3.Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки

Привчання – інтенсивно виконувана вправа. Його застосовують тоді, коли необхідно швидко і на високому рівні сформувати необхід­ну якість. Частина привчань супроводжується хворобливими процеса­ми, викликає незадоволення. На жорсткому привчанні ґрунтуються всі казармені системи виховання, наприклад, армійська, де цей метод поєднується з покараннями.Використання методу привчання в гуманістичних системах ви­ховання обґрунтовується тим, що певний примус, неминуче наявний в цьому методі, спрямований на благо самої людини, і це єдиний при­мус, який може бути виправданий. Гуманістична педагогіка заперечує жорстке привчання, яке суперечить правам людини і нагадує дресиру­вання, вимагає, по можливості, пом'якшення цього методу і викорис­тання його в комплексі з іншими, перш за все з ігровими. Привчання плюс гра - вплив дійовий і гуманний.Привчання використовується на всіх етапах виховного процесу, але найефективніше воно на ранній стадії.Умови правильного використання привчання:

1. Чітке й ясне уявлення про мету виховання у самого виховате­ля і його вихованців. Якщо вихователь не зовсім розуміє для чого він прагне прищеплювати ті чи інші якості, чи будуть вони корисними людині в житті, якщо його вихованці не вбачають потреби в тих чи інших діях, то привчання можливе лише на основі неухильного підко­рення. Ніякої користі не буде, доки дитина сама не зрозуміє, що їй це потрібно.2. Привчаючи, необхідно чітко й зрозуміло формулювати пра­вило, але не давати казенно-бюрократичних вказівок.

3. На кожен відрізок часу має бути виділений оптимальний об­сяг дій, доступних і посильних для вихованців. Для вироблення звич­ки потрібно час, квапливість тут не наближає, а віддаляє мету. Споча­тку необхідно потурбуватися про точність виконання дій, а вже потім — про швидкість.4. Показуйте як потрібно виконувати дії і які мають бути ре­зультати. Порівняйте вичищені і невичищені черевики, випрасувану і невипрасувану сорочки, але так, щоб це порівняння викликало відгук у душі вихованця, змусило його засоромитися своєї невихованості, викликало бажання негайного її позбавлення.5. Краще використовувати послідовно-паралельну схему при­вчання. Для послідовного виховання якостей одна за другою потрібно багато часу. Однак, не можна паралельно формувати декілька або багато якостей. Необхідно виділити однорідні групи якостей, в яких вже сформовані якості полегшують виховання нових потрібних рис.

6. Привчання вимагає систематичного контролю. Контроль по­винен бути доброзичливим, зацікавленим, але неослабним і суворим, обов'язково поєднуватися з самоконтролем.7. Значний педагогічний ефект дає привчання в ігровій формі. Дитина добровільно виконує певні правила поведінки без вказівок збоку. Використовувати ігри варто в тих випадках, коли:а) мета діяльності недостатньо приваблива для вихованців;б) процес досягнення мети нудний, одноманітний і пов'язаний з

неприємними відчуттями.

Тренування.( Вправи )— багаторазове повторення певних дій, вчинків, це не механічний, а свідомий творчий процес. У результаті вправ формуються уміння, навички, звички, нові знання, манери поведінки, розвиваються розумові здібності. Учні щоденно вправляються у виконанні розпорядку дня, вимог шкільного режиму, у навчальній і трудовій діяльності. До застосування вправ педагог повинен підходити вдумливо і творчо, дотримуватися таких вимог: обґрунтованість необхідності вправ, доступність вправ, ЇХ систематичність, достатня кількість для формування певних навичок і звичок поведінки.

Педагогічна вимога — це педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукання його до позитивної діяльності або гальмування дій і вчинків. Поставлена учням вимога повинна бути доцільною, зрозумілою і сильною, її пред'являють тоді, коли свідомість учня підготовлена до її сприймання. Щоб учні не заспокоювалися на досягнутому, вимоги повинні зростати. Якщо вимога справедлива, то учень скоріше буде її виконувати, а якщо вона дріб'язкова і формальна, то така вимога втрачає своє виховне значення і сприймається вихованцем як несправедливість. Крім того, вимога повинна ставитися чітко, переконливо, конкретно, тоді її виконання буде відповідальним. У школі існують єдині вимоги до учнів з боку всього педагогічного колективу, які ставляться систематично і послідовно.

