене, в межах чинного законодавства існує можливість (за певних умов), що лізингодавцем може бути і інша особа.
Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є:
♦предмет лізингу;
♦строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);
♦розмір лізингових платежів;
♦інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Права та обов’язки лізингодавця та лізингоодержувача визначаються статтями 10, 11 Закону України «Про фінансовий лізинг».
Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Лізингові платежі можуть включати:
а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;