Вимога -прохання ставиться тоді, коли між педагогом і учнями встановилися добрі взаємини, довіра і повага.

Вимога-довір'я застосовується у вигляді різного типу доручень, як повага до учня.

Вимога-схвалення використовується в тих випадках, коли учень домігся певних успіхів, а похвала педагога спонукає його до поліпшення діяльності.

Вимога-натяк — це може бути жарт, докір, погляд або жест, звернений до учня чи класу, вони застосовуються тоді, коли для одержання бажаного результату потрібен незначний вплив.

Вимога-умова ставиться учням тоді, коли для виконання бажаної для них діяльності їм необхідно спочатку зробити щось інше.

Вимога-осуд полягає в негативній оцінці конкретних дій і~ вчинків учня і розрахована на гальмування небажаних вчинків та стимулювання позитивних.Найбільш різкою формою вимоги є погроза. Погроза має бути обґрунтованою, а невиконання вимог повинно призвести до реалізації погрози до кінця.

Громадська думка — відображення колективної думки, активна впливова сила в руках умілого вихователя. Для формування громадської думки вчитель залучає вихованців до колективного обговорення явищ і подій у житті класу, школи, привчає учнів давати їм принципову оцінку. Громадська думка сприяє активізації учнівського колективу за утвердження норм моралі, є опорою педколективу в цій боротьбі, робить набутком колективу кращі зразки поведінки. Громадська думка це вимога, і вона повинна формуватися наперед, не чекаючи негативного явища, спрямовуватися на тих, хто з нею рахується, обережно пристосовуватися до учнів підвищеної емоційності та вказувати вихід зі становища. Етапи формування громадської думки такі: а) виявлення і вивчення індивідуальних думок; б) узагальнення і об'єднання думок; в) цілеспрямована діяльність і творчість колективу.

4.Метод стимулювання діяльності і поведінки. Гра — один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними.Види ігор визначають на основі різнопланової діяльності дітей: ігри-дозвілля (ігри за власним бажанням), ігри педагогічні (організовані з метою вирішення навчально-виховних завдань).Залежно від того, наскільки гнучкими, динамічними, творчими, регламентованими є рольові дії, правила і зміст, колективні розважальні ігри поділяють на групи:1. Ігри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, драматизації з вільним розвитком сюжету, ігри-жарти, ігри-розиграші.2. Ігри за визначеними правилами: рухові, хороводні, спортивно-змагальні, настільні.Педагогічні ігри диференціюють відповідно до педагогічної спрямованості: дидактичні (організовують у процесі навчання), творчі педагогічні (розроблені педагогом з метою досягнення конкретних виховних завдань).Головною умовою успішного застосування ігор є активне залучення учнів не лише до гри, а й до процесу створення її. Щодо створення нового оригінального ігри поділяють на такі, яким не вистачає інформації; умови яких потребують доповнення; в яких відомо лише сюжет; із суперечностями змісту; із запланованими помилками у змісті (задля виправлення помилок); із запланованим сюжетом і умовами, результати яких визначають учасники. Існують різні методики організації та проведення педагогічних творчих ігор, але основні елементи їх спільні — розробка сценарію, розподіл ролей, визначення виховних цілей.

На практиці проведення творчої гри відбувається за такими етапами:а) педагог розповідає про гру, що допомагає апробувати її модель на сприйнятті дітей, залучає їх до обговорення плану (уточнення ролей, створення уявних ситуацій тощо);б) розподіл ролей (можливі різні варіанти: вибір ролі за бажанням, колективне обговорення кандидатур на певні ролі, визначення ролі у формі доручення);

в) розробка плану гри за певним сюжетом;г) власне гра;д) завершення гри і підбиття підсумків.Змагання — це здорове суперництво, прагнення до пріоритету, першості, самоутвердження; змагання бувають колективні та індивідуальні, тривалі й епізодичні. Змагання сильне гласністю, об'єктивним порівнянням підсумків, воно організовує, згуртовує колектив, спрямовує на досягнення успіхів, учить перемагати, змушує відстаючих підтягуватися до рівня передових, а передових надихає на нові успіхи.Заохочення — це схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення. У школі застосовуються такі види заохочення, як подяка директора школи (за наказом), вміщення портрета на дошці відмінників навчання, нагородження грамотою, цінним подарунком, золотою чи срібною медаллю після закінчення школи, нагородження грошовою премією, екскурсією. Потрібно вміло застосовувати заохочення "авансом", але не зловживати ним. Схвалення і заохочення зростає, якщо воно включає в себе не лише результат, а й мотив і спосіб діяльності.Покарання — це несхвалення, осуд негативних дій та вчинків. До цього методу ставлення неоднозначне. До порушників правил поведінки, дисципліни, режиму праці застосовуються такі покарання, як догана за наказом директора школи, усне зауваження, зауваження в щоденнику, зниження оцінки за поведінку, виклик на педраду, виключення зі школи (за злодійство, хуліганство). Покарання коригує поведінку учнів, але воно не повинне завдавати ні фізичних, ні моральних страждань учневі. Потрібно вміло і тактовно застосовувати покарання, будь-яке покарання повинне супроводжуватись аналізом причин і умов, які передували вчинку.Заохочення і покарання лише тоді ефективні, якщо вони справедливі, нечасті, мають гуманний характер, не ображають гідності людини, використовуються в міру їх зростання, від найменшого до найбільшого.

5. умови що визначають вибір методів виховання Вибір методів виховання Розглянемо загальні основи вибору методів виховання, не зачіпаючи поки ні сутності, ні змісту самих методів. Якими причинами детермінується застосування того чи іншого методу? Які фактори впливають на вибір методу і змушують вихователя віддавати перевагу тому чи іншому шляху досягнення мети? На практиці завжди стоїть завдання не просто застосувати один з методів, а вибрати найкращий - оптимальний. Вибір методу - це завжди пошук оптимального шляху виховання. Оптимальним називається найбільш вигідний шлях, що дозволяє швидко і з розумними витратами енергії, засобів досягти наміченої мети. Обравши показники цих витрат як критеріїв оптимізації, можна порівнювати межу собою ефективність різних методів виховання. Багато вагомі причини ускладнюють процес логічного перебору методів виховання і визначення оптимальних. Серед цих причин такі: 1. Нечіткість безлічі методів. В даний час методи виховання суворо не зафіксовані, однозначно не описані. Кожна педагогічна школа вкладає у зміст однакових за назвою методів різний зміст. 2. Множинність умов застосування методів. 3. Єдиний надійний критерій оптимізації - час, але цей критерій застосовується рідко. Цінувати час ми ще не навчилися. Укладаємо: зразкова система методів, спроектована на розмите безліч умов із застосуванням аморфних критеріїв, не може забезпечити високу логічну надійність вибору.Випробуваний століттями досвідчений шлях вирішення проблем, заснований на педагогічному чуття, інтуїції, глибокому знанні особливостей методів та причин, що викликають певні наслідки. Той вихователь, який краще врахував конкретні умови, використовував адекватне їм педагогічна дія і передбачав його наслідки, завжди досягне більш високих результатів виховання. Вибір методів виховання - високе мистецтво. Мистецтво, що спирається на науку. Розглянемо загальні причини, що визначають вибір методів виховання. У першу чергу повинні бути враховані наступні: 1. Цілі і завдання виховання. Мета не тільки виправдовує методи, а й визначає їх. Яка мета, такими повинні бути і методи її досягнення. 2. Зміст виховання. Треба мати на увазі, що одні й ті ж завдання можуть бути наповнені різним змістом. Дуже важливо тому правильно пов'язати методи не із змістом взагалі, а з конкретним змістом. Оскільки змістовна характеристика методів дуже важлива, вона також враховується при класифікації. 3. Вікові особливості вихованців. Одні й ті ж завдання вирішуються різними методами в залежності від віку вихованців. Вік, як уже зазначалося, це не просто число прожитих років. За ним придбаний соціальний досвід, рівень розвитку психологічних і моральних якостей 4. Рівень сформованості колективу. У міру розвитку колективних форм самоврядування методи педагогічного впливу не залишаються незмінними: гнучкість управління необхідна умова успішного співробітництва вихователя з вихованцями. 5. Індивідуальні та особистісні особливості вихованців. Загальні методи, загальні програми лише канва виховної взаємодії. Необхідна їх індивідуальна і особистісна коригування. Гуманний вихователь буде прагнути застосовувати такі методи, які дають можливість кожній особистості розвинути свої здібності, зберегти свою індивідуальність, реалізувати власне «Я».

6. Умови виховання. До них крім розглянутих вище - матеріальних, психофізіологічних, санітарно-гігієнічних - відносяться і відносини, що складаються в класі: клімат у колективі, стиль педагогічного керівництва тощо 7. Засоби виховання. Методи виховання стають засобами, коли виступають компонентами виховного процесу. Крім методів існують і інші засоби виховання, з якими методи тісно взаємопов'язані і застосовуються в єдності. Наприклад, наочні посібники, твори образотворчого і музичного мистецтва, засоби масової інформації - необхідна підмога для ефективного застосування методів. До засобів виховання відносяться також різні види діяльності (ігрова, навчальна, трудова), педагогічна техніка (мова, міміка, рухи і т. д.), засоби, що забезпечують нормальну життєдіяльність вчителів та учнів. Значення цих факторів непомітно до тих пір, поки вони знаходяться в межах норми. Але як тільки норма порушується, їх вплив на вибір методів виховання може стати визначальним! 8. Рівень педагогічної кваліфікації. Вихователь вибирає тільки ті методи, з якими він знайомий, якими володіє. Багато методи складні, вимагають великої напруги сил: незацікавлені педагоги вважають за краще обходитися без них. Наслідок - набагато більш низька ефективність виховання, ніж вона могла б бути при використанні різноманітних і адекватних цілям, завданням і умовам методів. 9. Час виховання. Коли часу мало, а цілі великі, застосовуються «сильнодіючі» методи, в сприятливих умовах використовуються «щадні» методи виховання. Розподіл методів на сильнодіючі та щадні умовно: перші пов'язані з покараннями і примусу, другі - це вмовляння і поступове привчання. Сильнодіючі методи використовуються зазвичай при перевихованні, коли за максимально короткий час потрібно викорінити негативні стереотипи поведінки. 10. Очікувані наслідки. Вибираючи метод (методи), вихователь повинен бути, упевнений в успіху. Для цього необхідно передбачити, до яких результатів призведе застосування методу. Вибір методів повинен бути підготовленим і припускати реальні умови для здійснення. Не можна вибирати метод, який в даних умовах непридатний. Не можна ставити перспективи, яких все одно не досягти. Це, само собою зрозуміло. Тим часом багато молоді педагоги часто порушують це елементарне правило. Будь-яке розумне і підготовлене дію педагога повинно бути доведено до кінця, метод потребує логічного завершення. Виконувати це правило важливо тому, що тільки в цьому випадку вихованці знаходять корисну звичку доводити справу до кінця, а вихователь зміцнює свій авторитет організатора. Метод не терпить шаблону в застосуванні. Тому вихователь всякий раз повинен підшукувати найбільш ефективні засоби, що відповідають даним умовам, вводити нові прийоми. Для цього треба глибоко проникнути в сутність виховної ситуації, яка і породжує потребу в певному впливі. Вибір методу залежить від стилю педагогічних відносин. При товариських відносинах буде дієвим один метод, при відносинах нейтральних або негативних доводиться вибирати інші шляхи взаємодії. Метод залежить від характеру спричиненої ним діяльності. Змусити вихованця займатися легким або приємною справою - це одне, а домогтися виконання ним серйозного і незвичного праці - зовсім інше. Проектуючи методи виховання, треба передбачити психічний стан вихованців у той час, коли методи будуть застосовуватися. Це не завжди здійсненне для вихователя завдання, але, принаймні, загальний настрій, ставлення вихованців до проектованих методів повинні бути враховані заздалегідь.